Народження
Матвій народився 25 серпня 2000 року. Мати Анастасія народжувала його аж 7 годин, що далося їй дуже важко. Проте в сім’ї він був не один: у нього був старший брат Святослав, який був старший за нього на 3 роки. З пологового будинку його та маму приїхала забирати вся рідня, було багато квітів, теплих слів і щирих вітань. Тоді ніхто навіть не уявляв, як складеться його подальше життя і через скільки випробувань йому доведеться пройти.
Дитинство
Дитинство у Матвія було непоганим, він ростав у повній сім'ї, де відчував щастя та постійну підтримку дядька Михайла, котрий брав активну участь у його вихованні. Батько Валентин виховував синів — Матвія та Святослава — у суворості. Він любив їх тією ж самою суворою, захисною любов’ю, до якої звик ставитися і до Михайла.
Водночас Валентин був постійно зайнятий своєю військовою службою і приділяв родині дуже мало часу. Через це постійне відчуття самотності та брак уваги з боку чоловіка не витримала Анастасія — вона покинула сім’ю. Тоді маленький Матвій ще до кінця не розумів, як цей сімейний розкол вплине на його майбутнє і які душевні травми залишить на все життя.
Водночас Валентин був постійно зайнятий своєю військовою службою і приділяв родині дуже мало часу. Через це постійне відчуття самотності та брак уваги з боку чоловіка не витримала Анастасія — вона покинула сім’ю. Тоді маленький Матвій ще до кінця не розумів, як цей сімейний розкол вплине на його майбутнє і які душевні травми залишить на все життя.
Шкільні роки
1 вересня Матвій пішов у 1 клас разом із дядьком Михайлом, оскільки батько знову був зайнятий на службі і не вважав цю подію чимось настільки важливим, щоб витрачати на неї свій час. У школі він вчився посередньо, переважно на 8 та 10 балів. У класі діти не хотіли з ним дружити, його постійно буили через те, що у нього була «неповноцінна сім’я».
Це загартувало його характер і змусило прийняти тверде рішення: «Навчатись я мушу не для когось, а для себе». Він почав серйозно цікавитися історією України, громадською освітою, фінансовою грамотністю та основами географії, хоча точні науки — математика, фізика чи хімія — давалися йому набагато гірше. Матвій провчився до 11 класу, і за цей час уже чітко вирішив, ким хоче бути в майбутньому.
Це загартувало його характер і змусило прийняти тверде рішення: «Навчатись я мушу не для когось, а для себе». Він почав серйозно цікавитися історією України, громадською освітою, фінансовою грамотністю та основами географії, хоча точні науки — математика, фізика чи хімія — давалися йому набагато гірше. Матвій провчився до 11 класу, і за цей час уже чітко вирішив, ким хоче бути в майбутньому.
Студентські роки
Батько хотів, щоб Матвій пішов стопами родини і вступив до військового училища, але хлопець вирішив по-своєму. Він успішно склав іспити та пройшов на бюджет до Інституту журналістики. Поселившись у гуртожитку, він знайшов перших друзів із такими ж інтересами. Вчився добре, бо хотів здобути омріяну професію. Через маленьку стипендію пішов підробляти на будівництво, де непогано платили, хоч і доводилося важко працювати фізично.
Закінчивши інститут із червоним дипломом, він пишався собою. Але під час святкової вечері, коли родина виставляла «магарич» за його досягнення, батько раптом поставив його перед фактом: «Ти йдеш у військове училище». Матвій заступорився від шоку, грюкнув дверима і пішов до орендованої квартири, за яку платив за власні зароблені гроші.
Всю ніч він пролежав без сна, обдумуючи цю ситуацію. Наступного дня його розбудив дзвінок: відкривши двері, він побачив на підлозі запрошення до училища. Зрештою він вирішив змиритися, але пішов туди не заради себе, а щоб догодити батькові. Наступні чотири роки пролетіли швидко, і на день випуску батько таки прийшов його привітати.
Закінчивши інститут із червоним дипломом, він пишався собою. Але під час святкової вечері, коли родина виставляла «магарич» за його досягнення, батько раптом поставив його перед фактом: «Ти йдеш у військове училище». Матвій заступорився від шоку, грюкнув дверима і пішов до орендованої квартири, за яку платив за власні зароблені гроші.
Всю ніч він пролежав без сна, обдумуючи цю ситуацію. Наступного дня його розбудив дзвінок: відкривши двері, він побачив на підлозі запрошення до училища. Зрештою він вирішив змиритися, але пішов туди не заради себе, а щоб догодити батькові. Наступні чотири роки пролетіли швидко, і на день випуску батько таки прийшов його привітати.
Доросле життя
Після випуску Матвій пішов працювати у ЗМІ, куди врешті-решт погодився і батько. Починав звичайним редактором, але швидко доріс до керуючого каналом. В новий колектив влився легко та дружно. За гарну роботу його підвищили до заступника директора ЗМІ, проте на цій посаді він пробув усього 14 днів — новий директор звільнив його через особисту неприязнь.
Матвій не здався: через кілька місяців він через суд повернув свою посаду. Проте пробув там знову лише 14 днів і звільнився самостійно, оскільки колектив його відверто ненавидів і налаштувався проти нього. Через це він сильно закрився в собі, закинув справи і майже не виходив із дому. Але одного дня, коли він усе ж таки вийшов до найближчого магазину, біля нього різко зупинився бус — його прямо на вулиці спіймали працівники ТЦК та вручили повістку.
Потрапивши до центру комплектування, він спочатку розгубився, але потім згадав, що за плечима має закінчене військове училище. Зваживши всі за і проти, Матвій виріришив остаточно спробувати себе у службі. Оскільки в училищі його добре навчили, на рекрутингу він почувався впевнено: за гарну службу його швидко підвищили спочатку до капрала, а згодом — до сержанта. Після цього він успішно склав складний іспит на офіцерську посаду підполковника ЗСУ та перевівся у частину, де на посаді полковника служив його батько Валентин. Батько зовсім не очікував на такий поворот і був дуже здивований, побачивши сина вже у званні підполковника. Згодом Матвій на деякий час перевівся служити до ТЦК, де дослужився до командира ВСП, але згодом звільнився за власним бажанням. У цивільному житті він влаштувався кур’єром і зміг заробити непогану суму грошей.
Матвій не здався: через кілька місяців він через суд повернув свою посаду. Проте пробув там знову лише 14 днів і звільнився самостійно, оскільки колектив його відверто ненавидів і налаштувався проти нього. Через це він сильно закрився в собі, закинув справи і майже не виходив із дому. Але одного дня, коли він усе ж таки вийшов до найближчого магазину, біля нього різко зупинився бус — його прямо на вулиці спіймали працівники ТЦК та вручили повістку.
Потрапивши до центру комплектування, він спочатку розгубився, але потім згадав, що за плечима має закінчене військове училище. Зваживши всі за і проти, Матвій виріришив остаточно спробувати себе у службі. Оскільки в училищі його добре навчили, на рекрутингу він почувався впевнено: за гарну службу його швидко підвищили спочатку до капрала, а згодом — до сержанта. Після цього він успішно склав складний іспит на офіцерську посаду підполковника ЗСУ та перевівся у частину, де на посаді полковника служив його батько Валентин. Батько зовсім не очікував на такий поворот і був дуже здивований, побачивши сина вже у званні підполковника. Згодом Матвій на деякий час перевівся служити до ТЦК, де дослужився до командира ВСП, але згодом звільнився за власним бажанням. У цивільному житті він влаштувався кур’єром і зміг заробити непогану суму грошей.
Сучасність та плани на майбутнє
Зараз він знову обіймає посаду підполковника ЗСУ, але вже як Командир ВСП, бо хоче навести порядок і налагодити ефективну роботу в цій структурі. Він служить у тій самій частині, де і його батько, дядько та брат. Вони постійно його підтримують, і зараз Матвій повністю зрозумів, що батько в дитинстві бажав йому добра і спрямовував туди, куди треба. У свої 26 років він пройшов величезний і важкий шлях, зупинятися не збирається, мріє і далі розвивати ВСП і ЗСУ, а також завжди бути поруч із рідними
