Інформація МОЗ | Довідник медичного працівника
- Автор теми Катерина Декеп
- Дата початку
ВИДИ КРОВОТЕЧ ТА ЯК ЇХ ЗУПИНИТИ
Артеріальна кровотеча
Артеріальна кровотеча виникає внаслідок пошкодження артерій. Кров зазвичай яскраво-червоного кольору та може витікати пульсуючим струменем. Це небезпечний для життя стан. Для зупинки кровотечі необхідно сильно притиснути рану, а при масивній кровотечі з кінцівки накласти турнікет вище місця поранення, не на суглоб. Після накладання потрібно зафіксувати час.
Артеріальна кровотеча виникає внаслідок пошкодження артерій. Кров зазвичай яскраво-червоного кольору та може витікати пульсуючим струменем. Це небезпечний для життя стан. Для зупинки кровотечі необхідно сильно притиснути рану, а при масивній кровотечі з кінцівки накласти турнікет вище місця поранення, не на суглоб. Після накладання потрібно зафіксувати час.
Венозна кровотеча
Венозна кровотеча проявляється безперервним витіканням темно-червоної крові. Для її зупинки потрібно притиснути рану стерильною марлею, за необхідності виконати тампонування за наявності відповідної підготовки та накласти тиснучу пов’язку.
Венозна кровотеча проявляється безперервним витіканням темно-червоної крові. Для її зупинки потрібно притиснути рану стерильною марлею, за необхідності виконати тампонування за наявності відповідної підготовки та накласти тиснучу пов’язку.
Капілярна кровотеча
Капілярна кровотеча виникає при пошкодженні дрібних судин. Рану необхідно очистити від поверхневих забруднень, притиснути стерильною серветкою та після зупинки кровотечі накласти пов’язку.
Капілярна кровотеча виникає при пошкодженні дрібних судин. Рану необхідно очистити від поверхневих забруднень, притиснути стерильною серветкою та після зупинки кровотечі накласти пов’язку.
Паренхіматозна кровотеча (Внутрішня)
Внутрішня кровотеча може супроводжуватися блідістю, слабкістю, холодним потом, запамороченням і втратою свідомості. Необхідно негайно організувати госпіталізацію, забезпечити постраждалому спокій, не давати їсти чи пити та контролювати його дихання і свідомість.
Для надання допомоги використовують рукавички, стерильні бинти, марлеві серветки, турнікет, гемостатичні засоби та термоковдру. Усі засоби застосовують відповідно до характеру травми та рівня підготовки медичного працівника.
Після зупинки кровотечі потрібно контролювати стан постраждалого. Головне завдання — швидко зупинити крововтрату, не допустити погіршення стану та забезпечити своєчасну професійну допомогу.
Внутрішня кровотеча може супроводжуватися блідістю, слабкістю, холодним потом, запамороченням і втратою свідомості. Необхідно негайно організувати госпіталізацію, забезпечити постраждалому спокій, не давати їсти чи пити та контролювати його дихання і свідомість.
Для надання допомоги використовують рукавички, стерильні бинти, марлеві серветки, турнікет, гемостатичні засоби та термоковдру. Усі засоби застосовують відповідно до характеру травми та рівня підготовки медичного працівника.
Після зупинки кровотечі потрібно контролювати стан постраждалого. Головне завдання — швидко зупинити крововтрату, не допустити погіршення стану та забезпечити своєчасну професійну допомогу.
Турнікет. Правила користування
Турнікет — це спеціальний засіб для зупинки масивної кровотечі з кінцівок, який застосовується у випадках, коли крововтрата загрожує життю.
Перед накладанням турнікета необхідно переконатися в наявності масивної кровотечі та за можливості одягнути медичні рукавички. Турнікет накладають на кінцівку вище місця поранення, приблизно на 5–7 см, уникаючи суглобів. Якщо місце поранення неможливо швидко визначити або ситуація критична, турнікет накладають високо й туго на кінцівку, не на суглоб.
Турнікет необхідно затягнути до повної зупинки кровотечі. Якщо кровотеча не припинилася, потрібно перевірити правильність накладання та, за необхідності, накласти другий турнікет поруч із першим, вище нього. Після цього необхідно зафіксувати турнікет і записати точний час його накладання.
Після накладання турнікет не можна послаблювати, знімати або приховувати під одягом. Він повинен залишатися видимим для медичних працівників. Постраждалому необхідно забезпечити спокій, за можливості утеплити його.
Турнікет застосовують лише для зупинки небезпечної для життя кровотечі з кінцівок. Його правильне та своєчасне накладання допомагає запобігти критичній крововтраті й урятувати життя постраждалого.
Турнікет — це спеціальний засіб для зупинки масивної кровотечі з кінцівок, який застосовується у випадках, коли крововтрата загрожує життю.
Перед накладанням турнікета необхідно переконатися в наявності масивної кровотечі та за можливості одягнути медичні рукавички. Турнікет накладають на кінцівку вище місця поранення, приблизно на 5–7 см, уникаючи суглобів. Якщо місце поранення неможливо швидко визначити або ситуація критична, турнікет накладають високо й туго на кінцівку, не на суглоб.
Турнікет необхідно затягнути до повної зупинки кровотечі. Якщо кровотеча не припинилася, потрібно перевірити правильність накладання та, за необхідності, накласти другий турнікет поруч із першим, вище нього. Після цього необхідно зафіксувати турнікет і записати точний час його накладання.
Після накладання турнікет не можна послаблювати, знімати або приховувати під одягом. Він повинен залишатися видимим для медичних працівників. Постраждалому необхідно забезпечити спокій, за можливості утеплити його.
Турнікет застосовують лише для зупинки небезпечної для життя кровотечі з кінцівок. Його правильне та своєчасне накладання допомагає запобігти критичній крововтраті й урятувати життя постраждалого.
Медичні прилади
Тонометр — прилад для вимірювання артеріального тиску, який допомагає оцінити стан серцево-судинної системи.
Стетоскоп — прилад для прослуховування роботи серця, легень та інших внутрішніх звуків організму.
Термометр — використовується для вимірювання температури тіла та виявлення можливого підвищення або зниження температури.
Пульсоксиметр — вимірює рівень насичення крові киснем і частоту пульсу.
Глюкометр — прилад для вимірювання рівня глюкози в крові.
Дефібрилятор — використовується для надання допомоги при певних небезпечних порушеннях серцевого ритму. Автоматичний зовнішній дефібрилятор може застосовуватися людьми, які не мають медичної освіти, відповідно до голосових інструкцій приладу( Одна з причин: Зупинка серця)
Мішок Амбу — ручний пристрій для штучної вентиляції легень, який використовують підготовлені медичні працівники.
Отоскоп — прилад для огляду зовнішнього слухового проходу та барабанної перетинки.
Електрокардіограф — прилад для реєстрації електричної активності серця та виявлення порушень його роботи.
Офтальмоскоп - прилад, яким окуліст перевіряє очі зсередини (очне дно).
УЗД-апарат - пристрій для огляду внутрішніх органів пацієнта за допомогою ультразвуку.
Медичні ваги - звичайні ваги для для перевірки маси тіла пацієнта.
Киснева маска - маска на обличчя, через яку хворому дають дихати чистим киснем.
Турнікет/Джгут - ремінь для швидкої зупинки сильної кровотечі на руці чи нозі.
Шина - тверда накладка, які прив'язують до зламаної руки чи ноги, щоб вона лишалася нерухома.
Шприц - інструмент, яким роблять уколи, вводять ліки або беруть кров на аналіз.
Катетер - тонка гнучка трубочка, яку вводять у вену або сечовий міхур для виведеня або введеня рідини.
Інфузомат - розумна електронна крапельниця яка самостійно і дуже точно капає ліки хворому.
Медичні рукавички\халат\маска - спецодяг, який захищає лікаря від бруду та інфекцій.
Тонометр — прилад для вимірювання артеріального тиску, який допомагає оцінити стан серцево-судинної системи.
Стетоскоп — прилад для прослуховування роботи серця, легень та інших внутрішніх звуків організму.
Термометр — використовується для вимірювання температури тіла та виявлення можливого підвищення або зниження температури.
Пульсоксиметр — вимірює рівень насичення крові киснем і частоту пульсу.
Глюкометр — прилад для вимірювання рівня глюкози в крові.
Дефібрилятор — використовується для надання допомоги при певних небезпечних порушеннях серцевого ритму. Автоматичний зовнішній дефібрилятор може застосовуватися людьми, які не мають медичної освіти, відповідно до голосових інструкцій приладу( Одна з причин: Зупинка серця)
Мішок Амбу — ручний пристрій для штучної вентиляції легень, який використовують підготовлені медичні працівники.
Отоскоп — прилад для огляду зовнішнього слухового проходу та барабанної перетинки.
Електрокардіограф — прилад для реєстрації електричної активності серця та виявлення порушень його роботи.
Офтальмоскоп - прилад, яким окуліст перевіряє очі зсередини (очне дно).
УЗД-апарат - пристрій для огляду внутрішніх органів пацієнта за допомогою ультразвуку.
Медичні ваги - звичайні ваги для для перевірки маси тіла пацієнта.
Киснева маска - маска на обличчя, через яку хворому дають дихати чистим киснем.
Турнікет/Джгут - ремінь для швидкої зупинки сильної кровотечі на руці чи нозі.
Шина - тверда накладка, які прив'язують до зламаної руки чи ноги, щоб вона лишалася нерухома.
Шприц - інструмент, яким роблять уколи, вводять ліки або беруть кров на аналіз.
Катетер - тонка гнучка трубочка, яку вводять у вену або сечовий міхур для виведеня або введеня рідини.
Інфузомат - розумна електронна крапельниця яка самостійно і дуже точно капає ліки хворому.
Медичні рукавички\халат\маска - спецодяг, який захищає лікаря від бруду та інфекцій.
Серцево-легенева реанімація (СЛР)
Серцево-легенева реанімація (СЛР) — це комплекс невідкладних заходів, спрямованих на відновлення кровообігу та дихання у людини, яка перебуває без свідомості й не дихає нормально.
Необхідно перевірити дихання, відкривши дихальні шляхи закиданням голови та підняттям підборіддя. Оцінювання дихання має тривати не більше 10 секунд. Поодинокі судомні вдихи не вважаються нормальним диханням. Якщо людина не дихає нормально, слід негайно розпочати серцево-легеневу реанімацію.
Постраждалого потрібно покласти на спину на тверду рівну поверхню. Долоню однієї руки розміщують посередині грудної клітки, на нижній половині грудини, другу долоню кладуть зверху. Руки необхідно тримати випрямленими, натискаючи на грудну клітку з частотою 100–120 натискань за хвилину та на глибину приблизно 5–6 см у дорослого.
СЛР проводять у співвідношенні 30 натискань до 2 вдихів. Кожен вдих має тривати приблизно одну секунду й забезпечувати видиме підняття грудної клітки. Якщо людина не вміє або не може виконувати штучні вдихи, необхідно безперервно проводити натискання на грудну клітку.
Якщо доступний автоматичний зовнішній дефібрилятор, його потрібно якнайшвидше увімкнути, прикріпити електроди відповідно до інструкції та виконувати голосові команди приладу. Під час аналізу ритму й розряду ніхто не повинен торкатися постраждалого. Після розряду або команди продовжити реанімацію необхідно негайно відновити натискання на грудну клітку.
СЛР продовжують до появи ознак життя та нормального дихання, прибуття медичних працівників, фізичного виснаження рятувальника або виникнення небезпеки. Якщо постраждалий непритомний, але дихає нормально, потрібно забезпечити прохідність дихальних шляхів, за відсутності протипоказань надати стабільне бокове положення та постійно контролювати його стан.
Головне завдання серцево-легеневої реанімації — підтримати кровообіг і постачання кисню до мозку та інших життєво важливих органів до відновлення самостійного кровообігу або прибуття медичної допомоги.
Серцево-легенева реанімація (СЛР) — це комплекс невідкладних заходів, спрямованих на відновлення кровообігу та дихання у людини, яка перебуває без свідомості й не дихає нормально.
Необхідно перевірити дихання, відкривши дихальні шляхи закиданням голови та підняттям підборіддя. Оцінювання дихання має тривати не більше 10 секунд. Поодинокі судомні вдихи не вважаються нормальним диханням. Якщо людина не дихає нормально, слід негайно розпочати серцево-легеневу реанімацію.
Постраждалого потрібно покласти на спину на тверду рівну поверхню. Долоню однієї руки розміщують посередині грудної клітки, на нижній половині грудини, другу долоню кладуть зверху. Руки необхідно тримати випрямленими, натискаючи на грудну клітку з частотою 100–120 натискань за хвилину та на глибину приблизно 5–6 см у дорослого.
СЛР проводять у співвідношенні 30 натискань до 2 вдихів. Кожен вдих має тривати приблизно одну секунду й забезпечувати видиме підняття грудної клітки. Якщо людина не вміє або не може виконувати штучні вдихи, необхідно безперервно проводити натискання на грудну клітку.
Якщо доступний автоматичний зовнішній дефібрилятор, його потрібно якнайшвидше увімкнути, прикріпити електроди відповідно до інструкції та виконувати голосові команди приладу. Під час аналізу ритму й розряду ніхто не повинен торкатися постраждалого. Після розряду або команди продовжити реанімацію необхідно негайно відновити натискання на грудну клітку.
СЛР продовжують до появи ознак життя та нормального дихання, прибуття медичних працівників, фізичного виснаження рятувальника або виникнення небезпеки. Якщо постраждалий непритомний, але дихає нормально, потрібно забезпечити прохідність дихальних шляхів, за відсутності протипоказань надати стабільне бокове положення та постійно контролювати його стан.
Головне завдання серцево-легеневої реанімації — підтримати кровообіг і постачання кисню до мозку та інших життєво важливих органів до відновлення самостійного кровообігу або прибуття медичної допомоги.
Правила користування дефібрилятором
Перед використанням дефібрилятора медик оцінює стан пацієнта, перевіряє свідомість, дихання та ознаки кровообігу відповідно до протоколу. У разі зупинки кровообігу необхідно розпочати СЛР і підготувати дефібрилятор.
Увімкнути прилад, під’єднати електроди до грудної клітки пацієнта відповідно до схеми та провести аналіз серцевого ритму. Якщо показана дефібриляція, переконатися, що ніхто не торкається пацієнта, подати розряд відповідно до типу приладу й протоколу, після чого негайно відновити СЛР протягом приблизно двох хвилин до повторної оцінки ритму.
Під час роботи необхідно контролювати стан пацієнта, мінімізувати перерви в компресіях грудної клітки та діяти відповідно до чинного протоколу реанімації.
Перед використанням дефібрилятора медик оцінює стан пацієнта, перевіряє свідомість, дихання та ознаки кровообігу відповідно до протоколу. У разі зупинки кровообігу необхідно розпочати СЛР і підготувати дефібрилятор.
Увімкнути прилад, під’єднати електроди до грудної клітки пацієнта відповідно до схеми та провести аналіз серцевого ритму. Якщо показана дефібриляція, переконатися, що ніхто не торкається пацієнта, подати розряд відповідно до типу приладу й протоколу, після чого негайно відновити СЛР протягом приблизно двох хвилин до повторної оцінки ритму.
Під час роботи необхідно контролювати стан пацієнта, мінімізувати перерви в компресіях грудної клітки та діяти відповідно до чинного протоколу реанімації.
Правила видачі мед.карток
1.1 Видача медичних карток дозволена виключно з 5-го порядкового звання — Лікар-офтальмолог [5].
1.2 Видавати медичну карту дозволено лише після перевірки документів громадянина (Паспорт, посвідчення)
1.4 Мінімальний та максимальний термін дії медичної книжки становить від 7 до 14 днів.
1.5 Офіційна вартість медичної картки варіюється від 25.000₴ до 75.000₴.
1.1 Видача медичних карток дозволена виключно з 5-го порядкового звання — Лікар-офтальмолог [5].
1.2 Видавати медичну карту дозволено лише після перевірки документів громадянина (Паспорт, посвідчення)
1.4 Мінімальний та максимальний термін дії медичної книжки становить від 7 до 14 днів.
1.5 Офіційна вартість медичної картки варіюється від 25.000₴ до 75.000₴.
Вартість мед.карти на 7 днів: 37.500 грн.
на 14 днів: 75.000 грн.
Пільги для працівників держ.орг.
на 7 днів: 25.000 грн.
на 14 днів: 37.500 грн
Останнє редагування:
Правила перевірки на алкогольне та наркотичне сп'яніння
Перевірка на алкогольне та наркотичне сп’яніння проводиться з метою визначення стану особи та встановлення можливого впливу алкоголю або психоактивних речовин на її поведінку, свідомість і координацію рухів.
Під час огляду медичний працівник оцінює загальний стан людини, її поведінку, мовлення, координацію рухів, свідомість і наявність характерного запаху алкоголю. За потреби застосовуються спеціальні прилади та тести для виявлення ознак сп’яніння.
Для перевірки на алкогольне сп’яніння використовують алкотестер із дотриманням інструкції виробника. Результат фіксують відповідно до встановленого порядку.
Для перевірки на наркотичне сп’яніння проводять медичний огляд і, за необхідності, використовують спеціальні експрес-тести та лабораторні дослідження. Результат експрес-тесту сам по собі не завжди є остаточним підтвердженням сп’яніння.
Медик повинен зафіксувати виявлені ознаки, результати досліджень і стан особи в медичній документації.
Перевірка на алкогольне та наркотичне сп’яніння проводиться з метою визначення стану особи та встановлення можливого впливу алкоголю або психоактивних речовин на її поведінку, свідомість і координацію рухів.
Під час огляду медичний працівник оцінює загальний стан людини, її поведінку, мовлення, координацію рухів, свідомість і наявність характерного запаху алкоголю. За потреби застосовуються спеціальні прилади та тести для виявлення ознак сп’яніння.
Для перевірки на алкогольне сп’яніння використовують алкотестер із дотриманням інструкції виробника. Результат фіксують відповідно до встановленого порядку.
Для перевірки на наркотичне сп’яніння проводять медичний огляд і, за необхідності, використовують спеціальні експрес-тести та лабораторні дослідження. Результат експрес-тесту сам по собі не завжди є остаточним підтвердженням сп’яніння.
Медик повинен зафіксувати виявлені ознаки, результати досліджень і стан особи в медичній документації.
Правила суд.мед.експертизи
Судово-медична експертиза проводиться для встановлення причин смерті, характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, механізму їх утворення й інших обставин, що мають значення для справи.Судово-медичний експерт повинен діяти об’єктивно, неупереджено та дотримуватися конфіденційності. Експертиза проводиться на належній правовій підставі, зокрема за постановою уповноваженої особи або ухвалою суду.
Під час огляду необхідно зафіксувати виявлені ушкодження, їх локалізацію, характер і розміри, а також провести необхідні дослідження. Біологічні зразки та інші об’єкти вилучаються, пакуються й передаються на дослідження з дотриманням установлених вимог.
За результатами експертизи складається висновок судово-медичного експерта, у якому зазначаються проведені дослідження, отримані результати та обґрунтовані відповіді на поставлені запитання. Експерт не повинен виходити за межі своєї компетенції або підміняти своїми висновками рішення суду.
Опіки, їх стадії, як допомогти
Опіки: види, ступені та порядок надання медичної допомоги
Опік — це пошкодження шкіри та інших тканин організму внаслідок дії високої температури, хімічних речовин, електричного струму або випромінювання.
1. Ступені опіків
I ступінь (поверхневий)
Почервоніння шкіри.
Біль, печіння та незначний набряк.
Уражається лише верхній шар шкіри.
II ступінь (часткове ураження шкіри)
Почервоніння та виражений біль.
Утворення пухирів із рідиною.
Потребує оцінки стану постраждалого та належного догляду.
III ступінь (глибокий опік)
Ураження всіх шарів шкіри.Шкіра може бути білою, темною або обвугленою.
Можливе зниження чутливості в місці ураження через пошкодження нервових закінчень.
IV ступінь (особливо глибоке ураження)
Пошкодження підшкірних тканин, м’язів, а іноді й кісток.
Можливе обвуглення тканин.
Стан потребує невідкладної спеціалізованої медичної допомоги.
Почервоніння шкіри.
Біль, печіння та незначний набряк.
Уражається лише верхній шар шкіри.
II ступінь (часткове ураження шкіри)
Почервоніння та виражений біль.
Утворення пухирів із рідиною.
Потребує оцінки стану постраждалого та належного догляду.
III ступінь (глибокий опік)
Ураження всіх шарів шкіри.Шкіра може бути білою, темною або обвугленою.
Можливе зниження чутливості в місці ураження через пошкодження нервових закінчень.
IV ступінь (особливо глибоке ураження)
Пошкодження підшкірних тканин, м’язів, а іноді й кісток.
Можливе обвуглення тканин.
Стан потребує невідкладної спеціалізованої медичної допомоги.
2. Порядок надання допомоги
Оцінити безпеку місця події та припинити дію уражального чинника, не наражаючи себе на небезпеку.
Оцінити стан постраждалого: свідомість, дихання, наявність інших травм та ознак шоку.
Охолодити опік прохолодною проточною водою протягом 20 хвилин, якщо це можливо та не спричиняє переохолодження. Не використовувати лід.
Зняти прикраси й одяг поблизу ураженої ділянки, якщо вони не прилипли до шкіри.
Накрити опік стерильною неприлипною пов’язкою або чистим матеріалом. Не проколювати пухирі, не наносити олію, креми чи спиртові розчини.
Контролювати стан постраждалого та за необхідності організувати невідкладну медичну допомогу.
Оцінити стан постраждалого: свідомість, дихання, наявність інших травм та ознак шоку.
Охолодити опік прохолодною проточною водою протягом 20 хвилин, якщо це можливо та не спричиняє переохолодження. Не використовувати лід.
Зняти прикраси й одяг поблизу ураженої ділянки, якщо вони не прилипли до шкіри.
Накрити опік стерильною неприлипною пов’язкою або чистим матеріалом. Не проколювати пухирі, не наносити олію, креми чи спиртові розчини.
Контролювати стан постраждалого та за необхідності організувати невідкладну медичну допомогу.
3. Особливі випадки
Хімічні опіки: використовувати засоби індивідуального захисту, прибрати суху речовину, якщо це безпечно, та промивати уражену ділянку великою кількістю води, якщо речовина не потребує спеціального способу деконтамінації.
Електричні опіки: спочатку знеструмити джерело. Не торкатися постраждалого, поки контакт зі струмом не припинено. Такі травми потребують медичного огляду навіть за невеликих зовнішніх пошкоджень.
Тяжкі опіки: негайно організувати екстрену медичну допомогу, запобігати переохолодженню та контролювати життєві показники.
Електричні опіки: спочатку знеструмити джерело. Не торкатися постраждалого, поки контакт зі струмом не припинено. Такі травми потребують медичного огляду навіть за невеликих зовнішніх пошкоджень.
Тяжкі опіки: негайно організувати екстрену медичну допомогу, запобігати переохолодженню та контролювати життєві показники.
4. Коли потрібна невідкладна допомога?
Негайної оцінки медиками потребують глибокі або великі опіки, ураження обличчя, шиї, кистей, стоп, статевих органів і великих суглобів, а також опіки дихальних шляхів, електричні та значні хімічні опіки.
Висновок: головне завдання медика — припинити дію уражального чинника, оцінити стан постраждалого, надати допомогу відповідно до тяжкості опіку та не допустити розвитку ускладнень.