Дитинство
Народився Євген в Івано-Франківській області , в селищі Солотвин . 25.08.2001 року в родині підприємців. Він був другим сином , ще в нього була молодша сестра . Батьки мали власний бізнес, багато працювали задля того щоб Євген та його брат з сестрою були забезпечений всім необіхдним .
Дитинство його пройшло безтурботно , він знаходив нових друзів , гуляв , бешкетував , в загальному як і всі діти. В дитячому садку у Євгена не було відбою від дівчат , він завжди їм подобався , чи то своєю харизмою , чи то вмінням знайти спільну мову ..
Про це вже історія замовчує .
Його безтурботне дитинство пройшло в радості та любові, не було ніяких передумов у його непростому і темному майбутньому...
Початок шляху
В школі як і в дитячому садку , Євген мав не аби який попит у дівчат...
Серед хлопців Євген мав авторитет , оскільки він з початку юнацтва займався спортом , а саме “ММА”, де отримав багато травм...
Одного разу, Євген йшов після тренування зі своїми друзями додому (вони жили поряд) звичайними провулками, горланили матюки, травили байки, підколювали один одного, все як завжди, як звичайні хлопці, начебто... Посеред розмови один з друзів Євгена, Гера, запропонував компанії трохи змінити маршрут і піти хащами, бомжів пошугати. Юному Жені не дуже сподобалась така хуліганська оказія, на що він відповів:«Ну ми ж не гопнікі якісь, ми бійці! А це - звучить і є гордо!». Інший хлопець, Юлік, з їх гурту вирішив підштовхнути Женю на поклик темряви, підштовхнув його плече сказав:«Як казав Славік з нашої раші:«Та ты успокккоооойся», нормальок все буде, ми ж не збираємось їх лупцювати»,- підморгнув Юлік та посміхнувся. «Ну тільши швиденько, бо втомився я дуже за сьогодні гамселити вас у партері»,- саркастично задвинув Женя і вдоволено посміхнувся. Йли хлопці хащами, покинутими будівлями, сміттєвими контейнерами і гнилою смердючістю, нарешті вони натрапили на глухий кут у їх маршруті. «Бл*ть, сусаніни, куди ви нас завели? Це ж тепер назад вертатись як на сраці до Китаю і без компаса»,- гиркнув Женя на свою ораву, «Не доведеться, друже...»,- не встигнув Євген зробити непорозуміле обличчя, як тут же в його обличчя прилетів потужний лівий хук, від якого він похитнувся і впав, ледве тримаючись на колінах і ліктях. «Якого ляда, Гера?! Юлік потримай його, зараз я...»,- «Не переймайся, Жека... - перебив його Гера: як-то кажуть:«Лівий -коронний, правий - похоронний»»,- Герасим, він же Гера, провів потужний лівий випад, швидко підібравшись вже до безпомічного Жені, і правим прямим ударом ногою просто відімкнув Женю від цього світу.
Так Женя пролежав декілька годин, доки його не розтормошив беспритульний мужик, на вигляж приблизно 50-ти років. «Агов, хлопче, вставай, ти вже посинів, вставай кажу!»,- трясе Євгена обидвими руками літній чоловік. Тримаючись за голову, Євген підіймається, закашлюється і насилу сідає, «Ось, тримай, попий»,- чоловік передав пляшку Жені, після ковтку хлопець ще більше закашлюється і в нього перебиває подих, він насилу намагається зробити хоч ковток повітря. Як тільки Женя зробив нормальний подих, з його наступним видихом разом з повітрям з нього вийшли і слова:
- Йоб... бгхееее... нащо ти мені спиртяку ту підсунув... я аж горю.
- Ну від святої води ти б так точно не вскочив, вставай.
- Дай мені пару хвилин, бо зблюю зараз...
- Мене ті хлопці теж на днях добряче відгамселили, руку перебили, дай Бог зростеться нормально.
- Ну гади, я їм башти позношу, і не тільки на тренуванні,- сказав Женя і пустив гідку стрічку і сторону.
- Хе-хе, спочатку поправся трохи, Рембо. Вставай, підем виведу тебе, а далі сам вже.
Після коротенького знайомства обидва крещені битвою чоловіки піднялись і поковиляли до виходу з лабіринту хащів.
- Дякую тобі, чоловіче, - Женя дістав телефон і подивився на час, - мда, хоч батьки розпитувати не будуть.
- Сподіваюсь, більше такої допомги тобі надавати не доведеться.
- Не переймайся, більше ніколи...
Після цього у Євгена наче щось перемкнуло всередині, його погляд став більш холодним, а розум більш рішучим...
Повернувшись додому вже всі спали, хлопець роздягнувся, закинув весь одяг у пральну машину і пішов в душ. Кров стікала по обличчю і суглобам, а рани щеміли, хоч відріж. Дивлячись на свою кров, Євген мав тільку одну й ту ж думку:«Моя - більше ніколи...». Закінчивши обробляти рани, Женя перевдягнувя і ліг спати.
Наступні 2 тижні він прогулював школу і тренування, увесь вільний час він готувався до своєї помсти Гері і Юліку. Додому він повертався завжди о пізній годині і майже без сил, батьки непомітили як його пом’яли, дівчата гарно вправлялись з косметикою, а Женя гарно вмів знаходити з ними спільну мову...
Після того, як рани загоїлись достатньо, щоб не просити дівчат наводити марафет, Євген нарешті почав відвідувати заняття. Прийшовши після школи на тренування, Гера і Юлік постійно перешепчувались, зиркали на Женю і тихо посміювались. Хлопця це дратувало, але він вже був в очікуванні свого тріумфу... У партерах спаринг-партнери змінюються динамічно під час тренування, під час зустрічей з Герою і Юліком Женя займав переважно оборонні позиції, усіляко блокуючи та ухиляючись від ударів опонентів, лише інколи парирував удари,бо негоже знущатись над напівтрупами. Гера з Юліком підколювали Женю під час тренувань і намагались знущатись над ним, але Женя не те, що якось не відповідав їм і не звертав уваги, хлопці бачили, що Євген навіть не напрягається особливо у спарингу, при тому, що майже жоден удар по ньому не проходить чітко, їх це трохи насторожило, аде внаслідок своєї зухвалості і самовпевненості вони не надали цьому якогось важливого значення.
Тренування закінчилось. Женя поспішки перевдягнувся і пішов із залу.
- Диви, наче пес піджав хвоста та втік поскоріш, а як же на біс?,- сказав Юлік.
- Еге ж, а в партері такий впевнений був, наче вже у профі подався.
Але на вулиці чекав їх Женя...
Як хлопці вийшли, то трохи здивувались, побачивши, що Женя чекав на них.
- Ну шо ти, друже, голова не болить?, - посміхаючись запитав Гера.
- Давайте прогуляємось, - сказав Євген.
- Та да, сьогодні такий чудовий вечір, щоб натулити пихатого синка багатія, але, тц, вибачай, справи кличуть,- відповід Гера.
- Я сказав «за мною»,- пронизливим холодом відповів Женя, від чого хлопці наче похолонули.
Далі вони йшли мовчки тим самим маршрутом, як і минулого разу, дійшли до того самого місця, і Гера вирішив, що запаз саме час для жартів:«Оперативна група криміналістів зі справи «А хто ж тут отримав на горіхи?» на місце прибула». Женя не звернув уваги на кривий гумор Гери, відступив декілька кроків вперед від хлопців, повернувся і почав на них просто дивитись. «Ми тут прийшли на змагання «Дивоглядки»? Чи ми вже просто почнемо?» - запитав Юлік. Женя дістав телефон, навів об’єктив камери на хлопців і сказав:«Посміхаємлсь та махаєм, хлопці, зараз буде птааашка», - після цього буквально через момент ззаду по головам хлопців прилетіло важкою дошкою від літнього чоловіка, котрий допоміг Жені минулого разу. Хлопці втратили свідомість лише на пару секунд, прийшовши до тями: «Що, спіймали несподіваночку? Ублюдки», хлопці навіть не встигли зрозуміти, що сказав їм Євген, як тут же вони спіймали обличчям дошку. «Ну це вже була зайва пташка, Дмитре»,- звернувся він Женя до чоловіка, «То для профілактики», відповів Дмитрій (чоловік, який допоміг Жені вибратись із хащів). «Ну, не будемо довго тягнути від головного гістя нашого заходу...»,- Юлік лежав без свідомості з перебитим носом у крові, з горем навпіл піднявся на лікоть Гера, який почав прохати припинити, мовляв, що Женя більше ніколи не побачить їх і вони просто зникнуть, на що Женя відповів:«Так, я знаю... І так, Леді енд Джентельменс, фор ю, ет зис арен, містееееер Азооооот»,- із заздалегіть прихованого термо-рюкзаку з акумуляторами холоду Євген дістав 12-ти літрове з герметичною кришкою відро з рідким азотом. «Агов, хлопче, це вже занадто, це вже мокруха, розумієш?» - Дмитрій був надто проти того, щоб нанести хлопцям можливо летальний удар. «Не переймайся, мужик, це ж рідкий азот, уся мокруха випаровується при -195 градусів по Цельсію», - «Добре, що ми з ним на одній стороні»,- закінчив Дмитро. Женя відкрив відро, після чого «вронив» його на Юліка і Геру. Через приблизно півхвилини азот вже повністю випарувався, залишивши тільки опухлі від холодних опіків ледве дихаючих Геру і Юліка. Заховавши їх тіла, Женя і Дмирій розійшлися без слів, і вже наврядчи колись побачаться. Прийшовши додому, хлопець одразу просто ліг спати, сподіваючись на спокій...
Сірий кардинал
Навчався Євген посередньо.. Він не те що був “Неуком”
Просто в нього не було потягу до навчання , він більше цікавився спортом, гульками і дівчатками, але вже в старших класах Євген, так би мовити, взявся за голову та витягнув навчання на середній бал ( 10.4 ) .
Також вже в пізньому юнацтві в нього проявились якості підприємця, які чудово були сумісні з його облещенням дівчат. Він завжди шукав можливість легко заробити грошей... Почалось все з продажу піротехніки вдень, і щось типу «сутенерства» вночі. Одиноких клієнтів на той час було багато, Євген без проблем знаходив спільну мову з дівчатами і вже мав під собою невелику власну темну команду для прокруту своєї амурної справи.
Справи йшли добре, Женя вибудував цілі схеми бюрократичних обходів, клієнтурні мережі, що не могли не помітити місцеві наркоторговці, які, очевидно, дуже зацікавились тим, щоб інтегрувати свій «продукт» в таку мережу, адже сутенерство та проституція є гарним об’єктом сбуту веселих речовин, і гарно поєднуються із плотонічними задоволеннями.
Бариги теж не були довбнями, тому навідались до Євгена під виглядом звичайних клієнтів.
*відкриваються двері магазину піротехніки, по якому розхожують люди і обирають різні вибухові цікавинки*
- Раді вас бачити, можу я чимось вам допомогти? - ввічливо звертаючись, запитав Євген.
- Так, порадьте, будь ласка, мені такі петарди, які і бахнуть добре, і руки не відірве. О, і фейерверк будь ласка.
- Звісно, - Євген підійшов до стелажа і почав консультувати «покупця», - класичним вибором є серія корсарів, «Чорна смерть» так бахає, що вуха закладує, але і нешвидкі пальці та кисті від неї добре розлітаються, тому рекомендую вам зеленого корсарика, максимум опіки, можна навіть і своєму корєфану у капюшона закинути, щоб пробадьрити його трохи. Фейерверків у нас, нажаль, лише один вид, але салют знатний, радянські БМП в Афганістані і дупи духів (так радянські солдати називали Афганських повстанців) не так прекрасно розліталися, як ці крихітки.
*покупець підійшов ближче і почав роздивлятися товар*
- Хлопче, ми знаємо, що у тебе палкі крихітки і гарні сутенери, але усім машинам задоволення потрібно й паливо, у нас вистачає такого, - тихо, але чітко чутно для Євгена, прошепотів покупець, облокотившись на вітрину, у правій його руці ледь виднілися декілька грамів популярного, завдяки телесеріалу «В усі тяжкі», синього метамфетаміну, - звучить чудово! А оце що за помаранчеві красені? Виглядають, як розривні, - вже у повний голос запитав барига.
*Євген подивився зі звичайною люб’язною посмішкою продавця, і насторожено подивився на баригу*
- Нажаль, не можу погодитись продати таку помаранчеву цікавинку, доки не пересвідчусь за вашим паспортом, що ви вже досягли повних 21 року, - натякнув Женя, що йому не цікава подібна пропозиція і баризі радше покинути його магазин.
- Ну, це не проблема! - барига дістав пластмасову картку, поверх якої був шмат листа. Намальовані на ньому намальовано було число з п’ятьма жирними зеленими нулями, - тільки місяць залишився, будь ласка, може домовимось, я вам заплачу більше цього разу, а потім прийду і скористаюсь вашими послугами ще раз, згода?
- Вибачте, але не засмучуйтесь, ось для вас втішний подарунок від нашого закладу, - Женя протягнув баризі невеликий коробок безпечних петард, з якого ледве виглядав шмат листочка, - Гарного вам дня, чекаємо вас через місяць! - підприємницькою посмішкою у кінці Женя закінчив «ділову» розмову.
Барига нічого не відповів, нахмуреним лицем і поглядом «Ми ще зустрінемось», він просто узяв коробок і пішов з магазину. Вийшовши на вулицю, барига розкрив короб, у ньому була записка лише з одним словом:«Ніколи». Наркоторговець розлютився ще більше, і вирішив, що треба підштовхнути хлопця до ділових «співвідносин»
Тієї ж ночі стався інцидент з одним з екіпажів сутенерів Жені - був підірваний автомобіль. На вибух швидко приїхала поліція, пожежники і медики і територія була очеплена, тому люди Євгена не змогли зібрати достатньо інформацію про цей випадок, лише у термінових новинах молодий темний бізнесмен вже почув, що шматки трупів і машини були розкладені у слово «Корсар», а на місці події окрім всього цього був знайдений маленький коробок петард. Євген вмить розлютився, але не так із-за самого випадку і втрати цінних людей; вони знали, що ризикують у такому бізнесі; як із-за такої надмінності місцевого картелю і знущання над його людьми, до того ж у Солотвині був всього 1 магазин піротехніки, що відсилало поліцію прямісінько до Євгена і поставило його під удар. Тепер він затиснутий між обома світами: світом правосуддя і справедливості, і світом вбивств, наркотиків, зброї і проституції, тому діяти йому було необхідно швидко і обережно...
Євгена допитували, вважали головним підозрюваним, слідкували за ним, його родичами і навіть з тими, з ким він просто спілкується час від часу, але прямих і непрямих доказів, що він приймав участь у підриві не було. Так як Євген був під постійним наглядом, його телефони постійно прослуховувалися, у такій ситуації він вирішив повністю обмежити своє спілкування і не говорив майже ні з ким, лише інколи дзвонив своїм старим. Він не міг діяти самотужки, тому йому довелось покластися на своїх людей.
Молодик вирішив використати поліцію та їх слідство у своїх же інтересах, все, що йому було потрібно - обережно спонукнути поліцію поїхати у потрібне місце і у потрібний час, коли все буде готово, але як же йому обмінюватись інформацією зі своїми людьми і давати їм необхідні інструкції? Женя був кмітливим хлопцем, а головне - винахідливим. Для його рішення навіть існує вислів:«Усе геніальне - просто». Його люди приходили до нього під виглядом звичайних покупців, і як звичайні покупці придбали різноманітну піротехніку, а у цій піротехніці були як раз приховані необхідні короткі і чіткі інструкції щодо дій, які знищать картель. Йому не потрібен був зворотній зв’язок із своїми «колегами». Перший раз Євген під виглядов петард продав своїй людині план дій, і по ходу виконання плану Женя передавав інші товари з наступними інструкціями, тому зворотній зв’язок для юнака не був необхідний, все просто: якщо один пункт плану виконаний, тоді вже інша людина приходить «купляти» інструкцію для другого плану.
Протям короткого проміжку часу, невеликі рухи, навмисно спровоковані певні події і слідкування за клієнтами бариг, за самими діллерами, кладменами, люди Жені вийшли на лігво бариг і їх «лабораторію». Євгену лише залишилось лише пояснити своїм партнерам, як натравити на них поліцію, щоб і бариг за варщиками спіймали на гарячому, і не викликати підозр накшталт «а звідки у звичайного громадянина така інформація щодо картелю?». Довго думати не прийшлось, те, що Женя навчався у коледжі, який був філіало кафедри сфери інформаційних технологій і мереж зв’язку, зіграло йому на руку, у короткій інструкції він поясним своїм людям, як зашифрувати дзвінок і голос так, щоб ніхто не здогадався потім хто є хто. У будь-якому випадку завжди можна було просто викинути «одноразовий» телефон. Поліція, отримавши швидке повідомлення про картель, не дивлячись на свої малі людські ресурси і скептичне ставлення до подібних дзвінків, вирішила, що все ж таки краще зробити один хибний виїзд спецназу УБН (Управління по Боротьбі з Наркотиками), ніж прогавити рибу, яку вони вже давно намагаються виловити. У результаті спецназ поліції УБН разом з КОРД ліквідував великий наркокартель, у лабораторії якого були виявлені не тільки діяльність нарковиробництва, але й вибухових речовин. Після цього Євген, побавичши підрообиці у новинах, сам визвався на допит поліції, у якому частково зізнався, що причетний до ситуації і розповів свою правду: до нього справді приходили представники наркокартелю, які хотіли прикривати наркотики під виглядом піротехніки, в упаковках котрих були заховані пакетики амфетаміну, але він відмовився, після чого тієї ж ночі підірвали його друзів, тим самим попередивши, що якщо він хоч заїкнеться про пропозицію і здасть баригу, то розправляться з усіма його родичами, саме тому йому довелося мовчати, і лиш після минучої небезпеки він вирішив розкрити «усю» правду.
Слідчих задовольнила така історія, але вонивирішили зачепитись за показання наркобариг, які почали ставити небезпечні питання щодо того, що він тримає сутенерську мережу у місті. Євген зізнався, що знав, що його друзі займалися такими речами, але він не знав, що це незаконно, адже це було на добровільній засаді, а про такі масштаби і гадки не мав, тому він вважав, що його друзі лише заробляють і виживають як можуть. Але чому ж його підозрюють як керівника сутенерами, Женя сказав, що саме ці друзі допомогли його батькам відкрити магазин піротехніки і інколи підтримували його грошами, але сам Євген до їх справ не причетний.
В школі як і в дитячому садку , Євген мав не аби який попит у дівчат...
Серед хлопців Євген мав авторитет , оскільки він з початку юнацтва займався спортом , а саме “ММА”, де отримав багато травм...
Одного разу, Євген йшов після тренування зі своїми друзями додому (вони жили поряд) звичайними провулками, горланили матюки, травили байки, підколювали один одного, все як завжди, як звичайні хлопці, начебто... Посеред розмови один з друзів Євгена, Гера, запропонував компанії трохи змінити маршрут і піти хащами, бомжів пошугати. Юному Жені не дуже сподобалась така хуліганська оказія, на що він відповів:«Ну ми ж не гопнікі якісь, ми бійці! А це - звучить і є гордо!». Інший хлопець, Юлік, з їх гурту вирішив підштовхнути Женю на поклик темряви, підштовхнув його плече сказав:«Як казав Славік з нашої раші:«Та ты успокккоооойся», нормальок все буде, ми ж не збираємось їх лупцювати»,- підморгнув Юлік та посміхнувся. «Ну тільши швиденько, бо втомився я дуже за сьогодні гамселити вас у партері»,- саркастично задвинув Женя і вдоволено посміхнувся. Йли хлопці хащами, покинутими будівлями, сміттєвими контейнерами і гнилою смердючістю, нарешті вони натрапили на глухий кут у їх маршруті. «Бл*ть, сусаніни, куди ви нас завели? Це ж тепер назад вертатись як на сраці до Китаю і без компаса»,- гиркнув Женя на свою ораву, «Не доведеться, друже...»,- не встигнув Євген зробити непорозуміле обличчя, як тут же в його обличчя прилетів потужний лівий хук, від якого він похитнувся і впав, ледве тримаючись на колінах і ліктях. «Якого ляда, Гера?! Юлік потримай його, зараз я...»,- «Не переймайся, Жека... - перебив його Гера: як-то кажуть:«Лівий -коронний, правий - похоронний»»,- Герасим, він же Гера, провів потужний лівий випад, швидко підібравшись вже до безпомічного Жені, і правим прямим ударом ногою просто відімкнув Женю від цього світу.
Так Женя пролежав декілька годин, доки його не розтормошив беспритульний мужик, на вигляж приблизно 50-ти років. «Агов, хлопче, вставай, ти вже посинів, вставай кажу!»,- трясе Євгена обидвими руками літній чоловік. Тримаючись за голову, Євген підіймається, закашлюється і насилу сідає, «Ось, тримай, попий»,- чоловік передав пляшку Жені, після ковтку хлопець ще більше закашлюється і в нього перебиває подих, він насилу намагається зробити хоч ковток повітря. Як тільки Женя зробив нормальний подих, з його наступним видихом разом з повітрям з нього вийшли і слова:
- Йоб... бгхееее... нащо ти мені спиртяку ту підсунув... я аж горю.
- Ну від святої води ти б так точно не вскочив, вставай.
- Дай мені пару хвилин, бо зблюю зараз...
- Мене ті хлопці теж на днях добряче відгамселили, руку перебили, дай Бог зростеться нормально.
- Ну гади, я їм башти позношу, і не тільки на тренуванні,- сказав Женя і пустив гідку стрічку і сторону.
- Хе-хе, спочатку поправся трохи, Рембо. Вставай, підем виведу тебе, а далі сам вже.
Після коротенького знайомства обидва крещені битвою чоловіки піднялись і поковиляли до виходу з лабіринту хащів.
- Дякую тобі, чоловіче, - Женя дістав телефон і подивився на час, - мда, хоч батьки розпитувати не будуть.
- Сподіваюсь, більше такої допомги тобі надавати не доведеться.
- Не переймайся, більше ніколи...
Після цього у Євгена наче щось перемкнуло всередині, його погляд став більш холодним, а розум більш рішучим...
Повернувшись додому вже всі спали, хлопець роздягнувся, закинув весь одяг у пральну машину і пішов в душ. Кров стікала по обличчю і суглобам, а рани щеміли, хоч відріж. Дивлячись на свою кров, Євген мав тільку одну й ту ж думку:«Моя - більше ніколи...». Закінчивши обробляти рани, Женя перевдягнувя і ліг спати.
Наступні 2 тижні він прогулював школу і тренування, увесь вільний час він готувався до своєї помсти Гері і Юліку. Додому він повертався завжди о пізній годині і майже без сил, батьки непомітили як його пом’яли, дівчата гарно вправлялись з косметикою, а Женя гарно вмів знаходити з ними спільну мову...
Після того, як рани загоїлись достатньо, щоб не просити дівчат наводити марафет, Євген нарешті почав відвідувати заняття. Прийшовши після школи на тренування, Гера і Юлік постійно перешепчувались, зиркали на Женю і тихо посміювались. Хлопця це дратувало, але він вже був в очікуванні свого тріумфу... У партерах спаринг-партнери змінюються динамічно під час тренування, під час зустрічей з Герою і Юліком Женя займав переважно оборонні позиції, усіляко блокуючи та ухиляючись від ударів опонентів, лише інколи парирував удари,бо негоже знущатись над напівтрупами. Гера з Юліком підколювали Женю під час тренувань і намагались знущатись над ним, але Женя не те, що якось не відповідав їм і не звертав уваги, хлопці бачили, що Євген навіть не напрягається особливо у спарингу, при тому, що майже жоден удар по ньому не проходить чітко, їх це трохи насторожило, аде внаслідок своєї зухвалості і самовпевненості вони не надали цьому якогось важливого значення.
Тренування закінчилось. Женя поспішки перевдягнувся і пішов із залу.
- Диви, наче пес піджав хвоста та втік поскоріш, а як же на біс?,- сказав Юлік.
- Еге ж, а в партері такий впевнений був, наче вже у профі подався.
Але на вулиці чекав їх Женя...
Як хлопці вийшли, то трохи здивувались, побачивши, що Женя чекав на них.
- Ну шо ти, друже, голова не болить?, - посміхаючись запитав Гера.
- Давайте прогуляємось, - сказав Євген.
- Та да, сьогодні такий чудовий вечір, щоб натулити пихатого синка багатія, але, тц, вибачай, справи кличуть,- відповід Гера.
- Я сказав «за мною»,- пронизливим холодом відповів Женя, від чого хлопці наче похолонули.
Далі вони йшли мовчки тим самим маршрутом, як і минулого разу, дійшли до того самого місця, і Гера вирішив, що запаз саме час для жартів:«Оперативна група криміналістів зі справи «А хто ж тут отримав на горіхи?» на місце прибула». Женя не звернув уваги на кривий гумор Гери, відступив декілька кроків вперед від хлопців, повернувся і почав на них просто дивитись. «Ми тут прийшли на змагання «Дивоглядки»? Чи ми вже просто почнемо?» - запитав Юлік. Женя дістав телефон, навів об’єктив камери на хлопців і сказав:«Посміхаємлсь та махаєм, хлопці, зараз буде птааашка», - після цього буквально через момент ззаду по головам хлопців прилетіло важкою дошкою від літнього чоловіка, котрий допоміг Жені минулого разу. Хлопці втратили свідомість лише на пару секунд, прийшовши до тями: «Що, спіймали несподіваночку? Ублюдки», хлопці навіть не встигли зрозуміти, що сказав їм Євген, як тут же вони спіймали обличчям дошку. «Ну це вже була зайва пташка, Дмитре»,- звернувся він Женя до чоловіка, «То для профілактики», відповів Дмитрій (чоловік, який допоміг Жені вибратись із хащів). «Ну, не будемо довго тягнути від головного гістя нашого заходу...»,- Юлік лежав без свідомості з перебитим носом у крові, з горем навпіл піднявся на лікоть Гера, який почав прохати припинити, мовляв, що Женя більше ніколи не побачить їх і вони просто зникнуть, на що Женя відповів:«Так, я знаю... І так, Леді енд Джентельменс, фор ю, ет зис арен, містееееер Азооооот»,- із заздалегіть прихованого термо-рюкзаку з акумуляторами холоду Євген дістав 12-ти літрове з герметичною кришкою відро з рідким азотом. «Агов, хлопче, це вже занадто, це вже мокруха, розумієш?» - Дмитрій був надто проти того, щоб нанести хлопцям можливо летальний удар. «Не переймайся, мужик, це ж рідкий азот, уся мокруха випаровується при -195 градусів по Цельсію», - «Добре, що ми з ним на одній стороні»,- закінчив Дмитро. Женя відкрив відро, після чого «вронив» його на Юліка і Геру. Через приблизно півхвилини азот вже повністю випарувався, залишивши тільки опухлі від холодних опіків ледве дихаючих Геру і Юліка. Заховавши їх тіла, Женя і Дмирій розійшлися без слів, і вже наврядчи колись побачаться. Прийшовши додому, хлопець одразу просто ліг спати, сподіваючись на спокій...
Сірий кардинал
Навчався Євген посередньо.. Він не те що був “Неуком”
Просто в нього не було потягу до навчання , він більше цікавився спортом, гульками і дівчатками, але вже в старших класах Євген, так би мовити, взявся за голову та витягнув навчання на середній бал ( 10.4 ) .
Також вже в пізньому юнацтві в нього проявились якості підприємця, які чудово були сумісні з його облещенням дівчат. Він завжди шукав можливість легко заробити грошей... Почалось все з продажу піротехніки вдень, і щось типу «сутенерства» вночі. Одиноких клієнтів на той час було багато, Євген без проблем знаходив спільну мову з дівчатами і вже мав під собою невелику власну темну команду для прокруту своєї амурної справи.
Справи йшли добре, Женя вибудував цілі схеми бюрократичних обходів, клієнтурні мережі, що не могли не помітити місцеві наркоторговці, які, очевидно, дуже зацікавились тим, щоб інтегрувати свій «продукт» в таку мережу, адже сутенерство та проституція є гарним об’єктом сбуту веселих речовин, і гарно поєднуються із плотонічними задоволеннями.
Бариги теж не були довбнями, тому навідались до Євгена під виглядом звичайних клієнтів.
*відкриваються двері магазину піротехніки, по якому розхожують люди і обирають різні вибухові цікавинки*
- Раді вас бачити, можу я чимось вам допомогти? - ввічливо звертаючись, запитав Євген.
- Так, порадьте, будь ласка, мені такі петарди, які і бахнуть добре, і руки не відірве. О, і фейерверк будь ласка.
- Звісно, - Євген підійшов до стелажа і почав консультувати «покупця», - класичним вибором є серія корсарів, «Чорна смерть» так бахає, що вуха закладує, але і нешвидкі пальці та кисті від неї добре розлітаються, тому рекомендую вам зеленого корсарика, максимум опіки, можна навіть і своєму корєфану у капюшона закинути, щоб пробадьрити його трохи. Фейерверків у нас, нажаль, лише один вид, але салют знатний, радянські БМП в Афганістані і дупи духів (так радянські солдати називали Афганських повстанців) не так прекрасно розліталися, як ці крихітки.
*покупець підійшов ближче і почав роздивлятися товар*
- Хлопче, ми знаємо, що у тебе палкі крихітки і гарні сутенери, але усім машинам задоволення потрібно й паливо, у нас вистачає такого, - тихо, але чітко чутно для Євгена, прошепотів покупець, облокотившись на вітрину, у правій його руці ледь виднілися декілька грамів популярного, завдяки телесеріалу «В усі тяжкі», синього метамфетаміну, - звучить чудово! А оце що за помаранчеві красені? Виглядають, як розривні, - вже у повний голос запитав барига.
*Євген подивився зі звичайною люб’язною посмішкою продавця, і насторожено подивився на баригу*
- Нажаль, не можу погодитись продати таку помаранчеву цікавинку, доки не пересвідчусь за вашим паспортом, що ви вже досягли повних 21 року, - натякнув Женя, що йому не цікава подібна пропозиція і баризі радше покинути його магазин.
- Ну, це не проблема! - барига дістав пластмасову картку, поверх якої був шмат листа. Намальовані на ньому намальовано було число з п’ятьма жирними зеленими нулями, - тільки місяць залишився, будь ласка, може домовимось, я вам заплачу більше цього разу, а потім прийду і скористаюсь вашими послугами ще раз, згода?
- Вибачте, але не засмучуйтесь, ось для вас втішний подарунок від нашого закладу, - Женя протягнув баризі невеликий коробок безпечних петард, з якого ледве виглядав шмат листочка, - Гарного вам дня, чекаємо вас через місяць! - підприємницькою посмішкою у кінці Женя закінчив «ділову» розмову.
Барига нічого не відповів, нахмуреним лицем і поглядом «Ми ще зустрінемось», він просто узяв коробок і пішов з магазину. Вийшовши на вулицю, барига розкрив короб, у ньому була записка лише з одним словом:«Ніколи». Наркоторговець розлютився ще більше, і вирішив, що треба підштовхнути хлопця до ділових «співвідносин»
Тієї ж ночі стався інцидент з одним з екіпажів сутенерів Жені - був підірваний автомобіль. На вибух швидко приїхала поліція, пожежники і медики і територія була очеплена, тому люди Євгена не змогли зібрати достатньо інформацію про цей випадок, лише у термінових новинах молодий темний бізнесмен вже почув, що шматки трупів і машини були розкладені у слово «Корсар», а на місці події окрім всього цього був знайдений маленький коробок петард. Євген вмить розлютився, але не так із-за самого випадку і втрати цінних людей; вони знали, що ризикують у такому бізнесі; як із-за такої надмінності місцевого картелю і знущання над його людьми, до того ж у Солотвині був всього 1 магазин піротехніки, що відсилало поліцію прямісінько до Євгена і поставило його під удар. Тепер він затиснутий між обома світами: світом правосуддя і справедливості, і світом вбивств, наркотиків, зброї і проституції, тому діяти йому було необхідно швидко і обережно...
Євгена допитували, вважали головним підозрюваним, слідкували за ним, його родичами і навіть з тими, з ким він просто спілкується час від часу, але прямих і непрямих доказів, що він приймав участь у підриві не було. Так як Євген був під постійним наглядом, його телефони постійно прослуховувалися, у такій ситуації він вирішив повністю обмежити своє спілкування і не говорив майже ні з ким, лише інколи дзвонив своїм старим. Він не міг діяти самотужки, тому йому довелось покластися на своїх людей.
Молодик вирішив використати поліцію та їх слідство у своїх же інтересах, все, що йому було потрібно - обережно спонукнути поліцію поїхати у потрібне місце і у потрібний час, коли все буде готово, але як же йому обмінюватись інформацією зі своїми людьми і давати їм необхідні інструкції? Женя був кмітливим хлопцем, а головне - винахідливим. Для його рішення навіть існує вислів:«Усе геніальне - просто». Його люди приходили до нього під виглядом звичайних покупців, і як звичайні покупці придбали різноманітну піротехніку, а у цій піротехніці були як раз приховані необхідні короткі і чіткі інструкції щодо дій, які знищать картель. Йому не потрібен був зворотній зв’язок із своїми «колегами». Перший раз Євген під виглядов петард продав своїй людині план дій, і по ходу виконання плану Женя передавав інші товари з наступними інструкціями, тому зворотній зв’язок для юнака не був необхідний, все просто: якщо один пункт плану виконаний, тоді вже інша людина приходить «купляти» інструкцію для другого плану.
Протям короткого проміжку часу, невеликі рухи, навмисно спровоковані певні події і слідкування за клієнтами бариг, за самими діллерами, кладменами, люди Жені вийшли на лігво бариг і їх «лабораторію». Євгену лише залишилось лише пояснити своїм партнерам, як натравити на них поліцію, щоб і бариг за варщиками спіймали на гарячому, і не викликати підозр накшталт «а звідки у звичайного громадянина така інформація щодо картелю?». Довго думати не прийшлось, те, що Женя навчався у коледжі, який був філіало кафедри сфери інформаційних технологій і мереж зв’язку, зіграло йому на руку, у короткій інструкції він поясним своїм людям, як зашифрувати дзвінок і голос так, щоб ніхто не здогадався потім хто є хто. У будь-якому випадку завжди можна було просто викинути «одноразовий» телефон. Поліція, отримавши швидке повідомлення про картель, не дивлячись на свої малі людські ресурси і скептичне ставлення до подібних дзвінків, вирішила, що все ж таки краще зробити один хибний виїзд спецназу УБН (Управління по Боротьбі з Наркотиками), ніж прогавити рибу, яку вони вже давно намагаються виловити. У результаті спецназ поліції УБН разом з КОРД ліквідував великий наркокартель, у лабораторії якого були виявлені не тільки діяльність нарковиробництва, але й вибухових речовин. Після цього Євген, побавичши підрообиці у новинах, сам визвався на допит поліції, у якому частково зізнався, що причетний до ситуації і розповів свою правду: до нього справді приходили представники наркокартелю, які хотіли прикривати наркотики під виглядом піротехніки, в упаковках котрих були заховані пакетики амфетаміну, але він відмовився, після чого тієї ж ночі підірвали його друзів, тим самим попередивши, що якщо він хоч заїкнеться про пропозицію і здасть баригу, то розправляться з усіма його родичами, саме тому йому довелося мовчати, і лиш після минучої небезпеки він вирішив розкрити «усю» правду.
Слідчих задовольнила така історія, але вонивирішили зачепитись за показання наркобариг, які почали ставити небезпечні питання щодо того, що він тримає сутенерську мережу у місті. Євген зізнався, що знав, що його друзі займалися такими речами, але він не знав, що це незаконно, адже це було на добровільній засаді, а про такі масштаби і гадки не мав, тому він вважав, що його друзі лише заробляють і виживають як можуть. Але чому ж його підозрюють як керівника сутенерами, Женя сказав, що саме ці друзі допомогли його батькам відкрити магазин піротехніки і інколи підтримували його грошами, але сам Євген до їх справ не причетний.
Таким чином Женя зняв із себе підозри, справу і слідство щодо нього було закрито. Йому вдалося не просто розправитись із картелем, а зробити це руками влади, без крові на руках своїх людей і поставив крапку у його відношеннях з картелем, знешкодивши його повністю. Зняті підозри на паперах це, звісно, добре, але перший час Євген продовжив вести свої справи скритно тим самим чином, обережність - понад усе, тому відновлював спілкування із своїми напарниками поступово під видом рідких відвідувань клубів, кафе, ТРЦ і знайомств там з «новими» людьми.
Між світлом і темрявою
Закінчивши коледж, Євген вступив в заклад вищої освіти “УКД” на факультет “Інженерія програмного забезпечення” .
З перших днів навчання , Євген з’їхав від батьків та почав самостійне життя. Квартиру та навчання він сплачував сам , заробляючи гроші, так би мовити, головою і своєїю повністю налагодженим «бізнесом».
В 18 років Євген купив свій перший автомобіль на свої зароблені і «відмиті» гроші, це був автомобіль марки ‘Nissan’ моделі ‘X-Trail’ автівка була вживаною, щоб не викликати підозр зі сторони податкової служби, звідки ж у звичайного студента і продавця магазину піротехніки гроші на такий, хоч і не новий, автомобіль.
Навчався Євген добре , схвачував все на льоту. Програмування давалось йому легко, у зв’язку з давніми подіями, а також відкривало перед ним нові можливості для бізнесу та темних справ. Він став хорошим фахівцем у цій справі, збільшив свій дохід і відмивав вже ще більше грошей через свій магазин піротехніки і інші відкриті вже ним самим. Мережу проституції розширювати не було необхідності, ніхто не претендував за золоті хороми, дорогі авто і вілли, Женя і його люди знали міру, і більш за все цінували своє життя і свободу.
Закінчивши навчання на факультеті “ІПЗ” Євген отримав вищу освіту . Та йому цього було мало , він перебував в пошуках себе, як честного громадянина, якому вже не потрбні проблеми із законом, який може захистити і забезпечити себе не тільки фізичнро, але і юридично. Програмування приносило йому хороший та стабільний дохід, відмивання грошей було повністю перевіреною та безпечною схемою, але всеж таки він зрозумів , що це не справа його життя.
Євген зацікавився Юридичною тематикою , та вирішив вступити в заклад вищої освіти, щоб отримати юридичну освіту. Жені подобалось знати закони, знаходити юридичні дірки і знати свої права і свободи, він докладав усіх зусиль, щоб вивчати все досконало, та в подальшому стати хорошим правозахисником і, на всяк випадок, для використання у власних інтересах.
Закінчивши Юридичний факультет та отримавши другу вищу освіту.. По закінченю з відзнакою Євгену запропонували практику в СБУ . Він вирішив не втрачати таку можливість та скористатись нею, на практиці він себе показав хорошим та відповідальним правозахисником , тому йому запропонували повноцінну службу в СБУ у якості юридичного радника.
Так і розпочалась його історія в СБУ...
Почав він з Національної Академії Служби Безпеки України - з цим в Євгена проблем не було, за лічені дні Євген склав всі іспити та завдання, які були потрібні для проходження Академії, але йому хотілось більше драйву, він хотів відчути себе більш живим, тому вступив в підрозділ “ ЦСО-А “ . Там він познайомився з хорошими людьми, які допомогли йому змінитися у кращу сторону, а саме “ Полковником - Керівником ЦСО-А , Ярославом Крутовим - Інструктором ЦСО-А та Богданою Крутовою”
Так і взлітав Євген по кар’єрних сходинках семимильними кроками, звісно, його темне минуле теж допомогло йому у цьому.
Дійшовше до порядкового звання “Старший Лейтенант” його нові друзі перейшли в СБУ м.Дніпра, нажаль на той час їх залишилось тільки троє, оскільки Полковник Ярослав Крутов пішов на пенсію...
В СБУ Дніпра справи Євгена були ще кращими. Йому довіряли відповідальні справи, такі як: Керування спец підрозділом Альфа , Керуванням операцій з звільненням заручників та всією рутиною СБУ, йому подобалось захищати людей і закон, але враховуючи його темні справи, іноді його це навіть смішило, така іронія службовця і радника СБУ та одночасно главаря сутенерської мережі.
Дійшовши до порядкового звання “Майор” Євген мав не аби який авторитет серед своїх колег по роботі , до нього дослухались Підполковники , Полковники та сам Генерал , не кажучи вже про молодший офіцерський склад .
Темні будні нашого часу
Після старого генерала прийшов новий, який був старим другом Жені і зробив його своїм полковником за довірою. Тепер у Євгена був повний карт-бланш на будь-які дії, у тому числі можна було розширити і свій темний бізнес, і свої повноваження. Євген хоч і сам є власником та засновником широкої сутенерської мережі, але коли від чиїхось брудних рук страждають невинні люди, які нікому нічого поганого не заподіяли, у нього вскипає кров.
Євгену не важливо як і яким способом він досягне своєї мети: законно, як Полковник СБУ м.Дніпро, чи скритно і безкомпромісно, як сірий кардинал у темряві. Вбивці, наркоторговці, гвалтувальники та інші будуть покарані, і не важливо як.
