I. Дитинство та загибель батька
Люсьєн Грівз народився 25 червня 2000 року на окраїні індустріального міста Грін Бей, що у Вісконсіні, США. Батьки хлопчика були відомими на той час у Вісконсіні бізнесменами, тому на столі завжди була новокуплена банка абрикосового джему, який він так обожнював у дитинстві. Сім'я, так би мовити, жила вище середнього класу. Недешеві автомобілі сім'ї, триповерховий дім з панорамними вікнами та великий вибір розваг. Все змінилося у 2008 році, після початку Глобальної фінансової кризи. Бізнес батьків розвалився коли партнери сім'ї кинули їх, а батько заліз в борги, через що вичурний пентхаус довелось продати. У 2009 році батька Люсьєна мобілізували на війну в Іраці а він з матір'ю переїхали до Мелітополя, маленького міста у Запорізькій області України, де жили родичі його матері. У 2011 році Люсьєн дізнався, що його батько загинув під час виконання бойових дій. Це змінило хлопчика, він став мовчазним та замкнутим, почав рідше виходити з дому та все меньше спілкуватись з матір'ю.
II. Юність та хвороба
Переїхавши в Україну у п'ятирічному віці, він завжди вважав себе українцем, та вивчивши її історію, культуру, та мову - став патріотом країни, в якій його завжди вважали чужаком. Навчаючись у школі Люсьєна захоплювала військова справа, проте його мати відносилась до цього різко негативно бо досі не могла прийняти смерть свого чоловіка і не хотіла щоб те саме відбулось з її єдиним сином. Додатково вивчаючи філософію та право - юнак планував стати юристом, проте ніяк не міг залишити мрію про те, щоб стати військовим. Коли Люсьєну було всього 16 років у нього несподівано знайшли рак, що шокувало всіх його рідних і його самого. Через рік лікування, він вийшов на реміссію, проте ця подія назавжди відбилась у його пам'яті і вплинула на його світосприйняття. Після успішного лікування Люсьєн вирішив, що має другий шанс у житті і не може втратити його. Він почав цінувати кожен момент, живучи своє життя з максимальним ентузіазмом та відданістю. Проте, відштовхнути від себе давні мрії було нелегко. Люсьєн продовжував досліджувати військову справу, відвідував військові тренування та заняття з бойових мистецтв, прагнучи підтримувати здоров'я та фізичну підготовку.
III. Доросле життя
Закінчивши школу, Люсьєн ще рік підробляв на доставці піцци та написанні статей на форумах, живучи на орендованій квартирі з другом, проживаючи своє життя безтурботно та без опаски. Проте в один день все змінилось. Прокинувшись від вибухів та пострілів за вікном - хлопець вже знав, що відбувається. А також знав, що йому слід робити. Наступного дня його вже не було у рідному місті. Він стояв біля військомату Запоріжжя та вірив, що він зможе пробитись на фронт, щоб захищати свою країну та знайти сенс в тому, що він досі живий. Він вірив, що бути військовим це його призначення. Не дивлячись на неймовірну відвагу парубка, його мужність та знання з військової справи йому відмовили у його бажанні відправитись на передову, пояснивши це історією його хвороб, слабким здоров'єм та відсутністю досвіду служби в армії. Саме туди на початку 2022 року його і відправили.
IV. ЗСУ
Люсьєн виконував усі накази командирів рішучо і без вагань. Він був стійкий до всіх стресових ситуацій на службі. Підчас служби в армії він здобув військовий досвід, стриманість та впевненість у собі. За дуже короткий проміжок часу він підвисився з рядового рекрута, до лейтенанта Збройних Сил, через що також отримав лідерські навички та вміння комунікувати з людьми, а головне - військові знання. Не дивлячись на любов до професії військового, його відношення до свого місця у цьому колективі змінилось, коли він почав помічати корупцію, свавілля керівництва та поводження людей, що його оточували на службі. Одного разу, під час виконання службового завдання у підрозділі військової служби правопорядку він був поранений пострілом у ногу, захищаючи свого товарища. Лежавши декілька днів у лікарні, під постійною крапельницею - він не міг думати ні про що, окрім як швидше повернутись до служби. Після виписка він повертається до військової частини і не бачить там нічого окрім панібратства, вседозвілля та безкарності. Змінився також офіцерський склад, багато товаришів, які несли свою службу з гідністю - покинули склад збройних сил або перевелись у інший штаб. Люсьєн вирішив, що йому слід поступити так само.
V. СБУ
Після звільнення зі Збройних Сил, Люсьєн з гідністю служив у Службі Безпеки України міста Харків. Він мав шеврони лейтенанта та сумлінно виконув свої обов'язки та поставлені перед ним задачі. Він набував ще більше досвіду та знань, щоб бути ефективним у виконанні своїх задач та розпізнаванні загроз національній безпеці. Люсьєн залишався принциповим і відданим своїм ідеалам, але разом із тим він стикався з внутрішніми конфліктами. Він розумів, що щоб дійсно принести зміни, він повинен вирішувати складні проблеми, які перепліталися з владою, політикою та бюрократією. Знаючи, як підірвана військова система, Люсьєн робив все можливе, щоб зробити позитивний вплив та викорінити корупцію та нечесність у своїй службі. Не дивлячись на те, що він почуває себе "у свої тарілці", знаходячись у дружньому колективі та займаючись роботою, що йому подобається - він все ж вважав, що його місце саме у військовій службі, і після суду над вищим офіцерським складом ЗСУ він побачив можливість стати тим, хто наведе порядок у прогнившій військовій системі і змінить все на краще як для всіх військовослужбовців так і для народу України. Люсьєн прагнув досягти посади, де його вплив може бути більш значущим і де він зможе внести дійсні зміни в систему. Він мріяв про створення справедливої та прозорої армії, де чесність та справедливість перестануть бути пустими словами.
VI. Зміни в ЗСУ
Отримавши звання Генерала, першим рішенням Люсьєна було розформувати старший офіцерский склад та викоренити корупцію та хаос у Збройних Силах України. Слід сказати, що це було нелегко та зайняло деякий час, проте нові люди які прийшли на керівні посади допомогли навести порядок серед особового складу. Реформи в армії призвели до порядку на вулицях Харкова та Дніпра, тепер міста патрулювали бійці Національної Гвардії, а військова частина була під надійним захистом спеціалістів підрозділу Сил Спеціальних Операцій. За довгий час на посаді командувача частини Люсьєн отримав повагу та визнання серед особового складу. Він продовжував бути відданим своїм принципам та служити ідеалам народу України, проте були секрети, про які не знав ніхто, навіть його найближчі побратими по службі. Вони змінили його як людину принципову та непохитну.
VII. Темні секрети
Не дивлячись на образ ідеального військового, взірцевого керівника - Люсьєн має проблеми з наркотиками, які почались через надмірну виснаженість та перевтому на роботі. Наркотична залежність переслідувала його та змінювала його особистість, доки не відбулась подія, яка повністю змінила його, як людину. Рецидив раку, який відновився та став поширюватись з новими силами зламав Люсьєна Грівза як законослухняного громадянина та військовослужбовця. Лікування коштує неймовірних грошей, які не снились навіть Генералу ЗСУ, тому він вирішив іти ва-банк. Вже маючи кримінальні зв'язки в сфері наркотиків він вийшов на співпрацю з найгіршими людьми цієї країни: терористи, підпільна мафія, корупціонери, торгівельники зброєю. Усі ці зв'язки Люсьєн вирішує використати для своїх корупційних схем та взяток. Що буде далі та кому його судити - покаже час.
Люсьєн Грівз народився 25 червня 2000 року на окраїні індустріального міста Грін Бей, що у Вісконсіні, США. Батьки хлопчика були відомими на той час у Вісконсіні бізнесменами, тому на столі завжди була новокуплена банка абрикосового джему, який він так обожнював у дитинстві. Сім'я, так би мовити, жила вище середнього класу. Недешеві автомобілі сім'ї, триповерховий дім з панорамними вікнами та великий вибір розваг. Все змінилося у 2008 році, після початку Глобальної фінансової кризи. Бізнес батьків розвалився коли партнери сім'ї кинули їх, а батько заліз в борги, через що вичурний пентхаус довелось продати. У 2009 році батька Люсьєна мобілізували на війну в Іраці а він з матір'ю переїхали до Мелітополя, маленького міста у Запорізькій області України, де жили родичі його матері. У 2011 році Люсьєн дізнався, що його батько загинув під час виконання бойових дій. Це змінило хлопчика, він став мовчазним та замкнутим, почав рідше виходити з дому та все меньше спілкуватись з матір'ю.
II. Юність та хвороба
Переїхавши в Україну у п'ятирічному віці, він завжди вважав себе українцем, та вивчивши її історію, культуру, та мову - став патріотом країни, в якій його завжди вважали чужаком. Навчаючись у школі Люсьєна захоплювала військова справа, проте його мати відносилась до цього різко негативно бо досі не могла прийняти смерть свого чоловіка і не хотіла щоб те саме відбулось з її єдиним сином. Додатково вивчаючи філософію та право - юнак планував стати юристом, проте ніяк не міг залишити мрію про те, щоб стати військовим. Коли Люсьєну було всього 16 років у нього несподівано знайшли рак, що шокувало всіх його рідних і його самого. Через рік лікування, він вийшов на реміссію, проте ця подія назавжди відбилась у його пам'яті і вплинула на його світосприйняття. Після успішного лікування Люсьєн вирішив, що має другий шанс у житті і не може втратити його. Він почав цінувати кожен момент, живучи своє життя з максимальним ентузіазмом та відданістю. Проте, відштовхнути від себе давні мрії було нелегко. Люсьєн продовжував досліджувати військову справу, відвідував військові тренування та заняття з бойових мистецтв, прагнучи підтримувати здоров'я та фізичну підготовку.
III. Доросле життя
Закінчивши школу, Люсьєн ще рік підробляв на доставці піцци та написанні статей на форумах, живучи на орендованій квартирі з другом, проживаючи своє життя безтурботно та без опаски. Проте в один день все змінилось. Прокинувшись від вибухів та пострілів за вікном - хлопець вже знав, що відбувається. А також знав, що йому слід робити. Наступного дня його вже не було у рідному місті. Він стояв біля військомату Запоріжжя та вірив, що він зможе пробитись на фронт, щоб захищати свою країну та знайти сенс в тому, що він досі живий. Він вірив, що бути військовим це його призначення. Не дивлячись на неймовірну відвагу парубка, його мужність та знання з військової справи йому відмовили у його бажанні відправитись на передову, пояснивши це історією його хвороб, слабким здоров'єм та відсутністю досвіду служби в армії. Саме туди на початку 2022 року його і відправили.
IV. ЗСУ
Люсьєн виконував усі накази командирів рішучо і без вагань. Він був стійкий до всіх стресових ситуацій на службі. Підчас служби в армії він здобув військовий досвід, стриманість та впевненість у собі. За дуже короткий проміжок часу він підвисився з рядового рекрута, до лейтенанта Збройних Сил, через що також отримав лідерські навички та вміння комунікувати з людьми, а головне - військові знання. Не дивлячись на любов до професії військового, його відношення до свого місця у цьому колективі змінилось, коли він почав помічати корупцію, свавілля керівництва та поводження людей, що його оточували на службі. Одного разу, під час виконання службового завдання у підрозділі військової служби правопорядку він був поранений пострілом у ногу, захищаючи свого товарища. Лежавши декілька днів у лікарні, під постійною крапельницею - він не міг думати ні про що, окрім як швидше повернутись до служби. Після виписка він повертається до військової частини і не бачить там нічого окрім панібратства, вседозвілля та безкарності. Змінився також офіцерський склад, багато товаришів, які несли свою службу з гідністю - покинули склад збройних сил або перевелись у інший штаб. Люсьєн вирішив, що йому слід поступити так само.
V. СБУ
Після звільнення зі Збройних Сил, Люсьєн з гідністю служив у Службі Безпеки України міста Харків. Він мав шеврони лейтенанта та сумлінно виконув свої обов'язки та поставлені перед ним задачі. Він набував ще більше досвіду та знань, щоб бути ефективним у виконанні своїх задач та розпізнаванні загроз національній безпеці. Люсьєн залишався принциповим і відданим своїм ідеалам, але разом із тим він стикався з внутрішніми конфліктами. Він розумів, що щоб дійсно принести зміни, він повинен вирішувати складні проблеми, які перепліталися з владою, політикою та бюрократією. Знаючи, як підірвана військова система, Люсьєн робив все можливе, щоб зробити позитивний вплив та викорінити корупцію та нечесність у своїй службі. Не дивлячись на те, що він почуває себе "у свої тарілці", знаходячись у дружньому колективі та займаючись роботою, що йому подобається - він все ж вважав, що його місце саме у військовій службі, і після суду над вищим офіцерським складом ЗСУ він побачив можливість стати тим, хто наведе порядок у прогнившій військовій системі і змінить все на краще як для всіх військовослужбовців так і для народу України. Люсьєн прагнув досягти посади, де його вплив може бути більш значущим і де він зможе внести дійсні зміни в систему. Він мріяв про створення справедливої та прозорої армії, де чесність та справедливість перестануть бути пустими словами.
VI. Зміни в ЗСУ
Отримавши звання Генерала, першим рішенням Люсьєна було розформувати старший офіцерский склад та викоренити корупцію та хаос у Збройних Силах України. Слід сказати, що це було нелегко та зайняло деякий час, проте нові люди які прийшли на керівні посади допомогли навести порядок серед особового складу. Реформи в армії призвели до порядку на вулицях Харкова та Дніпра, тепер міста патрулювали бійці Національної Гвардії, а військова частина була під надійним захистом спеціалістів підрозділу Сил Спеціальних Операцій. За довгий час на посаді командувача частини Люсьєн отримав повагу та визнання серед особового складу. Він продовжував бути відданим своїм принципам та служити ідеалам народу України, проте були секрети, про які не знав ніхто, навіть його найближчі побратими по службі. Вони змінили його як людину принципову та непохитну.
VII. Темні секрети
Не дивлячись на образ ідеального військового, взірцевого керівника - Люсьєн має проблеми з наркотиками, які почались через надмірну виснаженість та перевтому на роботі. Наркотична залежність переслідувала його та змінювала його особистість, доки не відбулась подія, яка повністю змінила його, як людину. Рецидив раку, який відновився та став поширюватись з новими силами зламав Люсьєна Грівза як законослухняного громадянина та військовослужбовця. Лікування коштує неймовірних грошей, які не снились навіть Генералу ЗСУ, тому він вирішив іти ва-банк. Вже маючи кримінальні зв'язки в сфері наркотиків він вийшов на співпрацю з найгіршими людьми цієї країни: терористи, підпільна мафія, корупціонери, торгівельники зброєю. Усі ці зв'язки Люсьєн вирішує використати для своїх корупційних схем та взяток. Що буде далі та кому його судити - покаже час.
