Біографія Полковник СБУ м.Харків Руслан Хевву
Дитинство
Руслан Хевву народився 2000 року 10 січня. Це були не в дуже гарні часи його міста. Було багато бригадних які майже щодня робили напади на цивільні бізнеси для їх привласнення. Спостерігати за таким явищем зі сторони було дуже моторошно не говорячи про участь в них. Дуже рідко такі речі проходили мирним шляхом. Батьки дуже хвилювалась за своїх дітей коли виходили з ним гуляти на вулицю адже ніколи не знаєш що може статись під час звичайнісінької прогулянки в якомусь лісі.
Одного вечора у звичайній сім`ї якогось столяра який працював на місцевому металургічному заводі сталась велика трагедія. Тато не дочекався своєї коханої дружини та свого трьох річного сина. Сім`я Руслана жила на околиці міста поряд з великим лісом. Він звернувся до місцевого відділку поліції з благанням допомогти йому. Тато сказав що дружина з сином пішли на прогулянку в ліс, але ніхто не повернувся. "Раніше такого ніколи не було" - сказав чоловік, але слідчий відповів йому що тільки після проходження трох діб з моменту пропажі людини можна написат заяву, він залишив свої контактні данні та пішов додому. Чоловік був дуже розлючений через свою безпомічність. Він благав своїх друзів та знайомих сусідів допомогти йому в пошуках. Він за декілька годин зібрав певну кількість людей та вони пішли по лісу шукати їх. Пройшовши десятки кілометрів та витративши години на пошуки ніяких слідів не було знайдено. Люди почали повертатись додому, адже у кожного були свої родини та діти. Чоловік втратив будь-яку надію знайти кохану та сина. Він пройшов ще приблизно сім кілометрів і також вирішив повернутись додому з надією на те що кохана та син повернулись і все це було лише в його голові....
Близько шостої ранку чоловік повернувся додому але квартира виявилась пустою. Він зв сльозами на очах почав телефонувати родичам та друзям у яких родина могла залишитись на ніч, але ці всі спроби були марними. Декілька днів він не міг заснути,і робив все до останнього щоб знайти їх. Він розклеював оголошення на стовпах, написав про пропажу в місцеву редакцію газет. Паралельно з цим він сильно випивав, адже стресова ситуація не давала йому ніяких надій на порятунок.
Пройшло близько 3 днів як чоловік не спав але в один момент організм все ж таки не витримав такого режиму і він заснув.
Наступного ранку його розбудив телефонний дзвінок. Це дзвонили з поліції. Перша фраза поліцейського "Здається ми знайшли вашу дружину..." - дала велику надію і полегшення на долі секунди, але потім слідчий попросив приїхати у відділок. Щасливій чоловік вибіг з під`їзду і сів у свій автомобіль. Це була біла "Волга 21" 1970 року випуску. Вона мала дуже гарний вигляд. В той час вона вважалась однією з найпрестижніших автомобілів. Її мало хто міг собі дозволити. Цю машину чоловіку подарували на його вісімнадцятиріччя батьки.
Приїхавши до відділку він кинув автомобіль під входом і швидко побіг до слідчого з надією побачити дружину. Зайшовши до кабінету чоловіка чекала гірка новина розчарування. Слідчий сказав йому - "На іншому кінці лісу є покинута ткане виробнича фабрика, приблизно за 30 кілометрів від вашого дому, було знайдено тіло жінки, дуже схожої за описом який ви нам давали...". У чоловіка почалась істерика, він не знав куди йому дітись і що йому робити. Він не вірив до останнього що він в один вечір так просто залишився один. "Ви впевнені що це вона ? Я не вірю, пане капітан, скажіть що це розіграш, скажіть що ви помилились... Я не вірю, я хочу подивитись на неї... " - істерчно благав чоловік. Капітан передав папку з заведениою справою чоловіку. В папці була фотографія з місця злочину. "Так... це вона..." - впускаючи папку на підлогу чоловік упав на коліна і почав сильно плакати. З папки вилетіла фотографія біловолосої гарної жінки, зґвалтованої та розстріляної. Вона лежала посеред калюжі крові...
"А що з дитиною ??" - нервово запитав чоловік. "Дитини в околицях не знайши" - відповів слідчий, - "Є шанс на те що він втік, чи зміг сховатись десь у лісі, ми вже направили пошукові загін на прочесування лісу". Чоловік не знав що йому робити. Слідчий допоміг йому піднятись та попросив патрульного довезти його додому, адже в такому стані йому не можна було сідати за кермо автомобіля.
Пошуки тривали дві доби....
Близько обіду, біля державної дороги проїжджаючий мимо автомобіль помітив дитину яка сиділа налякано на узбіччі. Водій зупинився та запитав що сталось, але малий був сильно наляканий, він нічого не міг сказати. Водій підняв дитину, посадив її в автомобіль та повіз до відділку поліції. Приїхавши у відділок він передав дитину слідчому та дав показання де і як він натрапив на дитину.
Дитина співпадала за описом з пропавшою нещодавно Софією Хевву. Слідчий намагався взяти у дитини певні свідчення як він опинився на дорогу але дитина була зморена. Капітан наказав рядовому поліцейському зігріти та накормити дитину, після чого зателефонував до батька, але на дзвінок телефону чоловік не відповів...
Приїхавши до квартири сім`ї Хевву, слідчий був невпевнений що батько вдома і попросив малого зачекати в машині. Піднявшись на 4 поверх він помітив що двері квартири були не закриті, і він увійшов в середину. В середині слідчий побачив як в кімнаті на люстрі обмотаний навколо шиї в`язочною мотузкою висить батько сім`ї Блатних.
Батько не витримав втрати своєї родини, в нього не було ніякої надії на те що син повернеться і під впливом безнадії та великої кількості алкоголю він покінчив із собою....
Слідчий спустився до автомобіля і подивився на Дезмонда, який з сьогоднішнього дня став сиротою. Слідчого звали Канекі Хевву. Канекі не хотів віддавати в дитячий будинок малого адже йому і так погано в житті. Він вирішив усиновити Руслана. Так як він був поліцейським то це не було сьльно тяжко. Через певний проміжок часу, коли підготівали всі потрібні документи малий офіційно став Русланом Блатним. У Кенкі була молода дружина яка не була проти того, вона виховувала прийомного сина як свого....
Через приблизно півроку праці з психологами Руслана відправили в дитячий садок. У нього майже не залишилось в пам`яті нічого про попередню родину, але психіка уже була порушена. Будучи у дитячому садку спочатку був дуже замкненою в собі дитиною, вихователі знали про нього і різнобічно намагались його підтримати.
Період шкільного життя
Пішовши до школи Руслан майже забув про все те що сталося з ним раніше. На те повеличали чи-то психологи чи-то діти які його оточували. Він став майже звичайною дитиною, але в нього почала проявлятись певна жорстокість до поганих дітей які іноді його підночувала та задирались до нього. Дезмонд давав жорстокий відпір, через це його не сильно любили у школі.
В п`ятому класу Канекі відправив Руслана вивчати бойові мистецтва. Руслану подобалось там адже на рингу він міг цілком законно виражати ту злобу до опоненту якак опилась у нього з дитинства. Канекі для Руслана був справжній авторитет, він його сильно поважав і мріяв піти по його стопам та також стати поліцейським.
Початок дорослого життя
По закінченню дванадцяти класів Руслан вступив до Національного Університету Внутрішніх Справ, де провчився 5 років. Руслан вчився так собі, але вивозив за рахунок спортивної підготовки. Він був у зборній університету з рукопашного бою.
Випустившись з Університету, Канекі уже на той час отримав полковника та став заступником відділку поліції, він забрав Руслан до себе у відділок молодим лейтенантом на посаду помічника слідчого. У Руслана була добре розвинута пам`ять, логіка та дедукція, скажімо основні ознаки справжнього слідчого. Час минав, Руслан став слідчим, Канекі пішов на пенсію, все було добре адже Руслан мріяв зробити світ кращим, та без насилля. Окрім звичайно спортивного. Руслан знайшов собі кохану дівчину, одружився на ній. Але сталося не все так добре як могло бути.....
Переломний момент
Одного літнього ранку, родина Хевву мала поїхати на природу, розважитись та добре відпочити. Руслана викликали на роботу для якогось там швидкого діла, тому він попросив Кенкі забрати дружину з дому, а сам поїхав у відділок. У відділку його попросили знайти якусь особову справу в архіві, яку декілька років тому закрив Канекі Хевву. Справа та була про масове заплановане вбивство однієї людини. Він почав цікавитись, навіщо потрібна стара закрита справа. Старший оперуповноважений йому говорить -"Да при перевезенні людей з колонії спільної до колонії суворого режиму, авто ЗАК перевернувся і затриманий втік забравши зброю у конвою він побіг в ліс, знайшли всіх окрім цього, ми піднімаємо всю інформацію щоб зрозуміти де він може ховатись". "А де це сталось?"- запитав Руслан. "На околиці міста, там є великий ліс, по інформації вижив ого конвоїра, він побіг в ліс в бік покинутої ткане виробничої фабрики, знаєш де це ?" - відповів напарник, додаючи - "Там була ще одна гучна справа десь 25-30 років тому, її вів якраз молодий твій батько ". Руслан зацікавився адже він зажди любив слухати про зврешення свого батька. "А що за справа?" - запитливо поцікавився Руслан. "Там розстріляли з автомату та згвалтували одну жінку, якак гуляла по лісу з дитиною, дитина змогла якось втікти, її через декілька днів знайшли біля дороги, хотіли віддати її батьку але той покінчив з собою. Її наскільки я знаю Канекі відправив до дитячого будинку, ех шкода малого, цікаво де він зараз".
Під час розмови в кабінет забіг черговий поліцейський і сказав що посткпив виклик що хтось з автомату розстріляв на дорозі автомобіль з трьома пасажирами, забрав автомобіль у поїхав в глубину лісу, скоріше за все це був наш втікший затриманий. Всі бігом забрались і поїхали на місце злочину.
Приїхавши туди Руслан побачив лежащих на лісовій дорозі тата, маму та дружину, які їхали на сімейний відпочинок. Він не міг повірити, що в один день він залишився один. Він не почав плакати адже через роботи з психологом в дитинстві мацже ніколи не плакав. Йому мало присутнє відчуття жалю. Руслан пообіцяв помститись за свою родину. Він сказав що кожен хто хоче смерті буде страждати !
Після цього моменту у Руслана почались сильні психічні порушення, великий прояв жорстокості. Він постійно був на роботі адже вдома все нагадувало про вбиту родину. Через деклька днів йому в кабінет привели того самого чоловіка якай безжально розстреляв все чим жив Руслан. Всі у відділку розуміли що краще нехай Руслан зірветься на ньому а ніж на своїх колегах. Руслан почав дуже жорстоко допитувати затриманого, він прив`язав його до віксованого стульця. Взяв молоток та набір старих цвяхів які вже покарилися ржавчиною і почав вбивати в кожен суглоб в тілі вбивці. Руслан відрізав його вуха та запихнув у горлянку поки той кричав. З кабінету лунали сильні крики та благання на допомогу, але ніхто так і не наважився зупинити Руслан. Через декілька годин з кабінету вже нічого не доносилось. Першим наважився зайти старий друг Канекі, він був для Джеффа як дядько. Від побачиного він завмер, Джефф стояв на колінах, вимучений, а затриманий ввесь ізрізаний в крові, від чого помер та і не вдалось встановити так як проводити експертизу не було з чого да і не мало ніякого сенсу...
Через певний час Морфіус, старий друг Канекі, вивіз Руслана з міста та привіз у місто Одесса. Руслан жив однією помстою, він мріяв покарати всіх винних у всіх злочинах. Морфіус мав гарні звязки у місцевому управлінні Служби Безпеки України. Він влаштував туди Руслана.
Проходив час, а Руслан показував дуже добрі результати по закриттю справ, хоча у більшості випадків підозрювані покидали кімнату допиту летальним ісходом. Метод праці керівництву не подобався але їх цікавила тільки загальна розкриваємість відділку. РУслан брав хабарі за те щоб відпускати людей, але гроші мало цікавили його...
Теперішній час
Через певний період час Руслан Хевву отримав звання Полковника, але його жорстока жага до покарання всіх винних не втихла і по цей день. Він почав забирати людей з КПЗ, під наміром повторного допиту, та назад уже ніхто не повертався... Його методи були надзвичайно жорстокі, через це його керівництво перевело до ГУ СБУ м.Харків де став на заступника Генерала
Це стало як новою сторінкою його історії, і що буде в Харкові тільки богу відомо...
Дитинство
Руслан Хевву народився 2000 року 10 січня. Це були не в дуже гарні часи його міста. Було багато бригадних які майже щодня робили напади на цивільні бізнеси для їх привласнення. Спостерігати за таким явищем зі сторони було дуже моторошно не говорячи про участь в них. Дуже рідко такі речі проходили мирним шляхом. Батьки дуже хвилювалась за своїх дітей коли виходили з ним гуляти на вулицю адже ніколи не знаєш що може статись під час звичайнісінької прогулянки в якомусь лісі.
Одного вечора у звичайній сім`ї якогось столяра який працював на місцевому металургічному заводі сталась велика трагедія. Тато не дочекався своєї коханої дружини та свого трьох річного сина. Сім`я Руслана жила на околиці міста поряд з великим лісом. Він звернувся до місцевого відділку поліції з благанням допомогти йому. Тато сказав що дружина з сином пішли на прогулянку в ліс, але ніхто не повернувся. "Раніше такого ніколи не було" - сказав чоловік, але слідчий відповів йому що тільки після проходження трох діб з моменту пропажі людини можна написат заяву, він залишив свої контактні данні та пішов додому. Чоловік був дуже розлючений через свою безпомічність. Він благав своїх друзів та знайомих сусідів допомогти йому в пошуках. Він за декілька годин зібрав певну кількість людей та вони пішли по лісу шукати їх. Пройшовши десятки кілометрів та витративши години на пошуки ніяких слідів не було знайдено. Люди почали повертатись додому, адже у кожного були свої родини та діти. Чоловік втратив будь-яку надію знайти кохану та сина. Він пройшов ще приблизно сім кілометрів і також вирішив повернутись додому з надією на те що кохана та син повернулись і все це було лише в його голові....
Близько шостої ранку чоловік повернувся додому але квартира виявилась пустою. Він зв сльозами на очах почав телефонувати родичам та друзям у яких родина могла залишитись на ніч, але ці всі спроби були марними. Декілька днів він не міг заснути,і робив все до останнього щоб знайти їх. Він розклеював оголошення на стовпах, написав про пропажу в місцеву редакцію газет. Паралельно з цим він сильно випивав, адже стресова ситуація не давала йому ніяких надій на порятунок.
Пройшло близько 3 днів як чоловік не спав але в один момент організм все ж таки не витримав такого режиму і він заснув.
Наступного ранку його розбудив телефонний дзвінок. Це дзвонили з поліції. Перша фраза поліцейського "Здається ми знайшли вашу дружину..." - дала велику надію і полегшення на долі секунди, але потім слідчий попросив приїхати у відділок. Щасливій чоловік вибіг з під`їзду і сів у свій автомобіль. Це була біла "Волга 21" 1970 року випуску. Вона мала дуже гарний вигляд. В той час вона вважалась однією з найпрестижніших автомобілів. Її мало хто міг собі дозволити. Цю машину чоловіку подарували на його вісімнадцятиріччя батьки.
Приїхавши до відділку він кинув автомобіль під входом і швидко побіг до слідчого з надією побачити дружину. Зайшовши до кабінету чоловіка чекала гірка новина розчарування. Слідчий сказав йому - "На іншому кінці лісу є покинута ткане виробнича фабрика, приблизно за 30 кілометрів від вашого дому, було знайдено тіло жінки, дуже схожої за описом який ви нам давали...". У чоловіка почалась істерика, він не знав куди йому дітись і що йому робити. Він не вірив до останнього що він в один вечір так просто залишився один. "Ви впевнені що це вона ? Я не вірю, пане капітан, скажіть що це розіграш, скажіть що ви помилились... Я не вірю, я хочу подивитись на неї... " - істерчно благав чоловік. Капітан передав папку з заведениою справою чоловіку. В папці була фотографія з місця злочину. "Так... це вона..." - впускаючи папку на підлогу чоловік упав на коліна і почав сильно плакати. З папки вилетіла фотографія біловолосої гарної жінки, зґвалтованої та розстріляної. Вона лежала посеред калюжі крові...
"А що з дитиною ??" - нервово запитав чоловік. "Дитини в околицях не знайши" - відповів слідчий, - "Є шанс на те що він втік, чи зміг сховатись десь у лісі, ми вже направили пошукові загін на прочесування лісу". Чоловік не знав що йому робити. Слідчий допоміг йому піднятись та попросив патрульного довезти його додому, адже в такому стані йому не можна було сідати за кермо автомобіля.
Пошуки тривали дві доби....
Близько обіду, біля державної дороги проїжджаючий мимо автомобіль помітив дитину яка сиділа налякано на узбіччі. Водій зупинився та запитав що сталось, але малий був сильно наляканий, він нічого не міг сказати. Водій підняв дитину, посадив її в автомобіль та повіз до відділку поліції. Приїхавши у відділок він передав дитину слідчому та дав показання де і як він натрапив на дитину.
Дитина співпадала за описом з пропавшою нещодавно Софією Хевву. Слідчий намагався взяти у дитини певні свідчення як він опинився на дорогу але дитина була зморена. Капітан наказав рядовому поліцейському зігріти та накормити дитину, після чого зателефонував до батька, але на дзвінок телефону чоловік не відповів...
Приїхавши до квартири сім`ї Хевву, слідчий був невпевнений що батько вдома і попросив малого зачекати в машині. Піднявшись на 4 поверх він помітив що двері квартири були не закриті, і він увійшов в середину. В середині слідчий побачив як в кімнаті на люстрі обмотаний навколо шиї в`язочною мотузкою висить батько сім`ї Блатних.
Батько не витримав втрати своєї родини, в нього не було ніякої надії на те що син повернеться і під впливом безнадії та великої кількості алкоголю він покінчив із собою....
Слідчий спустився до автомобіля і подивився на Дезмонда, який з сьогоднішнього дня став сиротою. Слідчого звали Канекі Хевву. Канекі не хотів віддавати в дитячий будинок малого адже йому і так погано в житті. Він вирішив усиновити Руслана. Так як він був поліцейським то це не було сьльно тяжко. Через певний проміжок часу, коли підготівали всі потрібні документи малий офіційно став Русланом Блатним. У Кенкі була молода дружина яка не була проти того, вона виховувала прийомного сина як свого....
Через приблизно півроку праці з психологами Руслана відправили в дитячий садок. У нього майже не залишилось в пам`яті нічого про попередню родину, але психіка уже була порушена. Будучи у дитячому садку спочатку був дуже замкненою в собі дитиною, вихователі знали про нього і різнобічно намагались його підтримати.
Період шкільного життя
Пішовши до школи Руслан майже забув про все те що сталося з ним раніше. На те повеличали чи-то психологи чи-то діти які його оточували. Він став майже звичайною дитиною, але в нього почала проявлятись певна жорстокість до поганих дітей які іноді його підночувала та задирались до нього. Дезмонд давав жорстокий відпір, через це його не сильно любили у школі.
В п`ятому класу Канекі відправив Руслана вивчати бойові мистецтва. Руслану подобалось там адже на рингу він міг цілком законно виражати ту злобу до опоненту якак опилась у нього з дитинства. Канекі для Руслана був справжній авторитет, він його сильно поважав і мріяв піти по його стопам та також стати поліцейським.
Початок дорослого життя
По закінченню дванадцяти класів Руслан вступив до Національного Університету Внутрішніх Справ, де провчився 5 років. Руслан вчився так собі, але вивозив за рахунок спортивної підготовки. Він був у зборній університету з рукопашного бою.
Випустившись з Університету, Канекі уже на той час отримав полковника та став заступником відділку поліції, він забрав Руслан до себе у відділок молодим лейтенантом на посаду помічника слідчого. У Руслана була добре розвинута пам`ять, логіка та дедукція, скажімо основні ознаки справжнього слідчого. Час минав, Руслан став слідчим, Канекі пішов на пенсію, все було добре адже Руслан мріяв зробити світ кращим, та без насилля. Окрім звичайно спортивного. Руслан знайшов собі кохану дівчину, одружився на ній. Але сталося не все так добре як могло бути.....
Переломний момент
Одного літнього ранку, родина Хевву мала поїхати на природу, розважитись та добре відпочити. Руслана викликали на роботу для якогось там швидкого діла, тому він попросив Кенкі забрати дружину з дому, а сам поїхав у відділок. У відділку його попросили знайти якусь особову справу в архіві, яку декілька років тому закрив Канекі Хевву. Справа та була про масове заплановане вбивство однієї людини. Він почав цікавитись, навіщо потрібна стара закрита справа. Старший оперуповноважений йому говорить -"Да при перевезенні людей з колонії спільної до колонії суворого режиму, авто ЗАК перевернувся і затриманий втік забравши зброю у конвою він побіг в ліс, знайшли всіх окрім цього, ми піднімаємо всю інформацію щоб зрозуміти де він може ховатись". "А де це сталось?"- запитав Руслан. "На околиці міста, там є великий ліс, по інформації вижив ого конвоїра, він побіг в ліс в бік покинутої ткане виробничої фабрики, знаєш де це ?" - відповів напарник, додаючи - "Там була ще одна гучна справа десь 25-30 років тому, її вів якраз молодий твій батько ". Руслан зацікавився адже він зажди любив слухати про зврешення свого батька. "А що за справа?" - запитливо поцікавився Руслан. "Там розстріляли з автомату та згвалтували одну жінку, якак гуляла по лісу з дитиною, дитина змогла якось втікти, її через декілька днів знайшли біля дороги, хотіли віддати її батьку але той покінчив з собою. Її наскільки я знаю Канекі відправив до дитячого будинку, ех шкода малого, цікаво де він зараз".
Під час розмови в кабінет забіг черговий поліцейський і сказав що посткпив виклик що хтось з автомату розстріляв на дорозі автомобіль з трьома пасажирами, забрав автомобіль у поїхав в глубину лісу, скоріше за все це був наш втікший затриманий. Всі бігом забрались і поїхали на місце злочину.
Приїхавши туди Руслан побачив лежащих на лісовій дорозі тата, маму та дружину, які їхали на сімейний відпочинок. Він не міг повірити, що в один день він залишився один. Він не почав плакати адже через роботи з психологом в дитинстві мацже ніколи не плакав. Йому мало присутнє відчуття жалю. Руслан пообіцяв помститись за свою родину. Він сказав що кожен хто хоче смерті буде страждати !
Після цього моменту у Руслана почались сильні психічні порушення, великий прояв жорстокості. Він постійно був на роботі адже вдома все нагадувало про вбиту родину. Через деклька днів йому в кабінет привели того самого чоловіка якай безжально розстреляв все чим жив Руслан. Всі у відділку розуміли що краще нехай Руслан зірветься на ньому а ніж на своїх колегах. Руслан почав дуже жорстоко допитувати затриманого, він прив`язав його до віксованого стульця. Взяв молоток та набір старих цвяхів які вже покарилися ржавчиною і почав вбивати в кожен суглоб в тілі вбивці. Руслан відрізав його вуха та запихнув у горлянку поки той кричав. З кабінету лунали сильні крики та благання на допомогу, але ніхто так і не наважився зупинити Руслан. Через декілька годин з кабінету вже нічого не доносилось. Першим наважився зайти старий друг Канекі, він був для Джеффа як дядько. Від побачиного він завмер, Джефф стояв на колінах, вимучений, а затриманий ввесь ізрізаний в крові, від чого помер та і не вдалось встановити так як проводити експертизу не було з чого да і не мало ніякого сенсу...
Через певний час Морфіус, старий друг Канекі, вивіз Руслана з міста та привіз у місто Одесса. Руслан жив однією помстою, він мріяв покарати всіх винних у всіх злочинах. Морфіус мав гарні звязки у місцевому управлінні Служби Безпеки України. Він влаштував туди Руслана.
Проходив час, а Руслан показував дуже добрі результати по закриттю справ, хоча у більшості випадків підозрювані покидали кімнату допиту летальним ісходом. Метод праці керівництву не подобався але їх цікавила тільки загальна розкриваємість відділку. РУслан брав хабарі за те щоб відпускати людей, але гроші мало цікавили його...
Теперішній час
Через певний період час Руслан Хевву отримав звання Полковника, але його жорстока жага до покарання всіх винних не втихла і по цей день. Він почав забирати людей з КПЗ, під наміром повторного допиту, та назад уже ніхто не повертався... Його методи були надзвичайно жорстокі, через це його керівництво перевело до ГУ СБУ м.Харків де став на заступника Генерала
Це стало як новою сторінкою його історії, і що буде в Харкові тільки богу відомо...
