Дитинство Владислава
Народився Владислав у місті Полтава 4 квітня у 1995 році.Своїх батьків він бачив тільки по вечорам, бо його батьки тяжко працювали. Мати працювала в школі вчителям хімії, а батько директором заводу. Тому майже весь час з Владиславом сиділа нянька, або з бабусею та дідусем. Батьки часто купували йому іграшки, по вечорам дивилися з ним різні мультфільми.
у свої 6 років Владислав пережив старшу біду, його любий дідусь Борис помер від страшної хвороби. Тоді шестирічному хлопчику було дуже погано. Він не хотів їсти, Гуляти, часто плакав. Тому батьки повели його до психолога. Через декілька занять з психологом, хлопчик заспокоївся, і тепер він почав проводити себе нормально. Пізніше хлопчик пішов у школу, гарно навчався, знайшов гарних друзів, та закінчив молодшу школу на відмінно!
Підліткове життя Владислава!
У Полтаві хлопчик прожив 10 років, після чого переїхав у Харків, та поступив у 5 клас. Десятирічний хлопчик завів нових друзів, добре вчився, та на одинадцяте день народження батьки купили йому комп'ютер. Хлопчик дуже зрадів подарунку, та почав ще кращети вчитися. Рік за роком хлопчик закінчив школу після 9 класу у 15 років. Хлопчик поступив у коледж та навчався там 3 роки до свого вісімнадцяти річчя.
Доросле життя Владислава
після вісімнадцяти років, Владиславу прийшла повістка до армії. Та через два тижні відправився до військової частини віддавати службу в армії.
Військове життя Хлопчика
Хлопчик обійняв своїх батьків та відправився до військомату. Після чого на автобусі його відправили до військової частини.
Владислав поступив до Навчального корпусу де його навчили субординації. Розповіли про статут. Графік роботи. Дрес коду та кодам.
Хлопчик уважно слухав лекції, добре виконував свої обов'язки, проходив смугу перешкод та вправно володів зброєю. За його вчинки йому видавали нагороди , премії. За добре виконану роботу підвищили. І так Владислав став майором збройних сил України. Став заступником начальника одного з підрозділу. Та продовжув нести службу.
Життя Владислава під час війни.
У свої 27 років Владислав став підполквником ЗСУ. 23 лютого 2022 року Владислав пішов до казарми та лягав спати. Але о 5 ранку Генерал ЗСУ Микола Азаров підняв весь особовий склад та побудув стрій на плацу, після чого президент України Володимир Зеленський сказав що почалася війна. Генерал зібрав всіх Начальників підрозділів, в тому числі і Владислава та приказав зібрати свої підрозділи, взяти зброю, бронежилети, сух пайки, після чого майже всі підрозділи крім НГУ , вирушили на фронт, під керівництвом полковника ЗСУ Віктором Сокілом. Воїни України тиснули ворога. Владислав пішов з армією у настпув але був дуже сильно ранен. Його дуже швидко відправили до Харкова у лікарню. Після Трьох місяців лікування, його відправили до військової частини, та призначили його як воїн в запасі.
Далі Владислав продовжив нести
службу на території військової частини на посаді підполквника збройних сил України.
Нажаль через рік, Генерал Микола Азаров пішов з посади генерала. Через декілька днів стався повний розформ співробітників. Тридцяти річний Владислав забрав документи і почав шукати нову роботу. Через тиждень Владиславу запропонували вступити до лав Державно крмімінально виконавчої служби. Не довго думаючи Владислав дочекався набори, пройшов співбесіду.
З того дня Владислав Верлигін розпочав свою службу на території ДКВС та розпочав нове життя.
Ось так закінчилася історія Чоловіка на ім'я Владислав. Владислав мав щасливе дитинство, гарних друзів, гарних колег в зсу. Але йому довелося покинути ЗСУ через розформ співробітників та перейти до ДКВС. Але чоловік швидко знайшов спільну мову з новим керівництвом, та колегами та освоїв нову службу.
Народився Владислав у місті Полтава 4 квітня у 1995 році.Своїх батьків він бачив тільки по вечорам, бо його батьки тяжко працювали. Мати працювала в школі вчителям хімії, а батько директором заводу. Тому майже весь час з Владиславом сиділа нянька, або з бабусею та дідусем. Батьки часто купували йому іграшки, по вечорам дивилися з ним різні мультфільми.
у свої 6 років Владислав пережив старшу біду, його любий дідусь Борис помер від страшної хвороби. Тоді шестирічному хлопчику було дуже погано. Він не хотів їсти, Гуляти, часто плакав. Тому батьки повели його до психолога. Через декілька занять з психологом, хлопчик заспокоївся, і тепер він почав проводити себе нормально. Пізніше хлопчик пішов у школу, гарно навчався, знайшов гарних друзів, та закінчив молодшу школу на відмінно!
Підліткове життя Владислава!
У Полтаві хлопчик прожив 10 років, після чого переїхав у Харків, та поступив у 5 клас. Десятирічний хлопчик завів нових друзів, добре вчився, та на одинадцяте день народження батьки купили йому комп'ютер. Хлопчик дуже зрадів подарунку, та почав ще кращети вчитися. Рік за роком хлопчик закінчив школу після 9 класу у 15 років. Хлопчик поступив у коледж та навчався там 3 роки до свого вісімнадцяти річчя.
Доросле життя Владислава
після вісімнадцяти років, Владиславу прийшла повістка до армії. Та через два тижні відправився до військової частини віддавати службу в армії.
Військове життя Хлопчика
Хлопчик обійняв своїх батьків та відправився до військомату. Після чого на автобусі його відправили до військової частини.
Владислав поступив до Навчального корпусу де його навчили субординації. Розповіли про статут. Графік роботи. Дрес коду та кодам.
Хлопчик уважно слухав лекції, добре виконував свої обов'язки, проходив смугу перешкод та вправно володів зброєю. За його вчинки йому видавали нагороди , премії. За добре виконану роботу підвищили. І так Владислав став майором збройних сил України. Став заступником начальника одного з підрозділу. Та продовжув нести службу.
Життя Владислава під час війни.
У свої 27 років Владислав став підполквником ЗСУ. 23 лютого 2022 року Владислав пішов до казарми та лягав спати. Але о 5 ранку Генерал ЗСУ Микола Азаров підняв весь особовий склад та побудув стрій на плацу, після чого президент України Володимир Зеленський сказав що почалася війна. Генерал зібрав всіх Начальників підрозділів, в тому числі і Владислава та приказав зібрати свої підрозділи, взяти зброю, бронежилети, сух пайки, після чого майже всі підрозділи крім НГУ , вирушили на фронт, під керівництвом полковника ЗСУ Віктором Сокілом. Воїни України тиснули ворога. Владислав пішов з армією у настпув але був дуже сильно ранен. Його дуже швидко відправили до Харкова у лікарню. Після Трьох місяців лікування, його відправили до військової частини, та призначили його як воїн в запасі.
Далі Владислав продовжив нести
службу на території військової частини на посаді підполквника збройних сил України.
Нажаль через рік, Генерал Микола Азаров пішов з посади генерала. Через декілька днів стався повний розформ співробітників. Тридцяти річний Владислав забрав документи і почав шукати нову роботу. Через тиждень Владиславу запропонували вступити до лав Державно крмімінально виконавчої служби. Не довго думаючи Владислав дочекався набори, пройшов співбесіду.
З того дня Владислав Верлигін розпочав свою службу на території ДКВС та розпочав нове життя.
Ось так закінчилася історія Чоловіка на ім'я Владислав. Владислав мав щасливе дитинство, гарних друзів, гарних колег в зсу. Але йому довелося покинути ЗСУ через розформ співробітників та перейти до ДКВС. Але чоловік швидко знайшов спільну мову з новим керівництвом, та колегами та освоїв нову службу.
Останнє редагування:
