Дитинство:
Фото:
Дмитро Попович,19 років, народився у невеличкому місті Виноградів в Закарпатті. Мій батько також з Закарпаття, а мати з Тернополя, і ми живемо у Закарпатті.Іноді ми їдемо до родичів матері в Тернополі. Мій батько працював у поліції і хотів продовжувати сімейну традицію в поліції. Мати була лікарем і мала мало часу для мене. Батько також не мав багато часу. Коли я закінчив дошкільний заклад, я більшість часу проводив на вулиці. Але коли прийшов час ходити до школи, мені довелося скоротити прогулянки і проводити менше часу на вулиці. Школа була однією з найгірших переживань у моєму житті. Злі вчителі, тривалі уроки, багато контрольних робіт, багато домашніх завдань. Школа не залишала мені часу на особисте життя.
Юність:
Фото:
У школі я, Дмитро, долучився до шкільного музичного гуртка, де знайшов спільну мову з іншими молодими музикантами. Ми разом вивчали нові композиції, організовували концерти і насолоджувалися магією музики. Я був здивований, як музика здатна з'єднувати людей і створювати неповторний настрій.
Одного разу, я вирішив взяти участь у шкільному конкурсі талантів. Вибрав класичну композицію для фортепіано і з допомогою свого улюбленого інструменту почав втілювати свою музичну вдумливість та емоції. Коли я виступив перед глядачами, вся зала мовчала, захоплена моїм талантом.
Ідучи по шкільному коридору після виступу, я зустрівся зі своїм музичним вчителем, який виділив мені особливе місце у своєму серці. Він запропонував мені взяти участь у міжнародному музичному конкурсі, де я зможу показати свій талант світу.
Згодившись, я з посиленою мотивацією почав готуватися до змагання. Тренувався безвідмовно, працюючи над кожною нотою, над кожним акордом. Я відчував, що моя страсть до музики росте, а мої навички зростають разом зі мною.
На міжнародному конкурсі я виступив з неймовірним захопленням і енергією. Моя музика перенесла глядачів у світ емоцій і вразила їх серця. Я отримав визнання та похвалу від суддів і колег-музикантів. Цей досвід дало мені впевненість
Армія:
Фото:
Коли я прикликаний до армії, мене вислали на навчання з літака МіГ-29.
Фото:
Я вчився керувати літаком протягом трьох місяців і через цей час вже виконував завдання на Донбасі. Я пам'ятаю, як ворог намагався збити мене, і у мене загорілося ліве крило, і мені довелося сідати. Ближчий аеродром був за 30 км, а я зміг долетіти максимум 9 км. У мене було два варіанти, як діяти.
1. Залишити окуповану територію і капітулювати, але літак може впасти на будь-який будинок.
2. Сісти літаком на поле поблизу наших окопів.
Я вибрав другий варіант. Під час приземлення літака вламалися колеса, і мені довелося направити літак в поле і катапультуватись. Я вижив, але літак не вижив.
Сьогодення:
Фото:
Я закінчив службу в армії і після повернення додому побачив оголошення про набір до національної поліції міста Виноградів Закарпаття .
Я зайшов до Головного управління національної поліції міста Виноградів Закарпяття і пройшов співбесіду. Співбесіда була досить складною, але я не злякалася і відповідав на всі запитання. Потім мене чекав чекав в коридорі. Була велика черга, і кожен по одному заходив до кабінету, де я бачив на стіні імена, прізвища і фотографії злочинців. Коли я зайшов до кабінету, мені було потрібно підписати контракт про службу в національній поліції міста Виноградів Закарпяття. Я підписав всі документи. Потім мене просвітили щодо всіх законів національної поліції України міста Виноградів Закарпяття.
Коли ми виїхали на патрулювання, я помітив автомобіль, який перебував у розшуку. Ми повідомили про це по радіо, і у мене була можливість здійснити перехват. Коли приїхав підкріплення, ми перекрили дорогу і зупинили автомобіль. Це був лише один з прикладів. І от так упродовж тижня ми зловили двох небезпечних злочинців і отримали просування по службі. На сьогоднішній день я працюю і отримую не таку суму грошей яку би я хотів. Але я вдячний за можливість служити своїй країні і допомагати людям. Я завжди стараюся бути справедливим і відповідальним поліцейським. Моя робота дуже важлива для мене, і я пишаюся тим, що можу бути частиною національної поліції. Я завжди намагаюся покращувати свої навички і знання, щоб бути ефективним у своїй роботі. Я вірю, що моя молодість і досвід допоможуть мені досягти успіху в майбутньому.
Фото:
Дмитро Попович,19 років, народився у невеличкому місті Виноградів в Закарпатті. Мій батько також з Закарпаття, а мати з Тернополя, і ми живемо у Закарпатті.Іноді ми їдемо до родичів матері в Тернополі. Мій батько працював у поліції і хотів продовжувати сімейну традицію в поліції. Мати була лікарем і мала мало часу для мене. Батько також не мав багато часу. Коли я закінчив дошкільний заклад, я більшість часу проводив на вулиці. Але коли прийшов час ходити до школи, мені довелося скоротити прогулянки і проводити менше часу на вулиці. Школа була однією з найгірших переживань у моєму житті. Злі вчителі, тривалі уроки, багато контрольних робіт, багато домашніх завдань. Школа не залишала мені часу на особисте життя.
Юність:
Фото:
У школі я, Дмитро, долучився до шкільного музичного гуртка, де знайшов спільну мову з іншими молодими музикантами. Ми разом вивчали нові композиції, організовували концерти і насолоджувалися магією музики. Я був здивований, як музика здатна з'єднувати людей і створювати неповторний настрій.
Одного разу, я вирішив взяти участь у шкільному конкурсі талантів. Вибрав класичну композицію для фортепіано і з допомогою свого улюбленого інструменту почав втілювати свою музичну вдумливість та емоції. Коли я виступив перед глядачами, вся зала мовчала, захоплена моїм талантом.
Ідучи по шкільному коридору після виступу, я зустрівся зі своїм музичним вчителем, який виділив мені особливе місце у своєму серці. Він запропонував мені взяти участь у міжнародному музичному конкурсі, де я зможу показати свій талант світу.
Згодившись, я з посиленою мотивацією почав готуватися до змагання. Тренувався безвідмовно, працюючи над кожною нотою, над кожним акордом. Я відчував, що моя страсть до музики росте, а мої навички зростають разом зі мною.
На міжнародному конкурсі я виступив з неймовірним захопленням і енергією. Моя музика перенесла глядачів у світ емоцій і вразила їх серця. Я отримав визнання та похвалу від суддів і колег-музикантів. Цей досвід дало мені впевненість
Армія:
Фото:
Коли я прикликаний до армії, мене вислали на навчання з літака МіГ-29.
Фото:
Я вчився керувати літаком протягом трьох місяців і через цей час вже виконував завдання на Донбасі. Я пам'ятаю, як ворог намагався збити мене, і у мене загорілося ліве крило, і мені довелося сідати. Ближчий аеродром був за 30 км, а я зміг долетіти максимум 9 км. У мене було два варіанти, як діяти.
1. Залишити окуповану територію і капітулювати, але літак може впасти на будь-який будинок.
2. Сісти літаком на поле поблизу наших окопів.
Я вибрав другий варіант. Під час приземлення літака вламалися колеса, і мені довелося направити літак в поле і катапультуватись. Я вижив, але літак не вижив.
Сьогодення:
Фото:
Я закінчив службу в армії і після повернення додому побачив оголошення про набір до національної поліції міста Виноградів Закарпаття .
Я зайшов до Головного управління національної поліції міста Виноградів Закарпяття і пройшов співбесіду. Співбесіда була досить складною, але я не злякалася і відповідав на всі запитання. Потім мене чекав чекав в коридорі. Була велика черга, і кожен по одному заходив до кабінету, де я бачив на стіні імена, прізвища і фотографії злочинців. Коли я зайшов до кабінету, мені було потрібно підписати контракт про службу в національній поліції міста Виноградів Закарпяття. Я підписав всі документи. Потім мене просвітили щодо всіх законів національної поліції України міста Виноградів Закарпяття.
Коли ми виїхали на патрулювання, я помітив автомобіль, який перебував у розшуку. Ми повідомили про це по радіо, і у мене була можливість здійснити перехват. Коли приїхав підкріплення, ми перекрили дорогу і зупинили автомобіль. Це був лише один з прикладів. І от так упродовж тижня ми зловили двох небезпечних злочинців і отримали просування по службі. На сьогоднішній день я працюю і отримую не таку суму грошей яку би я хотів. Але я вдячний за можливість служити своїй країні і допомагати людям. Я завжди стараюся бути справедливим і відповідальним поліцейським. Моя робота дуже важлива для мене, і я пишаюся тим, що можу бути частиною національної поліції. Я завжди намагаюся покращувати свої навички і знання, щоб бути ефективним у своїй роботі. Я вірю, що моя молодість і досвід допоможуть мені досягти успіху в майбутньому.
Останнє редагування:
