Рольова біографія
I. Дитинство: десь на сході, у місті, де завжди віє вітер
Екатирина Лийсенко народилась під іменем Костянтин Перебора у шахтарському місті Красногорівка, що в Донецькій області. Це був непростий час — наприкінці 90-х років, коли Україна щойно вчилася дихати самостійно після розпаду Союзу. Батько працював на шахті, мати — вчителькою української мови в місцевій школі. В сім’ї панували строгі правила, де почуття — зайва розкіш.
Ще з дитинства Костя Перебора відчував себе інакше. У дитячих іграх він тягнувся до дівочого одягу, малював принцес і мріяв стати акторкою. Його не розуміли однолітки, тож часто залишався наодинці зі своїм зошитом, куди вписував мрії й вигадані світи. У цьому зошиті ім’я Екатирина Лийсенко з’явилось вперше — ще тоді, коли він не міг зрозуміти, чому воно здається йому таким природним.
II. Підлітковий вік: боротьба за право бути собою
У середній школі тиск зростав. Батько все частіше дорікав синові за “нечоловічу” поведінку. Одного разу він зірвав зі столу Костин Перебори малюнок, де була дівчина в бальному платті, і розірвав його на очах у хлопця. Цей момент став переломним. Костя Перебора вперше подумав: “Я не той, ким мене вважають”.
Екатирина Лийсенко не мала змоги відкрито говорити про свої переживання — не було ні інтернету, ні підтримки, ні ресурсів. Усе, що лишалося — писати. До пізньої ночі вона описувала життя Екатирини Лийсенко уявної дівчини, яка жила у великому місті, навчалась на дизайнера й мала власне життя. І в цьому житті вона була щасливою.
III. Київ: перше справжнє життя
Переїзд до Києва був втечею з міста дитинства, де все нагадувало про чужу шкіру. У столиці Екатирина Лийсенко відчула ковток свободи. Нові знайомства, інше ставлення, відсутність постійного контролю з боку батьків — усе це давало шанс жити так, як хотілося. Тут вона вступила до Київського національного університету культури і мистецтв на спеціальність “сценарна майстерність”. Але студентське життя виявилось не лише про лекції та пари.
Вдень — навчання, вечорами — робота офіціанткою у кав’ярні на Подолі, вночі — нескінченне писання. Екатирина Лийсенко створювала сценарії про сильних жінок, які шукали себе у жорстокому світі. Часто ці персонажі були її відображенням. Вона все більше інтегрувала ім’я “Екатирина” Лийсенко у свій побут, навіть якщо офіційно залишалась Костянтином. Переборой
Одного вечора, після чергової зміни, вона зважилась — вперше прийшла до ЛГБТ-центру “КиївПрайд”, де зустріла Аліну романівну— психологиню, яка працювала з трансгендерними людьми. Саме вона допомогла Екатирині Лийсенко прийняти реальність, у якій трансгендерність — не вада, а шлях.
IV. Шлях трансформації: тілесне і духовне відновлення
Перехід був тривалим, болючим і затратним. Гормональна терапія, постійні огляди, юристи, медичні комісії. Але найбільша боротьба — із собою. Страх, сором, невпевненість — усе це розривало її зсередини. І водночас — гартувало.
Перші зміни в тілі приносили сльози радості: голос ставав м’якшим, риси обличчя — виразнішими. Але найголовніше — змінився погляд у дзеркалі. Вперше Екатерина Лийсенко дивилась на себе без огиди. Вона нарешті бачила жінку, якою була всередині.
Сім’я відмовилась від неї остаточно. Батько прислав коротке повідомлення: “Мені соромно, що ти носиш моє прізвище.” Мати не відповідала взагалі. Та у відповідь Екатирина Лийсенко вибрала мовчання. І свободу.
V. Нове життя у Львові: з нуля
Після університету Екатирина Лийсенко переїхала до Львова. Місто здалося їй теплішим, спокійнішим, менш шумним. Тут вона знайшла роботу сценаристкою на місцевій студії, яка створювала ролики для YouTube та документальні серіали. Саме у Львові з’явилась її перша “офіційна” квартира, перші справжні друзі — люди, які знали її тільки як жінку.
У вільний час вона займалась волонтерством — допомагала молодим транс-людям, які також проходили через шлях самоприйняття. Її історія надихала: “Якщо змогла я — зможеш і ти.”
Та Львів також став місцем, де вона зіткнулась із новим світом — тіньовим. Через одного з колег зі студії вона познайомилась із людьми, які займались сірими схемами: махінаціями з нерухомістю, легальними обкатками казино у GTA-проєктах, криптотрейдингом на межі закону. Вона зацікавилась — не через гроші, а через сюжет. Вона бачила в цьому ґрунт для нової історії.
VI. Віртуальні світи: шлях у ГТА-сцену
Усе почалось із гри. Екатирина Лийсенко приєдналась до українського RP-сервера у GTA V. Спочатку — просто для розваги. Але згодом, її персонаж — продумана до дрібниць жінка зі складною долею — почав привертати увагу. Вона грала не для втіхи — вона проживала. Її образ мав глибоку передісторію, емоції, мотивацію. На сервері її вже знали як "мати мафії", жінку, яка створила власну кримінальну династію.
RP стало не просто хобі — це був спосіб терапії. Екатирина Лийсенко переносила свою драму в гру, створюючи ситуації, які не могла дозволити в реальному житті. У світі, де все було можливо, вона будувала нову себе — впевнену, рішучу, владну.
VII. Особисте життя: серце, яке шукає
Попри силу й впевненість, Екатирина Лийсенко залишалась людиною. Її душа прагнула близькості. Перше кохання було у Києві — юнак на ім’я Данило, який зник, дізнавшись про транс-ідентичність. Далі були короткі романи, частіше — у грі, ніж у житті. Але в кожному з них Екатирина шукала не флірт, а визнання. Хотіла, щоби її любили як жінку, а не як транс-жінку.
У Львові з’явився Марек — поляк, ІТ-спеціаліст, який спочатку не розумів, а потім прийняв. Їхній зв'язок тривав кілька років. Він знав усе, і саме це стало найбільшим даром — прийняття без умов. Та врешті шляхи розійшлися: Марека степан перевели до Кракова, Екатирина Лийсенко залишилась у Львові.
VIII. Сьогодення: роль, яку граєш по-справжньому
Сьогодні Екатирина Лийсенко — не просто гравчиня на сервері. Вона — організаторка подій, авторка сценаріїв, учасниця конфліктів, що впливають на долі сотень персонажів. Вона має повагу серед гравців, деякі називають її “легендою сервера”.
Але найголовніше — вона нарешті відчула: її голос почутий. Через віртуальну реальність вона говорить про реальні речі — прийняття, силу, втрати, боротьбу, жіночність, біль і любов.
Екатирина Лийсенко більше не тікає. Вона створює.
---
Завершення: Життя як роль, яку ти написав сам
У біографії Екатирини Лийсенко нема місця випадковостям. Кожен крок — це вибір. Кожна сльоза — шлях до нової сцени. Вона не просто вижила. Вона створила себе з нуля.
