Дитинство
Ростислав Калашник народився 2 серпня 1999 року, у місті Чернігів. Сім'я була досить велика. Мати - Тетяна Калашник, працювала звичайним продавцем у крамниці, отримувала мізерну заробітню плату. Батько - Олександр Калашник, досить поважна та високопосадова людина в лавах Національної Поліції України , але заробляв теж "копійки". Це було по тій простій причині, що він був дуже чуйною та доброчесною людиною, яка ніколи не діяла проти правил та своїх принципів. Саме такими його рисами часто користувалися люди, які хотіли лише якоїсь користі для себе. Через таку скрутну ситуацію з грошима у у сім'ї були великі борги за комунальні платежі та великі кредити.
У Ростика ще було три брати: Артем, Андрій та Сергій, але саме Ростик завжди виділявся своєю кмітливістю та знахідчивістю. Він завжди шукав можливість та варіант якогось підзаробітку, адже він дуже обожнював гроші. Все дитинство Ростика цькували, бо він не був такий, як усі. Він часто залишався сам, осторонь від інших, та мріяв про своє майбутнє доросле життя. Усім розказував про те, ким він хоче бути, чого він хоче досягнути, що не звично для малої дитини, але ніхто з його оточуючих не сприймав його серйозно.
Юність
Ростик навчався у школі не дуже добре, були як хороші оцінки так і погані, але у нього була дуже хорошо та невід'ємна риса характеру - він завжди умів домовлятись з людьми. Саме ця риса йому допомагала упродовж всього життя, як дитячого віку, так і дорослого. Постійно були скарги на Ростика зі сторони вчителів та однолітків за погану поведінку. Він спокійно міг образити когось, нагрубити та часто зривав уроки.
Ростик закінчив школу з поганими оцінками, у порівнянні з його однокласниками, але випустився він з неї лише через те, що був у хороших стосунках з директором школи і знав коли та що принести, аби його не вигнали зі школи. Під час останнього року навчання він почав готуватися до екзаменів, по результатах яких він повинен буде вступати до ВУЗу. Він добре розумів, що йому це дійсно потрібно та для яких цілей. Було важко, але він не опускав рук. Після всього цього довгого процесу підготовки він все таки здав екзамени, при чому на досить високий бал, що не очікували від нього ні вчителі, ні батьки.
Брати Ростика теж не "відставали" та усі разом поступили до Київського університету Права. Він дуже "горів" цією справою, цим ділом і хотів працювати як і його батько у Національній Поліції України. Його батько був для нього прикладом та його кумиром, на якого він хотів бути схожим та на якого він рівнявся.
Йшли часи, діти росли та потрібні були кошти ще більші для того, щоб забезпечувати сім'ю. Батько Ростика з часом почав дуже змінюватися та шукати якісь виходи з цієї скрутної ситуації та почав займатися корупцією, на перекір усім своїм принципам.
Після такого переломного моменту у сім'ї Калашників якість життя стала набагато кращою. Якість життя у родині змінилося та з часом вони переїхали жити до Київа, щоб бути ближче до своїх дітей. Їм дуже не хотілося покидати свою рідню домівку, бо вони прожили тут решту свого життя, але бажання бути разом єдиною сім'єю було сильнішим. Навчання Ростика в університеті проходило дуже успішно, зажди отримував хороші бали та закривав усі предмети "автоматом". Написання дипломної роботи йому теж не стало великою проблемою та він закінчив університет з червоним дипломом. Брати усі разом після закінчення університету вирішили переїхати до Харкова та вступити у Національну академію поліції, хоча батьки було проти того, щоб знов їх розділяли сотні кілометрів. Ситуація в академії буле вже трішки іншою, ніж в університеті, тому що було багато фізичного навантаження до якого Ростик не звик, але він не здавався, проявляв свою силу волі та не здавався.
Трагедія у сім'ї
Одного разу Олександра, батька Ростика, відправили до Кривого Рогу у командировку, як йому говорили, на 2-3 тижні, не більше. Вся сім'я не хотіла його відпускати, так як ніколи до цього на такий довгий час вони не розлучалися, але він все ж таки поїхав. Дорога була довга. Після прибуття до свого місця дислокації Олександру розказали, що він прибув сюди для допомоги у розслідуванні та пошуку серійного вбивці. Кожне тіло його жертв було розписано хрестами. Чому так? Цього ніхто не міг зрозуміти. Перший тиждень було все добре, кожного дня Олександр дізнавався все більше нових улік про свою "ціль". Сім'я кожного дня зізвонювалася з батьком. Одного разу, після чергового дня розслідування, батько Ростика перестав виходити на зв'язок. Усі почали переживати за нього, де він та що з ним сталося і одразу звернулися за допомогою у пошуках до поліції. Через 3 тижні до них дійшли досить сумні новини, що Олександр Калашник пропав безвісти... Через довгий час пошуків та розслідувань його знайшли мертвим у ямі, з великою кількістю ножових поранень та з позначками хрестів по всьому тілі. Це був великий траур для усієї родини. Ростик важко це пережив, але після цього він зрозумів, що настав час дорослішати та починати "доросле життя".
Доросле життя
Після закінчення академії Ростик, знову ж із своїми братами, влаштовуються до лав Національної Поліції України. Із початком служби Ростик почав набивати багато "синців" та вчитися на своїх помилках. Чим старший він ставав, тим більше він розумів, що не всі ті люди, кого він знав, являлися такими, якими він думав. Майже всі зраджують та в любий момент можуть "вставити ніж у спину", але це його тільки загартовувало та робило сильнішим як морально, так і духовно.
Теперішній час
Зараз Ростислав Калашник проживає та працює у Національній Поліції України міста Харкова на пару з його братами. Він дослужився до звання підполковника поліції, за весь час отримав дуже багато "зв'язків". Ростик, як і його батько раніше, займається корупцією, бере взятки з правопорушників. Це все він робить за для того, щоб мати все те, що він хотів та не вистачало у його дитинстві. Ростик знаходиться у хороших стосунках з високопосадовими особами з ЗСУ та СБУ, часто з ними підтримує зв'язок. З роками наш герой ставав все грубішим та грубішим, часто використовує мати у своєму лексиконі, у грубій формі спілкується з громадянами та правопорушниками. На даний момент Ростик дуже обожнює гроші - це для нього як сенс життя, але чим більше він їх має, тим більше йому їх хочеться.
Ростислав Калашник народився 2 серпня 1999 року, у місті Чернігів. Сім'я була досить велика. Мати - Тетяна Калашник, працювала звичайним продавцем у крамниці, отримувала мізерну заробітню плату. Батько - Олександр Калашник, досить поважна та високопосадова людина в лавах Національної Поліції України , але заробляв теж "копійки". Це було по тій простій причині, що він був дуже чуйною та доброчесною людиною, яка ніколи не діяла проти правил та своїх принципів. Саме такими його рисами часто користувалися люди, які хотіли лише якоїсь користі для себе. Через таку скрутну ситуацію з грошима у у сім'ї були великі борги за комунальні платежі та великі кредити.
У Ростика ще було три брати: Артем, Андрій та Сергій, але саме Ростик завжди виділявся своєю кмітливістю та знахідчивістю. Він завжди шукав можливість та варіант якогось підзаробітку, адже він дуже обожнював гроші. Все дитинство Ростика цькували, бо він не був такий, як усі. Він часто залишався сам, осторонь від інших, та мріяв про своє майбутнє доросле життя. Усім розказував про те, ким він хоче бути, чого він хоче досягнути, що не звично для малої дитини, але ніхто з його оточуючих не сприймав його серйозно.
Юність
Ростик навчався у школі не дуже добре, були як хороші оцінки так і погані, але у нього була дуже хорошо та невід'ємна риса характеру - він завжди умів домовлятись з людьми. Саме ця риса йому допомагала упродовж всього життя, як дитячого віку, так і дорослого. Постійно були скарги на Ростика зі сторони вчителів та однолітків за погану поведінку. Він спокійно міг образити когось, нагрубити та часто зривав уроки.
Ростик закінчив школу з поганими оцінками, у порівнянні з його однокласниками, але випустився він з неї лише через те, що був у хороших стосунках з директором школи і знав коли та що принести, аби його не вигнали зі школи. Під час останнього року навчання він почав готуватися до екзаменів, по результатах яких він повинен буде вступати до ВУЗу. Він добре розумів, що йому це дійсно потрібно та для яких цілей. Було важко, але він не опускав рук. Після всього цього довгого процесу підготовки він все таки здав екзамени, при чому на досить високий бал, що не очікували від нього ні вчителі, ні батьки.
Брати Ростика теж не "відставали" та усі разом поступили до Київського університету Права. Він дуже "горів" цією справою, цим ділом і хотів працювати як і його батько у Національній Поліції України. Його батько був для нього прикладом та його кумиром, на якого він хотів бути схожим та на якого він рівнявся.
Йшли часи, діти росли та потрібні були кошти ще більші для того, щоб забезпечувати сім'ю. Батько Ростика з часом почав дуже змінюватися та шукати якісь виходи з цієї скрутної ситуації та почав займатися корупцією, на перекір усім своїм принципам.
Після такого переломного моменту у сім'ї Калашників якість життя стала набагато кращою. Якість життя у родині змінилося та з часом вони переїхали жити до Київа, щоб бути ближче до своїх дітей. Їм дуже не хотілося покидати свою рідню домівку, бо вони прожили тут решту свого життя, але бажання бути разом єдиною сім'єю було сильнішим. Навчання Ростика в університеті проходило дуже успішно, зажди отримував хороші бали та закривав усі предмети "автоматом". Написання дипломної роботи йому теж не стало великою проблемою та він закінчив університет з червоним дипломом. Брати усі разом після закінчення університету вирішили переїхати до Харкова та вступити у Національну академію поліції, хоча батьки було проти того, щоб знов їх розділяли сотні кілометрів. Ситуація в академії буле вже трішки іншою, ніж в університеті, тому що було багато фізичного навантаження до якого Ростик не звик, але він не здавався, проявляв свою силу волі та не здавався.
Трагедія у сім'ї
Одного разу Олександра, батька Ростика, відправили до Кривого Рогу у командировку, як йому говорили, на 2-3 тижні, не більше. Вся сім'я не хотіла його відпускати, так як ніколи до цього на такий довгий час вони не розлучалися, але він все ж таки поїхав. Дорога була довга. Після прибуття до свого місця дислокації Олександру розказали, що він прибув сюди для допомоги у розслідуванні та пошуку серійного вбивці. Кожне тіло його жертв було розписано хрестами. Чому так? Цього ніхто не міг зрозуміти. Перший тиждень було все добре, кожного дня Олександр дізнавався все більше нових улік про свою "ціль". Сім'я кожного дня зізвонювалася з батьком. Одного разу, після чергового дня розслідування, батько Ростика перестав виходити на зв'язок. Усі почали переживати за нього, де він та що з ним сталося і одразу звернулися за допомогою у пошуках до поліції. Через 3 тижні до них дійшли досить сумні новини, що Олександр Калашник пропав безвісти... Через довгий час пошуків та розслідувань його знайшли мертвим у ямі, з великою кількістю ножових поранень та з позначками хрестів по всьому тілі. Це був великий траур для усієї родини. Ростик важко це пережив, але після цього він зрозумів, що настав час дорослішати та починати "доросле життя".
Доросле життя
Після закінчення академії Ростик, знову ж із своїми братами, влаштовуються до лав Національної Поліції України. Із початком служби Ростик почав набивати багато "синців" та вчитися на своїх помилках. Чим старший він ставав, тим більше він розумів, що не всі ті люди, кого він знав, являлися такими, якими він думав. Майже всі зраджують та в любий момент можуть "вставити ніж у спину", але це його тільки загартовувало та робило сильнішим як морально, так і духовно.
Теперішній час
Зараз Ростислав Калашник проживає та працює у Національній Поліції України міста Харкова на пару з його братами. Він дослужився до звання підполковника поліції, за весь час отримав дуже багато "зв'язків". Ростик, як і його батько раніше, займається корупцією, бере взятки з правопорушників. Це все він робить за для того, щоб мати все те, що він хотів та не вистачало у його дитинстві. Ростик знаходиться у хороших стосунках з високопосадовими особами з ЗСУ та СБУ, часто з ними підтримує зв'язок. З роками наш герой ставав все грубішим та грубішим, часто використовує мати у своєму лексиконі, у грубій формі спілкується з громадянами та правопорушниками. На даний момент Ростик дуже обожнює гроші - це для нього як сенс життя, але чим більше він їх має, тим більше йому їх хочеться.
