Хатаке Кензо – звичайний хлопець з міста .
Дитинство.
Життя Хатаке почалося як у всіх дітей в селі , це був не простий час і всім доводилося працювати щоб жити. Батько Хатаке займався нелегалом, його мама ж сиділа з дітьми, не працювала. Батько Хатаке був унікальною людиною, просто не щасливою як сам Хатаке вважав. Саме батько навчав його у вільний час, він вбивав у Хатаке його ідеологію, його сенс життя на його думку. Це дуже вплинуло на самого хлопця, батько був суворим і запросто міг ударити дитину чи дівчину. На той час це було звичайним явищем, і тому таке "веселе" дитинство було у всіх його однокласників та друзів. Повернемося до ранніх років життя хлопчика, його мати була православною і це впливало на дитинство. У сім'ї було багато конфліктів, і хлопчик розривався між батьками. Мама з нього намагалася зробити православного, батько ж намагався виростити справжнього чоловіка. Суперечки, розбіжності дедалі частіше стали відбуватися. Ви запитаєте що робив у цей час хлопчик? -Хатакепросто дивився, йому було лише 5 років, що він міг зробити? Він, звичайно, плакав, але й отримував за це від батька. Він дивився і набирався "досвіду", його характер уже почав формуватися.
Підліткове життя Хатаке вже 10 років, хлопчик готовий працювати.Хатаке був маленьким по суті, кволої статури, зі слабкими ручками. Напевно, він був гарний, якщо не вийшло з силою? Ні, навіщо в селі краса – отець Хатаке саме так і казав. Хлопчик був неакуратним, про зачіску можна було забути, про запах теж забудьте. Опустимо зовнішність. Постійні сварки не закінчилися, батько так само йшов з дому, так само вчив Хатаке жити правильно. Мама в момент, коли батько йшов водила всіх дітей до церкви, їх там годували, вчили по своєму, одним словом виховували. Часті побої та сварки позначалися на Хатаке, він з дитинства був закритим, не товариським. З друзів у нього були лише брати та сестри, та й які це друзі. Хатаке ходив до сільської школи, де він навчався, з навчанням у нього було все дивно. Хлопчик міг принести додому як чудову оцінку, так і погану, але не можна було сказати, що хлопчик був дурним. У церкві з ним добре займалися і приділяли майже весь час на навчання та молитви.
Школа.
Якщо ми торкнулися такої болючої теми для Хатаке як школа, ви повинні знати що відбувалося з хлопчиком там. Досі село вважається найнебезпечнішим місцем, у віддалених місцях, де жив Хатаке, не було такого поняття як цивілізація, люди там жорстокі. Перейдемо до деталей Хатаке часто били у школі свої однокласники, він був найменшим у класі, і це давало право кожному вдарити його. Але характер робив свою справу, Хатаке хоч був і слабким хлопчиком, але постійно давав відсіч, хоч і завжди програвав. Але це була чудова мотивація щоб почати покращення свого тіла, модернізацію як зараз кажуть. Хатаке активно займався і спортом, і навчанням. Завдяки його мамі він був на хорошому рахунку у вчителів.
Хатаке чоловік.
Хлопцеві вже було 16 років, зі слабкого хлопця він швидко прогресував і ставав більшою статурою. Головне, що він міг тепер не терпіти всіх бійок, він міг уже дати справжню відсіч. Батько продовжував підтримувати хлопця, йому подобалося, що робив Хатаке із собою, адже сам батько був великої статури, і свого часу теж займався так собою. Що можна сказати про характер та про вчинки хлопця.Хатаке все так-таки не був товариським, закритим, нахабним, гордим, відважним, сміливим, і так можна перераховувати нескінченно. Час минав, Хатаке ставав усе старшим, все мудрішим, набирався досвіду в різних сферах. Хлопець з 17 років став думати про майбутнє, він усвідомив, що жити як батько він не хоче, він не хоче вічної суєти, він не хоче у в'язницю. На даний момент мав уже спортивну статуру, навіть велику. Вів здоровий спосіб життя і мріяв вибратися з села, стати справжнім захисником своєї країни. Він хотів бути військовим і поліцейським, йому подобалося все, що пов'язано з силовою структурою. Залишилося вибрати куди і зрозуміти як. Для хлопця з села це було зробити дуже складно, складно навіть уявити, як можна вибратися з давно забутого села. Хлопець визначився, він хоче бути поліцейським, а далі, як піде. Залишився найважчий - перебратися до міста. До 18 років хлопець продовжував тренуватися і готував себе до заліків. На той час він уже закінчив школу. Не можна сказати, що Хатаке був відмінником, але він був хорошистом, не найдурніший хлопець в селі. Батькам він не став говорити про свою мрію, та й навіщо їм це знати? Батько б його побив, а мати відвернулася б від нього дізнавшись що він хоче піти від них. Вільний час від тренувань він працював і заробляв на переїзд і перший капітал.
День X.
"Час-пора! Не місце мені більше в цьому окрузі, я вартий більшого!" - Хатаке.
Готувався він до цього більше 1 року, і настав день X. Увечері хлопець зібрав усі речі, забрав усі свої заощадження та написав прощальну записку батькам. Рано-вранці він пішов з дому, залишивши записку. До цього він дізнався, що по певних днях проходять автобуси для робітників у місто, він домовився з водієм. До найближчого міста 2 години їзди, ці 2 години тривали для нього як цілодобово. Він боявся, що з ним може статися в місті, і він думав уже повернутися. Але було вже запізно.
Нове життя.
Хатаке після приїзду в місто відразу ж знайшов собі житло, і пішов дізнаватися про поліцейську академію. Яке щастя було для Хатаке коли він дізнався, що вона відкрита, і він відразу ж написав анкету. Через 2 тижні йому надійшла пошта. Його схвалили на співбесіду! Його щастя не було межі, але це тільки початок, далі - більше. Співбесіду він пройшов чудово, і його зарахували до академії поліції. 6 місяців він старанно навчався, тренувався, і настав час фінального тесту. Тест він написав, і залишилося чекати на практичний тест. Через 2 тижні йому передали, що він офіційно допущений до стажування в поліцію. Стажування тривало 2 місяці, далі вже самостійний патруль, і просування кар'єрними сходами.
ЗСУ– ні.
Служба Хатаке відрізнялася особливо від служби інших стажистів, він був не досвідчений, йому все було в новинку. У деяких моментах він реально боявся, адже хтозна що буде з тобою сьогодні ввечері. Тривало так довго. Через 3 роки Хатаку набридло це все, йому набридло життя, навіщо він ризикує собою?
Він пішов із поліції, і більше ніде не хотів працювати, він тепер розуміє свого батька – вільну людину! Він хотів повернутися в село через 4 роки, але зрозумів, що зробить тільки гірше для всіх. Хатаке не мав сім'ї, дітей, дівчини, навіть власного будинку, нічого нічого не було. Але були гроші, які він почав витрачати дуже швидко. Здебільшого витрачав на алкоголь, елітну їжу, дорогий одяг. І так тривало досить довго.
Що буде далі?
Хатаку 34 років, він живе один, зовсім недавно купив собі невелику квартиру на околиці міста, та придбав собі джип.
Працює Хатаке на 1 роботі, і розмірковує про майбутнє, чи правильно він вчинив чи ні....
Дитинство.
Життя Хатаке почалося як у всіх дітей в селі , це був не простий час і всім доводилося працювати щоб жити. Батько Хатаке займався нелегалом, його мама ж сиділа з дітьми, не працювала. Батько Хатаке був унікальною людиною, просто не щасливою як сам Хатаке вважав. Саме батько навчав його у вільний час, він вбивав у Хатаке його ідеологію, його сенс життя на його думку. Це дуже вплинуло на самого хлопця, батько був суворим і запросто міг ударити дитину чи дівчину. На той час це було звичайним явищем, і тому таке "веселе" дитинство було у всіх його однокласників та друзів. Повернемося до ранніх років життя хлопчика, його мати була православною і це впливало на дитинство. У сім'ї було багато конфліктів, і хлопчик розривався між батьками. Мама з нього намагалася зробити православного, батько ж намагався виростити справжнього чоловіка. Суперечки, розбіжності дедалі частіше стали відбуватися. Ви запитаєте що робив у цей час хлопчик? -Хатакепросто дивився, йому було лише 5 років, що він міг зробити? Він, звичайно, плакав, але й отримував за це від батька. Він дивився і набирався "досвіду", його характер уже почав формуватися.
Підліткове життя Хатаке вже 10 років, хлопчик готовий працювати.Хатаке був маленьким по суті, кволої статури, зі слабкими ручками. Напевно, він був гарний, якщо не вийшло з силою? Ні, навіщо в селі краса – отець Хатаке саме так і казав. Хлопчик був неакуратним, про зачіску можна було забути, про запах теж забудьте. Опустимо зовнішність. Постійні сварки не закінчилися, батько так само йшов з дому, так само вчив Хатаке жити правильно. Мама в момент, коли батько йшов водила всіх дітей до церкви, їх там годували, вчили по своєму, одним словом виховували. Часті побої та сварки позначалися на Хатаке, він з дитинства був закритим, не товариським. З друзів у нього були лише брати та сестри, та й які це друзі. Хатаке ходив до сільської школи, де він навчався, з навчанням у нього було все дивно. Хлопчик міг принести додому як чудову оцінку, так і погану, але не можна було сказати, що хлопчик був дурним. У церкві з ним добре займалися і приділяли майже весь час на навчання та молитви.
Школа.
Якщо ми торкнулися такої болючої теми для Хатаке як школа, ви повинні знати що відбувалося з хлопчиком там. Досі село вважається найнебезпечнішим місцем, у віддалених місцях, де жив Хатаке, не було такого поняття як цивілізація, люди там жорстокі. Перейдемо до деталей Хатаке часто били у школі свої однокласники, він був найменшим у класі, і це давало право кожному вдарити його. Але характер робив свою справу, Хатаке хоч був і слабким хлопчиком, але постійно давав відсіч, хоч і завжди програвав. Але це була чудова мотивація щоб почати покращення свого тіла, модернізацію як зараз кажуть. Хатаке активно займався і спортом, і навчанням. Завдяки його мамі він був на хорошому рахунку у вчителів.
Хатаке чоловік.
Хлопцеві вже було 16 років, зі слабкого хлопця він швидко прогресував і ставав більшою статурою. Головне, що він міг тепер не терпіти всіх бійок, він міг уже дати справжню відсіч. Батько продовжував підтримувати хлопця, йому подобалося, що робив Хатаке із собою, адже сам батько був великої статури, і свого часу теж займався так собою. Що можна сказати про характер та про вчинки хлопця.Хатаке все так-таки не був товариським, закритим, нахабним, гордим, відважним, сміливим, і так можна перераховувати нескінченно. Час минав, Хатаке ставав усе старшим, все мудрішим, набирався досвіду в різних сферах. Хлопець з 17 років став думати про майбутнє, він усвідомив, що жити як батько він не хоче, він не хоче вічної суєти, він не хоче у в'язницю. На даний момент мав уже спортивну статуру, навіть велику. Вів здоровий спосіб життя і мріяв вибратися з села, стати справжнім захисником своєї країни. Він хотів бути військовим і поліцейським, йому подобалося все, що пов'язано з силовою структурою. Залишилося вибрати куди і зрозуміти як. Для хлопця з села це було зробити дуже складно, складно навіть уявити, як можна вибратися з давно забутого села. Хлопець визначився, він хоче бути поліцейським, а далі, як піде. Залишився найважчий - перебратися до міста. До 18 років хлопець продовжував тренуватися і готував себе до заліків. На той час він уже закінчив школу. Не можна сказати, що Хатаке був відмінником, але він був хорошистом, не найдурніший хлопець в селі. Батькам він не став говорити про свою мрію, та й навіщо їм це знати? Батько б його побив, а мати відвернулася б від нього дізнавшись що він хоче піти від них. Вільний час від тренувань він працював і заробляв на переїзд і перший капітал.
День X.
"Час-пора! Не місце мені більше в цьому окрузі, я вартий більшого!" - Хатаке.
Готувався він до цього більше 1 року, і настав день X. Увечері хлопець зібрав усі речі, забрав усі свої заощадження та написав прощальну записку батькам. Рано-вранці він пішов з дому, залишивши записку. До цього він дізнався, що по певних днях проходять автобуси для робітників у місто, він домовився з водієм. До найближчого міста 2 години їзди, ці 2 години тривали для нього як цілодобово. Він боявся, що з ним може статися в місті, і він думав уже повернутися. Але було вже запізно.
Нове життя.
Хатаке після приїзду в місто відразу ж знайшов собі житло, і пішов дізнаватися про поліцейську академію. Яке щастя було для Хатаке коли він дізнався, що вона відкрита, і він відразу ж написав анкету. Через 2 тижні йому надійшла пошта. Його схвалили на співбесіду! Його щастя не було межі, але це тільки початок, далі - більше. Співбесіду він пройшов чудово, і його зарахували до академії поліції. 6 місяців він старанно навчався, тренувався, і настав час фінального тесту. Тест він написав, і залишилося чекати на практичний тест. Через 2 тижні йому передали, що він офіційно допущений до стажування в поліцію. Стажування тривало 2 місяці, далі вже самостійний патруль, і просування кар'єрними сходами.
ЗСУ– ні.
Служба Хатаке відрізнялася особливо від служби інших стажистів, він був не досвідчений, йому все було в новинку. У деяких моментах він реально боявся, адже хтозна що буде з тобою сьогодні ввечері. Тривало так довго. Через 3 роки Хатаку набридло це все, йому набридло життя, навіщо він ризикує собою?
Він пішов із поліції, і більше ніде не хотів працювати, він тепер розуміє свого батька – вільну людину! Він хотів повернутися в село через 4 роки, але зрозумів, що зробить тільки гірше для всіх. Хатаке не мав сім'ї, дітей, дівчини, навіть власного будинку, нічого нічого не було. Але були гроші, які він почав витрачати дуже швидко. Здебільшого витрачав на алкоголь, елітну їжу, дорогий одяг. І так тривало досить довго.
Що буде далі?
Хатаку 34 років, він живе один, зовсім недавно купив собі невелику квартиру на околиці міста, та придбав собі джип.
Працює Хатаке на 1 роботі, і розмірковує про майбутнє, чи правильно він вчинив чи ні....
