Коротка інформація:
Повне ім’я: Мазур Дмитрій ВікторовичДата народження: 29 вересня 2000 року
Місце народження: с. Ковайлівка, м. Київ, Україна
Вік: 25 років
Місце проживання: країна, де мешкає вже 16 років
Глава I. Сільське коріння
Дмитро Мазур Вікторович народився 29 вересня 2000 року в маленькому селі під Києвом. Його батьки були простими людьми: мати працювала у школі бібліотекарем, а батько — на фермі. Дитинство Дмитра було далеким від розкоші: старий одяг, хатні справи, допомога на городі.
Попри це, він мав щось більше — велику мрію. Вечорами хлопець сидів біля лампи, читаючи книги про великі міста, політиків, бізнесменів. І щоразу повторював собі:
«Я колись теж туди потраплю… до Києва».
У школі Дмитро не був відмінником, але вчителі помічали його твердість і рішучість. Він не боявся висловлювати власну думку і завжди ставав на захист слабших.
Глава II. Перші кроки у столиці
У 16 років сім’я Мазурів переїхала до Києва. Для Дмитра це було шоком: шум, натовпи, висотки, байдужість людей.
У школі він відчував себе «селюком», з нього сміялися, але саме це загартувало його характер.
Щоб не залежати від батьків, Дмитро почав підробляти: роздавав листівки, працював кур’єром, вантажником. Грошей ледь вистачало, але кожна гривня, зароблена власними руками, додавала йому впевненості.
У 18 років він вступив до університету на спеціальність «державне управління». Це було його перше велике досягнення — доказ собі й іншим, що він здатний на більше.
Глава III. Світ спокус
Навчання у столиці відкрило перед ним нові двері, але й нові проблеми.
Київ вабив нічними клубами, азартними іграми, грошима. Дмитро вперше відчув, як швидко можна «злетіти» — і так само швидко впасти.
Одного разу, після програної в казино стипендії, йому примарився дивний образ — невеличкий, товстий, безволосий «чортик», який підштовхував його до ризику. З того часу цей внутрішній демон став його тінню: Дмитро наче чув його голос щоразу, коли стикався з вибором між чесною працею і легкими грошима.
Глава IV. Переломний момент
У 21 рік Дмитро потрапив у серйозну ситуацію — його звинуватили в шахрайстві на роботі кур’єром. Насправді він просто опинився не в той час і не в тому місці, але саме цей випадок відкрив йому очі: у Києві виживають лише ті, хто грає за своїми правилами.
Він дав собі клятву:
- більше ніколи не бути жертвою;
- більше ніколи не дозволяти іншим вирішувати його долю;
- більше ніколи не йти назад у село.
Глава V. Людина з народу
З роками Дмитро здобув імідж активного студента, потім — молодого бізнесмена, який «знає життя простих людей». Його поважали за те, що він не забув своїх коренів. Проте ніхто не здогадувався, що в його душі й далі живе той самий чортик, який штовхає його до ризику, азарту й сумнівних рішень.
У Києві Дмитро здобув все, про що мріяв у дитинстві, але разом з цим — і постійний страх втратити. Бо він добре пам’ятав: одного разу в житті він уже лишався ні з чим…
