Дитинство
Макс Ретург народився в невеличкому містечку Харківської області під назвою Чугуїв 1991 року, в переломний момент для всієї країни. Час, коли Україна почала здобувати остаточну незалежність. Працюючі батьки не мали змоги брати його з собою на роботу, тому вони віддавали його в дитячий садок, де працювала напевне одна із найкращих виховательок в світі Ніна Павлівна. Ніна Павлівна старалась всіх дітей, з їхнього раннього дитинства привчити до доброти, взаємоповаги та ввічливості і можна сказати їй це добре вдавалось. Разом з дитячим садочком маленького Макса також відправляли на літо, а іноді і взимку, восени чи весною до бабусі з дідусем в село під містом. Там він міг собі дозволити те що не міг в місті і дитячому садочку: бити кропиву палицею, яка кусається, бігати наввипередки і здирати коліна до яких потім прикладали листи подорожника, лазити по деревах отримуючи наганяй від дідуся який хвилювався щоб той не впав. А ще там за містом він часто поринав у фантазії від історій життя які Максові розповідали його рідні. Бабуся, яка разом з іншими братами та сестрами переховувалась на хуторі під час німецької а потім і радянської окупації. Як вона навчалась на агронома потім повернувшись додому почала працювати аж до старості. Дідуся який пройшовши всю війну, отримавши поранення пішов працювати на пошту. Як вони познайомились, як жили, що бачили. Також дуже часто бабуся читала онукові вірші. Напевне саме з дитинства він їх полюбив назавжди. Так проходив час, а Максим ставав все вище і старше.
Юність.
Пішовши в школу стало набагато менше часу для поїздок до бабусі з дідусем. Відкрились нові горизонти. Можна сказати Макс майже відразу став безконфліктним як в класі, так і в школі в майбутньому і максимально що було, це словесні перепалки з іншими. Найбільшим його захопленням стали вірші, він їх дуже часто читав, цитував іноді в розмовах хоча його однолітки 10-12 років не дуже до них були схильні. Тоді ж в той період він більше пізнав професії батьків. Мами, яка як і свекор працювала на пошті. В неї Макс побачив і привчився до порядку. Сортування, визначення, що куди має відправитись, до якого часу можна зберігати посилки і часто допомагаючи працівникам згадуючи що де лежить на складі. Також вник і в татову професію сварщика, і хоча Макс і навчився як все правильно робити та великої зацікавленості до цього він не мав. Та і тато не хотів щоб син йшов по його слідам, оскільки дана професія потребувала жертв і мала свою підвищену небезпеку, а саме пониження зору, і легких а іноді і серйозних опіків.
Майже доросле життя.
Свій вклад в майбутню цілісність особистості Макса вклала і його тітка, мамина сестра. Найбільше на нього вплинув випадок коли він прийшовши до неї в лікарню побачив як троє лікарів прямо в коридорі боролися за життя людини. Ця картина стояла перед його очима декілька тижнів. Ця картина дала поштовх для визначення майбутньої діяльності. Почалося посилене вивчення біології та трішки хімії. Декілька разів на тиждень ходив до лікарні щоб навчитись основному: перев'язки, зашивання ран, різновид ран, класифікація ліків. Макс в свій підлітковий вік розумів одне, що він хоче допомагати людям. І відразу після школи він пішов навчатися на мед брата. Була і підліткова закоханість, наївність. Знаючи дуже багато віршів йому вдалося причарувати одну із найкрасивіших дівчат своєї школи. Та на жаль віршів було не достатньо щоб перебороти відстань, і після того як він поїхав навчатись їхні стосунки завершились. Навчання проходило відмінно, один із декількох найкращих на курсі. Через декілька років йому вдалося закінчити навчання з відзнакою. Вирішивши що перед наступним етапом навчання йому потрібна практика з допомогою тітки йому вдалося влаштуватися працювати до неї, в рідне місто. Проходив час набивши руку майже на усьому прийшов час іти далі. Були подані документи щоб стати лікарем терапевтом, та не провчившись і року почалася війна…
І до сьогодення
Макс через роботу не мав змоги бути під час революції на майдані, та все ж йому вдалося поїхати туди декілька разів. Цей дух і сила які він там відчув. Щось подібне він відчував у деяких віршах, а тут він відчув це наяву. Тож коли почалася війна, анексія він не довго думав. Маючи необхідну спеціальність його відразу взяли на захист навіть по при те що він не служив. Та війна робить свої відбитки на особистості. Коли ти не можеш врятувати, хоч як би ти не хотів. Коли гинуть поруч ті з якими декілька годин тому говорив, сміявся. Максові було важко зрозуміти іноді чому їх не стає а він все ще тут. А після його поранення це питання тільки загострилось в його думках. Реабілітація, курси психологічної допомоги, та все одно питання потім часто виникало в його житті. Це напевне зробило відбиток того що час від часу він байдуже відноситься до тієї чи іншої небезпеки. Війна стала на паузу. Повертатись йому було заборонено, та і необхідності в ньому не було на той момент там. Тож він знову повернувся так сказати в мирне життя, продовжуючи навчання і паралельно працюючи водієм швидкої. Закінчивши навчання він став парамедиком. Прагнучи певних змін, він переїхав у велике місто Харків де влаштувався в одну із самих найкращих лікарень на той час. Керівництво бачило потенціал Макса і прислухалось до його порад що до покращень. Та час змінювався, і змінювалось керівництво. Були тимчасові, які не дуже хотіли керувати, та все ж керували максимально ефективно бо розуміли що життя і здоров’я людей то є найважливіше. Можливо далися в знаки байдужість до діяльності лікарні нового керівництва, можливо вплинули старі спогади після початку повномасштабного вторгнення і не можливість чимось допомогти там, та Макс прийняв рішення звільнитись. Не дивлячись на високу посаду, повагу колег, підлеглих і навіть деяких керівників все ж таки була подана заява на звільнення. Взявши собі автомобіль він почав перевозити вантажі, як по країні так і за її межі. Та все ж дорога час від часу підкидала йому спогади з минулого так як аварії були, є і на жаль будуть. Трішки розширивши свою діяльність, так сказати підприємство, Макс зменшив свою необхідність в частих поїздках. Заходячи в гості на свою колишню роботу в лікарню він побачив на скільки там все змінилося в гіршу сторону. Дізнався про корупцію в якій поринуло майже пів міста. І в роздумах зрозумів що здоров’я, лікування не повинно мати корупцій, і життя то є найважливіше, а значить кожен повинен бути вилікуваний гідно і лікарня повинна бути поза корупцією. Та зробити це можливо лише на найвищій посаді….
Макс Ретург народився в невеличкому містечку Харківської області під назвою Чугуїв 1991 року, в переломний момент для всієї країни. Час, коли Україна почала здобувати остаточну незалежність. Працюючі батьки не мали змоги брати його з собою на роботу, тому вони віддавали його в дитячий садок, де працювала напевне одна із найкращих виховательок в світі Ніна Павлівна. Ніна Павлівна старалась всіх дітей, з їхнього раннього дитинства привчити до доброти, взаємоповаги та ввічливості і можна сказати їй це добре вдавалось. Разом з дитячим садочком маленького Макса також відправляли на літо, а іноді і взимку, восени чи весною до бабусі з дідусем в село під містом. Там він міг собі дозволити те що не міг в місті і дитячому садочку: бити кропиву палицею, яка кусається, бігати наввипередки і здирати коліна до яких потім прикладали листи подорожника, лазити по деревах отримуючи наганяй від дідуся який хвилювався щоб той не впав. А ще там за містом він часто поринав у фантазії від історій життя які Максові розповідали його рідні. Бабуся, яка разом з іншими братами та сестрами переховувалась на хуторі під час німецької а потім і радянської окупації. Як вона навчалась на агронома потім повернувшись додому почала працювати аж до старості. Дідуся який пройшовши всю війну, отримавши поранення пішов працювати на пошту. Як вони познайомились, як жили, що бачили. Також дуже часто бабуся читала онукові вірші. Напевне саме з дитинства він їх полюбив назавжди. Так проходив час, а Максим ставав все вище і старше.
Юність.
Пішовши в школу стало набагато менше часу для поїздок до бабусі з дідусем. Відкрились нові горизонти. Можна сказати Макс майже відразу став безконфліктним як в класі, так і в школі в майбутньому і максимально що було, це словесні перепалки з іншими. Найбільшим його захопленням стали вірші, він їх дуже часто читав, цитував іноді в розмовах хоча його однолітки 10-12 років не дуже до них були схильні. Тоді ж в той період він більше пізнав професії батьків. Мами, яка як і свекор працювала на пошті. В неї Макс побачив і привчився до порядку. Сортування, визначення, що куди має відправитись, до якого часу можна зберігати посилки і часто допомагаючи працівникам згадуючи що де лежить на складі. Також вник і в татову професію сварщика, і хоча Макс і навчився як все правильно робити та великої зацікавленості до цього він не мав. Та і тато не хотів щоб син йшов по його слідам, оскільки дана професія потребувала жертв і мала свою підвищену небезпеку, а саме пониження зору, і легких а іноді і серйозних опіків.
Майже доросле життя.
Свій вклад в майбутню цілісність особистості Макса вклала і його тітка, мамина сестра. Найбільше на нього вплинув випадок коли він прийшовши до неї в лікарню побачив як троє лікарів прямо в коридорі боролися за життя людини. Ця картина стояла перед його очима декілька тижнів. Ця картина дала поштовх для визначення майбутньої діяльності. Почалося посилене вивчення біології та трішки хімії. Декілька разів на тиждень ходив до лікарні щоб навчитись основному: перев'язки, зашивання ран, різновид ран, класифікація ліків. Макс в свій підлітковий вік розумів одне, що він хоче допомагати людям. І відразу після школи він пішов навчатися на мед брата. Була і підліткова закоханість, наївність. Знаючи дуже багато віршів йому вдалося причарувати одну із найкрасивіших дівчат своєї школи. Та на жаль віршів було не достатньо щоб перебороти відстань, і після того як він поїхав навчатись їхні стосунки завершились. Навчання проходило відмінно, один із декількох найкращих на курсі. Через декілька років йому вдалося закінчити навчання з відзнакою. Вирішивши що перед наступним етапом навчання йому потрібна практика з допомогою тітки йому вдалося влаштуватися працювати до неї, в рідне місто. Проходив час набивши руку майже на усьому прийшов час іти далі. Були подані документи щоб стати лікарем терапевтом, та не провчившись і року почалася війна…
І до сьогодення
Макс через роботу не мав змоги бути під час революції на майдані, та все ж йому вдалося поїхати туди декілька разів. Цей дух і сила які він там відчув. Щось подібне він відчував у деяких віршах, а тут він відчув це наяву. Тож коли почалася війна, анексія він не довго думав. Маючи необхідну спеціальність його відразу взяли на захист навіть по при те що він не служив. Та війна робить свої відбитки на особистості. Коли ти не можеш врятувати, хоч як би ти не хотів. Коли гинуть поруч ті з якими декілька годин тому говорив, сміявся. Максові було важко зрозуміти іноді чому їх не стає а він все ще тут. А після його поранення це питання тільки загострилось в його думках. Реабілітація, курси психологічної допомоги, та все одно питання потім часто виникало в його житті. Це напевне зробило відбиток того що час від часу він байдуже відноситься до тієї чи іншої небезпеки. Війна стала на паузу. Повертатись йому було заборонено, та і необхідності в ньому не було на той момент там. Тож він знову повернувся так сказати в мирне життя, продовжуючи навчання і паралельно працюючи водієм швидкої. Закінчивши навчання він став парамедиком. Прагнучи певних змін, він переїхав у велике місто Харків де влаштувався в одну із самих найкращих лікарень на той час. Керівництво бачило потенціал Макса і прислухалось до його порад що до покращень. Та час змінювався, і змінювалось керівництво. Були тимчасові, які не дуже хотіли керувати, та все ж керували максимально ефективно бо розуміли що життя і здоров’я людей то є найважливіше. Можливо далися в знаки байдужість до діяльності лікарні нового керівництва, можливо вплинули старі спогади після початку повномасштабного вторгнення і не можливість чимось допомогти там, та Макс прийняв рішення звільнитись. Не дивлячись на високу посаду, повагу колег, підлеглих і навіть деяких керівників все ж таки була подана заява на звільнення. Взявши собі автомобіль він почав перевозити вантажі, як по країні так і за її межі. Та все ж дорога час від часу підкидала йому спогади з минулого так як аварії були, є і на жаль будуть. Трішки розширивши свою діяльність, так сказати підприємство, Макс зменшив свою необхідність в частих поїздках. Заходячи в гості на свою колишню роботу в лікарню він побачив на скільки там все змінилося в гіршу сторону. Дізнався про корупцію в якій поринуло майже пів міста. І в роздумах зрозумів що здоров’я, лікування не повинно мати корупцій, і життя то є найважливіше, а значить кожен повинен бути вилікуваний гідно і лікарня повинна бути поза корупцією. Та зробити це можливо лише на найвищій посаді….
