Новаківський Ігор Володимирович
Новаківський Ігор Володимирович народився 22 червня 1996 року на Правобережжі Києва. Його дитинство минало у звичайному дворі між багатоповерхівками — із розбитим асфальтом, саморобними воротами та постійним шумом міста. Батько працював у державній структурі, часто зникав у відрядженнях, а мати викладала історію. У родині не було надмірної суворості, але існували чіткі межі: якщо пообіцяв — зроби, якщо помилився — визнай.
У школі Ігор не прагнув бути лідером. Він швидше спостерігав, ніж говорив. Коли у старших класах між однокласниками виник конфлікт через дрібницю, він не підтримав жодну зі сторін, а просто розвів їх по різні боки, після чого сам же й залишився крайнім. Того дня він уперше зрозумів, що відповідальність часто приходить без подяки.
Після закінчення школи у 2013 році він вступив до військового навчального закладу. Перші місяці виявилися складнішими, ніж очікувалось: режим, фізичне виснаження, психологічний тиск. Одного разу, після нічного чергування, Ігор заснув на занятті. Командир курсу не підвищив голосу — просто змусив його дві години стояти на плацу під дощем. Після того випадку він більше не дозволяв собі втрачати концентрацію.
У 2017 році, отримавши перше офіцерське звання, Новаківський підписав контракт зі Збройними Силами України. Служба швидко розставила все на свої місця. Там не питали, ким він був у цивільному житті — оцінювали лише дії. Під час однієї з ротацій його підрозділ потрапив під обстріл. Молодий солдат розгубився, і Ігор фізично витягнув його з небезпечної позиції. Пізніше, коли все стихло, він жорстко поговорив із ним без свідків. Той солдат залишився служити і згодом подякував за ту розмову.
З роками Ігор дослужився до звання Капітана ЗСУ та став Старшим Інструктором. Йому довіряли підготовку нових бійців. Він не підвищував голос без потреби, але й не повторював наказ двічі. Якщо хтось намагався скоротити маршрут під час марш-кидка, він проходив його разом із підрозділом вдруге. Не для покарання — щоб показати, що слабкість у критичний момент коштує дорожче, ніж втома.
У 2023 році йому запропонували перейти до Служби безпеки України. Рішення далося непросто: змінювати структуру після років у війську означало починати майже з нуля. Проте він погодився. Перші місяці виявилися менш гучними, ніж бойова служба, але значно складнішими в іншому сенсі — аналітика, перевірки, робота з інформацією. Тут помилка не вибухала одразу, вона могла з’явитися через місяці.
Поступово його досвід став корисним у роботі з підрозділами спеціального призначення. Коли під час внутрішньої перевірки один зі співробітників намагався “згладити” недоліки в документації, Ігор відмовився підписувати звіт. Через це виникла напруженість із керівництвом, але документ був перероблений. Після того випадку з ним стали менше сперечатися.
Звання Полковника СБУ він отримав не миттєво і не без перевірок. Роки служби, відсутність дисциплінарних стягнень та результати роботи стали підставою для призначення його Куратором ЦСО «А». На новій посаді він не змінював звичок — приходив на тренування без попередження, міг годинами спостерігати за відпрацюванням штурмових дій, а потім коротко вказати на помилки.
Одного разу під час навчань один із бійців отримав травму через недбалість інструктора. Розмова відбулася без сторонніх. Інструктор залишився на посаді, але після цього жодних спрощень більше не було.
Станом на сьогодення Новаківський продовжує службу. Його день починається раніше, ніж у більшості підлеглих, і часто закінчується після того, як у будівлі гасне світло. У кабінеті немає особистих фотографій — лише документи та зведення.
Він не прагне публічності і не шукає особистої вигоди. Його рішення не завжди подобаються, але за ними стоїть один принцип: якщо завдання прийняте — воно має бути виконане без зайвого шуму.
Ігор Новаківський не називає себе людиною системи. Він просто частина механізму, який працює тоді, коли про нього ніхто не говорить. І поки місто живе звичайним життям, він продовжує роботу, де кожне рішення має вагу.
Останнє редагування:
