Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Локателлі Леонід Ігорович
Стать: Чоловіча
Мати - Локателлі Оксана Петрівна
Батько - Локателлі Ігор Васильович
Дата народження: 14.03.2002
Вік: 24 роки
Місце народження: село під Тернополем
Місце проживання: м. Київ
Захоплення: інколи бігає, дивиться старі кримінальні передачі, стрільба
Відмітні знаки: шрам на правій брові
Дитинство
Леонід ріс без якоїсь «історії успіху» з самого початку. Скоріше навпаки — він був тим, кого постійно підганяли. Не тому що не міг, а тому що не хотів напрягатись зайвий раз.
У нього була звичка відкладати все до останнього, навіть прості речі. Якщо можна зробити завтра — він робив післязавтра. Батько нервував, мати більше мовчала, але іноді просто дивилась так, що ставало трохи соромно.
Пам’ятає, як одного разу мав піти допомогти на городі. Вийшов… сів на лавку… і просидів так хвилин 40, поки його не знайшли. Потім ще довго переконував, що «думав як краще зробити». Насправді — просто тягнув час.
Школа
У школі він не був ні відмінником, ні хуліганом. Десь посередині, навіть трохи нижче. Вчителі його знали, але без особливих надій.
Іноді в нього проскакували дивні вчинки. Наприклад, міг раптово заступитись за когось, а через день — пройти повз схожу ситуацію і нічого не зробити. Він сам це помічав, але не сильно розбирався чому так.
Був один момент, який він потім ще довго згадував. На перерві старші зачепили одного хлопця. Леонід стояв поруч. Хотів щось сказати, навіть крок вперед зробив… але не сказав. Потім весь день ходив з якимось неприємним відчуттям, ніби сам себе підвів.
Коледж
Після 9 класу він пішов у коледж — чесно кажучи, без чіткого плану. Просто «так треба». Перший час все було як завжди: прогули, списування, спроби викрутитись.
Але тут вже не було школи, де тебе тягнуть. Один раз його реально «припекло», коли ледь не вилетів через борги. Не драматично, але неприємно.
Ще одна ситуація — звичайна, але чомусь застрягла в голові. Він стояв на зупинці, поруч почалась сварка. Нічого критичного, але знову це відчуття: він стоїть і просто дивиться. І знову потім думки «а можна було хоча б слово сказати».
З того часу він почав потроху мінятись. Не різко. Не так, що «з понеділка нове життя». Просто став трохи більше включатись. Іноді виходило, іноді ні.
Львів
Ідея поїхати у Львів з’явилась якось спонтанно. Без чіткого плану, без впевненості. Просто захотілось вирватись з того стану, в якому він був.
Грошей було мало. Реально мало. Перший час він більше думав не про навчання, а як закрити базові речі. Житло — як вийде, робота — що попадеться.
Був момент, коли він серйозно думав повернутись назад. Просто тому що «так простіше». Але якось пересидів цей період.
Саме там він подав документи в університет внутрішніх справ. Без пафосу — просто вирішив спробувати.
Навчання
Навчання не зробило з нього ідеального курсанта. Він все ще іноді лінувався, іноді тупив, іноді відкладав.
Але вже не так, як раніше. Він почав ловити себе на цьому. Типу: «ага, знову починається». І намагався виправити.
Фізуха давалась важко. Один раз він провалив норматив і реально розізлився — не на систему, а на себе. Після цього почав тренуватись окремо. Без фанатизму, але регулярно.
Було багато моментів, коли хотілось забити. Але він вже знав, що якщо зараз здасться — потім знову буде те саме коло.
Київ і робота
У Київ він переїхав вже з іншим настроєм. Не «зараз все буде ідеально», а скоріше «буде складно, але ок».
Робота в НПУ виявилась не такою, як він собі уявляв. Багато рутини, паперів, дивних ситуацій.
Один раз йому натякнули, що можна «не ускладнювати» одну справу. Ніхто не тиснув жорстко, але сенс був зрозумілий. Він відмовився, але після цього довго думав — не про правильність, а про наслідки.
Ще був випадок, коли він сумнівався, чи варто лізти в одну ситуацію глибше. Можна було зробити мінімум і піти. Але він копнув трохи далі. Нічого гучного, але для себе відмітив — вже не той, що раніше.
Характер
Леонід не став «залізним» чи безстрашним. Він досі сумнівається. Іноді занадто довго.
Його головний страх — знову скотитись у той стан, коли все
відкладається і нічого не вирішується.
Сильна сторона — якщо вже включився, то тягне до кінця. Слабка — довго розганяється.
Він не любить гучні слова про справедливість. Для нього це більше про дрібні рішення, які ніхто не бачить.
Зараз
Зараз він працює, вчиться по ходу і не будує з себе більше, ніж є. Інколи помиляється, інколи робить правильно.
Він не виглядає як «готовий герой». Скоріше як людина, яка ще в процесі і сама не до кінця впевнена, куди дійде.
І, чесно, його це вже не так напрягає, як раніше.
Стать: Чоловіча
Мати - Локателлі Оксана Петрівна
Батько - Локателлі Ігор Васильович
Дата народження: 14.03.2002
Вік: 24 роки
Місце народження: село під Тернополем
Місце проживання: м. Київ
Захоплення: інколи бігає, дивиться старі кримінальні передачі, стрільба
Відмітні знаки: шрам на правій брові
Дитинство
Леонід ріс без якоїсь «історії успіху» з самого початку. Скоріше навпаки — він був тим, кого постійно підганяли. Не тому що не міг, а тому що не хотів напрягатись зайвий раз.
У нього була звичка відкладати все до останнього, навіть прості речі. Якщо можна зробити завтра — він робив післязавтра. Батько нервував, мати більше мовчала, але іноді просто дивилась так, що ставало трохи соромно.
Пам’ятає, як одного разу мав піти допомогти на городі. Вийшов… сів на лавку… і просидів так хвилин 40, поки його не знайшли. Потім ще довго переконував, що «думав як краще зробити». Насправді — просто тягнув час.
Школа
У школі він не був ні відмінником, ні хуліганом. Десь посередині, навіть трохи нижче. Вчителі його знали, але без особливих надій.
Іноді в нього проскакували дивні вчинки. Наприклад, міг раптово заступитись за когось, а через день — пройти повз схожу ситуацію і нічого не зробити. Він сам це помічав, але не сильно розбирався чому так.
Був один момент, який він потім ще довго згадував. На перерві старші зачепили одного хлопця. Леонід стояв поруч. Хотів щось сказати, навіть крок вперед зробив… але не сказав. Потім весь день ходив з якимось неприємним відчуттям, ніби сам себе підвів.
Коледж
Після 9 класу він пішов у коледж — чесно кажучи, без чіткого плану. Просто «так треба». Перший час все було як завжди: прогули, списування, спроби викрутитись.
Але тут вже не було школи, де тебе тягнуть. Один раз його реально «припекло», коли ледь не вилетів через борги. Не драматично, але неприємно.
Ще одна ситуація — звичайна, але чомусь застрягла в голові. Він стояв на зупинці, поруч почалась сварка. Нічого критичного, але знову це відчуття: він стоїть і просто дивиться. І знову потім думки «а можна було хоча б слово сказати».
З того часу він почав потроху мінятись. Не різко. Не так, що «з понеділка нове життя». Просто став трохи більше включатись. Іноді виходило, іноді ні.
Львів
Ідея поїхати у Львів з’явилась якось спонтанно. Без чіткого плану, без впевненості. Просто захотілось вирватись з того стану, в якому він був.
Грошей було мало. Реально мало. Перший час він більше думав не про навчання, а як закрити базові речі. Житло — як вийде, робота — що попадеться.
Був момент, коли він серйозно думав повернутись назад. Просто тому що «так простіше». Але якось пересидів цей період.
Саме там він подав документи в університет внутрішніх справ. Без пафосу — просто вирішив спробувати.
Навчання
Навчання не зробило з нього ідеального курсанта. Він все ще іноді лінувався, іноді тупив, іноді відкладав.
Але вже не так, як раніше. Він почав ловити себе на цьому. Типу: «ага, знову починається». І намагався виправити.
Фізуха давалась важко. Один раз він провалив норматив і реально розізлився — не на систему, а на себе. Після цього почав тренуватись окремо. Без фанатизму, але регулярно.
Було багато моментів, коли хотілось забити. Але він вже знав, що якщо зараз здасться — потім знову буде те саме коло.
Київ і робота
У Київ він переїхав вже з іншим настроєм. Не «зараз все буде ідеально», а скоріше «буде складно, але ок».
Робота в НПУ виявилась не такою, як він собі уявляв. Багато рутини, паперів, дивних ситуацій.
Один раз йому натякнули, що можна «не ускладнювати» одну справу. Ніхто не тиснув жорстко, але сенс був зрозумілий. Він відмовився, але після цього довго думав — не про правильність, а про наслідки.
Ще був випадок, коли він сумнівався, чи варто лізти в одну ситуацію глибше. Можна було зробити мінімум і піти. Але він копнув трохи далі. Нічого гучного, але для себе відмітив — вже не той, що раніше.
Характер
Леонід не став «залізним» чи безстрашним. Він досі сумнівається. Іноді занадто довго.
Його головний страх — знову скотитись у той стан, коли все
відкладається і нічого не вирішується.
Сильна сторона — якщо вже включився, то тягне до кінця. Слабка — довго розганяється.
Він не любить гучні слова про справедливість. Для нього це більше про дрібні рішення, які ніхто не бачить.
Зараз
Зараз він працює, вчиться по ходу і не будує з себе більше, ніж є. Інколи помиляється, інколи робить правильно.
Він не виглядає як «готовий герой». Скоріше як людина, яка ще в процесі і сама не до кінця впевнена, куди дійде.
І, чесно, його це вже не так напрягає, як раніше.
Останнє редагування:
