Ім’я: Дмитро Лебтунов
Стать: чоловіча
Мати: Валентина Лебтунова, працівниця на місцевому ринку, пізніше – прибиральниця в школі
Батько: Олександр Лебтунов, професійний військовослужбовець, офіцер ЗСУ, учасник бойових дій
Зріст та вага: 186 см, 85 кг
Дата народження: 21 червня 1988 року
Вік: 37 років (2025 рік)
Місце народження: м. Херсон, Україна
Національність: Українець
Місце проживання: Київ, Україна
Захоплення: футбол, військова історія, читання, біг, гра на гітарі
Сімейний стан: одружений, має доньку
Статура: атлетична, міцна
Колір очей: зелені
Зачіска: Русе волосся
Відмітні знаки: шрам на лівій руці від поранення, татуювання із тризубом на правому плечі
Стать: чоловіча
Мати: Валентина Лебтунова, працівниця на місцевому ринку, пізніше – прибиральниця в школі
Батько: Олександр Лебтунов, професійний військовослужбовець, офіцер ЗСУ, учасник бойових дій
Зріст та вага: 186 см, 85 кг
Дата народження: 21 червня 1988 року
Вік: 37 років (2025 рік)
Місце народження: м. Херсон, Україна
Національність: Українець
Місце проживання: Київ, Україна
Захоплення: футбол, військова історія, читання, біг, гра на гітарі
Сімейний стан: одружений, має доньку
Статура: атлетична, міцна
Колір очей: зелені
Зачіска: Русе волосся
Відмітні знаки: шрам на лівій руці від поранення, татуювання із тризубом на правому плечі
Дитинство: життя під прапором батька
Дмитро народився в Херсоні в червні 1988 року, у день літнього сонцестояння— свято, яке пізніше символічно переплелося з його долею. Його батько, офіцер Збройних сил України, майже все життя проводив у військових гарнізонах і на полігонах. Мати працювала на ринку, допомагала годувати сім’ю. Грошей завжди бракувало: зарплата військового була мізерною, а з продуктами й одягом було сутужно.
На дворі Дмитро ріс серед таких самих дітей, які знали, що таке старі кросівки та зламані іграшки. Але він не скаржився. Його дитинство було пронизане армійською дисципліною: батько з малих років привчав сина до порядку, чесності та сили духу.
– «Запам’ятай, синку, — казав батько, — справжній чоловік повинен тримати слово. І служити не собі, а людям». Ці слова залишилися в його пам’яті на все життя.
Шкільні роки: мрії про більше
У школі Дмитро був непосидючим, але здібним учнем. Його улюбленими предметами стали історія й література. Він захоплювався історіями про козацькі походи та визвольну боротьбу.
Друзі запам’ятали його як хлопця, який завжди захищав слабших. Він міг отримати за це догану від вчителів, але ніколи не шкодував. Його серце було гарячим, а характер — прямолінійним.
Проте в сім’ї залишалася бідність. Часто йому доводилося йти до школи у старому светрі, який латала мати. Вечорами він підробляв: допомагав розвантажувати машини з продуктами на ринку, аби купити книжки чи допомогти мамі з оплатою рахунків.
Тоді ж з’явилася його мрія: стати людиною, яка зможе змінювати життя інших на краще.
Юність: Вибір справи
Після школи перед Дмитром стояв вибір: або залишитися працювати на дрібних роботах у Херсоні, або піти в армію, як батько. Він обрав друге.
Він вступив до військового училища в Одесі, де навчався на офіцера. Це були важкі роки: фізичні навантаження, дисципліна, нестача сну. Але саме тут загартувався його характер.
Перший стрибок із парашутом, перші навчання на полігоні — все це робило його сильнішим. Він відчував, що йде шляхом, який визначений його родиною та долею.
Війна: перша кров і перші втрати
2014 РІК став переломним. Коли Росія почала агресію проти України, Дмитро вже був офіцером. Він не вагався ні хвилини — відразу вирушив на фронт.
Він воював у Луганській області, потім під Дебальцевим. Там він вперше побачив, як друзі гинуть у нього на очах. Там він отримав своє перше серйозне поранення — уламок у руку, який залишив шрам на все життя.
– «Тримайся, Дімка, ми ще повернемося додому!» — кричав його побратим у бою. Вони повернулися, але не всі.
І цей біль залишився з ним назавжди. Після госпіталю він знову повернувся на фронт. Його поважали за чесність і за те, що він завжди йшов попереду. Він не ховався за чужими спинами.
Повернення до мирного життя
У 2016 році після кількох років війни Дмитро вирішив завершити службу. Йому було важко, але він розумів: потрібно боротися за Україну не лише зі зброєю, а й у політиці.
Повернувшись до Херсона, він почав займатися громадською діяльністю. Разом із волонтерами організував фонд допомоги ветеранам і їхнім родинам. Він влаштовував зустрічі, допомагав пораненим із протезами, домагався уваги від місцевої влади.
Люди бачили в ньому не чиновника, а свого — простого, чесного, який пережив війну й знає, що таке справжній біль.
Перші кроки в політиці
У 2019 році Дмитро балотувався до Херсонської міської ради. Його кампанія була скромною: кілька плакатів, зустрічі з людьми у дворах. Він не мав грошей на дорогі білборди, але мав довіру.
Його гасло було просте: «Чесність і відповідальність». І він переміг.
На посаді депутата він активно займався питаннями прозорості бюджету, підтримки ветеранів, ремонту доріг і шкіл. Його мова завжди була прямою, без канцеляризму. Він говорив так, як думав.
Верховна Рада: новий рівень
У 2023 році Дмитро вирішив зробити крок далі — балотуватися до Верховної Ради України. Багато хто скептично ставився: «Та що може ветеран із Херсона?» Але він довів, що може.
Його виборча кампанія базувалася на особистому прикладі. Люди вірили йому, бо знали: цей чоловік пройшов війну, бачив смерть, але не зламався.
І він став народним депутатом.
У Верховній Раді Дмитро увійшов до комітету з питань національної безпеки й оборони. Він почав боротися за забезпечення армії, за гідні пенсії військовим, за соціальні гарантії ветеранам.
Його виступи часто були емоційними:
– «Ви сидите тут у теплих кріслах і забуваєте, що там, на сході, хлопці віддають життя! Ми не маємо права красти в армії — ми маємо її будувати!»
Його слова розходилися по ЗМІ, а ім’я ставало відомим по всій країні.
Особисте життя
Попри всю бурю політики й війни, Дмитро знайшов своє щастя. Його дружина Олена — лікарка, з якою він познайомився у шпиталі під час лікування. Разом вони виховують доньку Катерину, якій зараз 8 років.
Для Дмитра сім’я стала тим тилом, де він міг відпочити душею. Вдома він — не депутат і не офіцер, а просто тато, який грає з донькою у шахи й співає з дружиною під гітару.
Характер
Дмитро Лебтунов — це поєднання військової дисципліни та політичної прямоти. Його головні риси:- чесність і відданість слову,
- сміливість і рішучість,
- любов до людей і нетерпимість до несправедливості,
- простота у спілкуванні,
- готовність брати відповідальність.
Він міг бути різким, але завжди залишався справедливим!
Висновок
Історія Дмитра Лебтунова — це історія тисячі українських сімей, які пройшли бідність, війну й боротьбу за краще життя. Це історія хлопця з Херсона, який виріс у простій родині військового й прибиральниці, але зміг піднятися до Верховної Ради.
Він пройшов шлях від злиднів і окопів до парламентської трибуни. І на кожному кроці залишався вірним словам свого батька:
«Справжній чоловік служить людям, а не собі».
