Ім'я — Назар
Прізвище — Блотний
Дата народження — 08.01.2000 (26 років)
Національність — Українець
Стать — Чоловіча
Батько — Тімур Блотний
Мати — Тетяна Блотна
Місце народження — Україна, м. Київ, Голосіївський район
Місце проживання — Україна, м. Київ, вул. Антоновича 45/2
Сімейний стан — Не одружений
Зростання — 187
Вага — 80кг
Статура — Середня, жилова, на перший погляд непримітна
Колір очей / Волосся — Карі / Темне волосся, коротко підстрижене
Татуювання — Є. На внутрішній стороні передпліччя — короткий рядок бінарного коду, який розшифровується як дата, коли він вперше самостійно виявив чужу схему шахрайства ще у студентські роки. Ніхто крім нього не знає що це означає і він нікому не пояснює.
Характер — Тихий, спостережливий, майже завжди на крок попереду в розмові бо встигає прорахувати її наперед. Не любить гучних слів і показухи. Ввічливий з усіма, але по-справжньому відкритий лише з дуже вузьким колом людей. Може годинами мовчати, аналізуючи деталі, і це часто плутають з байдужістю, хоча насправді це протилежне.
Захоплення — Розбирання й ремонт електроніки, радіозв'язок, шахи, нічні поїздки містом без конкретної мети просто щоб думати.
Страхи — Пропустити деталь яка коштуватиме комусь життя. Стати гвинтиком системи, яку сам колись прагнув розкривати.
Сильні сторони — Аналітичне мислення, увага до дрібниць, витримка, вміння залишатися непомітним там де це потрібно.
Фрагмент розмови Назара Блотного з колегою під час розбору матеріалів справи.
-Ти дивишся на це і бачиш просто три дзвінки з різних номерів.
-Я дивлюсь і бачу що всі три зроблені з інтервалом рівно в сорок хвилин, з веж які стоять по одній лінії через центр міста, і жоден дзвінок не тривав довше дев'яти секунд.
-Це не розмови. Це сигнали. Хтось звітує комусь що маршрут вільний.
-Мені не потрібно щоб він зізнався — мені потрібно щоб схема зійшлася, а вона вже зійшлася.
-Питання лише коли ми зайдемо.
Дитинство.
Назар народився і зростав у Голосіївському районі Києва, в родині де батько, Тімур, все життя пропрацював інженером на виробництві, а мати, Тетяна, викладала фізику в школі неподалік від дому. Атмосфера в родині завжди була спокійною і впорядкованою — без зайвих криків, без хаосу. Батько міг годинами мовчки щось лагодити на кухонному столі, а мати за вечерею любила ставити сину прості на перший погляд запитання на кшталт «а чому, на твою думку, це працює саме так» і уважно слухати відповідь, навіть якщо вона була дитячою і наївною. Ця звичка запитувати «чому» замість того щоб просто приймати речі як є, залишилась з Назаром на все життя.
Він рідко бував головним заводієм у дворових компаніях, але завжди знаходився поруч у найцікавіший момент. Друзі тягли його грати у футбол, а він міг раптом зникнути на годину в під'їзді, спостерігаючи, як сусід-сантехнік розбирає стояк, або сидіти біля старого телевізора, знятого кимось на смітник, просто щоб зрозуміти чому саме він перестав працювати. Це не було класичною тягою до техніки заради техніки. Назар відчував системи — трубопроводи, електричні схеми, а згодом і людські звички та розмови — як щось із чого можна витягнути логіку, якщо дивитися достатньо уважно і достатньо довго.
У школі вчителі описували його схожими словами що і батьки — «здібний, але робить лише те що йому самому цікаво». Зошити з математики й фізики були списані не стільки офіційними формулами, скільки власними стрілочками, примітками на полях і маленькими схемами, зрозумілими лише йому самому. Друзів у нього було небагато, але ті що були — залишались надовго, бо Назар цінував не кількість спілкування, а його якість.
Юнацтво.
У старших класах він, за компанію з одним із небагатьох близьких друзів, записався на секцію рукопашного бою. Фізично це давалось йому не найлегше — статура завжди була скоріше жилава ніж силова — але тренер, колишній інструктор внутрішніх військ, який любив повторювати що рефлекс це форма пам'яті, а пам'ять це заощаджене життя, знайшов у Назарі те, чого не бачив у більш м'язистих новачках: здатність прораховувати дії суперника на кілька кроків наперед і не панікувати коли ситуація виходить з-під контролю.
Студентські роки він використав з максимальною користю. Підробляв ночами оператором у диспетчерській служби таксі і навчився розуміти місто як живий організм зі своїми патернами руху. Влаштувався на склад електроніки і почав дивитися на товарний облік як на рівняння — звідки прийшло, хто забрав, чому штрих-код перечитали двічі. На четвертому курсі потрапив стажером у відділ кібербезпеки одного з київських банків, де вже за перший тиждень запропонував змінити логіку моніторингу підозрілих входів у систему, довівши що графік навантаження не збігається зі звичайною людською поведінкою. Це була перша ситуація коли його вислухали серйозно, а не поблажливо кивнули головою.
Служба в Національній поліції.
До лав Національної поліції України Назар потрапив без зайвого пафосу — закінчив навчання, пройшов відбір, отримав призначення до підрозділу, що займався економічними та кіберзлочинами. Перші місяці служби виглядали буденно: заяви громадян, дрібні шахраї, крадіжки з карток. Але навіть у цій рутині Назар бачив те, чого не помічали інші — повторювані схеми, однакові часові інтервали, збіги які на перший погляд здавалися випадковими.
Найбільшим переломним моментом стала справа про невелику групу, яка займалась обміном підроблених документів і дрібною контрабандою на кордоні. Спочатку справа виглядала несерйозно — кілька підроблених паспортів, знайомі знайомих, дрібні хабарі митникам. Назар не поспішав закривати її за формальними ознаками. Він застряг у деталях: у нічних дзвінках, що повторювались рівно о 02:17 тричі на тиждень, у камері спостереження біля вокзалу, ракурс якої «випадково» завжди був трохи зміщений, у маршруті одного таксиста, який ніби випадково підвозив людей у незручні, погано освітлені місця. Саме ця здатність не відпускати деталь, поки вона не складеться в повну картину, і вивела слідство на значно ширшу мережу, ніж передбачалось спочатку — мережу, яка виявилась пов'язаною з питаннями національної безпеки, а не просто з дрібною контрабандою.
Перехід до Служби безпеки України.
Матеріали тієї справи привернули увагу СБУ. Аналітичний стиль роботи Назара, його вміння працювати з великими масивами розрізнених даних і знаходити в них систему там де інші бачили лише шум, не залишились непоміченими. Йому запропонували перейти до підрозділу, що займається протидією кіберзагрозам і контррозвідувальною аналітикою. Рішення далось непросто — Назар звик до конкретики польової роботи Нацполіції, до відчутного результату «затримали — довели — справу закрили». Служба в СБУ виявилась іншою: повільнішою, багатошаровою, де результат часто не видно одразу, а іноді взагалі невидимий для стороннього ока.
Перші місяці в новому підрозділі минули у звичному для Назара форматі — він мовчав, спостерігав, вивчав як працює система зсередини, перш ніж почати щось пропонувати. Колеги спершу сприймали його стриманість насторожено, дехто вважав закритим і відстороненим. Але коли Назар вперше публічно, на нараді, розклав здавалося б непов'язані фрагменти інформації в чітку хронологічну схему підготовки диверсійної акції, ставлення змінилося миттєво. З того моменту його слово почало важити.
Характер. Страхи. Сильні сторони.
Назар Блотний — людина, яку легко недооцінити при першому знайомстві. Тихий голос, невиразна статура, звичка мовчати довше ніж це прийнято в розмові — все це створює враження людини непримітної, майже фонової. Це враження оманливе і, як не дивно, саме воно є однією з його найбільших переваг у роботі: люди розслабляються поруч з ним значно швидше ніж варто було б.
Всередині ж Назар постійно працює. Його мозок автоматично розкладає будь-яку ситуацію, будь-яку розмову на складові — хто що сказав, у якому порядку, з якою паузою, що не було сказано взагалі. Він не намагається справити враження ерудованої чи впевненої людини — він просто чекає моменту коли накопичена інформація складеться в цілісну картину, і лише тоді говорить. Коли говорить — говорить по суті, без зайвих слів, і майже завжди виявляється правим.
Емоції він не приховує навмисно — він просто не звик виносити їх напоказ.
Повернення.
Приблизно через рік після переходу до СБУ Назар подав рапорт на відпустку — майже вісім місяців, офіційно через «сімейні обставини». Ніхто не наполягав на деталях: Назар ніколи не говорив про особисте без власної ініціативи.
До СБУ він не повернувся — обрав НПУ, де знайшов те, чого бракувало найбільше: чіткіші межі між службою і рештою життя.
Повернення виявилось непростим. Підрозділ змінився, з'явився новий заступник начальника відділу, який, на відміну від колишнього керівництва, вимагав аргументації на кожному кроці — не з недовіри, а через звичку все перевіряти особисто. Перші тижні минули у взаємному прощупуванні: заступник придивлявся до співробітника з суперечливими відгуками, а Назар знову мовчав і спостерігав — уже не як новачок, а як людина, що знає ціну своїй методі.
Прізвище — Блотний
Дата народження — 08.01.2000 (26 років)
Національність — Українець
Стать — Чоловіча
Батько — Тімур Блотний
Мати — Тетяна Блотна
Місце народження — Україна, м. Київ, Голосіївський район
Місце проживання — Україна, м. Київ, вул. Антоновича 45/2
Сімейний стан — Не одружений
Зростання — 187
Вага — 80кг
Статура — Середня, жилова, на перший погляд непримітна
Колір очей / Волосся — Карі / Темне волосся, коротко підстрижене
Татуювання — Є. На внутрішній стороні передпліччя — короткий рядок бінарного коду, який розшифровується як дата, коли він вперше самостійно виявив чужу схему шахрайства ще у студентські роки. Ніхто крім нього не знає що це означає і він нікому не пояснює.
Характер — Тихий, спостережливий, майже завжди на крок попереду в розмові бо встигає прорахувати її наперед. Не любить гучних слів і показухи. Ввічливий з усіма, але по-справжньому відкритий лише з дуже вузьким колом людей. Може годинами мовчати, аналізуючи деталі, і це часто плутають з байдужістю, хоча насправді це протилежне.
Захоплення — Розбирання й ремонт електроніки, радіозв'язок, шахи, нічні поїздки містом без конкретної мети просто щоб думати.
Страхи — Пропустити деталь яка коштуватиме комусь життя. Стати гвинтиком системи, яку сам колись прагнув розкривати.
Сильні сторони — Аналітичне мислення, увага до дрібниць, витримка, вміння залишатися непомітним там де це потрібно.
Фрагмент розмови Назара Блотного з колегою під час розбору матеріалів справи.
-Ти дивишся на це і бачиш просто три дзвінки з різних номерів.
-Я дивлюсь і бачу що всі три зроблені з інтервалом рівно в сорок хвилин, з веж які стоять по одній лінії через центр міста, і жоден дзвінок не тривав довше дев'яти секунд.
-Це не розмови. Це сигнали. Хтось звітує комусь що маршрут вільний.
-Мені не потрібно щоб він зізнався — мені потрібно щоб схема зійшлася, а вона вже зійшлася.
-Питання лише коли ми зайдемо.
Дитинство.
Назар народився і зростав у Голосіївському районі Києва, в родині де батько, Тімур, все життя пропрацював інженером на виробництві, а мати, Тетяна, викладала фізику в школі неподалік від дому. Атмосфера в родині завжди була спокійною і впорядкованою — без зайвих криків, без хаосу. Батько міг годинами мовчки щось лагодити на кухонному столі, а мати за вечерею любила ставити сину прості на перший погляд запитання на кшталт «а чому, на твою думку, це працює саме так» і уважно слухати відповідь, навіть якщо вона була дитячою і наївною. Ця звичка запитувати «чому» замість того щоб просто приймати речі як є, залишилась з Назаром на все життя.
Він рідко бував головним заводієм у дворових компаніях, але завжди знаходився поруч у найцікавіший момент. Друзі тягли його грати у футбол, а він міг раптом зникнути на годину в під'їзді, спостерігаючи, як сусід-сантехнік розбирає стояк, або сидіти біля старого телевізора, знятого кимось на смітник, просто щоб зрозуміти чому саме він перестав працювати. Це не було класичною тягою до техніки заради техніки. Назар відчував системи — трубопроводи, електричні схеми, а згодом і людські звички та розмови — як щось із чого можна витягнути логіку, якщо дивитися достатньо уважно і достатньо довго.
У школі вчителі описували його схожими словами що і батьки — «здібний, але робить лише те що йому самому цікаво». Зошити з математики й фізики були списані не стільки офіційними формулами, скільки власними стрілочками, примітками на полях і маленькими схемами, зрозумілими лише йому самому. Друзів у нього було небагато, але ті що були — залишались надовго, бо Назар цінував не кількість спілкування, а його якість.
Юнацтво.
У старших класах він, за компанію з одним із небагатьох близьких друзів, записався на секцію рукопашного бою. Фізично це давалось йому не найлегше — статура завжди була скоріше жилава ніж силова — але тренер, колишній інструктор внутрішніх військ, який любив повторювати що рефлекс це форма пам'яті, а пам'ять це заощаджене життя, знайшов у Назарі те, чого не бачив у більш м'язистих новачках: здатність прораховувати дії суперника на кілька кроків наперед і не панікувати коли ситуація виходить з-під контролю.
Студентські роки він використав з максимальною користю. Підробляв ночами оператором у диспетчерській служби таксі і навчився розуміти місто як живий організм зі своїми патернами руху. Влаштувався на склад електроніки і почав дивитися на товарний облік як на рівняння — звідки прийшло, хто забрав, чому штрих-код перечитали двічі. На четвертому курсі потрапив стажером у відділ кібербезпеки одного з київських банків, де вже за перший тиждень запропонував змінити логіку моніторингу підозрілих входів у систему, довівши що графік навантаження не збігається зі звичайною людською поведінкою. Це була перша ситуація коли його вислухали серйозно, а не поблажливо кивнули головою.
Служба в Національній поліції.
До лав Національної поліції України Назар потрапив без зайвого пафосу — закінчив навчання, пройшов відбір, отримав призначення до підрозділу, що займався економічними та кіберзлочинами. Перші місяці служби виглядали буденно: заяви громадян, дрібні шахраї, крадіжки з карток. Але навіть у цій рутині Назар бачив те, чого не помічали інші — повторювані схеми, однакові часові інтервали, збіги які на перший погляд здавалися випадковими.
Найбільшим переломним моментом стала справа про невелику групу, яка займалась обміном підроблених документів і дрібною контрабандою на кордоні. Спочатку справа виглядала несерйозно — кілька підроблених паспортів, знайомі знайомих, дрібні хабарі митникам. Назар не поспішав закривати її за формальними ознаками. Він застряг у деталях: у нічних дзвінках, що повторювались рівно о 02:17 тричі на тиждень, у камері спостереження біля вокзалу, ракурс якої «випадково» завжди був трохи зміщений, у маршруті одного таксиста, який ніби випадково підвозив людей у незручні, погано освітлені місця. Саме ця здатність не відпускати деталь, поки вона не складеться в повну картину, і вивела слідство на значно ширшу мережу, ніж передбачалось спочатку — мережу, яка виявилась пов'язаною з питаннями національної безпеки, а не просто з дрібною контрабандою.
Перехід до Служби безпеки України.
Матеріали тієї справи привернули увагу СБУ. Аналітичний стиль роботи Назара, його вміння працювати з великими масивами розрізнених даних і знаходити в них систему там де інші бачили лише шум, не залишились непоміченими. Йому запропонували перейти до підрозділу, що займається протидією кіберзагрозам і контррозвідувальною аналітикою. Рішення далось непросто — Назар звик до конкретики польової роботи Нацполіції, до відчутного результату «затримали — довели — справу закрили». Служба в СБУ виявилась іншою: повільнішою, багатошаровою, де результат часто не видно одразу, а іноді взагалі невидимий для стороннього ока.
Перші місяці в новому підрозділі минули у звичному для Назара форматі — він мовчав, спостерігав, вивчав як працює система зсередини, перш ніж почати щось пропонувати. Колеги спершу сприймали його стриманість насторожено, дехто вважав закритим і відстороненим. Але коли Назар вперше публічно, на нараді, розклав здавалося б непов'язані фрагменти інформації в чітку хронологічну схему підготовки диверсійної акції, ставлення змінилося миттєво. З того моменту його слово почало важити.
Характер. Страхи. Сильні сторони.
Назар Блотний — людина, яку легко недооцінити при першому знайомстві. Тихий голос, невиразна статура, звичка мовчати довше ніж це прийнято в розмові — все це створює враження людини непримітної, майже фонової. Це враження оманливе і, як не дивно, саме воно є однією з його найбільших переваг у роботі: люди розслабляються поруч з ним значно швидше ніж варто було б.
Всередині ж Назар постійно працює. Його мозок автоматично розкладає будь-яку ситуацію, будь-яку розмову на складові — хто що сказав, у якому порядку, з якою паузою, що не було сказано взагалі. Він не намагається справити враження ерудованої чи впевненої людини — він просто чекає моменту коли накопичена інформація складеться в цілісну картину, і лише тоді говорить. Коли говорить — говорить по суті, без зайвих слів, і майже завжди виявляється правим.
Емоції він не приховує навмисно — він просто не звик виносити їх напоказ.
Повернення.
Приблизно через рік після переходу до СБУ Назар подав рапорт на відпустку — майже вісім місяців, офіційно через «сімейні обставини». Ніхто не наполягав на деталях: Назар ніколи не говорив про особисте без власної ініціативи.
До СБУ він не повернувся — обрав НПУ, де знайшов те, чого бракувало найбільше: чіткіші межі між службою і рештою життя.
Повернення виявилось непростим. Підрозділ змінився, з'явився новий заступник начальника відділу, який, на відміну від колишнього керівництва, вимагав аргументації на кожному кроці — не з недовіри, а через звичку все перевіряти особисто. Перші тижні минули у взаємному прощупуванні: заступник придивлявся до співробітника з суперечливими відгуками, а Назар знову мовчав і спостерігав — уже не як новачок, а як людина, що знає ціну своїй методі.
