Прізвище, ім’я, по батькові (ПІБ): Буданович Іван Ігорович
Стать: Чоловіча
Мати: Буданович Вікторія Вікторівна
Батько: Буданович Ігор Григорович
Дата народження: 21 серпня 2000 року
Вік: 25 років
Місце народження: смт Біла Криниця, Херсонська область, Україна
Місце проживання: місто Кривий Ріг, Україна
Захоплення: тир, читання, автівки
Відмітні знаки: складка на носі, шрам на кисті лівої руки, великий шрам на лівій нозі
Дитинство та школа
Іван народився в сім’ї, де мати була лікарем, а батько – військовим. Більшу частину часу він проводив зі своїми молодшими братами Денисом і Кирилом. Коли Іван пішов до школи, він виявляв неабияку зацікавленість до навчання. Він швидко знаходив друзів, але навчався у Білокриницькій ЗОШ недовго, адже сім’я переїхала до міста Кривий Ріг.
Молоді роки в Кривому Розі
Івану було важко пристосуватися до життя в Кривому Розі через значні відмінності між спокійним сільським життям і метушнею великого міста. Йому довелося долати чимало труднощів, адаптуватися до нових умов і людей. У ліцеї він уперше серйозно задумався про свою майбутню кар’єру. Вивчення військової справи включало стройову підготовку, тактичні навички, основи командування та дисципліну, що розвивали його лідерські якості. Однокласники та вчителі відзначали його наполегливість і вміння вести за собою. Навчання стало основою для його подальшого розвитку як особистості й майбутнього військового.
Спочатку він не виявляв видатних талантів, але згодом почав проявляти лідерські якості, беручи приклад із батька. Іван став лідером усіх шкільних заходів, зокрема був ведучим під час візитів військових АТО. У 8 класі він вів активний діалог із гостями, які, вражені його запалом, сказали: "Як закінчиш школу, вступай до нас". Це стало для Івана надзвичайним стимулом і вплинуло на формування його особистості.
У цей час його молодші брати пішли до школи й закінчили 4-й клас. Після 9-го класу Іван вступив до Суворовського училища, де навчався на танкіста. Училище він закінчив із синім дипломом у 19 років.
Кар’єра в ЗСУ
Іван, завершивши навчання в Суворовському училищі, легко адаптувався до служби в Збройних силах України. Його ґрунтовні знання та дисципліна зробили його цінним солдатом. Перші завдання у танкових військах Іван виконував із точністю й старанністю, що привернуло увагу командування. Завдяки лідерським якостям і витримці він швидко дослужився до звання молодшого лейтенанта, заслуживши повагу побратимів.
Початок повномасштабного вторгнення
24 лютого 2022 року: Івана направили до Дніпра, де формували 129-ту окрему штурмову бригаду. Він брав участь у підготовці документів, техніки та особового складу до бойових дій.
1 березня 2022 року: Іван із бригадою вирушив захищати Кривий Ріг. Вони будували блокпости, зміцнювали оборону міста та організовували допомогу місцевим жителям.
25–26 березня 2022 року: Російські війська зайняли село Біла Криниця. 129-та ОШБ звільнила село, витіснивши ворога. Іван, знаючи місцевість, допоміг побратимам облаштуватися, сприяючи швидкому відновленню позицій.
6 жовтня 2022 року: Іван і його бригада штурмували Великоолександрівський район. Завдання виконали, але Іван отримав важкі поранення: ліву ногу та руку пошкоджено. Його евакуювали, і за службу нагородили.
Зацікавленість у Службі безпеки України
Як військовий, Іван часто мав нагоду спілкуватися з працівниками Служби безпеки України. Він захоплювався їхньою роботою, методами та організованістю. Особливо його вражала їхня дисципліна, вміння оперативно вирішувати складні завдання та високий рівень професіоналізму. Одного разу до їхньої військової частини завітав колишній співробітник СБУ, який свого часу допомагав в організації навчань для військових. Іван випадково зустрів його й вирішив поспілкуватися докладніше про службу. Колишній співробітник із задоволенням поділився деталями про структуру, принципи роботи та вимоги до працівників СБУ. Розповідь настільки зацікавила Івана, що він почав серйозно задумуватися над тим, щоб спробувати свої сили в цій сфері. Він зрозумів, що кар’єра в державних органах відкриє для нього нові можливості для розвитку й принесе більше користі країні.
Служба безпеки України
Його молодший брат Денис уже кілька років працював у СБУ на посаді капітана, що значно полегшило Івану адаптацію до нової роботи. Денис допомагав братові розібратися в тонкощах служби, давав цінні поради та підтримував на початку кар’єри. Спершу Іван був у захваті від нових завдань і колективу. Він із задоволенням вивчав нові аспекти роботи, демонструючи високу відповідальність і наполегливість. Однак із часом рутинні обов’язки та обмеження почали пригнічувати його. Він відчув, що одноманітність роботи не відповідає його активному характеру й прагненню до більш динамічної діяльності.
Кохання
Перше кохання Івана трапилося у 8 класі. Її звали Анна, і почуття були взаємними. Вони будували спільні плани на майбутнє. Однак одного разу Аня, йдучи на зустріч із Іваном, перебігала дорогу й потрапила під машину. Це сталося у нього на очах. Іван довго не міг оговтатися від трагедії. Після цього він більше не шукав стосунків, вважаючи, що втратив своє серце назавжди.
Теперішній час
Іван живе непогано завдяки накопиченим коштам від служби в СБУ та ЗСУ. Він також отримує державні виплати. Свого часу він інвестував у АЗС, що дає невеликий, але стабільний дохід. Травми, отримані під час штурму Херсонщини, досі дають про себе знати, але Іван залишається добрим, ввічливим і вірним, яким його пам’ятають усі.
Стать: Чоловіча
Мати: Буданович Вікторія Вікторівна
Батько: Буданович Ігор Григорович
Дата народження: 21 серпня 2000 року
Вік: 25 років
Місце народження: смт Біла Криниця, Херсонська область, Україна
Місце проживання: місто Кривий Ріг, Україна
Захоплення: тир, читання, автівки
Відмітні знаки: складка на носі, шрам на кисті лівої руки, великий шрам на лівій нозі
Дитинство та школа
Іван народився в сім’ї, де мати була лікарем, а батько – військовим. Більшу частину часу він проводив зі своїми молодшими братами Денисом і Кирилом. Коли Іван пішов до школи, він виявляв неабияку зацікавленість до навчання. Він швидко знаходив друзів, але навчався у Білокриницькій ЗОШ недовго, адже сім’я переїхала до міста Кривий Ріг.
Молоді роки в Кривому Розі
Івану було важко пристосуватися до життя в Кривому Розі через значні відмінності між спокійним сільським життям і метушнею великого міста. Йому довелося долати чимало труднощів, адаптуватися до нових умов і людей. У ліцеї він уперше серйозно задумався про свою майбутню кар’єру. Вивчення військової справи включало стройову підготовку, тактичні навички, основи командування та дисципліну, що розвивали його лідерські якості. Однокласники та вчителі відзначали його наполегливість і вміння вести за собою. Навчання стало основою для його подальшого розвитку як особистості й майбутнього військового.
Спочатку він не виявляв видатних талантів, але згодом почав проявляти лідерські якості, беручи приклад із батька. Іван став лідером усіх шкільних заходів, зокрема був ведучим під час візитів військових АТО. У 8 класі він вів активний діалог із гостями, які, вражені його запалом, сказали: "Як закінчиш школу, вступай до нас". Це стало для Івана надзвичайним стимулом і вплинуло на формування його особистості.
У цей час його молодші брати пішли до школи й закінчили 4-й клас. Після 9-го класу Іван вступив до Суворовського училища, де навчався на танкіста. Училище він закінчив із синім дипломом у 19 років.
Кар’єра в ЗСУ
Іван, завершивши навчання в Суворовському училищі, легко адаптувався до служби в Збройних силах України. Його ґрунтовні знання та дисципліна зробили його цінним солдатом. Перші завдання у танкових військах Іван виконував із точністю й старанністю, що привернуло увагу командування. Завдяки лідерським якостям і витримці він швидко дослужився до звання молодшого лейтенанта, заслуживши повагу побратимів.
Початок повномасштабного вторгнення
24 лютого 2022 року: Івана направили до Дніпра, де формували 129-ту окрему штурмову бригаду. Він брав участь у підготовці документів, техніки та особового складу до бойових дій.
1 березня 2022 року: Іван із бригадою вирушив захищати Кривий Ріг. Вони будували блокпости, зміцнювали оборону міста та організовували допомогу місцевим жителям.
25–26 березня 2022 року: Російські війська зайняли село Біла Криниця. 129-та ОШБ звільнила село, витіснивши ворога. Іван, знаючи місцевість, допоміг побратимам облаштуватися, сприяючи швидкому відновленню позицій.
6 жовтня 2022 року: Іван і його бригада штурмували Великоолександрівський район. Завдання виконали, але Іван отримав важкі поранення: ліву ногу та руку пошкоджено. Його евакуювали, і за службу нагородили.
Зацікавленість у Службі безпеки України
Як військовий, Іван часто мав нагоду спілкуватися з працівниками Служби безпеки України. Він захоплювався їхньою роботою, методами та організованістю. Особливо його вражала їхня дисципліна, вміння оперативно вирішувати складні завдання та високий рівень професіоналізму. Одного разу до їхньої військової частини завітав колишній співробітник СБУ, який свого часу допомагав в організації навчань для військових. Іван випадково зустрів його й вирішив поспілкуватися докладніше про службу. Колишній співробітник із задоволенням поділився деталями про структуру, принципи роботи та вимоги до працівників СБУ. Розповідь настільки зацікавила Івана, що він почав серйозно задумуватися над тим, щоб спробувати свої сили в цій сфері. Він зрозумів, що кар’єра в державних органах відкриє для нього нові можливості для розвитку й принесе більше користі країні.
Служба безпеки України
Його молодший брат Денис уже кілька років працював у СБУ на посаді капітана, що значно полегшило Івану адаптацію до нової роботи. Денис допомагав братові розібратися в тонкощах служби, давав цінні поради та підтримував на початку кар’єри. Спершу Іван був у захваті від нових завдань і колективу. Він із задоволенням вивчав нові аспекти роботи, демонструючи високу відповідальність і наполегливість. Однак із часом рутинні обов’язки та обмеження почали пригнічувати його. Він відчув, що одноманітність роботи не відповідає його активному характеру й прагненню до більш динамічної діяльності.
Кохання
Перше кохання Івана трапилося у 8 класі. Її звали Анна, і почуття були взаємними. Вони будували спільні плани на майбутнє. Однак одного разу Аня, йдучи на зустріч із Іваном, перебігала дорогу й потрапила під машину. Це сталося у нього на очах. Іван довго не міг оговтатися від трагедії. Після цього він більше не шукав стосунків, вважаючи, що втратив своє серце назавжди.
Теперішній час
Іван живе непогано завдяки накопиченим коштам від служби в СБУ та ЗСУ. Він також отримує державні виплати. Свого часу він інвестував у АЗС, що дає невеликий, але стабільний дохід. Травми, отримані під час штурму Херсонщини, досі дають про себе знати, але Іван залишається добрим, ввічливим і вірним, яким його пам’ятають усі.
