Дитинство
(0 - 12 років)
Народжений був у сім'ї столяра та виховательки дитячого садку у м.Сарни Рівненської області 8 січня 1985 р. Сім'я була не із багатих, через те, що столярів і вихователів на той час не цінували й платили копійки, тому що таке бідність я пізнав із пелюшок, яких в мене і так не було. Батько працював постійно, майже без вихідних, поки мати гляділа малого Андрія, інколи вони мінялись ролями, коли одному із них я набридав і виїдав весь мозок чайною ложечкою, тому можна сказати що мати та батько були в декреті. Коли мені виповнилось 3 роки, відвели мене в тюрму строгого режиму №5 "Дзвіночок", де мене очікувало 4 роки ув'язнення під наглядом строгих вихователів, які змушували їсти, спати та гуляти по розкладку. На той момент це здавалося каторгою, але робити було нічого, тому що там працювала мати, і в неї були хороші зв'язки з наглядачами та директором цієї колонії, так сказати знала куди і як підмазати, цей урок я освоїв з самого дитинства. Батько працював тяжко на заводі, із за чого часто, а якщо бути конкретнішим, то кожного дня після роботи брався за гранчак. Буйним він не був, але його перегар мучив всю сім'ю.
Коли мені виповнилось 7 років, в мене сталось 2 події, які кардинально змінили моє життя.
Першою подією було народження моєї сестри Анжеліки. В цей момент я зрозумів що уваги я від батьків більше не отримаю, і вся увага та кошти сім'ї будуть йти на виховання і навчання сестри. Мені нічого не залишалось як в такому молодому віці почати працювати головою і заробляти гроші самостійно. Літом я продавав на вулиці звичайну холодну воду із під крана випадковим прохожим, а осінню я крав вишні, полуницю і яблука у сусідів на городах і продавав їх баригам на базарі, грошей звісно багато за це не отримував, але на петарди вистачало. В ці моменти мій характер переломився і я став більш кмітливим та вибагливим до друзів, також були в моєму характері нотки відданості до сім'ї та цінності уваги.
Другою новиною була друга ходка на строк, вже більшого терміну, до в'язниці строгого режиму I-III ступенів міста Сарни, на термін 11 років. Я думав що пекло було у "Дзвіночку", але я помилявся, пекло мене чекало попереду.
У в'язниці я не відзначався особливою активністю, але вже починаючи з 4 року ув'язнення близько познайомився з корупцією і хабарем. Наглядачі з математики та Англійській мові дуже любили хабарі, а я ці предмети освоював доволі добре, тому продавав домашні завдання для своїх однокамерників. Покупки були постійними, тому я добре освоїв фінансову систему, в характері на той момент в мене з'явилась така риса як любов до грошей, та відповідальність, адже всі роботи я виконував вчасно та якісно.
Юність
(12 - 18 років)
Поки ми "махали" строк у нас вийшло з однодумцями організувати власне ОПГ. Ми тримали цю каторгу на вухах, навіть тих ув'язнених, хто відбув вже більше строк чим ми. В цей момент я пізнав таке поняття як влада, адже відповідальність в цій системі має велике значення. Також характер знову ламався і в ньому з'являлись такі риси як лідерство і нахабність, тому що без цього нас би просто на просто усунули й ми були б простими роботягами.
В 15 років ми з другом знайшли вихід на дешеві самокрутні сигарети, ціна була солодкою, а профіт великим, ми не могли відмовитись від спокуси заробітку, і почали поставляти партії самокруток до місця нашого ув'язнення. Тоді ми зрозуміли, що робити бізнес не так і важко, головне що в тебе є голова на плечах, як говорила нам моя мати. В сім'ї в мене курців не було, тому я вирішив зайняти це почесне місце першим. Декілька разів, а саме 7 я палився перед мамою що від мене несе сигаретами, але всі 7 разів в мене виходило відбрехатись та отримувати покарання у вигляді стусанів та потиличників. Тоді я освоював свій другий урок життя - "Хочеш жити, вмій вертітись", а також - "Язик без костей"
Коли було 16 років я пішов на бокс, відходив всього 3 заняття і мені зламали ніс і два ребра, але було б не так прикро, якби це було на тренування, а так, старші за гаражами особливо не питали, хочу я того чи ні. У цей момент в характері юного хлопця знову був переломний момент, де я освоїв таку характеристику як терпіння, сміливість та витримка.
Зі спортом в мене не вийшло, тому ми з другом почали шукати варіанти, чим ще можна займатись. В голову звісно нічого не приходило, тому ми пішли працювати на склади з мукою і цукром, щоб хоч якось заробити грошей. В цей момент я зрозумів що таке самостійність та працьовитість. Через те, що я працював не покладаючи рук - вперше надірвав спину. Показувати цього матері я не хотів, тому самостійно звернувся до лікарні. Лікар мені попав чудовий, і на мої прохання не говорити нічого батькам, він погодився, і підтримав, з того моменту в нашій компанії з'явився Віталій Васильович, наш особистий лікар (класний дядько, так скажемо він став для нас як хрещений батько)
Молодість
(18 - 30 років)
Коли мені виповнилось 18 років, настав час вирішувати, чим я буду займатись по житті далі, і в той момент мені дуже допоміг Віталій Васильович. Він дуже добре на той момент спілкувався із ректором Дніпровського медичного університету імені Тараса Шевченка, тому запропонував мені, щоб я пішов по його стопах і став людиною, яка допомагає іншим людям, а саме лікарем. Ми досить довго обдумували який напрямок мені вибрати, і дійшли висновку що найкраще мені підходить Хірургія. Віталій Васильович здзвонився з ректором і ми договорились про особисту зустріч, дорога звісно була не близькою, мати з батьком дуже переживали за те що я буду навчатись в далині від дому, але все ж погодились і довірились мені, що я стану дійсно хорошою і порядною людиною. Не дивлячись на важкі вступні екзамени й зміну місця проживання, я все-таки вступив до Медичного університету у м. Дніпро, де і пустив, власне кажучи, своє коріння.
Навчання мені давалось легко, тому що за ціль в мене було поставлено не осоромитися в очах батьків та Віталія Васильовича, адже вони на мене ставили великі надії. Студентське життя річ цікава, стипендія вроді як приходить, але її тут же і не має, тому ми з колегами так сказати по Цеху, почали шукати варіанти як нам заробити грошей, Варіантів було не багато, тому почали з самого простого, а саме з роздачі листівок, платили не багато, але і робота не пильна. Після пар декілька годин постояти, потикати людям папірець й потім до трьох - чотирьох ранку сидиш і вчиш пари. Часто були випадки застілля, але це мене мало цікавило, в голові в мене завжди був тільки один план, як вивести свою сім'ю із бідності і як зробити так, щоб моя майбутня сім'я ні в чому себе не потребувала. Після закінчення медичного університету з відзнакою, мене направили на роботу до Міської Лікарні м. Дніпро, де я посів посаду Фельдшера. У зв'язку з тим що мені це подобалось, я дуже швидко просувався по кар'єрній драбині. У віці 24 років я зустрів своє перше і єдине кохання Світлану, через пів року ми одружились, а ще через рік у нас народився син Святослав.
Наші дні
Нещодавно мені здалося що я вже зробив достатньо для того, щоб спокійно займатись тим чим я займаюсь, але з дитинства в мене залишилось відчуття нестачі, тому я стараюсь і надалі розвиватись в галузі медицини та науки, зараз пишу наочну дисертацію з питань втручання в організм біороботів, які автоматично будуть зцілювати пошкоджені тканини на біологічному рівні. Через 2 місяці буде конференція по Кріохірургії.
Нещодавно до мене звернувся мій давній шкільний друг, разом з яким ми поставляли самокрутки до школи, його звісно життя покатало добренько, але друг є друг і я не міг його не прийняти та вислухати. Він запропонував мені вигідну пропозицію, від якої я не міг відмовитись. Діло було в продажі органів за кордон через чорний ринок, типу я дістаю орган, а він через своїх "друзів" продає їх в Італії на чорному ринку. Я дуже сильно обурився і вигнав його, сказавши що я давав присяга Гіппократа і такого робити не буду. Він дуже розізлився і сказав що я ще пошкодую про своє рішення і ще приповзу до нього на колінах. Дивлячись на нього я розумів що нічого страшного він для мене не представляє, але не тут то було. Через декілька днів мені на роботу роздається дзвінок і невідомий для мене голос повідомляє про те що мій син у них, і вони вимагають викуп у розмірі 10 мільйон гривень. Звісно в мене таких грошей не було і я згадую про пропозицію мого товариша, в мене не залишалось виходу, я прорахував два варіанти, спочатку я написав заяву до поліції, а потім здзвонився з товаришем і сказав що я згоден на його умови, але гроші потрібні наперед. Жага до врятування сина не знала меж. Ми домовились що я зранку йому привезу дві печінки й два чоловічих яйця, і він їх спробує якнайшвидше продати, щоб відати мені гроші. Ситуація не із найкращих, я весь на нервах, руки трясуться, але вирішувати щось потрібно. З самого ранку я їду до лікарні та забираю обіцяні органи, та їду на місце зустрічі, погода була поганою, йшов сильний дощ, я приїхав на місце зустрічі раніше товариша, та чекав його, надіючись що він мене не кине, але других варіантів в мене не було. В назначений час навпроти мене під'їхала машина, в ній я побачив товариша, і в цей момент в мене задзвонив телефон, це був Генерал поліції м. Дніпро, він повідомив мені що мій син знайшов і він вже в них, я дуже зрадів цій новині, але він сказав хто був замовником викрадення, і як ви могли догадатись, це був мій друг. Меж моєї злості просто не було, я думав розчавити його машиною, але тверезе мислення взяло гору, і я просто розвернувся і поїхав до відділку забирати сина, після чого відвіз пакунки до лікарні. На наступний день мені зателефонував цей псевдо товариш, на що я йому сказав, що більше знати, чути й бачити його не хочу і кинув трубку. На цьому із минулим було покінчено, і почалась нова глава мого життя...
(0 - 12 років)
Народжений був у сім'ї столяра та виховательки дитячого садку у м.Сарни Рівненської області 8 січня 1985 р. Сім'я була не із багатих, через те, що столярів і вихователів на той час не цінували й платили копійки, тому що таке бідність я пізнав із пелюшок, яких в мене і так не було. Батько працював постійно, майже без вихідних, поки мати гляділа малого Андрія, інколи вони мінялись ролями, коли одному із них я набридав і виїдав весь мозок чайною ложечкою, тому можна сказати що мати та батько були в декреті. Коли мені виповнилось 3 роки, відвели мене в тюрму строгого режиму №5 "Дзвіночок", де мене очікувало 4 роки ув'язнення під наглядом строгих вихователів, які змушували їсти, спати та гуляти по розкладку. На той момент це здавалося каторгою, але робити було нічого, тому що там працювала мати, і в неї були хороші зв'язки з наглядачами та директором цієї колонії, так сказати знала куди і як підмазати, цей урок я освоїв з самого дитинства. Батько працював тяжко на заводі, із за чого часто, а якщо бути конкретнішим, то кожного дня після роботи брався за гранчак. Буйним він не був, але його перегар мучив всю сім'ю.
Коли мені виповнилось 7 років, в мене сталось 2 події, які кардинально змінили моє життя.
Першою подією було народження моєї сестри Анжеліки. В цей момент я зрозумів що уваги я від батьків більше не отримаю, і вся увага та кошти сім'ї будуть йти на виховання і навчання сестри. Мені нічого не залишалось як в такому молодому віці почати працювати головою і заробляти гроші самостійно. Літом я продавав на вулиці звичайну холодну воду із під крана випадковим прохожим, а осінню я крав вишні, полуницю і яблука у сусідів на городах і продавав їх баригам на базарі, грошей звісно багато за це не отримував, але на петарди вистачало. В ці моменти мій характер переломився і я став більш кмітливим та вибагливим до друзів, також були в моєму характері нотки відданості до сім'ї та цінності уваги.
Другою новиною була друга ходка на строк, вже більшого терміну, до в'язниці строгого режиму I-III ступенів міста Сарни, на термін 11 років. Я думав що пекло було у "Дзвіночку", але я помилявся, пекло мене чекало попереду.
У в'язниці я не відзначався особливою активністю, але вже починаючи з 4 року ув'язнення близько познайомився з корупцією і хабарем. Наглядачі з математики та Англійській мові дуже любили хабарі, а я ці предмети освоював доволі добре, тому продавав домашні завдання для своїх однокамерників. Покупки були постійними, тому я добре освоїв фінансову систему, в характері на той момент в мене з'явилась така риса як любов до грошей, та відповідальність, адже всі роботи я виконував вчасно та якісно.
Юність
(12 - 18 років)
Поки ми "махали" строк у нас вийшло з однодумцями організувати власне ОПГ. Ми тримали цю каторгу на вухах, навіть тих ув'язнених, хто відбув вже більше строк чим ми. В цей момент я пізнав таке поняття як влада, адже відповідальність в цій системі має велике значення. Також характер знову ламався і в ньому з'являлись такі риси як лідерство і нахабність, тому що без цього нас би просто на просто усунули й ми були б простими роботягами.
В 15 років ми з другом знайшли вихід на дешеві самокрутні сигарети, ціна була солодкою, а профіт великим, ми не могли відмовитись від спокуси заробітку, і почали поставляти партії самокруток до місця нашого ув'язнення. Тоді ми зрозуміли, що робити бізнес не так і важко, головне що в тебе є голова на плечах, як говорила нам моя мати. В сім'ї в мене курців не було, тому я вирішив зайняти це почесне місце першим. Декілька разів, а саме 7 я палився перед мамою що від мене несе сигаретами, але всі 7 разів в мене виходило відбрехатись та отримувати покарання у вигляді стусанів та потиличників. Тоді я освоював свій другий урок життя - "Хочеш жити, вмій вертітись", а також - "Язик без костей"
Коли було 16 років я пішов на бокс, відходив всього 3 заняття і мені зламали ніс і два ребра, але було б не так прикро, якби це було на тренування, а так, старші за гаражами особливо не питали, хочу я того чи ні. У цей момент в характері юного хлопця знову був переломний момент, де я освоїв таку характеристику як терпіння, сміливість та витримка.
Зі спортом в мене не вийшло, тому ми з другом почали шукати варіанти, чим ще можна займатись. В голову звісно нічого не приходило, тому ми пішли працювати на склади з мукою і цукром, щоб хоч якось заробити грошей. В цей момент я зрозумів що таке самостійність та працьовитість. Через те, що я працював не покладаючи рук - вперше надірвав спину. Показувати цього матері я не хотів, тому самостійно звернувся до лікарні. Лікар мені попав чудовий, і на мої прохання не говорити нічого батькам, він погодився, і підтримав, з того моменту в нашій компанії з'явився Віталій Васильович, наш особистий лікар (класний дядько, так скажемо він став для нас як хрещений батько)
Молодість
(18 - 30 років)
Коли мені виповнилось 18 років, настав час вирішувати, чим я буду займатись по житті далі, і в той момент мені дуже допоміг Віталій Васильович. Він дуже добре на той момент спілкувався із ректором Дніпровського медичного університету імені Тараса Шевченка, тому запропонував мені, щоб я пішов по його стопах і став людиною, яка допомагає іншим людям, а саме лікарем. Ми досить довго обдумували який напрямок мені вибрати, і дійшли висновку що найкраще мені підходить Хірургія. Віталій Васильович здзвонився з ректором і ми договорились про особисту зустріч, дорога звісно була не близькою, мати з батьком дуже переживали за те що я буду навчатись в далині від дому, але все ж погодились і довірились мені, що я стану дійсно хорошою і порядною людиною. Не дивлячись на важкі вступні екзамени й зміну місця проживання, я все-таки вступив до Медичного університету у м. Дніпро, де і пустив, власне кажучи, своє коріння.
Навчання мені давалось легко, тому що за ціль в мене було поставлено не осоромитися в очах батьків та Віталія Васильовича, адже вони на мене ставили великі надії. Студентське життя річ цікава, стипендія вроді як приходить, але її тут же і не має, тому ми з колегами так сказати по Цеху, почали шукати варіанти як нам заробити грошей, Варіантів було не багато, тому почали з самого простого, а саме з роздачі листівок, платили не багато, але і робота не пильна. Після пар декілька годин постояти, потикати людям папірець й потім до трьох - чотирьох ранку сидиш і вчиш пари. Часто були випадки застілля, але це мене мало цікавило, в голові в мене завжди був тільки один план, як вивести свою сім'ю із бідності і як зробити так, щоб моя майбутня сім'я ні в чому себе не потребувала. Після закінчення медичного університету з відзнакою, мене направили на роботу до Міської Лікарні м. Дніпро, де я посів посаду Фельдшера. У зв'язку з тим що мені це подобалось, я дуже швидко просувався по кар'єрній драбині. У віці 24 років я зустрів своє перше і єдине кохання Світлану, через пів року ми одружились, а ще через рік у нас народився син Святослав.
Наші дні
Нещодавно мені здалося що я вже зробив достатньо для того, щоб спокійно займатись тим чим я займаюсь, але з дитинства в мене залишилось відчуття нестачі, тому я стараюсь і надалі розвиватись в галузі медицини та науки, зараз пишу наочну дисертацію з питань втручання в організм біороботів, які автоматично будуть зцілювати пошкоджені тканини на біологічному рівні. Через 2 місяці буде конференція по Кріохірургії.
Нещодавно до мене звернувся мій давній шкільний друг, разом з яким ми поставляли самокрутки до школи, його звісно життя покатало добренько, але друг є друг і я не міг його не прийняти та вислухати. Він запропонував мені вигідну пропозицію, від якої я не міг відмовитись. Діло було в продажі органів за кордон через чорний ринок, типу я дістаю орган, а він через своїх "друзів" продає їх в Італії на чорному ринку. Я дуже сильно обурився і вигнав його, сказавши що я давав присяга Гіппократа і такого робити не буду. Він дуже розізлився і сказав що я ще пошкодую про своє рішення і ще приповзу до нього на колінах. Дивлячись на нього я розумів що нічого страшного він для мене не представляє, але не тут то було. Через декілька днів мені на роботу роздається дзвінок і невідомий для мене голос повідомляє про те що мій син у них, і вони вимагають викуп у розмірі 10 мільйон гривень. Звісно в мене таких грошей не було і я згадую про пропозицію мого товариша, в мене не залишалось виходу, я прорахував два варіанти, спочатку я написав заяву до поліції, а потім здзвонився з товаришем і сказав що я згоден на його умови, але гроші потрібні наперед. Жага до врятування сина не знала меж. Ми домовились що я зранку йому привезу дві печінки й два чоловічих яйця, і він їх спробує якнайшвидше продати, щоб відати мені гроші. Ситуація не із найкращих, я весь на нервах, руки трясуться, але вирішувати щось потрібно. З самого ранку я їду до лікарні та забираю обіцяні органи, та їду на місце зустрічі, погода була поганою, йшов сильний дощ, я приїхав на місце зустрічі раніше товариша, та чекав його, надіючись що він мене не кине, але других варіантів в мене не було. В назначений час навпроти мене під'їхала машина, в ній я побачив товариша, і в цей момент в мене задзвонив телефон, це був Генерал поліції м. Дніпро, він повідомив мені що мій син знайшов і він вже в них, я дуже зрадів цій новині, але він сказав хто був замовником викрадення, і як ви могли догадатись, це був мій друг. Меж моєї злості просто не було, я думав розчавити його машиною, але тверезе мислення взяло гору, і я просто розвернувся і поїхав до відділку забирати сина, після чого відвіз пакунки до лікарні. На наступний день мені зателефонував цей псевдо товариш, на що я йому сказав, що більше знати, чути й бачити його не хочу і кинув трубку. На цьому із минулим було покінчено, і почалась нова глава мого життя...
