Глава 1: Початок
Анатолій народився у заможній родині, яка на все життя визначила його світогляд та моральні принципи. Його батько, Інокентій Буйвол, був відомий в усьому регіоні як власник найбільшого в Україні металургійного заводу. Від малого Анатолія не приховували багатства, навпаки, його дитинство було просочене розкішшю, яка перетворила його на егоїстичного і холодного юнака. Коли Анатолію було два роки, його мати залишила сім'ю, втікши до далекої Гватемали зі своїм коханцем. Батько ніколи не говорив про це з сином, і той виріс, навіть не знаючи про існування матері.Інокентій не намагався бути прикладом для сина. Усе своє життя він провів у гонитві за грошима і владою, оточуючи себе жінками "на годину" і відводячи сина до найкращих приватних навчальних закладів. У результаті Анатолій став зверхньою і цинічною особистістю, яка з дитинства вірила, що гроші вирішують усе. Однолітки бачили в ньому недосяжного у своєму багатстві, але для нього вони були нікчемами, з якими не варто було витрачати час. Часто знущався з них, кидав образливі слова, а іноді навіть плював в обличчя. І все це проходило йому безкарно — адже його батько не лише був впливовим бізнесменом, але й власником школи, яку відвідував син.
Анатолій закінчив школу з золотою медаллю, але не завдяки своїм старанням, а через фінансовий вплив батька. Вступ до Дніпропетровського Державного Університету Внутрішніх Справ був лише черговим кроком на шляху до його кар'єри. Батько бачив у синові інструмент для легалізації незаконно зароблених грошей, і сам Анатолій цілком поділяв цей підхід. Уже тоді він навчився вважати закон інструментом, який можна і треба обходити.
Глава 2: Момент X
Навчання в університеті стало для Анатолія формальністю. Він рідко з'являвся на парах, не брав участі у семінарах та ігнорував військову підготовку, але його заліки завжди були бездоганними. Викладачі знали, що син Інокентія Буйвола завжди знаходить спосіб "вдячно" розрахуватися за високі оцінки. Він звик до того, що навіть у навчанні все вирішується через хабарі або зв'язки. Це стало для нього нормою життя.Одного разу, приїхавши до батька, щоб отримати кілька мільйонів на новий автомобіль, Анатолій зіткнувся з жахливою картиною. У кабінеті батька було четверо чоловіків у масках, а сам Інокентій стояв на стільці з петлею на шиї. Один із бандитів різко вибив стілець з-під ніг батька, а інший ударив Анатолія в обличчя, після чого він знепритомнів.
Прокинувшись у лісі, майже оголений і без будь-яких засобів зв'язку, Анатолій ледве дістався найближчого села — Староволуйська. Його історія про вбивство батька була сприйнята як божевілля. Дільничний, до якого він звернувся, просто виштовхав його з відділку. Однак, не зважаючи на приниження, Анатолій викрав ключі від поліцейського автомобіля і попрямував до університету, щоб повідомити про трагедію. Але там на нього чекало ще більше розчарування. Усі навколо вже вважали, що його батько скоїв самогубство, і жодні спроби довести протилежне не мали сенсу.
Глава 3: Життя без прикрас
Смерть батька стала початком нової ери для Анатолія. Без звичних статків і підтримки батька, він залишив розкішну квартиру і переселився до казарми. Грошей майже не залишилось, і Анатолій змушений був швидко адаптуватися до нових умов. Закінчивши університет, він продав усе, що залишилося від колишнього життя, включаючи свій автопарк. Почав займатися нелегальним бізнесом із продажу автомобілів, привозячи їх з-за кордону і часто уникаючи митного контролю.Його новий бізнес процвітав. Анатолій знав, як вести справи поза законом, і через сім років він знову став багатієм. Він заснував кілька казино та здобув авторитет у кримінальних колах. Хабарі стали його щоденним інструментом, за допомогою якого він вирішував усі свої проблеми. Державні службовці, поліцейські, судді — усі були в його кишені.
Проте, попри всі багатства та вплив, він не міг заспокоїтись через смерть батька. Кожної ночі його переслідували жахіття з того дня, і ні гроші, ні успіхи не могли заповнити порожнечу. Він жадав лише одного — помсти. Коли Антикорупційне бюро почало цікавитися його діяльністю, Анатолій зрозумів, що йому потрібно відволікти увагу від себе.
Глава 4: Успішний поліцейський
Вступ до Національної поліції України став для Анатолія стратегією виживання. Він знав, що, працюючи у правоохоронних органах, зможе ще краще маніпулювати системою. Спочатку це було способом відвести підозри, але згодом він зрозумів, що поліція — це золота жила. Хабарі, які він давав і брав, стали ще масштабнішими. Він навчився використовувати своє становище для контролю над іншими і не гребував жодними методами, аби досягти своєї мети.Тепер Анатолій прагнув лише одного — стати генералом поліції. Його амбіції та жадоба влади лише зростали, і він був готовий зробити будь-що, щоб піднятися по кар’єрних сходах. Він навчився бути дволиким: для колег він був зразковим офіцером, але в тіні продовжував вести нелегальні справи. Його душа все більше занурювалась у темряву, але він був переконаний, що помста за смерть батька виправдає все.
