Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Снайпс Андрій Віталійович
Мати - Світлана Фоменко
Батько - Віталійович Петренко
Зріст та вага: Зріст - 188 см; Вага - 87 кг.
Дата народження: 13.06.1998
Вік: 26
Місце народження: Україна, Конотоп
Національність: Українець
Місце проживання: м. Бахмач
Захоплення: Спорт, Бокс
Сімейний стан: Не одружений
Статура: Спортивна
Колір очей: Коричневий
Зачіска: Середня довжина, темна.
Відмітні знаки: Невеликий шрам на правій руцi.
Андрій Снайпс розпочинає свою історію з розповіді про батьків. Його батька звати Віталій — він народився у 1978 році в Конотопі. Віталій навчався на машинобудівника й мріяв працювати за фахом, але після школи змушений був братися за різні підробітки, щоб заробити на життя та допомогти родині. Він завжди був працьовитим, і саме від нього Андрюха перейняв це ставлення до роботи. Мати Андрюхи любила малювати й мала творчу натуру. Саме вона прищепила синові любов до творчості, і в дитинстві він часто брав олівці та щось малював.Мати - Світлана Фоменко
Батько - Віталійович Петренко
Зріст та вага: Зріст - 188 см; Вага - 87 кг.
Дата народження: 13.06.1998
Вік: 26
Місце народження: Україна, Конотоп
Національність: Українець
Місце проживання: м. Бахмач
Захоплення: Спорт, Бокс
Сімейний стан: Не одружений
Статура: Спортивна
Колір очей: Коричневий
Зачіска: Середня довжина, темна.
Відмітні знаки: Невеликий шрам на правій руцi.
Батьки познайомилися у 2004 році в Батурині. Саме там, завдяки хрещеному Андрюхи, їхні дороги вперше перетнулися. Хрещений став тією людиною, яка познайомила їх між собою і фактично дала початок історії, що згодом стала важливою частиною життя нашої родини.
Спочатку це було просто знайомство, звичайна зустріч, яких у житті може бути дуже багато. Але іноді саме такі, на перший погляд, звичайні моменти можуть змінити все подальше життя. Між батьками майже одразу виникла взаємна симпатія та особливе почуття. Їм було легко спілкуватися одне з одним, знаходити спільні теми та просто проводити час разом. Поступово вони зрозуміли, що хочуть бути поруч не лише час від часу, а й будувати спільне життя.
Того ж 2004 року вони почали жити разом. Це був новий етап для них, сповнений різних моментів, планів, мрій та, звичайно, певних труднощів. Адже спільне життя — це не тільки радісні події та красиві моменти, а й уміння підтримувати одне одного, поступатися, розуміти та разом долати всі життєві обставини.
Вони мріяли про справжню сім’ю, затишний дім і майбутнє, у якому будуть разом. У їхніх планах було багато простих, але важливих речей: щоб удома завжди панували тепло, любов і взаєморозуміння, щоб поруч були рідні люди, а кожен день приносив нові спогади. І хоча Андрюха вже був у їхньому житті, вони все одно вкладали в нього всю свою любов, увагу та турботу. Для них він був дуже важливою частиною сім’ї, людиною, заради якої хотілося старатися, будувати краще майбутнє та рухатися вперед.
З часом їхні стосунки ставали все міцнішими. Вони проходили через різні життєві ситуації, вчилися краще розуміти одне одного і поступово створювали ту сім’ю, про яку колись просто мріяли. Кожен спільно прожитий день додавав до їхньої історії нові сторінки, нові спогади та моменти, які згодом стали частиною сімейної історії.
І тепер, озираючись назад, можна сказати, що все почалося з одного знайомства у Батурині в далекому 2004 році. Знайомства, якому посприяв хрещений Андрюхи і яке стало початком великої спільної історії. Тоді вони ще не могли знати, скільки всього чекатиме на них попереду, скільки буде радості, переживань, важливих подій та незабутніх моментів. Але саме з тієї зустрічі почався їхній спільний шлях, який поступово привів їх до створення родини.
Андрюха народився у 1998 році в Конотопі. Його поява на світ стала великою радістю для батьків. Родина жила в Бахмачі, у затишній квартирі, де все було своє й рідне. З раннього дитинства він був активним: захоплювався боксом, якому його навчав батько, та стрільбою з пневматичної гвинтівки. Це стало його справжньою пристрастю. Мати вчила його малювати, і хоча він міг годинами сидіти за альбомом, найбільше його тягнуло до спорту.
У сім років Андрюха пішов до школи. Найбільше йому подобалися уроки фізкультури та трудового навчання, де він міг працювати руками й виплескувати енергію. Навчався він посередньо, не був відмінником, але завжди старався.
У підліткові роки Андрюха був активним і багато часу проводив разом зі своїми друзями. Для нього це був період, коли особливо хотілося рухатися, пробувати щось нове, спілкуватися та проводити якомога більше часу у компанії однодумців. Друзі займали важливе місце в його житті, адже разом вони могли не тільки весело провести час, а й займатися тим, що їм справді подобалося.
Одним із таких захоплень був полігон. Разом із друзями вони часто ходили туди, тренувалися, стріляли, влаштовували між собою своєрідні змагання та перевіряли свої навички. Для них це було не просто заняття, а цілий спосіб проводити вільний час. Вони могли годинами спілкуватися, жартувати, обговорювати різні речі та водночас тренуватися. Кожен хотів показати себе якнайкраще, тому між ними була певна конкуренція, але все це залишалося частиною дружнього спілкування.
Саме в цей період у Андрюхи поступово сформувався інтерес до дисципліни, тренувань і всього, що було пов’язане зі стрільбою. Йому подобалося відчуття зосередженості, необхідність бути уважним і відповідальним за свої дії. Він розумів, що для хорошого результату недостатньо просто мати бажання — потрібно постійно працювати над собою, тренуватися та вдосконалювати свої навички.
Школу Андрюха закінчив після 9 класу, у 16 років, приблизно у 2014 році. На той момент він уже починав замислюватися над тим, чим хоче займатися в майбутньому. Його цікавила справа, у якій були б дисципліна, тренування, відповідальність і, звичайно, стрільба. Він уже тоді приблизно уявляв напрямок, у якому хотів би рухатися далі, і не особливо цікавився тим, що захоплювало багатьох його ровесників.
Романтичні стосунки в ті роки для нього не були пріоритетом. Увесь вільний час займали друзі, тренування, поїздки на полігон та звичайне підліткове життя. Йому було цікавіше проводити час у компанії друзів, займатися улюбленою справою та просто насолоджуватися моментом. Він не поспішав дорослішати в цьому плані й не шукав якихось серйозних стосунків.
Ці роки стали для нього важливим періодом формування характеру. Саме тоді він поступово зрозумів, що йому подобається дисципліна, що він готовий тренуватися заради результату і що хоче пов’язати своє подальше життя зі справою, яка буде для нього цікавою та важливою. Багато звичок, захоплень і поглядів, які сформувалися в юності, згодом вплинули на його подальший життєвий шлях.
Якщо згадувати той час, то це були звичайні підліткові роки зі своїми друзями, жартами, тренуваннями, змаганнями та планами на майбутнє. Але саме з таких, на перший погляд, простих моментів і складалася його історія. Кожен день додавав новий досвід, кожне тренування давало нові навички, а спілкування з друзями залишало спогади, які згодом стали частиною його життя.
Після 9 класу Андрюха вступив до ліцею з посиленою військовою підготовкою. Любов до стрільби з дитинства зробила цей вибір очевидним. У ліцеї він не просто навчався, а жив цією справою — дисципліна, фізична підготовка та стрільба стали частиною його щоденного життя.
Після випуску він добровольцем пішов служити до Десантно-штурмових військ. Там Андрюха швидко здобув повагу серед побратимів і став командиром. Його цінували за відповідальність і вміння тримати колектив разом. Проте під час одного із завдань поблизу Маріуполя він отримав серйозне поранення, через що був змушений піти у відставку. Це стало важким етапом у його житті, але він не зламався.
Після відновлення Андрюха став далекобійником. Він їздить дорогами України й за кордон, бачить країну та постійно перебуває в русі. Хоча це не була мрія його дитинства, така робота допомогла йому залишатися сильним і самостійним.
Станом на 2025 рік Андрюха все ще працює за кермом фури, але його думки вже спрямовані в інший бік. Він хоче знайти спокійнішу роботу, мати більше часу для себе та для справ, які справді важливі. Він планує стати волонтером і допомагати людям, особливо тим, кого зачепила війна. Його найбільша мрія — щоб війна закінчилася, і всі могли жити в мирі, без страху й втрат. Життя загартувало Андрюху, і він вірить, що його сила та досвід можуть бути корисними іншим, адже українці не здаються.
Андрій – вольова людина, вірна принципам. Його рішучий погляд прагне величі. Він іде до кінця, щоб знайти місце у світі та залишити слід в історії.
фото обличчя
Андрія Снайпса
