Артем Бандерівський
BARINOV в ♥️.
- Реєстрування
- 24 Січ 2023
- Дописи
- 178
- Реакції
- 136
- Бали
- 48
Дитинство:
Артем Бандерівський, 23р., народився: м.Дніпро.
Я народився у місті Дніпро. Мій батько з Дніпра, а мати з Тернополя.
Ми живимо у Дніпрі. Інколи літаєм літаком до родичів мати у Тернопіль. Мій батько працював у поліції і він завжди хотів щоб я продовжив наше прізвище у НПУ. Мати була лікарем і приділяла мало уваги мені. Батько теж немав часу. Коли я закінчив садок, я проводив більшість часу на вулиці. Коли мені прийшлось піти до школи було мало часу на прогулянки і потрібно було менше часу проводити на вулиці.
Школа була одним із найгірших у моєму житті. Злі вчителі, довгі уроки, багато контрольних, багато дз. Школа не залишала часу на власне життя.
Юність:
Коли я закінчив 7 клас школа так надоїла що я почав прогулювати уроки, тікати з уроку, не робити дз. Я весь цей час гуляв на вулиці.
Я так і виріз на вулиці. Ось так я провів всю школу до 9класу.
Армія:
Коли я попав в армію мене відправили на навчання літака міг-29.
Я навчався керувати літаком три місяці. Після вивчення літака я виконував завдання на Донбасі.
Я памʼятаю як ворог намагався мене збити. У мене загорілось ліве крило і мені треба було сідати. До найближчого аеродрому 30км, а я зможу долетіти максимум 9км. Тоді у мене були 2 варіанти як діяти.
1 варіант:
Покинути окуповану тереторію і випригнути з літака. (Літак може впасти на любий дім.)
2 варіант:
Сісти літаком на полі за нашими окопами.
Я вибрав варіант 2. І коли я пролетів окопи і починав сідати зламалися колеса під літаком і прийшлось направити літак в поле і капультуватись. Я вижив, а літак ні.
Недавні дії:
Я закінчив срок у армії і після повернення додому побачив про набір у склади національної поліції України міста Дніпро.
Я прибув до Головного управління Національної поліції України міста Дніпро і попав на співбесіду. Співбесіда була дуже вашка, але я не розгублювався і давав відповіді на запитання. І у результат я очікував у коридорі. Була велика черга, боки люди по одному заходили в кабінет я читав на стіні ім’я, прізвищя і фото правопорушників. Коли я зайшов у кабінет мені було потрібно підписати контракт про службу у національної поліції України міста Дніпро.
Я підписав усі документи. Після цього одягнув форму, мені провели лекцію по усіх законах національної поліції України міста Дніпро.
Зараз:
Їдучи у патрулі я побачив авто яке у рошуку. Ми повідомили з напарником у рацію і у мене був перший план перехват. Коли приїхало підкріплення ми перекрили дороги і зупинили авто. І наступного дня та сама ситуація і ось так ми зловили 2 небезпечних осіб за тиждень і получити підвищення.
На даний момент я працюю і получаю задоволення і непогані гроші.
Проблеми у сімʼї:
Мій батько захворів на одну хворобу.
І тепер для лікування треба +- 230 000 гривень. І тому мені приходилось брати взятки, щоб мій батько не загинув. Мама попала в дтп. З нею все добре, але вона немає на чому їхати на роботу.
І загалом мені потрібно більше 500 000 на лікування батьків і для авто мати. Інакше він загине, а мати немає грошей на їжу.
Я звісно буду мати допомагати, але ми такош довго на мої зарплаті не вижевемо.
Артем Бандерівський, 23р., народився: м.Дніпро.
Я народився у місті Дніпро. Мій батько з Дніпра, а мати з Тернополя.
Ми живимо у Дніпрі. Інколи літаєм літаком до родичів мати у Тернопіль. Мій батько працював у поліції і він завжди хотів щоб я продовжив наше прізвище у НПУ. Мати була лікарем і приділяла мало уваги мені. Батько теж немав часу. Коли я закінчив садок, я проводив більшість часу на вулиці. Коли мені прийшлось піти до школи було мало часу на прогулянки і потрібно було менше часу проводити на вулиці.
Школа була одним із найгірших у моєму житті. Злі вчителі, довгі уроки, багато контрольних, багато дз. Школа не залишала часу на власне життя.
Юність:
Коли я закінчив 7 клас школа так надоїла що я почав прогулювати уроки, тікати з уроку, не робити дз. Я весь цей час гуляв на вулиці.
Я так і виріз на вулиці. Ось так я провів всю школу до 9класу.
Армія:
Коли я попав в армію мене відправили на навчання літака міг-29.
Я навчався керувати літаком три місяці. Після вивчення літака я виконував завдання на Донбасі.
Я памʼятаю як ворог намагався мене збити. У мене загорілось ліве крило і мені треба було сідати. До найближчого аеродрому 30км, а я зможу долетіти максимум 9км. Тоді у мене були 2 варіанти як діяти.
1 варіант:
Покинути окуповану тереторію і випригнути з літака. (Літак може впасти на любий дім.)
2 варіант:
Сісти літаком на полі за нашими окопами.
Я вибрав варіант 2. І коли я пролетів окопи і починав сідати зламалися колеса під літаком і прийшлось направити літак в поле і капультуватись. Я вижив, а літак ні.
Недавні дії:
Я закінчив срок у армії і після повернення додому побачив про набір у склади національної поліції України міста Дніпро.
Я прибув до Головного управління Національної поліції України міста Дніпро і попав на співбесіду. Співбесіда була дуже вашка, але я не розгублювався і давав відповіді на запитання. І у результат я очікував у коридорі. Була велика черга, боки люди по одному заходили в кабінет я читав на стіні ім’я, прізвищя і фото правопорушників. Коли я зайшов у кабінет мені було потрібно підписати контракт про службу у національної поліції України міста Дніпро.
Я підписав усі документи. Після цього одягнув форму, мені провели лекцію по усіх законах національної поліції України міста Дніпро.
Зараз:
Їдучи у патрулі я побачив авто яке у рошуку. Ми повідомили з напарником у рацію і у мене був перший план перехват. Коли приїхало підкріплення ми перекрили дороги і зупинили авто. І наступного дня та сама ситуація і ось так ми зловили 2 небезпечних осіб за тиждень і получити підвищення.
На даний момент я працюю і получаю задоволення і непогані гроші.
Проблеми у сімʼї:
Мій батько захворів на одну хворобу.
І тепер для лікування треба +- 230 000 гривень. І тому мені приходилось брати взятки, щоб мій батько не загинув. Мама попала в дтп. З нею все добре, але вона немає на чому їхати на роботу.
І загалом мені потрібно більше 500 000 на лікування батьків і для авто мати. Інакше він загине, а мати немає грошей на їжу.
Я звісно буду мати допомагати, але ми такош довго на мої зарплаті не вижевемо.
Останнє редагування: