Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Чорновіл Артем Анатольович
Стать: Чоловіча
Мати: Чорновіл Людмила Петрівна
Батько: Чорновіл Анатолій Володимирович
Зріст та вага: Зріст — 186 см; Вага — 95кг
Дата народження: 03 грудня 2000 року
Вік: 25 років
Місце народження: Україна, містечко Сарни, Рівненьської області
Національність: Українець
Місце проживання: Дніпро, Україна
Захоплення: Футбол, подорожі, волейбол
Сімейний стан: Не одружений
Статура: Спортивна
Колір очей: Карі
Зачіска: Коротка, чорного кольору
Відмінні знаки:-
Дитинство
Артем з’явився на світ у невеликому містечку Сарни, що на Рівненщині. Хлопчик народився у місцевому пологовому будинку №7 у родині щирих українців. Його доля могла скластися інакше, адже батьки серйозно міркували про переїзд до Італії. Проте на той час та країна потерпала від високого рівня злочинності — новини про викрадення дітей та зухвалі вбивства змусили подружжя змінити плани. Батько Анатолій та мати Людмила понад усе цінували безпеку, тому вирішили ростити сина на Батьківщині.Стать: Чоловіча
Мати: Чорновіл Людмила Петрівна
Батько: Чорновіл Анатолій Володимирович
Зріст та вага: Зріст — 186 см; Вага — 95кг
Дата народження: 03 грудня 2000 року
Вік: 25 років
Місце народження: Україна, містечко Сарни, Рівненьської області
Національність: Українець
Місце проживання: Дніпро, Україна
Захоплення: Футбол, подорожі, волейбол
Сімейний стан: Не одружений
Статура: Спортивна
Колір очей: Карі
Зачіска: Коротка, чорного кольору
Відмінні знаки:-
Дитинство
Артем зростав надзвичайно кмітливим: у три роки він уже вільно висловлював свої думки, а в чотири — самотужки опанував читання. Хлопчик обожнював поринати у світ казок, особливо коли їх читала його люба матуся. Однак у шестирічному віці, спостерігаючи за черговим Чемпіонатом світу з футболу разом із батьком, він загорівся новою мрією. Артем твердо вирішив стати професійним гравцем. Вже наступного дня вони з татом придбали у спортивній крамниці м’яч та ворота, аби малий міг відточувати майстерність влучних ударів. Футбол на довгі місяці став його головною пристрастю.
Шкільні роки розпочалися для Артема у сім років. Він ішов до першого класу з передчуттям нових відкриттів. Навчання давалося йому легко — хлопець став круглим відмінником, дивуючи вчителів та рідних бездоганними знаннями. Проте життя поза класом виявилося суворішим. Одного дня по дорозі додому на нього натрапила група хуліганів-старшокласників, які звикли самостверджуватися за рахунок слабших. Після сутички Артем повернувся додому з синцями. Мати не стала сварити сина, натомість одразу записала його на секцію боксу. Спорт дисциплінував хлопця: вже за рік він виборов друге місце на міських змаганнях. Цей успіх приніс родині не лише гордість, а й суттєву грошову винагороду та цінний сертифікат, що стало великою підмогою для сім'ї.
Юність
Коли Артему виповнилося чотирнадцять, його характер почав стрімко змінюватися. Складний перехідний вік відбився на навчанні: хлопець закинув підручники, а в щоденнику з’явилися посередні оцінки. Вільний час він проводив із компанією, випробовуючи долю на дахах гаражів (що одного разу закінчилося переломом руки). Єдине, що він не залишив — це бокс. Артем продовжував тренуватися з шаленою впертістю, вважаючи будь-яке місце нижче другого на п'єдесталі особистою ганьбою.Стосунки з батьками напружилися. Батько почав багато палити через стреси. Одного разу Артем, прагнучи здаватися "крутим" перед однолітками, поцупив із батьківської куртки пачку цигарок. Перша спроба куріння закінчилася лікарняним ліжком — у хлопця виявилася гостра алергічна реакція, що вплинула на серце та горло. Тиждень у лікарні став часом роздумів, але справжній перелом стався у 16 років, коли батько тяжко захворів.
Діагноз — вада серця — став вироком для сімейного бюджету. Потрібні були величезні кошти на операцію. Артем миттєво подорослішав. Він влаштувався роздавати листівки, але мізерного заробітку не вистачало. Тоді доля звела його з сумнівною компанією, яка запропонувала швидкі, хоч і незаконні гроші. План був простий: пограбування місцевого магазину, де Артему відвели роль вартового.
Тієї ночі, дивлячись на змученого хворобою батька, хлопець прошепотів: "Тату, я врятую тебе будь-якою ціною". Пограбування пішло не за планом — з’явилася поліція. Артему вдалося втекти від погоні та сховатися у підвалах, але спільники зникли разом із наживою, не залишивши йому ні копійки. Тієї ночі він не лише втратив віру в людей, а й заприсягся собі ніколи більше не переступати закон, несучи тягар провини за свій вчинок через роки.
Доросле життя
Повноліття Артем зустрів бурхливо, про що згодом сильно шкодував. Сором перед батьками за нічні пригоди став поштовхом до змін. Він почав працювати вантажником, виснажливою працею збираючи кошти на свою першу автівку — ВАЗ 2106. Для нього це був символ самостійності. Однак радість була нетривалою: через технічну несправність гальм машина потрапила в аварію. Друзі отримали травми, а автомобіль перетворився на купу металобрухту.Ця подія остаточно підкосила здоров’я батька. Через два місяці він пішов із життя. Втрата наставника стала для Артема найтяжчим випробуванням. На згадку про тата він зробив татуювання "Memento mori" на лівій руці та отримав у спадок його годинник Rolex із гравіюванням "Family is always there". Цей годинник став його талісманом і компасом, який вказав шлях до медицини. Артем вирішив, що його покликання — рятувати життя, щоб інші не відчували того болю втрати, який відчув він.
Теперішній час
Сьогодні Артем мешкає у Дніпрі. Він успішно закінчив медичний університет і, завдяки підтримці вірного друга Кирила, відкрив власну приватну клініку. Попри успіх і престижний автомобіль, він залишається людиною з глибокими ранами в душі. Щовечора він дивиться на батьківський годинник, обіцяючи дбати про матір і спокутувати провину за минуле.Нещодавно життя знову влаштувало йому іспит. Дорогою додому Артем став свідком жахливої аварії. Він першим кинувся до розбитої автівки, де затисло молоду родину з маленькою донькою Анжелікою. Артем відчайдушно боровся за життя батьків дівчинки до приїзду швидкої, яка, на жаль, забарилася. Попри всі зусилля медиків, подружжя померло в лікарні. Останнім проханням матері було подбати про їхню дитину.
Артем не зміг залишити сироту. Він пройшов через складний процес усиновлення і став для Анжеліки батьком. Проте недбалість державної медичної системи не давала йому спокою. Прийнявши вольове рішення, Артем передав управління своєю клінікою Кирилові, а сам пішов працювати до звичайної міської лікарні. Тепер він щодня веде боротьбу зі смертю на "передовій" медицини, роблячи все можливе, щоб кожна дитина повернулася додому до своїх батьків.
Останнє редагування:
