Ім'я: Богдан
Прізвище: Гончар
Батьки: Олексій Гончар, Софія Гончар.
Вік: 24
Національність: Українець
Місце народження: Житомир
Місце проживання: Київ
Сімейний стан: Одружений, дітей немає.
Стать: Чоловіча
Зріст: 190
Вага: 85
Батьки
Свою мати Богдан не пам’ятав, тільки знав що її звати Софія, бо вона померла коли йому не було й року, мати Богдана померла від раку.
Батька Богдана звати Олексій, він працював патрульним НПУ. Йому було 56 років. Зріст у нього був 185 см, а вага була 97 кг. Народився батько Богдана у місті Луганськ в 1967 році.
Дитинство
Батько Богдана дуже рідко міг приділяти час вихованню сина. У зв'язку з цим, його виховувала няня, найнята батьком. Але і вона не дуже багато уваги приділяла вихованню, її турбота обмежувалася приготуванням їжі. Через брак уваги, Богдан захопився читанням книг, що здавна зберігалися в бібліотеці його батька. У колекції батька було багато книжок на різні теми.
Особливим часом для Богдана було літо, адже саме в цей час року батько брав відпустку і приділяв весь свій час виховання сина.
Коли Богданові виповнилося 7 років, він пішов до школи. Де знайшов собі багато нових друзів. Зазвичай Богдан з однокласниками грав на перерві у футбол або баскетбол. Паралельно Богдан захоплювався вивченням поліцейської тематики бо хотів стати таким як батько. На щастя, в колекції батька були книги, а також документальні фільми на цю тему.
Юнацтво
Закінчив школу Богдан з золотою медаллю у 11 класі. Особливу увагу він приділяв таким предметам як фізика, хімія і біологія, тому що вважав, що вони все ж таки дуже важливі в житті.
Після закінчення школи Богдан пішов до лав ЗСУ бо його туди призвали через те що він не встиг вступити до інституту. Офіційно Богдан мав ще декілька днів, але у той час усім було начхати на це. Приїхавши до своєї частини він як і усі зіткнувся з так званою “дідовщиною”. Він виконував усі забаганки старших, хоча він і розумів що міг дати відсіч, він також розумів що скоріш за всього за це його посадять.
Коли його служба закінчилася, його батько помер від старості. Минуло півроку, та змирившись з втратою батька він вирішив усе таки піти до лав НПУ хоч вже і не після університету.
Богдан переїхав до міста Києва для того щоб швидше забути втрату батька. Тако-ж Богдан як і хотів подав заявку на вступ до лав НПУ - її звісно схвалили. Служба давалась Богданові легко. Сидіти на лекціях було іноді нудно але зате після лекцій починалась практика яку полюбляли напевно усі. Закінчивши академію, Богдан пішов на курси слідчих, після яких він потрапив у підрозділ ГСУ НПУ, де дуже швидко зміг освоїтися. Спочатку він був стажером у складі 15 группи СОГ. Потім він вже займався прийняття заяв, і тільки потім його допустили до справжніх справ ГСУ НПУ.
Наш час:
Час йшов, Богдан за дуже гарну та віддану роботу був підвищений до посади старшого слідчого ГСУ НПУ м. Києва. Вихідні дні він проводив за рибалкою та сидячи з друзями у барі.
Прізвище: Гончар
Батьки: Олексій Гончар, Софія Гончар.
Вік: 24
Національність: Українець
Місце народження: Житомир
Місце проживання: Київ
Сімейний стан: Одружений, дітей немає.
Стать: Чоловіча
Зріст: 190
Вага: 85
Батьки
Свою мати Богдан не пам’ятав, тільки знав що її звати Софія, бо вона померла коли йому не було й року, мати Богдана померла від раку.
Батька Богдана звати Олексій, він працював патрульним НПУ. Йому було 56 років. Зріст у нього був 185 см, а вага була 97 кг. Народився батько Богдана у місті Луганськ в 1967 році.
Дитинство
Батько Богдана дуже рідко міг приділяти час вихованню сина. У зв'язку з цим, його виховувала няня, найнята батьком. Але і вона не дуже багато уваги приділяла вихованню, її турбота обмежувалася приготуванням їжі. Через брак уваги, Богдан захопився читанням книг, що здавна зберігалися в бібліотеці його батька. У колекції батька було багато книжок на різні теми.
Особливим часом для Богдана було літо, адже саме в цей час року батько брав відпустку і приділяв весь свій час виховання сина.
Коли Богданові виповнилося 7 років, він пішов до школи. Де знайшов собі багато нових друзів. Зазвичай Богдан з однокласниками грав на перерві у футбол або баскетбол. Паралельно Богдан захоплювався вивченням поліцейської тематики бо хотів стати таким як батько. На щастя, в колекції батька були книги, а також документальні фільми на цю тему.
Юнацтво
Закінчив школу Богдан з золотою медаллю у 11 класі. Особливу увагу він приділяв таким предметам як фізика, хімія і біологія, тому що вважав, що вони все ж таки дуже важливі в житті.
Після закінчення школи Богдан пішов до лав ЗСУ бо його туди призвали через те що він не встиг вступити до інституту. Офіційно Богдан мав ще декілька днів, але у той час усім було начхати на це. Приїхавши до своєї частини він як і усі зіткнувся з так званою “дідовщиною”. Він виконував усі забаганки старших, хоча він і розумів що міг дати відсіч, він також розумів що скоріш за всього за це його посадять.
Коли його служба закінчилася, його батько помер від старості. Минуло півроку, та змирившись з втратою батька він вирішив усе таки піти до лав НПУ хоч вже і не після університету.
Богдан переїхав до міста Києва для того щоб швидше забути втрату батька. Тако-ж Богдан як і хотів подав заявку на вступ до лав НПУ - її звісно схвалили. Служба давалась Богданові легко. Сидіти на лекціях було іноді нудно але зате після лекцій починалась практика яку полюбляли напевно усі. Закінчивши академію, Богдан пішов на курси слідчих, після яких він потрапив у підрозділ ГСУ НПУ, де дуже швидко зміг освоїтися. Спочатку він був стажером у складі 15 группи СОГ. Потім він вже займався прийняття заяв, і тільки потім його допустили до справжніх справ ГСУ НПУ.
Наш час:
Час йшов, Богдан за дуже гарну та віддану роботу був підвищений до посади старшого слідчого ГСУ НПУ м. Києва. Вихідні дні він проводив за рибалкою та сидячи з друзями у барі.
