Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Карбівничий Богдан Олександрович
Стать: Чоловіча
Мати – Ірина
Батько – Олександр
Зріст та вага: Зріст – 190 см; Вага – 78 кг
Дата народження: 15.07.2000
Вік: 23 роки
Місце народження: Україна, м. Дніпро
Національність: Українець
Місце проживання: м. Дніпро
Захоплення: Стрільба, психологія, силові тренування, тактичні ігри
Сімейний стан: Не одружений
Статура: Атлетична
Колір очей: Темно-сірий
Зачіска: Коротка, темна
Відмітні знаки: Татуювання з черепом вовка на грудях, шрам над правою бровою
Батьки
Батько – Олександр. Народився 2 серпня 1974 року в місті Запоріжжя. Закінчив військове училище, служив у розвідці, пройшов кілька миротворчих місій на Балканах. Після повернення працював інструктором у військовій частині. Людина залізної дисципліни, яка завжди говорила: “Правда не завжди на стороні закону. Але порядок завжди на стороні сили.”
Мати – Ірина. Народилася 12 жовтня 1975 року у місті Дніпро. Викладачка філософії в університеті. Інтелігентна, спокійна, з глибоким внутрішнім світом. Вона навчила Богдана мислити, аналізувати, бачити у кожній людині більше, ніж просто обличчя. Вони з Олександром познайомились ще в юності та створили міцну сім’ю, виховуючи сина в балансі сили й розуму.
Народження та дитинство
На дворі стояло тепле липневе сонце, коли 15 липня 2000 року в лікарні міста Дніпро народився хлопчик – Богдан. Для Ірини й Олександра це була подія, яку вони чекали багато років. Дитинство Богдана проходило у затишному приватному будинку на околиці міста. Замість казок йому читали історії з військових щоденників, а першу гру він запам’ятав не з іграшками, а з навчальною рацією в руках. У 6 років Богдан пішов до школи, де одразу виділявся серед інших – серйозний, стриманий, з холодним поглядом. У школі мав кількох друзів, але тримався осторонь більшості. Першу бійку виграв у другому класі – не через силу, а через холодну рішучість.
Підліткове життя
У 2009 році Богдан навчався у 9 класі. Його характер загартовувався через тренування, стрільбу в тирі, вивчення бойових тактик з батьком. У нього вже тоді з’явилася пристрасть до контролю – він не любив хаосу, але водночас не довіряв системі. Захоплювався фільмами про антисистемних героїв, особливо тих, хто працював на межі дозволеного. Мав близьких друзів, з якими тренувався і проходив страйкбольні місії. У 10 класі вперше зіткнувся з жорстокою несправедливістю — однокласника побили, але поліція нічого не зробила. Тоді Богдан вирішив, що в майбутньому сам буде тим, хто наводитиме порядок, не зважаючи на правила. Його цікавила психологія злочинця, він вивчав, як ламається людська воля, як формуються страх і покора. Після закінчення школи Богдан вступив до Національної академії внутрішніх справ, де навчався на факультеті кримінальної розвідки.
Доросле життя
Після випуску з академії у 2021 році Богдан був направлений до спецвідділу в одне з управлінь поліції, але швидко зрозумів, що класична структура надто повільна, забюрократизована, а методи — застарілі. Він завжди діяв швидко, жорстко, але ефективно. Здобув репутацію "того, хто не боїться". Його боялися, але поважали. Він брав участь у нічних операціях, де потрібно було зламати психіку злочинця, змусити говорити, залякати. Але у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення. Богдан не вагаючись залишив цивільну службу і пішов добровольцем до лав Збройних Сил України. Спершу потрапив у батальйон швидкого реагування, пройшов кілька гарячих напрямків. Але відчував — він може більше. Його тягнуло до ССО чи СБУ, але він знайшов свою роль як Bad COP — військовий, що не просто виконує накази, а сам творить тактику психологічного тиску.
Теперішній час
Станом на 2023 рік Богдан є полковником ЗСУ. Він відповідає за підрозділ, що спеціалізується на контрдиверсійній роботі та допитах. Його методи не завжди “по статуту”, але завжди дієві. Він не боїться бруду, бо знає — в чистих рукавичках перемогу не виграти. Мріє створити окрему школу підготовки "жорстких переговорників", які працюють не словами, а силою духу й впевненістю. Його називають Bad COP – не тому, що він поганий, а тому що він страшний для ворогів. Він не герой. Він кара. І саме таких потребує війна.
Стать: Чоловіча
Мати – Ірина
Батько – Олександр
Зріст та вага: Зріст – 190 см; Вага – 78 кг
Дата народження: 15.07.2000
Вік: 23 роки
Місце народження: Україна, м. Дніпро
Національність: Українець
Місце проживання: м. Дніпро
Захоплення: Стрільба, психологія, силові тренування, тактичні ігри
Сімейний стан: Не одружений
Статура: Атлетична
Колір очей: Темно-сірий
Зачіска: Коротка, темна
Відмітні знаки: Татуювання з черепом вовка на грудях, шрам над правою бровою
Батьки
Батько – Олександр. Народився 2 серпня 1974 року в місті Запоріжжя. Закінчив військове училище, служив у розвідці, пройшов кілька миротворчих місій на Балканах. Після повернення працював інструктором у військовій частині. Людина залізної дисципліни, яка завжди говорила: “Правда не завжди на стороні закону. Але порядок завжди на стороні сили.”
Мати – Ірина. Народилася 12 жовтня 1975 року у місті Дніпро. Викладачка філософії в університеті. Інтелігентна, спокійна, з глибоким внутрішнім світом. Вона навчила Богдана мислити, аналізувати, бачити у кожній людині більше, ніж просто обличчя. Вони з Олександром познайомились ще в юності та створили міцну сім’ю, виховуючи сина в балансі сили й розуму.
Народження та дитинство
На дворі стояло тепле липневе сонце, коли 15 липня 2000 року в лікарні міста Дніпро народився хлопчик – Богдан. Для Ірини й Олександра це була подія, яку вони чекали багато років. Дитинство Богдана проходило у затишному приватному будинку на околиці міста. Замість казок йому читали історії з військових щоденників, а першу гру він запам’ятав не з іграшками, а з навчальною рацією в руках. У 6 років Богдан пішов до школи, де одразу виділявся серед інших – серйозний, стриманий, з холодним поглядом. У школі мав кількох друзів, але тримався осторонь більшості. Першу бійку виграв у другому класі – не через силу, а через холодну рішучість.
Підліткове життя
У 2009 році Богдан навчався у 9 класі. Його характер загартовувався через тренування, стрільбу в тирі, вивчення бойових тактик з батьком. У нього вже тоді з’явилася пристрасть до контролю – він не любив хаосу, але водночас не довіряв системі. Захоплювався фільмами про антисистемних героїв, особливо тих, хто працював на межі дозволеного. Мав близьких друзів, з якими тренувався і проходив страйкбольні місії. У 10 класі вперше зіткнувся з жорстокою несправедливістю — однокласника побили, але поліція нічого не зробила. Тоді Богдан вирішив, що в майбутньому сам буде тим, хто наводитиме порядок, не зважаючи на правила. Його цікавила психологія злочинця, він вивчав, як ламається людська воля, як формуються страх і покора. Після закінчення школи Богдан вступив до Національної академії внутрішніх справ, де навчався на факультеті кримінальної розвідки.
Доросле життя
Після випуску з академії у 2021 році Богдан був направлений до спецвідділу в одне з управлінь поліції, але швидко зрозумів, що класична структура надто повільна, забюрократизована, а методи — застарілі. Він завжди діяв швидко, жорстко, але ефективно. Здобув репутацію "того, хто не боїться". Його боялися, але поважали. Він брав участь у нічних операціях, де потрібно було зламати психіку злочинця, змусити говорити, залякати. Але у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення. Богдан не вагаючись залишив цивільну службу і пішов добровольцем до лав Збройних Сил України. Спершу потрапив у батальйон швидкого реагування, пройшов кілька гарячих напрямків. Але відчував — він може більше. Його тягнуло до ССО чи СБУ, але він знайшов свою роль як Bad COP — військовий, що не просто виконує накази, а сам творить тактику психологічного тиску.
Теперішній час
Станом на 2023 рік Богдан є полковником ЗСУ. Він відповідає за підрозділ, що спеціалізується на контрдиверсійній роботі та допитах. Його методи не завжди “по статуту”, але завжди дієві. Він не боїться бруду, бо знає — в чистих рукавичках перемогу не виграти. Мріє створити окрему школу підготовки "жорстких переговорників", які працюють не словами, а силою духу й впевненістю. Його називають Bad COP – не тому, що він поганий, а тому що він страшний для ворогів. Він не герой. Він кара. І саме таких потребує війна.
Останнє редагування:
