Ім’я та прізвище: Андрійко Овнмейсон
Вік: 27 років
Національність: українець
Місце народження: м. Київ, Україна
Мови: українська (рідна), англійська (B1)
Освіта: середня спеціальна, автомеханік
Професійні навички: ремонт авто, водіння (категорії B, C), технічна діагностика, тюнінг
Сімейний стан: неодружений
Мета: створити нове життя, відкрити СТО або служити в державних структурах
Андрійко Овнмейсон народився 15 червня 1998 року в місті Київ, у спальному районі на лівому березі. Його дитинство не було легким — сім’я жила скромно, мати працювала медсестрою у державній лікарні, а батько — водієм маршрутки. Незважаючи на матеріальні труднощі, у домі завжди панували любов, підтримка та взаємоповага.
З дитинства Андрійко був дуже допитливим — замість комп’ютерних ігор він частіше розбирав стару техніку, вивчав, як влаштовані автомобілі, і вже у 12 років самостійно міг замінити колесо або масло у машині батька. У школі не був відмінником, але завжди мав схильність до техніки, фізики та праці. Його улюблене місце — гараж діда, де стояла стара “Волга”, на якій Андрійко учився азам механіки.
Після 9 класу він вступив до Київського професійного коледжу автосервісу, де здобув спеціальність «автослюсар-механік». Там швидко проявив себе як здібний і відповідальний студент. Теорію вивчав неохоче, зате на практиці був одним із найкращих — збирав мотори, лагодив підвіски, займався діагностикою. Після отримання диплому почав працювати у невеликій автомайстерні у Дарницькому районі. Спочатку як помічник, згодом — як повноцінний майстер.
Попри трудолюбивість і репутацію «хорошого механіка», життя в Києві ставало дедалі важчим. Ціни зростали, зарплата залишалась мізерною, держава тільки створювала перепони — податки, хабарі, перевірки. Андрійко хотів відкрити свою справу, але швидко зрозумів, що без «дахів» і зв’язків це неможливо. Йому пропонували підробляти «в тіні»: перебивати VIN-коди, тюнінгувати крадені машини, продавати нелегальні запчастини. Але він завжди був принциповим — відмовлявся від криміналу, навіть якщо це означало втрату доходу.
У 25 років, після чергової спроби отримати ліцензію на СТО й чергової вимоги хабара, Андрійко зламався. Він зібрав документи, продав свою стару "Шкоду", попрощався з рідними і вирушив у Дніпро — у надії почати з нуля в місті, де працю й чесність цінують більше, ніж знайомства й зв'язки.
Перші місяці в іншому місті були дуже важкими. Жив у дешевому мотелі, працював на доставці їжі, вантажив товари на складі, мив авто. Стрес, відсутність друзів — усе це давило психологічно. Проте Андрійко не опускав рук.
Через 4 місяці вдалося знайти роботу в автомайстерні. Там він починав з найпростішого — заміна масла, шин, фільтрів. Але дуже швидко керівництво побачило в ньому потенціал. Андрійко не лише мав “золоті руки”, а й чесно працював, не затягував терміни, завжди давав клієнту чесну відповідь. За пів року його підвищили до старшого механіка, а ще через рік він мав стабільний дохід, перших постійних клієнтів і навіть мрію — відкрити власне СТО.
Свою майбутню майстерню він вже бачив у деталях: чисте приміщення, сучасне обладнання, тюнінг-станція, обслуговування спорткарів, мотоциклів і класики. Назва — “KOVAL Garage” — символ міцності, якості та чесної праці.
Та крім техніки, в Андрія залишалося ще одне покликання — справедливість. Ще в Києві він був свідком, як безкарно діють злочинці, а добрі люди нічого не можуть вдіяти. У новому місті він теж бачив: є райони, де порядку немає, де поліція безсила або корумпована. І тоді в ньому зародилася ідея: а що, якщо не просто працювати на себе, а піти служити? В поліцію, Моз, Сбу— туди, де можна захищати слабких і будувати суспільство, в якому хотів би жити сам.
Вік: 27 років
Національність: українець
Місце народження: м. Київ, Україна
Мови: українська (рідна), англійська (B1)
Освіта: середня спеціальна, автомеханік
Професійні навички: ремонт авто, водіння (категорії B, C), технічна діагностика, тюнінг
Сімейний стан: неодружений
Мета: створити нове життя, відкрити СТО або служити в державних структурах
Андрійко Овнмейсон народився 15 червня 1998 року в місті Київ, у спальному районі на лівому березі. Його дитинство не було легким — сім’я жила скромно, мати працювала медсестрою у державній лікарні, а батько — водієм маршрутки. Незважаючи на матеріальні труднощі, у домі завжди панували любов, підтримка та взаємоповага.
З дитинства Андрійко був дуже допитливим — замість комп’ютерних ігор він частіше розбирав стару техніку, вивчав, як влаштовані автомобілі, і вже у 12 років самостійно міг замінити колесо або масло у машині батька. У школі не був відмінником, але завжди мав схильність до техніки, фізики та праці. Його улюблене місце — гараж діда, де стояла стара “Волга”, на якій Андрійко учився азам механіки.
Після 9 класу він вступив до Київського професійного коледжу автосервісу, де здобув спеціальність «автослюсар-механік». Там швидко проявив себе як здібний і відповідальний студент. Теорію вивчав неохоче, зате на практиці був одним із найкращих — збирав мотори, лагодив підвіски, займався діагностикою. Після отримання диплому почав працювати у невеликій автомайстерні у Дарницькому районі. Спочатку як помічник, згодом — як повноцінний майстер.
Попри трудолюбивість і репутацію «хорошого механіка», життя в Києві ставало дедалі важчим. Ціни зростали, зарплата залишалась мізерною, держава тільки створювала перепони — податки, хабарі, перевірки. Андрійко хотів відкрити свою справу, але швидко зрозумів, що без «дахів» і зв’язків це неможливо. Йому пропонували підробляти «в тіні»: перебивати VIN-коди, тюнінгувати крадені машини, продавати нелегальні запчастини. Але він завжди був принциповим — відмовлявся від криміналу, навіть якщо це означало втрату доходу.
У 25 років, після чергової спроби отримати ліцензію на СТО й чергової вимоги хабара, Андрійко зламався. Він зібрав документи, продав свою стару "Шкоду", попрощався з рідними і вирушив у Дніпро — у надії почати з нуля в місті, де працю й чесність цінують більше, ніж знайомства й зв'язки.
Перші місяці в іншому місті були дуже важкими. Жив у дешевому мотелі, працював на доставці їжі, вантажив товари на складі, мив авто. Стрес, відсутність друзів — усе це давило психологічно. Проте Андрійко не опускав рук.
Через 4 місяці вдалося знайти роботу в автомайстерні. Там він починав з найпростішого — заміна масла, шин, фільтрів. Але дуже швидко керівництво побачило в ньому потенціал. Андрійко не лише мав “золоті руки”, а й чесно працював, не затягував терміни, завжди давав клієнту чесну відповідь. За пів року його підвищили до старшого механіка, а ще через рік він мав стабільний дохід, перших постійних клієнтів і навіть мрію — відкрити власне СТО.
Свою майбутню майстерню він вже бачив у деталях: чисте приміщення, сучасне обладнання, тюнінг-станція, обслуговування спорткарів, мотоциклів і класики. Назва — “KOVAL Garage” — символ міцності, якості та чесної праці.
Та крім техніки, в Андрія залишалося ще одне покликання — справедливість. Ще в Києві він був свідком, як безкарно діють злочинці, а добрі люди нічого не можуть вдіяти. У новому місті він теж бачив: є райони, де порядку немає, де поліція безсила або корумпована. І тоді в ньому зародилася ідея: а що, якщо не просто працювати на себе, а піти служити? В поліцію, Моз, Сбу— туди, де можна захищати слабких і будувати суспільство, в якому хотів би жити сам.
