Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Грім Антоній Олександров
Стать: Чоловіча
Мати - Громово Тетяна Вікторівна
Батько - Грім Олександр Васильович
Зріст та вага: Зріст - 175 см; Вага - 70 кг
Дата народження: 10.12.2004
Вік: 21 рік
Місце народження: Україна, Київ
Національність: Українець
Місце проживання: м. Київ
Захоплення: Техніка комп*тери та Спорт обожн*ю Адвокатську справу
Сімейний стан: Неодружений
Статура: Підтянута
Колір очей: Синій
Зачіска: довга (шторки)
Відмітні знаки: Шрам на спині
Освіта та ранній шлях
У школі я не був зіркою класу, але був тим, на кого можна покластися. Завжди відчував, що мені близьке щось більше, ніж просто оцінки. Я цікавився історією, політикою, державою. Вступив на спеціальність “державне управління” — не заради престижу, а щоб зрозуміти, як усе влаштовано всередині. Ще на останньому курсі почав стажуватись у держструктурах. Було важко: купа паперів, мало людей, які справді щось хочуть змінити. Але я знав — якщо не я, то хто? Крок за кроком ішов уперед — і з часом потрапив у Верховну Раду. Це вже був новий рівень, нові виклики, але суть залишилася тією ж — служити, а не "сидіти".
Характер і внутрішній світ
Я — людина діла. Спокійний, не показую емоцій без потреби. Вмію слухати, робити висновки і діяти, коли інші ще сумніваються. Не люблю фальші — ні в словах, ні в діях. Вірю, що головне — залишитися собою. Усередині я — ідеаліст, хоч зовні часто здаюсь холодним. Мене формували вчинки батьків, книжки, тихі спостереження й власні помилки. Я не граю ролей — я просто живу за своїми правилами. І якщо вже беру відповідальність — не кидаю на півдорозі.
Сильні сторони
Я вмію концентруватись. Можу витримувати тиск, довго працювати, не скаржачись. Умію читати між рядків, розуміти людей не по словам, а по жестах. В команді — спокійна опора, у кризі — тверезий голос. Не лізу попереду, якщо не треба, але якщо беру ініціативу — доводжу до кінця. У мене є внутрішній хребет — цінності, які не прогинаються. Це те, що тримає, коли навколо все гойдається.
Страхи
Я боюсь стати частиною системи, яка знищує ініціативу. Не хочу перетворитись на ще одного “мовчазного службовця”, який просто пересуває папери. Боюсь втратити віру в людей, бо саме вона змушує мене вставати щоранку. І, звісно, як кожна жива людина, я боюсь втратити тих, кого люблю — свою родину. Все інше — переживемо. Але байдужість і зрада — цього не пробачаю ні собі, ні іншим.
Захоплення та стиль життя
У мене прості звички. Люблю тишу, книги про історію, документальні фільми. Часом можу піти на пробіжку вранці, щоби зібрати думки. Не люблю гучних вечірок — радше зустріч із кількома близькими людьми. У музиці обираю щось атмосферне — від класики до сучасного інструменталу. Якщо вдається — їду з міста, хоча б на день, подалі від шуму. Моє життя — це про баланс: між обов’язком і собою, між системою і свободою.
Сучасне становище та плани
Зараз я працюю в апараті Верховної Ради. Робота — непроста, але дає можливість щось змінювати. Не мрію про великі кабінети — мрію, щоб слова "державна служба" знову викликали повагу. У майбутньому хочу брати участь у реформуванні системи зсередини, змінювати бюрократію на ефективність, байдужість — на відповідальність. Це довгий шлях, але я готовий йти ним. Бо вірю, що кожна маленька зміна — це вже крок до нової країни. І хтось же має це зробити.
