Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Герас Максим Вікторович
Стать:Чоловіча
Мати: Герас Оксана Романавна
Батько: Герас Віктор Павлович
Зріст та вага: 191,81
Дата народження: 05.05.2000
Вік: 23
Місце народження: Дніпро
Національність:Українець
Місце проживання:Харків
Захоплення:Спорт
Сімейний стан: одружений
Статура: Високий, брюнет
Колір очей: Карі
Зачіска: На бок з чубом
Дитинство
Максим народився у 2000 році 5 травня в чудовуму місті Дніпро. Сім'я у Максима була не богата, але забезпечна. Він був єдиною дитиною у сім'ї. Батько Віктор працював робочим на заводі, а матір Оксана була вчителем у початкових класах. Дмитро пішов до дитячого садочка там у нього було купа друзів, Дмитро був дуже чемним та вихованим тому він дуже подабався вихователям. Одного разу коли Максиму було 3 рочки сталося одна історія. У той день був дуже сильний дощ, він йшов разам зі своєю мамою з садочка з гучного звука дощу було ледве чути нявканя маленького котика. Дмитро потягнув маму за руку він дуже хотів подивитися звідки та від кого йде цей звук. Мама Максима нехотя пішла за ними зявився маленький брудний клубок шерсті, він лежав у багнюці та калюжі. Максим підібрав його на руки, мама звісно не хотіла, щоб вдома був кіт, але їй стало так шкода його, тому вони разом з того дня, це був найкращий друг Максима.
Шкільні та підлікові роки.
До школи Максим пішов як і більшість дітей у шість років. Його улюбленим предметом була фізкультура, він був з дуже гарною фізичною підготовкую, що в наступному дуже допоможе йому у житті. В першому класі Максим тільки звикав до школи тому у ньогу не дуже виходило вчитися.
Неочікований вступ до академії
Навчається у Люботинській гімназії, Максим ще з 8 класу почав представляти свою школу на змаганнях по довійськовій підготовці серед юнаків. Хоча "Захист Вітчизни" на той час починали викладати тільки з 10 класу, директор школи, яка дуже любила нашого героя за його наполегливість і старанність, змогла дістати дозвіл комісії на його участь. Максим з першого разу зайняв перші місця за фізичну підготовку, орієнтування на місцевоситі та збиранню та розберанню AK-74. Так продовжувалось майже кожен рік, аж до 11 класу .Юнак з кожним роком вдосконалював свої вміння. Дуже добре на ньому відбилось виховання його викладача Захисту Вітчизни Анатолій Олександрович, який був полковником запасу ЗСУ, там мав великий військовий досвід за плечами. Анатолія Олександровича мав лише дві основні риси, які і перебрав собі Максима добрий але справедливий. Здобутки на військових змаганнях не пройшли дарма, після закінчення вручень атестатів на останньому дзвінку до нього підійшов невідоий чоловік в формі, який представився Начальником академії Державної прикордонної служби і сказав, що він не перший рік слідкує за досягненями хлопця і готовий без вступних іспитів прийняти його на навчання. Відповіді Максима довго очіковати не довелось... Пробувши літо з батьками Максим зібравши речі одразу приїхав до академії, після виклику на навчання, саме тут і почалась його військова кар` єра.
Дивовижні успіхи в академії та перший крок у ЗСУ
Академія проходила для вже курсанта Максим на диво легко, хоча чому на диво, зважаючи на його попередні досягнення, які завжди випереджали його вік, Все керівництво знало Максима як одного з найкращих курантів за всю історію, його навички адаптуватись у нових умовах, дисциплини та кмітливість завжди допомагали йому. З першого погляду здається ніби все давалось для нього легко, але це все зовсім не так. Жертвою за всі досягнення Максима. був його час, дорогоцінний час. Коли інші курсанти вихідні та вільний час приділяти собі,гуляли, шукали дівчат. Максим ж був заручений з військовою наукою, недоспані ночі в книжках. Вихідні з батьком замість ставка та рибалки, у його частині... Але все давало свій плід, молодий службовець досконало здав випускні іспити і з досконалою характеристикою від Начальника академії вже через тиждень після закінчення успішно вступив до лав ЗСУ, де його очікувало зовсім нове і неочікуване життя.
Військова служба як зліти та падіння на життєвому шляху
Життя в ЗСУ, нічим не вже не дивувало вже кадрового військовочлужбовця Гераса. Щоденні тренування, лекції та іноді моральні повчання від старшого складу, Максиму здавалося був повністю готовий і загартований до такого життя. Але ніхто не відміняв один,важливий момент... дуже важливий момент-людьський фактор. Склад ЗСУ був надзвичайно великим, чим більше людей, тим більше різних характерів, тим більше різних думок, що на жаль призводить до суперечок. Дмитро завжди був слухняним, дисциплінованим та тим хто завжди намагався уникнути конфліктів. Завжди брав ініціативу на себе під час критичних ситуацій коли залишався за старшого. Його кар"єрний ріст проходив швидко,але не довго. Одного звичайного дня, під вечір, стоячи на посту АКПП, після тяжкої достаки боеприпасів, до воріт під"їхав чорний бусик. Коли у бусику, відкрилося вікно Максим там побачив генерала і одразу почав відкривати ворота, але генерал там був не один, він провіз з собою бандитів в машині ти провіз їх до складу з боеприпасами. на військовій частині тривога... але, у рацію від генерала звучить відбій тривоги, Максим не роздумаючи біжить до складу перевірити ситуацію, а там... бандити бандити спокійно крадуть боеприпаси під наглядом генерала та полковника. Не розгубившись, капрал Герас будучи в підрозділі "Військової служби правопорядку" біжить до свого командира, який зібравши особливий склад ліквідував нападників. Ситуація набула розголосу, генерала зняли і тут почали зміни в ЗСУ. Після приходу нового генерала, Герас впевненими кроками дійшов до посади керівника навчального корпосу та посади підполковника. Він впевнено і чітко керував особовим складом займаюи цю посаду. Але все добре колись закінчується, на жаль через неправомірні дії людей, на роботу яких він не зміг повпливати, був змушений піти за власним бажанням.
Сьогодення
Після звільнення Максим повернувся до міста Харкова. Та за допомогою старих зв'язків з друзями у Національні Поліції, він повернувся на посаду керівника КОРД, де знову став займатися злочинними справами. Він брав хабарі від місцевих підприємців та злочинних угруповань, що діяли на території міста, рішав справи з іншими посадовими особами за межами міста, розширював свій вплив всюди. Всі співробітники, які були проти Максима Гераса у Національні поліції були скинуті з посад, та їх особисті справи передавались до друга Михайла Лоретті який керував діяльністю Департаменту Внутрішньої Безпеки, завдяки якій всі громадяни або співробітники інших державних організацій які порушували закон - були притягнуті до відповідальності, а далі щоб уникнути цієї відповідальності вони повинні були "поділитися" грошима. Саме так Максим збільшив свій заробіток у Національні поліції.
Наразі Максим є Генералом Національної Поліції міста Київ. Він продовжує брати хабарі та зловживати своїм становищем, але тепер робить це з досвідом та розумінням, як уникнути попадання під судову відповідальність. Він знайомий з багатьма людьми у своєму місті та володіє значною владою. Але з кожним днем, його злочинні дії призводять до того, що він знаходиться все ближче до ризику потрапити за ґрати.
Усі його злочинні дії не лише загрожують його кар'єрі, але і можуть призвести до негативних наслідків для суспільства в цілому. Однак, Максим продовжує брати хабарі, не звертаючи уваги на можливі наслідки. Максим вважає, що займатись злочинними справами це найгірша ідея, яка потім обернеться дуже поганими наслідками, й розуміє що рано чи пізно це все закінчиться й він буде жити як усі звичайні громадяни.
