Дитинство
Владислав був бажаною дитиною, бо батьки хотіли хлопчика. Так і народився в Кіровоград з однією сестрою. Мати на той час працювала на фабриці під назвою "Своя Мрія", а батько – відавав борг працюючи в Збройних Силах України. , Грошей в дитинстві вистачало, але його ніколи не балували. Ще коли він ходив у дит.садок його батька підставили та посадили до в’язниці, пам’ятав він його тільки по дитячим фото, яких на жаль було не багато. Характером був дуже спокійним, не любив шукати собі пригод на одне місце. В садочку дуже любили вихователі та пророкували йому велике майбутнє.
Юнацтво
В першому класі мав надлишкову вагу та комплекси, був дуже закритим у собі. Боявся ходити до школи, бо його ображали та ніколи з ним не спілкувались. Але вже за 2 роки знову приходячи додому зі сльозами він попросив маму відвести його на гурток з тек-ван-до. Вага поступово починала спадати, Владислав не пропускав тренувань, бо його тренер пообіцяв, що коли він піде у 7 клас то буде найстрункішим в класі. Так і сталось, гарне тіло, прекрасне лице і головне – вміння постояти за себе. Почався період дорослішання, він вже не соромився підходити та знайомитись, а навпаки став центром уваги в класі, дівчата просились аби сісти із ним за парту, а хлопці весь час запрошували до себе пограти у відео ігри. В старших класах Владислав серйозно почав займатись тек-ван-до та почав показувати перші серйозні результати, став майстром спорту, виграв безліч змагань, але йому було мало. Якось будучи на чемпіонаті Європи, він не сказав своєму тренеру про травму та вийшов битись в октагон. Владислав вистояв рівно один раунд, який став для нього останнім в бійцівській кар’єрі, він – порвав 3 сухожилля, які поставили хрест на спорті. Владислав сильно плакав та питав у Бога за що йому це, єдиною розрадою для нього стала його найближча подруга – Маша, яка майже не відходила від нього в лікарні. Після виписки Владислав сидів вдома, а трішки випивша Маша попросила в нього прогулятись по набережній. Тоді був перший та абсолютно зніяковілий поцілунок, бо Владислав боявся робити перший крок. І тут прийшовши додому він вирішив запропонувати їй зустрічатись, Маша не відмовила. Вона була старшою на рік від нього, та поступила в університет раніше, тому Владислав чекав завершення школи щоб поступити до Києва і почати жити разом. В 2017 році Владислав поступає на журналіста в хороший університет столиці.
Студентське життя
На знайомстві з групою він вирішив стати старостою та займатись усіма справами групи, хороше минуле та багато досягнень допомогли та його обрали старостою. Це було дійсно безтурботнє життя, найкраща дівчина, хороший університет, маленький підробіток, здавалось що б могло статись?. Ось в один із осінніх вечорів йому приходить дзвінок з невідомого номера, Владислав бере трубку та не розуміє хто це. На тому кінці був його батько, який вийшов з тюрьми ще коли йому було 10 років, але мати поставила йому ультиматум щоб той більше ніколи не з’являвся в їхньому житті. Хлопець думав, що це жарт, але батько запропонував зустрітись і він погодився. В одному із кафе Києва вони сиділи і цілий вечір говорили, сміялись та дивились дитячі фото, парубок не міг зрозуміти чому мати так вчинила з ним та не розповідала, що батько вийшов. Втім, в той момент це його найменше хвилювало, батько сказав, що їде до Польщі заробляти кошти і якщо син захоче то в любий момент зможе до нього приїхати, так вони розійшлись. Владислав на емоціях пішов розповідати все своїй дівчині та прийшовши до її гуртожитку він застав як вона без одягу лежить з якимось хлопцем. Він мовчки пішов, хоча сусідка по кімнаті Маша казала, щоб він збудив її та поговорив, але він не хотів. Хлопець одразу взяв квиток додому та цілу ніч в потязі думав як бути далі. Він написав їй останнє смс та попросив одне – щоб вони залишились один одному друзями. По приїзду в Кіровоград Владислав дуже сильно почав пити і в один із моментів його друг показав йому азартні ігри в онлайні. Йому – сподобалось, на початках йому дуже сильно щастило, багато грошей, клуби, випивка та дівчата. Але це вже була хвороба і почалось найстрашніше – програші. Він програв всі гроші та хотів відігратись, пішов здавати в ломбард – телефон,ноутбук та брати мікрозайми. Не пощастило він – програв все, Владислав думав вже зводити рахунки з
[19:46]
життям, але йому на шляху появився один дідусь, який побачив його похмуре обличчя в дощ на зупинці та почав розпитуватись, що сталось. Юнак розповів йому про всі труднощі, які спіткали його під час студентського життя, а дідусь розповів йому одну істину, що ти живеш поки ти хочеш жити. Він настільки глибоко проникся цими словами, що буквально через місяць знайшов собі хорошу роботу та почав все з нового листа. На старших курсах він так і був самотнім, але мав багато друзів, не мав боргів та думав як влаштовувати своє життя далі. В свій вихідний Ілля пішов до бару, де вже майже перед закриттям почалась велика бійка, яка переросла в стрільбу. Він відразу викликав поліцію, яка на щастя була поруч, вони зупинили це все та врятували весь бар. І ось йшовши додому Владислав думав про цей випадок і підсвідомо розумів, що він з дитинства хотів захищати людей. Так і розпочався його шлях в НПУ. Він подав заявку на вступ, дуже переживав, що не пройде комісію, бо мав трішки проблеми із зором, але на щастя для нього – все було добре і комісію він пройшов. Прибувши до КПП Владислав попросився бути головним в групі, йому не відмовили. Провчившись три роки та ставши лейтенантом НПУ він випустився з академії та був переведений на службу в розвітки свого міста.
[19:48]
Наш час
Служба в розвітці для Владислава була дуже крутою, він весь час вчився, самовдосконалювався та готовий був прийти на допомогу своїм колегам в будь-який момент. Якось раз його поставили розвідувати на пості, який проходить трасу. І вже під вечір він зупинив дуже дорогу та круту машину, підійшовши до вікна водія, хлопець почув дуже їдкий запах алкоголю. Водій цього авто був дуже грубим та казав, що по одному дзвінку Владислав буде звільнений, але розвітник був не зворушним, він спокійно попросив вийти водія з авто, а коли той відмовився то застосував всю силу, яка в нього була ще змалку і затримав його. Коли потім колеги в нього спитали чому він так відреагував на цього здавалось би звичного порушника. Владислав розповів, що колись виїжджав на розвітку з потерпілими, де ось такий дядько на джипі збив дівчинку в її день народження і та загинула. І з того часу розвітковий ніколи не відпускав п’яного водія рухатись далі, бо весь час йому уявлялась та картина із маленькою дівчинко
Владислав був бажаною дитиною, бо батьки хотіли хлопчика. Так і народився в Кіровоград з однією сестрою. Мати на той час працювала на фабриці під назвою "Своя Мрія", а батько – відавав борг працюючи в Збройних Силах України. , Грошей в дитинстві вистачало, але його ніколи не балували. Ще коли він ходив у дит.садок його батька підставили та посадили до в’язниці, пам’ятав він його тільки по дитячим фото, яких на жаль було не багато. Характером був дуже спокійним, не любив шукати собі пригод на одне місце. В садочку дуже любили вихователі та пророкували йому велике майбутнє.
Юнацтво
В першому класі мав надлишкову вагу та комплекси, був дуже закритим у собі. Боявся ходити до школи, бо його ображали та ніколи з ним не спілкувались. Але вже за 2 роки знову приходячи додому зі сльозами він попросив маму відвести його на гурток з тек-ван-до. Вага поступово починала спадати, Владислав не пропускав тренувань, бо його тренер пообіцяв, що коли він піде у 7 клас то буде найстрункішим в класі. Так і сталось, гарне тіло, прекрасне лице і головне – вміння постояти за себе. Почався період дорослішання, він вже не соромився підходити та знайомитись, а навпаки став центром уваги в класі, дівчата просились аби сісти із ним за парту, а хлопці весь час запрошували до себе пограти у відео ігри. В старших класах Владислав серйозно почав займатись тек-ван-до та почав показувати перші серйозні результати, став майстром спорту, виграв безліч змагань, але йому було мало. Якось будучи на чемпіонаті Європи, він не сказав своєму тренеру про травму та вийшов битись в октагон. Владислав вистояв рівно один раунд, який став для нього останнім в бійцівській кар’єрі, він – порвав 3 сухожилля, які поставили хрест на спорті. Владислав сильно плакав та питав у Бога за що йому це, єдиною розрадою для нього стала його найближча подруга – Маша, яка майже не відходила від нього в лікарні. Після виписки Владислав сидів вдома, а трішки випивша Маша попросила в нього прогулятись по набережній. Тоді був перший та абсолютно зніяковілий поцілунок, бо Владислав боявся робити перший крок. І тут прийшовши додому він вирішив запропонувати їй зустрічатись, Маша не відмовила. Вона була старшою на рік від нього, та поступила в університет раніше, тому Владислав чекав завершення школи щоб поступити до Києва і почати жити разом. В 2017 році Владислав поступає на журналіста в хороший університет столиці.
Студентське життя
На знайомстві з групою він вирішив стати старостою та займатись усіма справами групи, хороше минуле та багато досягнень допомогли та його обрали старостою. Це було дійсно безтурботнє життя, найкраща дівчина, хороший університет, маленький підробіток, здавалось що б могло статись?. Ось в один із осінніх вечорів йому приходить дзвінок з невідомого номера, Владислав бере трубку та не розуміє хто це. На тому кінці був його батько, який вийшов з тюрьми ще коли йому було 10 років, але мати поставила йому ультиматум щоб той більше ніколи не з’являвся в їхньому житті. Хлопець думав, що це жарт, але батько запропонував зустрітись і він погодився. В одному із кафе Києва вони сиділи і цілий вечір говорили, сміялись та дивились дитячі фото, парубок не міг зрозуміти чому мати так вчинила з ним та не розповідала, що батько вийшов. Втім, в той момент це його найменше хвилювало, батько сказав, що їде до Польщі заробляти кошти і якщо син захоче то в любий момент зможе до нього приїхати, так вони розійшлись. Владислав на емоціях пішов розповідати все своїй дівчині та прийшовши до її гуртожитку він застав як вона без одягу лежить з якимось хлопцем. Він мовчки пішов, хоча сусідка по кімнаті Маша казала, щоб він збудив її та поговорив, але він не хотів. Хлопець одразу взяв квиток додому та цілу ніч в потязі думав як бути далі. Він написав їй останнє смс та попросив одне – щоб вони залишились один одному друзями. По приїзду в Кіровоград Владислав дуже сильно почав пити і в один із моментів його друг показав йому азартні ігри в онлайні. Йому – сподобалось, на початках йому дуже сильно щастило, багато грошей, клуби, випивка та дівчата. Але це вже була хвороба і почалось найстрашніше – програші. Він програв всі гроші та хотів відігратись, пішов здавати в ломбард – телефон,ноутбук та брати мікрозайми. Не пощастило він – програв все, Владислав думав вже зводити рахунки з
[19:46]
життям, але йому на шляху появився один дідусь, який побачив його похмуре обличчя в дощ на зупинці та почав розпитуватись, що сталось. Юнак розповів йому про всі труднощі, які спіткали його під час студентського життя, а дідусь розповів йому одну істину, що ти живеш поки ти хочеш жити. Він настільки глибоко проникся цими словами, що буквально через місяць знайшов собі хорошу роботу та почав все з нового листа. На старших курсах він так і був самотнім, але мав багато друзів, не мав боргів та думав як влаштовувати своє життя далі. В свій вихідний Ілля пішов до бару, де вже майже перед закриттям почалась велика бійка, яка переросла в стрільбу. Він відразу викликав поліцію, яка на щастя була поруч, вони зупинили це все та врятували весь бар. І ось йшовши додому Владислав думав про цей випадок і підсвідомо розумів, що він з дитинства хотів захищати людей. Так і розпочався його шлях в НПУ. Він подав заявку на вступ, дуже переживав, що не пройде комісію, бо мав трішки проблеми із зором, але на щастя для нього – все було добре і комісію він пройшов. Прибувши до КПП Владислав попросився бути головним в групі, йому не відмовили. Провчившись три роки та ставши лейтенантом НПУ він випустився з академії та був переведений на службу в розвітки свого міста.
[19:48]
Наш час
Служба в розвітці для Владислава була дуже крутою, він весь час вчився, самовдосконалювався та готовий був прийти на допомогу своїм колегам в будь-який момент. Якось раз його поставили розвідувати на пості, який проходить трасу. І вже під вечір він зупинив дуже дорогу та круту машину, підійшовши до вікна водія, хлопець почув дуже їдкий запах алкоголю. Водій цього авто був дуже грубим та казав, що по одному дзвінку Владислав буде звільнений, але розвітник був не зворушним, він спокійно попросив вийти водія з авто, а коли той відмовився то застосував всю силу, яка в нього була ще змалку і затримав його. Коли потім колеги в нього спитали чому він так відреагував на цього здавалось би звичного порушника. Владислав розповів, що колись виїжджав на розвітку з потерпілими, де ось такий дядько на джипі збив дівчинку в її день народження і та загинула. І з того часу розвітковий ніколи не відпускав п’яного водія рухатись далі, бо весь час йому уявлялась та картина із маленькою дівчинко
