Інформація:
Ім'я Віталік
Прізвище: Миколенко
Національність: Українець
Місце проживання: Харьків
Сімейне положення: женат
Основні приміти: тату на лівій руці
Тато: Сергій Миколенко
Мама: Дарина Миколенко
Сестра: немає
Брат: Назар Миколенко
Глава I. Дитинство
Я народився 1998 року, у місті Одеса. Коли мені забулося 5 років, я дуже почав любити тематику по типу МВС. Чому саме МВС? бо мій тато був майором поліції. Кожен вечір він приходив до дому та розповідав мені багато цікавого о його роботі. Коли мені збулося 7 років, мені мама купила модель поліцейській машинки. Доречі
Моя мама Працює вчителям у школі номер 3. Не знаю чому, але мені мама казала, що краще стань футболістом, там багато грошей можно заробити. Але я не хотів бути футболістом, а моя єдина мрія була це стати співробітником СБУ. Трохи давайте скажу чому СБУ.
По перше біля мого дома був штаб СБУ, і мені дуже подобається якою діяльністю вони займаються. Мій самий улюблений підрозділ в СБУ це "Альфа". Дуже круто їздити на штурми, та бути першим номером у цій сфері.
Глава II. Юні роки
Мені стукнуло 13 років, я вже то я казав Бажаю здоров'я пані або пане вчитель, мою позицію не всі вчителя зрозуміли, але саме головне що я себе вже з 13 років почав готувати до майбутнього. Я не любив багато предметів, але розумів що якщо не буду вчитись то і шанс що потоплю в СБУ буде мала. Мій самий улюблений предмет був фізкультура, бо саме на ній я себе готував до фіз. Тестів на відборі. Коли я приходив до дому то першій слова батьків були по типу як там школа, які оцінки отримав, і так далі. Мені це бісило але все одно я вчився добре, тому мені щось придумувати не треба було. Кожен вечір я сидів та читав цікаві інформації про МВС, або як вставити в СБУ. Мене дуже лякалі і Критерії, але саме головне працювати та вірити.
Через дня 4 мені мама каже, що вони їдуть з татом на 10 днів в Київ, по своїм справам, і то що зі мною залишається мій старший брат якому 19 років. Я був одночасно рад але і трішки було прикро, за то в мене появився шанс краще підготувати себе. Батьки трішки заважали мені підготувати себе до іспитів, тому що в них було тільки в голові одне вчення і все, але зараз в мене цілих 10 днів.
В мене було багато друзів але самий кращий це Крило. Я з ним познайомився ще з дитячого садка, коли мені було 4 роки +- честь не пам'ятаю скільки мені було тоді. Він каже що хоче зі мною ідти до МВС, але в нього трішки ситуація була складніше. Він багато чого не хоче робити, лднім словом він був не дуже розумний.
Через кілька днів, брату подзвонили з дитячого літнього лагера. Вони пропонували, щоб я поїхав на 15 днів у лагер поки ідуть будуть ідти канікули. І тут я не знав що робити, якось хотілось але з іншого боку, там не всі умови для того щоб готуватись до майбутнього.
Глава III. Моє літо
Настало літо, через 2 дні мені треба було б вже збирати речі у лагер, але я відмовився, бо хотів провести літо особливо. Мені тата каже що я дуже зацікавлений МВС, то треба трішки це відпустити бо я не бачу дитинство яке дуже швидко полетіть. Десь я з татом був згоден але все одно якось не хотілось штани просиджувати.
Літо проходило дуже швидко, я навіть не чого не встиг зробити такого а через 10 днів вже вересень. А також мені через 3 дні буде день народження.
Глава IV. Доросле життя
На вулиці 2015. Вже рік як іде війна на Донбасі, мій тато з перших днів пішов воювати, а маму звільнили з роботи. Тож мені 17 років, мама без робити, тата на війні, брат живу окремо. Ситуація стала гірше ніж було, через рік я вже буду повнолітнім, а там вже і робота та складне життя. Моя мрія все ще залишається, але тут війна, та я хочу більше піти захищати Україну. Минув рік, війна ще іде, скільки вона буде ідти, не відомо. Мама мене благає не іди на війну, але я не можу. Мій тата вже не відповідає 2 місяця, всі дуже переживають за нього. Єдиний шанс його побачити це піти до нього у батальйон. Через 5 днів я вже стояв у військовій формі з автоматом, я військовий.
Нам дають наказ відбивати донецькій аеропорт, я про нього читав, але не знав що там гірше ніж вони писали. Мій тато був під самим містом Донецьк, а я в аеропорту. Коли тата дізнався що я пішов воювати, він дуже почав переживати, та навіть благав щоб його перевели до мого батальйон. Моя мрія про СБУ на мить забувалась коли на нас впала стеля, через удар руских які як аби борються за своє. Я жив, але дуже пошкоджень, я не пам'ятав що сталося, тому і сказати не чого не можу, пам'ятаю тільки як пролунав вибух, і по брати крикнув " на підлогу ".
Глава V. Підсумки
Вже як рік я на війні, ми тримаємо аеропорт, кожен день буде складно, але це я роблю за ради України.
Я отримав куліве поранення, мене доставили до лікарні, місяць за ним другий я пролижав в ній. Мене виписали, дуже багато чого зі мною сталося, саме гірше це коли вбили мого тата, та він отримав звання героя України посмертно. Моя цікава історія не закінчується, але хочу сказати що не важливо яку мрію ви собі ставите, пам'ятаєте ситуації може змінитись у любий час.
Ім'я Віталік
Прізвище: Миколенко
Національність: Українець
Місце проживання: Харьків
Сімейне положення: женат
Основні приміти: тату на лівій руці
Тато: Сергій Миколенко
Мама: Дарина Миколенко
Сестра: немає
Брат: Назар Миколенко
Глава I. Дитинство
Я народився 1998 року, у місті Одеса. Коли мені забулося 5 років, я дуже почав любити тематику по типу МВС. Чому саме МВС? бо мій тато був майором поліції. Кожен вечір він приходив до дому та розповідав мені багато цікавого о його роботі. Коли мені збулося 7 років, мені мама купила модель поліцейській машинки. Доречі
Моя мама Працює вчителям у школі номер 3. Не знаю чому, але мені мама казала, що краще стань футболістом, там багато грошей можно заробити. Але я не хотів бути футболістом, а моя єдина мрія була це стати співробітником СБУ. Трохи давайте скажу чому СБУ.
По перше біля мого дома був штаб СБУ, і мені дуже подобається якою діяльністю вони займаються. Мій самий улюблений підрозділ в СБУ це "Альфа". Дуже круто їздити на штурми, та бути першим номером у цій сфері.
Глава II. Юні роки
Мені стукнуло 13 років, я вже то я казав Бажаю здоров'я пані або пане вчитель, мою позицію не всі вчителя зрозуміли, але саме головне що я себе вже з 13 років почав готувати до майбутнього. Я не любив багато предметів, але розумів що якщо не буду вчитись то і шанс що потоплю в СБУ буде мала. Мій самий улюблений предмет був фізкультура, бо саме на ній я себе готував до фіз. Тестів на відборі. Коли я приходив до дому то першій слова батьків були по типу як там школа, які оцінки отримав, і так далі. Мені це бісило але все одно я вчився добре, тому мені щось придумувати не треба було. Кожен вечір я сидів та читав цікаві інформації про МВС, або як вставити в СБУ. Мене дуже лякалі і Критерії, але саме головне працювати та вірити.
Через дня 4 мені мама каже, що вони їдуть з татом на 10 днів в Київ, по своїм справам, і то що зі мною залишається мій старший брат якому 19 років. Я був одночасно рад але і трішки було прикро, за то в мене появився шанс краще підготувати себе. Батьки трішки заважали мені підготувати себе до іспитів, тому що в них було тільки в голові одне вчення і все, але зараз в мене цілих 10 днів.
В мене було багато друзів але самий кращий це Крило. Я з ним познайомився ще з дитячого садка, коли мені було 4 роки +- честь не пам'ятаю скільки мені було тоді. Він каже що хоче зі мною ідти до МВС, але в нього трішки ситуація була складніше. Він багато чого не хоче робити, лднім словом він був не дуже розумний.
Через кілька днів, брату подзвонили з дитячого літнього лагера. Вони пропонували, щоб я поїхав на 15 днів у лагер поки ідуть будуть ідти канікули. І тут я не знав що робити, якось хотілось але з іншого боку, там не всі умови для того щоб готуватись до майбутнього.
Глава III. Моє літо
Настало літо, через 2 дні мені треба було б вже збирати речі у лагер, але я відмовився, бо хотів провести літо особливо. Мені тата каже що я дуже зацікавлений МВС, то треба трішки це відпустити бо я не бачу дитинство яке дуже швидко полетіть. Десь я з татом був згоден але все одно якось не хотілось штани просиджувати.
Літо проходило дуже швидко, я навіть не чого не встиг зробити такого а через 10 днів вже вересень. А також мені через 3 дні буде день народження.
Глава IV. Доросле життя
На вулиці 2015. Вже рік як іде війна на Донбасі, мій тато з перших днів пішов воювати, а маму звільнили з роботи. Тож мені 17 років, мама без робити, тата на війні, брат живу окремо. Ситуація стала гірше ніж було, через рік я вже буду повнолітнім, а там вже і робота та складне життя. Моя мрія все ще залишається, але тут війна, та я хочу більше піти захищати Україну. Минув рік, війна ще іде, скільки вона буде ідти, не відомо. Мама мене благає не іди на війну, але я не можу. Мій тата вже не відповідає 2 місяця, всі дуже переживають за нього. Єдиний шанс його побачити це піти до нього у батальйон. Через 5 днів я вже стояв у військовій формі з автоматом, я військовий.
Нам дають наказ відбивати донецькій аеропорт, я про нього читав, але не знав що там гірше ніж вони писали. Мій тато був під самим містом Донецьк, а я в аеропорту. Коли тата дізнався що я пішов воювати, він дуже почав переживати, та навіть благав щоб його перевели до мого батальйон. Моя мрія про СБУ на мить забувалась коли на нас впала стеля, через удар руских які як аби борються за своє. Я жив, але дуже пошкоджень, я не пам'ятав що сталося, тому і сказати не чого не можу, пам'ятаю тільки як пролунав вибух, і по брати крикнув " на підлогу ".
Глава V. Підсумки
Вже як рік я на війні, ми тримаємо аеропорт, кожен день буде складно, але це я роблю за ради України.
Я отримав куліве поранення, мене доставили до лікарні, місяць за ним другий я пролижав в ній. Мене виписали, дуже багато чого зі мною сталося, саме гірше це коли вбили мого тата, та він отримав звання героя України посмертно. Моя цікава історія не закінчується, але хочу сказати що не важливо яку мрію ви собі ставите, пам'ятаєте ситуації може змінитись у любий час.
