Інформація:
Ім'я Віталік
Прізвище: Миколенко
Національність: Українець
Місце проживання: Харків
Сімейне положення: одружений
Основні прикмети: тату на лівій руці
Тато: Андрій Миколенко
Мама: Дарина Миколенко
Сестра: немає
Брат: Назар Миколенко
Глава I. Дитинство
Я народився 1998 року, у місті Харків. Коли мені було 5 років, я почав любити тематику по МВС. Чому саме МВС? бо мій тато був майором поліції. Кожен вечір він приходив до дому та розповідав мені багато цікавого про його роботу. Моя мама Працює вчителям у школі номер 3.
Моя єдина мрія була це стати співробітником СБУ. Трохи давайте скажу чому СБУ.
По перше біля мого дому був штаб СБУ, і мені дуже подобається якою діяльністю вони займаються. Мій самий улюблений підрозділ в СБУ це "Альфа". Дуже круто їздити на штурми, та бути першим номером у цій сфері.
Глава II. Юні роки
Мені стукнуло 13 років, я себе вже з в цьому віці почав готувати до майбутнього. Я не любив багато предметів, але розумів що якщо не буду вчитись то і шанс що потраплю в СБУ буде небагато. Мій самий улюблений предмет був фізкультура. Коли я приходив до дому то перші слова батьків були по типу як там школа, які оцінки отримав, і так далі. Мені це злило але все одно я вчився добре, тому мені щось придумувати не треба було. Кожен вечір я сидів та читав цікаві інформації про МВС та СБУ.
Глава IІІ. Доросле життя
На вулиці був 2015 рік. Вже рік як іде війна на Донбасі, мій тато з перших днів пішов воювати, а маму звільнили з роботи. Тож мені 17 років, мама без робити, тата на війні, брат живу окремо. Ситуація стала гірше ніж було, через рік я вже буду повнолітнім, а там вже і робота та складне життя. Моя мрія все ще залишається, але тут війна, та я хочу піти захищати Україну. Минув рік, війна ще іде, скільки вона буде йти, не відомо. Мама мене благає не іди на війну, але я не можу. Мій тата вже не відповідає 2 місяця, всі дуже переживають за нього. Єдиний шанс його побачити це піти до нього у батальйон. Через 5 днів я вже стояв у військовій формі з автоматом, я військовий.
Нам дають наказ відбивати донецькій аеропорт, я про нього читав, але не знав що там гірше ніж вони писали. Мій тато був під самим містом Донецьк, а я в аеропорту. Коли тато дізнався що я пішов воювати, він дуже почав переживати, та навіть благав щоб його перевели до мого батальйон. Моя мрія про СБУ на мить забувалась коли на нас впала стеля, через удар кацапів. Я жив, але дуже пошкоджень, я не пам'ятав що сталося, тому і сказати не чого не можу, пам'ятаю тільки як пролунав вибух, і побратим крикнув " на підлогу ".
Я отримав кульове поранення, мене доставили до лікарні, місяць за ним другий я пролежав в ній. Мене виписали, дуже багато чого зі мною сталося, саме гірше це коли вбили мого тата, та він отримав звання героя України посмертно. Моя цікава історія не закінчується, але хочу сказати що не важливо яку мрію ви собі ставите, пам'ятаєте ситуації може змінитись у любий час.
Вже як рік я на війні, ми тримаємо аеропорт, кожен день буде складно, але це я роблю за ради України.
Глава ІV. Підсумки
На разі 2023 рік, уже більше року йде повномаштабна війна з «московією». Моя мрія збулась, я став полковником СБУ, курівником підрозділу АЛЬФА. Маю досвід роботи в цьому підрозділі та вміння взаємодії з іншими силовими структурами.
Ім'я Віталік
Прізвище: Миколенко
Національність: Українець
Місце проживання: Харків
Сімейне положення: одружений
Основні прикмети: тату на лівій руці
Тато: Андрій Миколенко
Мама: Дарина Миколенко
Сестра: немає
Брат: Назар Миколенко
Глава I. Дитинство
Я народився 1998 року, у місті Харків. Коли мені було 5 років, я почав любити тематику по МВС. Чому саме МВС? бо мій тато був майором поліції. Кожен вечір він приходив до дому та розповідав мені багато цікавого про його роботу. Моя мама Працює вчителям у школі номер 3.
Моя єдина мрія була це стати співробітником СБУ. Трохи давайте скажу чому СБУ.
По перше біля мого дому був штаб СБУ, і мені дуже подобається якою діяльністю вони займаються. Мій самий улюблений підрозділ в СБУ це "Альфа". Дуже круто їздити на штурми, та бути першим номером у цій сфері.
Глава II. Юні роки
Мені стукнуло 13 років, я себе вже з в цьому віці почав готувати до майбутнього. Я не любив багато предметів, але розумів що якщо не буду вчитись то і шанс що потраплю в СБУ буде небагато. Мій самий улюблений предмет був фізкультура. Коли я приходив до дому то перші слова батьків були по типу як там школа, які оцінки отримав, і так далі. Мені це злило але все одно я вчився добре, тому мені щось придумувати не треба було. Кожен вечір я сидів та читав цікаві інформації про МВС та СБУ.
Глава IІІ. Доросле життя
На вулиці був 2015 рік. Вже рік як іде війна на Донбасі, мій тато з перших днів пішов воювати, а маму звільнили з роботи. Тож мені 17 років, мама без робити, тата на війні, брат живу окремо. Ситуація стала гірше ніж було, через рік я вже буду повнолітнім, а там вже і робота та складне життя. Моя мрія все ще залишається, але тут війна, та я хочу піти захищати Україну. Минув рік, війна ще іде, скільки вона буде йти, не відомо. Мама мене благає не іди на війну, але я не можу. Мій тата вже не відповідає 2 місяця, всі дуже переживають за нього. Єдиний шанс його побачити це піти до нього у батальйон. Через 5 днів я вже стояв у військовій формі з автоматом, я військовий.
Нам дають наказ відбивати донецькій аеропорт, я про нього читав, але не знав що там гірше ніж вони писали. Мій тато був під самим містом Донецьк, а я в аеропорту. Коли тато дізнався що я пішов воювати, він дуже почав переживати, та навіть благав щоб його перевели до мого батальйон. Моя мрія про СБУ на мить забувалась коли на нас впала стеля, через удар кацапів. Я жив, але дуже пошкоджень, я не пам'ятав що сталося, тому і сказати не чого не можу, пам'ятаю тільки як пролунав вибух, і побратим крикнув " на підлогу ".
Я отримав кульове поранення, мене доставили до лікарні, місяць за ним другий я пролежав в ній. Мене виписали, дуже багато чого зі мною сталося, саме гірше це коли вбили мого тата, та він отримав звання героя України посмертно. Моя цікава історія не закінчується, але хочу сказати що не важливо яку мрію ви собі ставите, пам'ятаєте ситуації може змінитись у любий час.
Вже як рік я на війні, ми тримаємо аеропорт, кожен день буде складно, але це я роблю за ради України.
Глава ІV. Підсумки
На разі 2023 рік, уже більше року йде повномаштабна війна з «московією». Моя мрія збулась, я став полковником СБУ, курівником підрозділу АЛЬФА. Маю досвід роботи в цьому підрозділі та вміння взаємодії з іншими силовими структурами.
