Глава перша
Початок
Народився Кристофер 12 вересня 2000 року, в невеличкому містечку на заході країни. Тато працював начальником поліції міста Харків, а мама приділяла увесь час вихованню сина. У 3 роки Кристофер почав ходити у звичайний садок,який знаходився на сусідній вулиці. У 6 років його записали на футбол та бокс. Кристофер був веселий, безтурботний. Він часто ходив у гості до дідуся з бабусею, які жили на іншому краю містечка. Бабуся в молодості була вчителем української мови а дідусь працював на заводі, де здобув хороші зв'язки, багато грошей та звісно ворогів. У 7 років Кристофер пішов у школу, вчився він добре, всі з ним дружили. Кращим його другом став Льоха, бо у них було багато спільного. Сам Кристофер був у норамльному статурі, високого росту, з чорним волоссям та карими очима. У 5 класі він перестав ходити на футбол та став гірше вчитися, чому батьки були дуже не задоволені.Глава друга
Становлення воїна
Кристофер завжди був напористий та стояв на своєму, щоб досягнути мети. У 7 класі він вже зовсім запустив навчання, більше став гуляти, їздити на самокаті, але швидко це зрозумів та захотів змінитися. Після закінчення навчального року Кристофер подав заявку до вступу в обласний ліцей. Через декілька тижнів отримав лист із запрошенням та співбесіду та тести із фізики, математики та української мови. Він боявся не справитися, повернутися у старий клас рахував найгіршим у світі ділом. Було важко, але він пройшов. У новій школі навчалися старші та більш адекватні ніж в минулій, що змінило і Кристоферовий характер. Там у нього з'явився новий найкращий друг Дмитро, він ходив на бокс та був дуже енергійний. На початку навчального року Кристофер закінчив займатися футболом та його позвали у Карате. Важкі тренування та багато навчання давали йому задоволення, він відчував себе військовим. Цей колектив йому дуже подобався, але Кристофер їх покинув, він переїхав жити та навчатися в інше місто, у військовому училищі. Батьки сумували за ним, особливо мама, бо вона хотіла йому іншої долі, але Кристофер стояв на своєму та вже через 2 роки закінчив училище. Він уже хотів у армію, але йому ще не було 18 років і він вирішив провести цей час очікування із сім'єю. Єдиним його страхом тоді було втратити близьку людину. Час проведений із батьками його трохи засмутив, він уже відчував тугу. Кристофер пішов у армію на службу у Харкові. Через те, що він раніше навчався у військовому, йому підняли звання. Було все не так, як у фільмах чи розповідях, було там дуже нудно, що дало переосмислити Кристофера ставлення, він гнався не за званням, а хотів рятувати людей, боронити державу, а вийшло, що були одні тренування. Після служби він подався у ряди поліції, щоб допомагати людям.Глава третя
Переосмислення
Пройшло декілька років, Максим перевівся у ЗСУ знову, де вже було набагато цікавіше. Під час одної зі спеціальних операцій сильно постраждали заложники, хоч Кристофер не був у цьому винний, це була не перша смерть, яку він бачив, але зараз він винив у ній себе. Хоч він і був навчений психологічно, але зараз було все по іншому. Кристофер взяв відпустку, щоб оговтатись. Він повернувся до батьків, його розгубленість не зникала, батьки нічого не могли вдіяти самотужки, батько знайшов одного психолога, який психологічно допомагав ветеранам. Він і справді зміг допомогти Кристоферові, правда не моментально. Через 2 місяці Кристофер повернувся до праці, але його тимчасово відсторонили від небезпечних операцій, від цього Кристоферу ставало погано, бо він завжди прагнув допомагати й не міг просто так марнувати час. Він рятував людей, як і раніше, але набагато акуратніше, бо став усвідомлювати цінність свого та людських життів.
Глава четверта
Наші дні
Кристоферу було за 22 рока, здається не багато, але він вже достатньо пережив. На той момент його батько вже був заступником директора та заможною людиною. Дідусь заробив багато грошей на посаді головного майстра на заводі. внукові розказував, що заробивши немалий капітал, почав давати людям мікрозайми під відсотки, на чому грошей стало ще більше. Максим разом із батьком та дідом створили свій центр допомоги ветеранам, до благодійності підбилося ще декілька людей та великих спонсорів. Усі ми усвідомлювали важкість людей, що зверталися. Кристофер на довго запам'ятав побачене на службі. Уже зараз він відчував легкість та невелику тривогу він почав дорожити близькими людьми.Скарга
