1. Дитинство
Я Олександр Буряк, звичайна дитина, що народилася 16 вересня, 2000 року в Харкові.
Я був оточений коханими батьками, які мене любили і цінували.
Мій батько Джордж працював на шахті і на свою зарплату балував мене.
Моя мама Марія постійно сиділа вдома та грала зі мною весь день.
У 2003 році, 16 вересня, у мій день народження я навчився ходити на ногах і залучив цим своїх батьків.
У 2004 році мене взяли в садок, де я більше часу проводив з однолітками.
У садочку мені дуже сподобалося, вихователі сильно мене тискали що я був таким пайкою.
У середині 2005 року мене покликали на виступ у садочку розповідати вірш.
Я був дуже щасливий і мені дали вивчити вірш "Ластівка".
Мої батьки були на виступі та слухали мій прекрасний голос.
Після виступу вихователька нам дала всім пакет із цукерками.
Майже під кінець садка я захворів і не зміг взяти участь у конкурсах.
Я довго не міг упокоритися з цим.
Коли настало літо був один із найважливіших етапів мого життя, а саме піти до школи, до першого класу.
Мені було там страшно.
Ну з часом я там звик і став відмінником.
Мене у 4 класі запросили на конкурс знання англійської мови.
За підсумками я виграв і почав вивчати англійську самостійно.
Перенесемося трохи далі... Я в 9 класі готувався до тесту і хотів перейти до 10 класу.
Мені на тесті було хвилююче і хочу зізнатися я трохи списав. 2016 під кінець школи я здав ще один тест і я до нього добре підготувався. Тест S.A.T теж один із найважливіших тестів для вступу до університетів.
Я пішов навчатися до медичного університету імені "Гіппократа". В університеті вже я підростав почав вчитися на хірурга
У середині навчання я сильно турбувався що не стану лікарем, але не впадав у відчай і вчив всю інформацію про хвороби. Наприклад: перша допомога при опіку руки, які види кровотеч є і скільки ступенів обморожень рук бувають. Під кінець університету я писав диплом і чудово його захистив. 2021 року я закінчив навчання в університеті. І ми тихенько перейдемо в доросле життя.
2. Доросле Життя
У дорослому житті я шукав роботу і куди влаштуватися. 2023, 11 січня, я знайшов роботу в лікарні Дніпра. Мені там дуже сподобалося, і знайшов там багато друзів. Один із них був мій найкращий друг Антон Буряк. Ми з ним завжди йшли випивати після роботи та ходили до комп'ютерного клубу. Але дружба була вічна.
Одного дня він звільнився і мені було сумно. Під час роботи я побачив багато чого. Ми з моїми колегами рятували людей, які знаходилися на заводі, які палахкотіли яскравим вогнем. На жаль, врятувати всіх не вдалося і загинуло двоє людей. Також ми проводили операцію з вилучення кулі з ділянки ноги.
У принципі, лікарні я почував себе як удома. Я навіть побував прямий на справжнісінькому інтерв'ю. Мене там питали, як ми працюємо тощо. Можна сказати я отримав якусь популярність кхе-кхе. Що говорив на інтерв'ю: Мене звуть Олександр Буряк, мені 24 роки, я працюю у лікарні Дніпра.
Я маю багато зв'язків з людьми які мені допоможуть у чомусь і я з ними в боргу не залишусь. Моя головна мета на даний момент життя стати заступником Глав. лікаря у лікарні Лехи Золото.
Я хотів допомагати як і складу, так і звичайним мешканцям округу. Я так і не змінив свою думку щодо своєї організації. Мені, як і раніше, подобатися там і я знаходжу в лікарні дуже цікавих людей, як до нас нещодавно приходив ув'язнений і просив нас сховати від співробітників Департаменту Корекції.
Було смішно. Ну от так. Звичайно я в лікарні не ледарю і знаходжу чим себе зайняти. Як розвезення медикаментів на склад, патрулюватиме округ Боун. і таке інше. Я люблю свою організацію та своїх колег. Я сподіваюся що у своєму житті не допускатиму багато помилок або когось засмучувати. Успіхів вам і зустрінемося в лікарні Дніпра.
Я Олександр Буряк, звичайна дитина, що народилася 16 вересня, 2000 року в Харкові.
Я був оточений коханими батьками, які мене любили і цінували.
Мій батько Джордж працював на шахті і на свою зарплату балував мене.
Моя мама Марія постійно сиділа вдома та грала зі мною весь день.
У 2003 році, 16 вересня, у мій день народження я навчився ходити на ногах і залучив цим своїх батьків.
У 2004 році мене взяли в садок, де я більше часу проводив з однолітками.
У садочку мені дуже сподобалося, вихователі сильно мене тискали що я був таким пайкою.
У середині 2005 року мене покликали на виступ у садочку розповідати вірш.
Я був дуже щасливий і мені дали вивчити вірш "Ластівка".
Мої батьки були на виступі та слухали мій прекрасний голос.
Після виступу вихователька нам дала всім пакет із цукерками.
Майже під кінець садка я захворів і не зміг взяти участь у конкурсах.
Я довго не міг упокоритися з цим.
Коли настало літо був один із найважливіших етапів мого життя, а саме піти до школи, до першого класу.
Мені було там страшно.
Ну з часом я там звик і став відмінником.
Мене у 4 класі запросили на конкурс знання англійської мови.
За підсумками я виграв і почав вивчати англійську самостійно.
Перенесемося трохи далі... Я в 9 класі готувався до тесту і хотів перейти до 10 класу.
Мені на тесті було хвилююче і хочу зізнатися я трохи списав. 2016 під кінець школи я здав ще один тест і я до нього добре підготувався. Тест S.A.T теж один із найважливіших тестів для вступу до університетів.
Я пішов навчатися до медичного університету імені "Гіппократа". В університеті вже я підростав почав вчитися на хірурга
У середині навчання я сильно турбувався що не стану лікарем, але не впадав у відчай і вчив всю інформацію про хвороби. Наприклад: перша допомога при опіку руки, які види кровотеч є і скільки ступенів обморожень рук бувають. Під кінець університету я писав диплом і чудово його захистив. 2021 року я закінчив навчання в університеті. І ми тихенько перейдемо в доросле життя.
2. Доросле Життя
У дорослому житті я шукав роботу і куди влаштуватися. 2023, 11 січня, я знайшов роботу в лікарні Дніпра. Мені там дуже сподобалося, і знайшов там багато друзів. Один із них був мій найкращий друг Антон Буряк. Ми з ним завжди йшли випивати після роботи та ходили до комп'ютерного клубу. Але дружба була вічна.
Одного дня він звільнився і мені було сумно. Під час роботи я побачив багато чого. Ми з моїми колегами рятували людей, які знаходилися на заводі, які палахкотіли яскравим вогнем. На жаль, врятувати всіх не вдалося і загинуло двоє людей. Також ми проводили операцію з вилучення кулі з ділянки ноги.
У принципі, лікарні я почував себе як удома. Я навіть побував прямий на справжнісінькому інтерв'ю. Мене там питали, як ми працюємо тощо. Можна сказати я отримав якусь популярність кхе-кхе. Що говорив на інтерв'ю: Мене звуть Олександр Буряк, мені 24 роки, я працюю у лікарні Дніпра.
Я маю багато зв'язків з людьми які мені допоможуть у чомусь і я з ними в боргу не залишусь. Моя головна мета на даний момент життя стати заступником Глав. лікаря у лікарні Лехи Золото.
Я хотів допомагати як і складу, так і звичайним мешканцям округу. Я так і не змінив свою думку щодо своєї організації. Мені, як і раніше, подобатися там і я знаходжу в лікарні дуже цікавих людей, як до нас нещодавно приходив ув'язнений і просив нас сховати від співробітників Департаменту Корекції.
Було смішно. Ну от так. Звичайно я в лікарні не ледарю і знаходжу чим себе зайняти. Як розвезення медикаментів на склад, патрулюватиме округ Боун. і таке інше. Я люблю свою організацію та своїх колег. Я сподіваюся що у своєму житті не допускатиму багато помилок або когось засмучувати. Успіхів вам і зустрінемося в лікарні Дніпра.
