Дитинство: Народився Роберт 1999 року у славному місті Харків. Маленький хлопчик був не із бідної сім'ї: батько був одним з керівників на вугільнодобувній фабриці, дід був полковником в ЗСУ а мати займала посаду директора у місцевій школі, тому з самого дитинства у Роберта було все, що він побажає, але ж не дивлячись на це, попри опасіння рідних, він не піддався грошовій спокусі та залишився щедрим, добрим та справедливим хлопчиком, котрий ніколи не жалів батьківських грошей на своїх друзів та потребуючих на це людей.
Через свій активний та дружній характер мав багато товарищів. ДІтвора тягнулася за ним і батьки почали помічати це, його лідерські та ораторські якості. Через це, як Роберта підросте вирішили віддати його до військового ліцею, щоб в подальшому він пішов по стопам діда, і став офіцером, зайнявши керівну посаду. Батьки закладати в своєму сині лише кращі якості, можливо саме через батьківську любов та турботу хлопець став тим ким є наразі. Перше кохання яке тривало не довго, перша суперечка, перші цигарки за школою... Але це все було не довго бо хлопця всі кинули і навіть друзі. Батьки його підтримувал і забеспечували як могли і хлопець даже цьому був радий. Хоть і батьки не приділяли багато часу Роберту но він їх цінив за все даже за те що вони в нього є живі. І старався допомагати батькам як міг маленькими справами
Юнатство: Після 14 років Роберт зрозумів що надалі так відбуватись не може і вирішив він стати кращим ніж був! він кинув палити кинув всі свої погані звички і далі хотів жити зовсім один і хотів зовсім сам себе підняти у житті і не залежати ні відкого і сам на себе заробляти. тому він пішов в 14 років підробляти родавав листівки і за 3 місяця вже назбирав 40.000 гривень щоб зняти житло і в подальшому добре вчитись і поступити в військовий вищий ліцей. ось після трьох місяців важкої праці Роберт все ж таки зняв житло та розпочав все з чистого листа. звісно батьки були не дуже задоволині бо хотіли самі роберту все дати і життя і освіту. після двух місяців проживання Роберта в сомному житлі він найшов собі нових друзів новий колектив з яким він навчався. Але життя склалося наперекосяк його завжди недооцінювали не всі хотіли зним спілкуватись і даже його були побили бо він не дав списувати домашне далі його ще й і пограбували все що в нього було. Але Роберт спокійний і відреагував на це не злопамятно бо одразуж пішов працювати грузчиком. Тут було дуже важко бо потрібно було вспівати і зі школою і з уроками і з роботою і він з цим всим спралявся як міг. Будучи юнаком він розумів що за роботи грузчика може себе покалічити і його не візьмуть в ліцей бо там потрібно здороих юнаків але в той же час розумів що якщо не буде працювати то помре з голоду бо не буде грошей щоб ібо щось купити. Одного дня як працюючи грузчиком піднявши диван він заробив грижу. Щоб вилікувати її на той час це стояло чимало грошей і він не хотів їх тратити бо думав що грижа це всього лиш дурниці. пройшло 2 роки Роберту стукнуло 16 і в нього почали проявлятись симптоми грижі і сильного болю він звернувся в лікарню після чого його направили в хірургічне відділеня де йому сказали що йому потрібна негайна операція яка коштуватиме 500.000 гривень... на той час це були дуже великі гроші для Роберта але він погодився і йому зробили операцію на яку віддав свої остані кошти. після операції Робнрт був як новий і почував себе дуже добре. Пройшло 2 роки Роберт закінчив школу з червоним дипломом на відмінно та поступив в військовий юнацький ліцей. Там було не легко кожний день всіляки тринування ходьба на плацу по 4 години але після чотирьох років навчання він отримав звання капітан. ось таким було його юнацьке життя.
Доросле життя: Роберт після ліцею пішов в армію де йому було 22 роки і був він в армії капітаном служив дуже добре з хорошими характеристиками його всі дуже любили як командира. Роберт бу впевниний що здобуде свою ціль а його ціль була стати Генералом і довести батькам що він їхня гордість і достойний син сімї. Але і командиром в лавах зсу прийшлось йому багато чого пережити. Служив Роберт достойно своєї посади і любив свою неньку Україну. після двох місяців служби розпочалось повномаштабне вторгнення *********************************** в Україну. Через це вторгнення постраждала його сімя а точніше прилетіла ракета в дім та вбило всю його сімю. муками та стражданнями Роберт єлі зміг це пережити та в той же день пішов відвойовувати своє місто Харків там були запеклі бої Роберт зі своєю бригадою бився як міг всю його бригду розстріляли а Роберта взяли у полон де його катували та сильно питали. Роберт звісно нічого не сказав та мовчав йому грозили за це стратити його але Роберту було всерівно бо він любив свою неньку Україну т нізащо її не придав. В полоні він був не довго а всього лиш місяць після чого він звідти втік, забравши собою ще хлопців зсу які були разом зним в полоні. Втікаючи Роберт натикнувся на російського командира полковника армії рф, побачивши його він з одного удару вирубив тог полковника та потащив за собою. Ось він дібрався до річки якою можна було переплисти на друг бік і там його зустріли б наші бійці. Глибина річки була понад 7 метрів, але Роберт не злякався він з дерева зробив невеличкий човник і взяв на себе того полконика і начав плисти разом із ним і хлопцями зсу. його ціллю було вижити врятувати хлопців і взяти в полон того полковника рф. Плили вони аж цілих 2 дні, були дуже втомлені та голодні. Але тримався Роберт до останнього як тіки міг. Ось через 2 дня вони добралися до берега там де на них чекали наші збройні сили. Його і хлопців яких він врятував переоділи та нагодували. На другий день після цього йому вручили медаль за відвагу і за героїчний вчинок, і подяку за те що зміг взяти в полон цілого полковника рф. Далі Роберт ще пішов воювати та відстоювати інші міста.
Теперішній час: Я вже привик до цього всього що зімною сталося і напевно так все має бути... якщо ж так дав Бог тоді амінь. Роберт тепер віруючий і не дивлячись на всі пригоди які трапились він продовжує свою службу і вже отримав звання майор але і надалі хоче здобути свою ціль а саме Генерала. Країна процвітає з самим кращим призедентом Володимиром Зеленським. І все ми відбудуєм потрібен час. А Роберту вже 23 роки стукнуло і хоче він найти свою половинку на якій би одружився і прожив все своє життя. Але поки що нікого Роберт віддає честь своїй батківщині де він народився і наколи не забуде их катів які погубили його сімю. Роберт дуже вдячний сімї за те що ті його виховували як тільки могли і ось вже кінець нашої історії пора прощатись друзі))) дякую за увагу.*Ням*
Через свій активний та дружній характер мав багато товарищів. ДІтвора тягнулася за ним і батьки почали помічати це, його лідерські та ораторські якості. Через це, як Роберта підросте вирішили віддати його до військового ліцею, щоб в подальшому він пішов по стопам діда, і став офіцером, зайнявши керівну посаду. Батьки закладати в своєму сині лише кращі якості, можливо саме через батьківську любов та турботу хлопець став тим ким є наразі. Перше кохання яке тривало не довго, перша суперечка, перші цигарки за школою... Але це все було не довго бо хлопця всі кинули і навіть друзі. Батьки його підтримувал і забеспечували як могли і хлопець даже цьому був радий. Хоть і батьки не приділяли багато часу Роберту но він їх цінив за все даже за те що вони в нього є живі. І старався допомагати батькам як міг маленькими справами
Юнатство: Після 14 років Роберт зрозумів що надалі так відбуватись не може і вирішив він стати кращим ніж був! він кинув палити кинув всі свої погані звички і далі хотів жити зовсім один і хотів зовсім сам себе підняти у житті і не залежати ні відкого і сам на себе заробляти. тому він пішов в 14 років підробляти родавав листівки і за 3 місяця вже назбирав 40.000 гривень щоб зняти житло і в подальшому добре вчитись і поступити в військовий вищий ліцей. ось після трьох місяців важкої праці Роберт все ж таки зняв житло та розпочав все з чистого листа. звісно батьки були не дуже задоволині бо хотіли самі роберту все дати і життя і освіту. після двух місяців проживання Роберта в сомному житлі він найшов собі нових друзів новий колектив з яким він навчався. Але життя склалося наперекосяк його завжди недооцінювали не всі хотіли зним спілкуватись і даже його були побили бо він не дав списувати домашне далі його ще й і пограбували все що в нього було. Але Роберт спокійний і відреагував на це не злопамятно бо одразуж пішов працювати грузчиком. Тут було дуже важко бо потрібно було вспівати і зі школою і з уроками і з роботою і він з цим всим спралявся як міг. Будучи юнаком він розумів що за роботи грузчика може себе покалічити і його не візьмуть в ліцей бо там потрібно здороих юнаків але в той же час розумів що якщо не буде працювати то помре з голоду бо не буде грошей щоб ібо щось купити. Одного дня як працюючи грузчиком піднявши диван він заробив грижу. Щоб вилікувати її на той час це стояло чимало грошей і він не хотів їх тратити бо думав що грижа це всього лиш дурниці. пройшло 2 роки Роберту стукнуло 16 і в нього почали проявлятись симптоми грижі і сильного болю він звернувся в лікарню після чого його направили в хірургічне відділеня де йому сказали що йому потрібна негайна операція яка коштуватиме 500.000 гривень... на той час це були дуже великі гроші для Роберта але він погодився і йому зробили операцію на яку віддав свої остані кошти. після операції Робнрт був як новий і почував себе дуже добре. Пройшло 2 роки Роберт закінчив школу з червоним дипломом на відмінно та поступив в військовий юнацький ліцей. Там було не легко кожний день всіляки тринування ходьба на плацу по 4 години але після чотирьох років навчання він отримав звання капітан. ось таким було його юнацьке життя.
Доросле життя: Роберт після ліцею пішов в армію де йому було 22 роки і був він в армії капітаном служив дуже добре з хорошими характеристиками його всі дуже любили як командира. Роберт бу впевниний що здобуде свою ціль а його ціль була стати Генералом і довести батькам що він їхня гордість і достойний син сімї. Але і командиром в лавах зсу прийшлось йому багато чого пережити. Служив Роберт достойно своєї посади і любив свою неньку Україну. після двох місяців служби розпочалось повномаштабне вторгнення *********************************** в Україну. Через це вторгнення постраждала його сімя а точніше прилетіла ракета в дім та вбило всю його сімю. муками та стражданнями Роберт єлі зміг це пережити та в той же день пішов відвойовувати своє місто Харків там були запеклі бої Роберт зі своєю бригадою бився як міг всю його бригду розстріляли а Роберта взяли у полон де його катували та сильно питали. Роберт звісно нічого не сказав та мовчав йому грозили за це стратити його але Роберту було всерівно бо він любив свою неньку Україну т нізащо її не придав. В полоні він був не довго а всього лиш місяць після чого він звідти втік, забравши собою ще хлопців зсу які були разом зним в полоні. Втікаючи Роберт натикнувся на російського командира полковника армії рф, побачивши його він з одного удару вирубив тог полковника та потащив за собою. Ось він дібрався до річки якою можна було переплисти на друг бік і там його зустріли б наші бійці. Глибина річки була понад 7 метрів, але Роберт не злякався він з дерева зробив невеличкий човник і взяв на себе того полконика і начав плисти разом із ним і хлопцями зсу. його ціллю було вижити врятувати хлопців і взяти в полон того полковника рф. Плили вони аж цілих 2 дні, були дуже втомлені та голодні. Але тримався Роберт до останнього як тіки міг. Ось через 2 дня вони добралися до берега там де на них чекали наші збройні сили. Його і хлопців яких він врятував переоділи та нагодували. На другий день після цього йому вручили медаль за відвагу і за героїчний вчинок, і подяку за те що зміг взяти в полон цілого полковника рф. Далі Роберт ще пішов воювати та відстоювати інші міста.
Теперішній час: Я вже привик до цього всього що зімною сталося і напевно так все має бути... якщо ж так дав Бог тоді амінь. Роберт тепер віруючий і не дивлячись на всі пригоди які трапились він продовжує свою службу і вже отримав звання майор але і надалі хоче здобути свою ціль а саме Генерала. Країна процвітає з самим кращим призедентом Володимиром Зеленським. І все ми відбудуєм потрібен час. А Роберту вже 23 роки стукнуло і хоче він найти свою половинку на якій би одружився і прожив все своє життя. Але поки що нікого Роберт віддає честь своїй батківщині де він народився і наколи не забуде их катів які погубили його сімю. Роберт дуже вдячний сімї за те що ті його виховували як тільки могли і ось вже кінець нашої історії пора прощатись друзі))) дякую за увагу.*Ням*
