Народження
Тимур народився 20 листопада 2003 року в м. Київ, пологовий будинок №1. За 500м від нього і був його перший дім. Родина Тимура була зовсім не заможня. Батько був капітаном міліції, а мати працювала на 3-х роботах, постійно змінюючи їх. Жили вони в однокімнатній квартирі в 10-ти поверхівці на вул. Максима Кривоноса. Ця квартира дісталась родині завдяки нелегкій історії служби батька Тимура - Володимир в міліції охорони.
Раннє дитинство
Тимур був дитиною з дуже поганим імунітетом. Він постійно сильно хворів, через що рідко коли грався з дітьми однолітками на вулиці. Адже поки інші діти грали в пісочниці, Тимур проходив лікування в дитячій лікарні, та трохи рідше вдома. Не дивно, що Тимур почав бути асоціальним. В віці 4-х років він трошки зміцнив стан здоров'я та вже хворів набагато менше та в більш легкій формі. Але через довгий період, який він не спілкувався з однолітками він постійно боявся та соромився лишатись без дорослих, або знайомитись із новими людьми. Саме тому дитячий садочок був для Тимура та його батьків більше покаранням аніж місцем, де хочеться веселитись. Але не дивлячись на сіру картинку довкола, кожного разу коли в небі пролітав літак, Тимур завмирав та слухав звуки його двигунів, швидко бігаючи поглядом по небу, щоб знайти велику пташку. Мабуть, це було однією з небагатьох речей, яка займала та цікавила Тимура.
Дитинство
Коли Тимуру було 5 років, на фоні поганих стосунків, вічної брехні та важких фінансових умов батьки Тимура розлучаються. Право на опіку дитини довелось отримувати через суд. Але після розлучення мати Тимура - Марія швидко "стала на ноги". Вона знайшла стабільну прибуткову роботу, та людину, яку дійсно кохає. Тому суд обрав право опіки на честь матері, вважаючи, що вона зможе надати більш сприятливі умови для дитини.
Саме тут починається нова сторінка в історії Тимура. Тепер він живе в місті Бориспіль - найбільших повітряних воротах України. Тут він пішов до садочку, де вже зміг знайти собі перших друзів. Тимур потроху ставав комунікабельним. Він вже легше знайомився з новими для нього людьми, без проблем знаходив спільні інтереси з однолітками.
Саме тут починається нова сторінка в історії Тимура. Тепер він живе в місті Бориспіль - найбільших повітряних воротах України. Тут він пішов до садочку, де вже зміг знайти собі перших друзів. Тимур потроху ставав комунікабельним. Він вже легше знайомився з новими для нього людьми, без проблем знаходив спільні інтереси з однолітками.
Школа
До 6-го класу у Тимура вже були свої друзі, кращі друзі, перше кохання та навіть власна компанія, де він був лідером. Коли Тимуру було 10 років почалась війна на Донбасі. Його рідний батько пішов туди добровольцем, звідки підтримував зв'язок із сином в телефонному режимі. Коли Володимиру давали відпустку, він приїжджав до Тимура в Бориспіль та проводив із ним час разом. Під час однієї з таких зустрічей батько розповів Тимуру про авіаційні симулятори, якими він захоплюється. Виявляється, можна з власного комп'ютера повністю симулювати політ справжнього великого літака. Після цієї розмови Тимур отримав в подарунок ігровий штурвал, щоб керувати літаком в симуляторі.
З цього часу Тимур почав активно цікавитись авіацією, але ще досі на рівні дитини. Тим не менш, він вже кожного разу прислуховувався до звуків літаків, що доносились зі сторони аеропорту та регулярно вивчав кабіну пілотів в домашньому симуляторі.
З 7-го класу Тимур вступив до гуртку редакторів шкільної газети. Як виявилось, у Тимура була чудово розвинена фантазія та уява, саме тому він досить часто в вільний час писав цікаві статті до шкільної газети. З цього часу в шкільній газеті все частіше можна було побачити друковане інтерв'ю з викладачами, завучами та навіть самою директрисою! Але нажаль, чи на щастя, Україна це не Американський серіал і тут такі речі як шкільна газета, заняття на свіжому повітрі та інші ініціативи довго не живуть. От і шкільна газета проіснувала всього 1.5 роки та через брак попиту зникла як і багато інших шкільних проєктів. Тож Тимур по мірі свого зростання змінював хоббі і здавалось, що авіація його більше не вабила. Але це і не дивно, адже в дитячі роки у всіх швидко змінюються плани на майбутнє.
В 9-му класі Тимур вже твердо вирішив що він хоче бути пілотом цивільної авіації. Але цього разу, це бажання з'явилось наче потужний вибух, що перегорнув його внутрішню свідомість догори ногами. Від цього моменту все життя молодого юнака було наповнено авіацією та всім, що із нею пов'язано. Тимур почав активно літати в авіасимуляторі, але вже не просто бавлячись, а дотримуючись всіх авіаційних правил. Він вступив до міжнародної спілки віртуальних пілотів, де постійно здобував знання щодо польотів. Також у Тимура був свій невеликий дивізіон віртуальних пілотів, де він займав місце лідера, та постійно кординував спільну роботу. Тимуру довелось поєднати два своїх хоббі в одне - він став редактором інформаційного каналу про авіцію. Тут він міг реалізовувати себе як креативну людину, яка вміє описати щось десятками різних способів при цьому пишучи та дізнаючись про сенс свого життя - авіацію.
Тимур був настільки впевнений в своєму бажанні, що він навмисне навіть не намагався розглянути інші варіанти розвитку свого майбутнього окрім як в авіації. Саме тому після закінчення 11-го класу всі 4 заявки на вступ були до Національного Авіаційного Університету та всі 4 на авіаційну спеціальність.
З цього часу Тимур почав активно цікавитись авіацією, але ще досі на рівні дитини. Тим не менш, він вже кожного разу прислуховувався до звуків літаків, що доносились зі сторони аеропорту та регулярно вивчав кабіну пілотів в домашньому симуляторі.
З 7-го класу Тимур вступив до гуртку редакторів шкільної газети. Як виявилось, у Тимура була чудово розвинена фантазія та уява, саме тому він досить часто в вільний час писав цікаві статті до шкільної газети. З цього часу в шкільній газеті все частіше можна було побачити друковане інтерв'ю з викладачами, завучами та навіть самою директрисою! Але нажаль, чи на щастя, Україна це не Американський серіал і тут такі речі як шкільна газета, заняття на свіжому повітрі та інші ініціативи довго не живуть. От і шкільна газета проіснувала всього 1.5 роки та через брак попиту зникла як і багато інших шкільних проєктів. Тож Тимур по мірі свого зростання змінював хоббі і здавалось, що авіація його більше не вабила. Але це і не дивно, адже в дитячі роки у всіх швидко змінюються плани на майбутнє.
В 9-му класі Тимур вже твердо вирішив що він хоче бути пілотом цивільної авіації. Але цього разу, це бажання з'явилось наче потужний вибух, що перегорнув його внутрішню свідомість догори ногами. Від цього моменту все життя молодого юнака було наповнено авіацією та всім, що із нею пов'язано. Тимур почав активно літати в авіасимуляторі, але вже не просто бавлячись, а дотримуючись всіх авіаційних правил. Він вступив до міжнародної спілки віртуальних пілотів, де постійно здобував знання щодо польотів. Також у Тимура був свій невеликий дивізіон віртуальних пілотів, де він займав місце лідера, та постійно кординував спільну роботу. Тимуру довелось поєднати два своїх хоббі в одне - він став редактором інформаційного каналу про авіцію. Тут він міг реалізовувати себе як креативну людину, яка вміє описати щось десятками різних способів при цьому пишучи та дізнаючись про сенс свого життя - авіацію.
Тимур був настільки впевнений в своєму бажанні, що він навмисне навіть не намагався розглянути інші варіанти розвитку свого майбутнього окрім як в авіації. Саме тому після закінчення 11-го класу всі 4 заявки на вступ були до Національного Авіаційного Університету та всі 4 на авіаційну спеціальність.
Студентські часи
Перший курс став для Тимура випробовуванням, адже в державному ВНЗ все було не так, як він собі малював в голові. Тим не менш, він продовжуав цікавитись авіацією та планувати майбутнє як пілот цивільної авіації. Через 2 місяці навчання всі заклади закрились на карантин через пандемію. Тимур продовжував вчитись, але все ж, більшість часу він проводив біля аеропорту, просто сидячі і дивлячись на велитеньских білих залізних птахів, що здіймаються в небо. Він малював собі картинку щасливого життя, і впринципі його життя було наповнене барвами, друзями та позитивом. Про Тимура всі казали що його неможливо побачити на публіці сумним.
Війна. Інше життя та сьогодення
Але всі мрії Тимура були жорстоко знищені разом з безліччю невинних людей клятим "рускім міром". Почалась війна. В перший день Тимур був розгублений, він не знав що робити, але його друзі їхали до Харкова надавати гуманітарну допомогу першим постраждалим, тож він поїхав із ними. Його друзі були студентами журналістики в НАУ, та по прибуттю до Харкова вони приєднались до спілки волонтерів-журналістів. Через 6 місяців війни Тимур встиг побувати на деокупованих територіях та побачив всю міць пропаганди ворога. Люди, яким він надавав допомогу були наче відрізані від зовнішнього світу. І Тимур прийняв рішення стати на шлях журналістики. Він подав документи на переведення з авіаційної спеціальності на спеціальність журналіста, і його заявка була схвалена. Тимура прийняли до журналістів як стажера в якесь регіональне ЗМІ. Тим не менш, Тимур отримав свій перший досвід журналіста будучи ще на 4-му курсі навчання.
Після отримання диплому Тимур залишився в Харкові. Він дуже хотів спробувати себе в якості журналіста в ЗМІ "1+1". І у нього вийшло! Його прийняли стажером, але офіційно вже в ЗМІ, яке знає вся Україна! За короткий термін часу Тимур показав себе зі сторони працьовитого, відповідального та надійного співробітника.
Тимур не забув минуле життя... Він просто відклав його на потім... коли не буде війни. А зараз, навіть під час війни Тимур займається тим, що йому подобається. Нести людям правду, показувати все як є - це тепер сенс його життя.
На сьогоднішній день Тимур вже чітко знає чого він хоче - допомагати людям. Його допомога полягає у висвітленні подій, які приховують від людей, роблячи з них маріонеток. Тимур має плани надихнути так само сотні юних і не тільки журналістів, щоб створити потужну злагоджену команду, яка буде працювати на звичайних людей, та робити все для них. Тимур має страх знову втратити те, чим він живе. Втратити не по своїй вині, не маючи змогу все це виправити. Але він усвідомив, що його шлях лежить тут. І він буде боротись за нього до кінця!
Після отримання диплому Тимур залишився в Харкові. Він дуже хотів спробувати себе в якості журналіста в ЗМІ "1+1". І у нього вийшло! Його прийняли стажером, але офіційно вже в ЗМІ, яке знає вся Україна! За короткий термін часу Тимур показав себе зі сторони працьовитого, відповідального та надійного співробітника.
Тимур не забув минуле життя... Він просто відклав його на потім... коли не буде війни. А зараз, навіть під час війни Тимур займається тим, що йому подобається. Нести людям правду, показувати все як є - це тепер сенс його життя.
На сьогоднішній день Тимур вже чітко знає чого він хоче - допомагати людям. Його допомога полягає у висвітленні подій, які приховують від людей, роблячи з них маріонеток. Тимур має плани надихнути так само сотні юних і не тільки журналістів, щоб створити потужну злагоджену команду, яка буде працювати на звичайних людей, та робити все для них. Тимур має страх знову втратити те, чим він живе. Втратити не по своїй вині, не маючи змогу все це виправити. Але він усвідомив, що його шлях лежить тут. І він буде боротись за нього до кінця!
