Дитинство
Сагайдачний Іван Володимирович народився 15.11.2000 року в славетному місті де зароджувалось славне військо козацьке, в місті Запоріжжя. З дитинства був щирим украхнцем. Виріс в звичайній не багатій сім'ї, мали невелику хату на острові Хортиця, острів з якого розливається воля й козачество на всю Україну. Батько був справжнім козаком, вчив маленького Івана як треба поводитися зі зброєю. Мати була звичайною домогосподаркою. Проблеми почалися ще з дитинства, по сусідству жила сім'я циган та росіян які постійно ображали родину Івана через те що вони розмовляли українською мовою та були українцями. Але маленький Іван був дуже добрий, і завжди все вибачав. Коли син сусідів впав в яму, то саме Іван перший стрибнув за ним, хоч і сам був увесь в синцях але допоміг росіянові.
"Чого мене в України ображають за те що я українець? Хіба так повинно бути? Я обов'язково їм помщу"
Підлітковий вік
Вчився Іван дуже добре, був відминником який йшов на золоту медаль, особливо полюбляв історію рідного краю. Але нажаль вчився він у російській школі, де було багато росіян. Кожен раз маленький хлопчик намагався стати краще, за для того щоб справедливість перемогла, щоб українців більше не притисняли на їх рідній землі. Івана знову ображали через те що він був українцем. Його лють до людей іншої національності зростала разом з ним. У листопаді 2013 року, ще малий по віку але вже дорослий по розуму Іван побачив по телевізору революцію гідності у Києві, зібрав сумку і не сказавши батькам купив квиток на гроші які мав і вирушив до Києва. Приймав активну участь у революціїї, загортовував свій дух у боях за незалежність України, йшов у перших рядах з гаслами "Воля або смерть" та "Українська нація понад усе". 14 річний Іван за свою сміливість став дуже популярним серед активістів та зайняв посаду командира відділення "Правого сектора". Він вів в бій своїх хлопців кожен раз здобувая перемогу та отримаючи все більше слави. В одному із запеклих боїв отримав поранення та був направленний до шпиталю. На превеликий жаль для Івана перемогу на майдані він не зустрів, через те що проходив реабілітацію.
"Ми робимо все заради того щоб жила українська нація, зараз гинуть найкращи сини україни, гине цвіт нашої нації, тому я тут, тому ми тут, щоб не дати ворогам нашу неньку!"
Студентство
Пройшовши реабілітацію, Іван вирішив залишитися у Києві, але не встиг він відійти від подій на майдані як у квітні 2014 року почалась російсько-українська війна. Сагайдачний приймає рішення боронити свою державу. Для цього Іван вирішив повернутися додому щоб побачити рідних та вирушити на фронт. Підїхавши до Запоріжжя, Іван бачить рідні краєвиди, насолоджується Дніпром, та своїм рідним острівом, прийшовши на свою рідну вулицю Іван бачить тільки спалену хату... Одразу він почав бігати по сусідах та дізнаватися що трапилось, одна стара жінка розповіла йому що сім'я росіян спалила хату Сагайдачних коли почалась війна. Іван вже не бачив нічого, його очі були повністю залити люттю, знайшовши під завалами схованку з батьковими шаблями, Іван в ночи проліз через паркан сусідей, та кожного члена родини росіян, без жалю та страху він рубав їх наче різав моркву чи огірки на салат. Коли він втік з місця злочину і прийшов в себе, він не міг повірити в те що зробив, це точно був не він, наче його підмінили...
"Це точно був не я, я не міг цього зробити, і в той момент я почув голос у голові який казав: "міг, це був ти, випусти мене назовні, давай покажемо всім нашу силу"
Доросле життя
Після подій 2014 році, Іван втік на донбас, знайшовши зброю з вбитого росіянина, він приєднався до хлопців з батальйону "Азов" і до 2018 провоював з ними, мав великий бойвий досвід. Одного разу під час бою Іванова друга особистісь взяла верх, він встав в повний зріст та почав стріляти і йти в бік ворога, його побратим підбіг до нього на в цей зайкрив собою від кулі снайпера, побратим не вижив.. Під час штурму друга особистість Івана не раз виходила назовні, та він без жалю вбивав своїх ворогів.
Після поранення він вирішив приєднатися до лав Національної Поліції України (далі НПУ) у місті Харків. Але довго в рядових залишатися він не хотів, дізнавшись що за гроші можна купити посаду та звання, Іван став спочатку командиром відділення потім заступником командира взводу, далі командиром взвода і в 20 роки зайняв посаду керівника КОРДу та звання підполковника НПУ. Усі були раді тому що Іван був дуже гарним співробітником який завжди допомогав усім. Зайнявши таку високу посаду Іван дізнався про всі схеми НПУ, його голос в голові почав лунати все частіше, кожен раз при затримці злочінця він чув щось накшталт "відпусти його за гроші", або коли проходив повз КПЗ він чув "візьми хабар та відпусти його" якийсь час Івану вдавалось триматися, але в один день він взяв перший хабар, не велика сума, відпустив людину яка виїхала на зустрічну смугу, але це був початок неминуючого. Іван почав брати все більші хабарі, почав відпускати злочінців. Але працював він добре, був підвищенний до звання полковник, де в нього ще більш розв'язувалися руки. Іван для своїх років був дуже розумний, також він був дуже хитрим, був людиною яка пройшла війну, втратила родину, та втратила багато побратимів. Коли генерал пішов на пенсію, Іван вирішив зайняти його посаду, але МВС обрали іншого кандидата, друга Івана. Сагайдачний був радий за друга але його друга особистісь вирішила інакше. Зібравши все необхідне в темну ніч Іван викрав нового генерала, вивіз його в інше місто де без жалю вбив та заховав тіло свого друга. Користуючись положенням видалив всі записи з камер спостереження де його було помітно, а також зробив собі алібі, тому Івана ніхто не підозрював. Так як кандидатів більше не було у віці 22 роки Іван стає генералом НПУ м.Харків розв'язавши собі руки для всіх злодіянь.
Користуючись положенням Івану вдалося відкрити підпільне казино, а також він постійно крав гроші з бюджету який виділявся на НПУ. Одного разу під час набору до його кабінету зайшов новий співробітник, це був той циган який ображав його в дитинстві, легким рухом руки Іван вихватив ніж який лежав у його тумбі, і кинув в новенького, але через те що підполковник встиг сбити руку Іванові то Сагайдачний не попав, переляканний циган звільнинвся та написав заяву на Івана до СБУ, але через зв'язки все забули. Так і живе генерал поліції у щоденній боротьбі зі своєю неконтральованною агресією, беручі хабарі та не жалкуючи жодну людину, не раз зриваючись на побратимів.
Сагайдачний Іван Володимирович народився 15.11.2000 року в славетному місті де зароджувалось славне військо козацьке, в місті Запоріжжя. З дитинства був щирим украхнцем. Виріс в звичайній не багатій сім'ї, мали невелику хату на острові Хортиця, острів з якого розливається воля й козачество на всю Україну. Батько був справжнім козаком, вчив маленького Івана як треба поводитися зі зброєю. Мати була звичайною домогосподаркою. Проблеми почалися ще з дитинства, по сусідству жила сім'я циган та росіян які постійно ображали родину Івана через те що вони розмовляли українською мовою та були українцями. Але маленький Іван був дуже добрий, і завжди все вибачав. Коли син сусідів впав в яму, то саме Іван перший стрибнув за ним, хоч і сам був увесь в синцях але допоміг росіянові.
"Чого мене в України ображають за те що я українець? Хіба так повинно бути? Я обов'язково їм помщу"
Підлітковий вік
Вчився Іван дуже добре, був відминником який йшов на золоту медаль, особливо полюбляв історію рідного краю. Але нажаль вчився він у російській школі, де було багато росіян. Кожен раз маленький хлопчик намагався стати краще, за для того щоб справедливість перемогла, щоб українців більше не притисняли на їх рідній землі. Івана знову ображали через те що він був українцем. Його лють до людей іншої національності зростала разом з ним. У листопаді 2013 року, ще малий по віку але вже дорослий по розуму Іван побачив по телевізору революцію гідності у Києві, зібрав сумку і не сказавши батькам купив квиток на гроші які мав і вирушив до Києва. Приймав активну участь у революціїї, загортовував свій дух у боях за незалежність України, йшов у перших рядах з гаслами "Воля або смерть" та "Українська нація понад усе". 14 річний Іван за свою сміливість став дуже популярним серед активістів та зайняв посаду командира відділення "Правого сектора". Він вів в бій своїх хлопців кожен раз здобувая перемогу та отримаючи все більше слави. В одному із запеклих боїв отримав поранення та був направленний до шпиталю. На превеликий жаль для Івана перемогу на майдані він не зустрів, через те що проходив реабілітацію.
"Ми робимо все заради того щоб жила українська нація, зараз гинуть найкращи сини україни, гине цвіт нашої нації, тому я тут, тому ми тут, щоб не дати ворогам нашу неньку!"
Студентство
Пройшовши реабілітацію, Іван вирішив залишитися у Києві, але не встиг він відійти від подій на майдані як у квітні 2014 року почалась російсько-українська війна. Сагайдачний приймає рішення боронити свою державу. Для цього Іван вирішив повернутися додому щоб побачити рідних та вирушити на фронт. Підїхавши до Запоріжжя, Іван бачить рідні краєвиди, насолоджується Дніпром, та своїм рідним острівом, прийшовши на свою рідну вулицю Іван бачить тільки спалену хату... Одразу він почав бігати по сусідах та дізнаватися що трапилось, одна стара жінка розповіла йому що сім'я росіян спалила хату Сагайдачних коли почалась війна. Іван вже не бачив нічого, його очі були повністю залити люттю, знайшовши під завалами схованку з батьковими шаблями, Іван в ночи проліз через паркан сусідей, та кожного члена родини росіян, без жалю та страху він рубав їх наче різав моркву чи огірки на салат. Коли він втік з місця злочину і прийшов в себе, він не міг повірити в те що зробив, це точно був не він, наче його підмінили...
"Це точно був не я, я не міг цього зробити, і в той момент я почув голос у голові який казав: "міг, це був ти, випусти мене назовні, давай покажемо всім нашу силу"
Доросле життя
Після подій 2014 році, Іван втік на донбас, знайшовши зброю з вбитого росіянина, він приєднався до хлопців з батальйону "Азов" і до 2018 провоював з ними, мав великий бойвий досвід. Одного разу під час бою Іванова друга особистісь взяла верх, він встав в повний зріст та почав стріляти і йти в бік ворога, його побратим підбіг до нього на в цей зайкрив собою від кулі снайпера, побратим не вижив.. Під час штурму друга особистість Івана не раз виходила назовні, та він без жалю вбивав своїх ворогів.
Після поранення він вирішив приєднатися до лав Національної Поліції України (далі НПУ) у місті Харків. Але довго в рядових залишатися він не хотів, дізнавшись що за гроші можна купити посаду та звання, Іван став спочатку командиром відділення потім заступником командира взводу, далі командиром взвода і в 20 роки зайняв посаду керівника КОРДу та звання підполковника НПУ. Усі були раді тому що Іван був дуже гарним співробітником який завжди допомогав усім. Зайнявши таку високу посаду Іван дізнався про всі схеми НПУ, його голос в голові почав лунати все частіше, кожен раз при затримці злочінця він чув щось накшталт "відпусти його за гроші", або коли проходив повз КПЗ він чув "візьми хабар та відпусти його" якийсь час Івану вдавалось триматися, але в один день він взяв перший хабар, не велика сума, відпустив людину яка виїхала на зустрічну смугу, але це був початок неминуючого. Іван почав брати все більші хабарі, почав відпускати злочінців. Але працював він добре, був підвищенний до звання полковник, де в нього ще більш розв'язувалися руки. Іван для своїх років був дуже розумний, також він був дуже хитрим, був людиною яка пройшла війну, втратила родину, та втратила багато побратимів. Коли генерал пішов на пенсію, Іван вирішив зайняти його посаду, але МВС обрали іншого кандидата, друга Івана. Сагайдачний був радий за друга але його друга особистісь вирішила інакше. Зібравши все необхідне в темну ніч Іван викрав нового генерала, вивіз його в інше місто де без жалю вбив та заховав тіло свого друга. Користуючись положенням видалив всі записи з камер спостереження де його було помітно, а також зробив собі алібі, тому Івана ніхто не підозрював. Так як кандидатів більше не було у віці 22 роки Іван стає генералом НПУ м.Харків розв'язавши собі руки для всіх злодіянь.
Користуючись положенням Івану вдалося відкрити підпільне казино, а також він постійно крав гроші з бюджету який виділявся на НПУ. Одного разу під час набору до його кабінету зайшов новий співробітник, це був той циган який ображав його в дитинстві, легким рухом руки Іван вихватив ніж який лежав у його тумбі, і кинув в новенького, але через те що підполковник встиг сбити руку Іванові то Сагайдачний не попав, переляканний циган звільнинвся та написав заяву на Івана до СБУ, але через зв'язки все забули. Так і живе генерал поліції у щоденній боротьбі зі своєю неконтральованною агресією, беручі хабарі та не жалкуючи жодну людину, не раз зриваючись на побратимів.
