Біографія СБУ м.Дніпра Артема Дикунця Біографія Лейтенанта СБУ м.Дніпра Артема Дикунця
Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Дикунець Артем БогдановичСтать:Чоловіча
Мати -Яна Дикунець
Батько - Богдан Дикунець
Зріст та вага: 190 см, 60кг
Дата народження: 01.06.2000
Вік:23
Місце народження: Україна
Національність: Українець
Місце проживання: м. Дніпро
Захоплення: Спорт, танці, баскетбол
Сімейний стан: Не одружений
Статура: Спортивна
Колір очей: Карі
Зачіска: Андеркат
Відмітні знаки: Тату на коліні
Дитинство
Артем Дикунець народився 2000 року 1 червня. Це були не в дуже гарні часи його міста. Було багато бригадних які майже щодня робили напади на цивільні бізнеси для їх привласнення. Спостерігати за таким явищем зі сторони було дуже моторошно не говорячи прто участь в них. Дуже рідко такі речі проходили мирним шляхом. Батьки дуже хвилювалась за за своїх дітей коли виходили з ним гуляти на вулицю адже ніколи не знаєш що може статись під час звичайнісінької прогулянки в якомусь лісі.
Одного вечора у звичайній сім`ї якогось столяра який працював на місцевому металургічному заводі сталась велика трагедія. Тато не дочекався своєї коханої дружи та свого трьохрічного сина. Сім`я Келеді жила на околиці міста поряд з великим лісом. Він звернувся до місцевого відділку поліції з благанням допомогти йому. Тато сказав що дружина з сином пішли на прогулянку в ліс, але ніхто не повернувся. "Раніше такого ніколи не було" - сказав чоловік, але слідчий відповів йому що тільки після проходження тьох діб з моменту пропажі людини можна написат заяву, він залишив свої контактні данні та пішов додому. Чоловік був дуже розлючений через свою безпомічність. Він благав своїх друзів та знайомих сусідів допомогти йому в пошуках. Він за декілька годин зібрав певну кількість людей та вони пішли по лісу шукати їх. Пройшовши десятки кілометрів та витративши години на пошуки ніяких слідів не було знайдено. Люди почали повертатись додому, адже у кожного були свої родини та діти. Чоловік втратив будь-яку надію знайти кохану та сина. Він пройшов ще приблизно сім кілометрів і також вирішив повернутись додому з надією на те що кохана та син повернулись і все це було лише в його голові....
Близько шостої ранку чоловук повернувся додому але квартира виявилась пустою. Він з сльозами на очах почав телефонувати родичам та друзям у яких родина могла залишитись наніч, але ці всі спроби були марними. Декілька днів він не міг саснути,і робив все до останнього щоб знайти їх.Він розклеював оголошення на стовпах, написав про пропажу в місцеву редакцію газет. Паралельно з цим він сильно випивав, адже стресова ситуація не давала йому ніяких надій на порятунок.
Пройшло блиько 3 днів як чоловік не спав але в один момент організм всеж таки не витримав такого режиму і він заснув.
Наступного ранку його розбудив телефонний дзвінок. Це дзвонили з поліції. Перша фраза поліцейського "Здається ми знайшли вашу дружину..." - дала велику надію і полегшення на долі секунди, але потім слідчий попросив приїхати у відділок. Щасливій чоловік вибіз з під`їзду і сів у свій автомобіль. Це була біла "Волга 21" 1970 року випуску. Вона мада дуже гарний вигляд. В той час вона вважалась однією з найпрестижніших автомобілів. Її мало хто міг собі дозволити. Цю машину чоловіку подарували на його вісімнадцятиріччя батьки.
Приїхавши до відділку він кинув автомобіль під входом і швидко побіг до слідчого з надією побачити дружину. Зайшовши до кабінету чоловіка чекала гірка новина розчарування. Слідчий сказав йому - "На іншому кінці лісу є покинута тканевиробнича фабрика, приблизно за 30 кілометрів від вашого дому, було знайдено тіло жінки, дуже схожої за описом який ви нам давали...". У чоловіка почалась істерика, він не знав куди йому дітись і що йому робити. Він не вірив до останньго що він в один вечір так просто залишився один. "Ви впевнені що це вона ? Я не вірю, пане капітан, скажіть що це розіграш, скажіть що ви помилились... Я не вірю, я хочу подивитись на неї... " - істерчно благав чоловік. Капітан передав папку з заведениою справою чоловіку. В папці була фотографія з місця злочину. "Так... це вона..." - впускаючи папку на підлогу чоловік упав на коліна і почав сильно плакати. З папки вилетіла фотографія біловолосої гарної жінки, зґвалтованої та розстріляної. Вона лежала посеред калюжі крові...
"А що з дитиною ??" - нервово запитав чоловік. "Дитини в околицях не знайши" - відповів слідчий, - "Є шанс на те що він втік, чи зміг сховатись десь у лісі, ми вже направили пошукови загін на прочесування лісу". Чоловік не знав що йому робити. Слідчий допоміг йому піднятись та попросив патрульного довезти його додому, адже в такому стані йому не можна було сідати за кермо автомобіля.
Пошуки тривали дві доби....
Близько обіду, біля державної дороги проїзджаючий мимо автомобіль помітив дитину яка сиділа налякано на узбічі. Водій зупинився та запитав що сталось, але малий був сильно наляканий, він нічого не міг сказати. Водій підняв дитину, посадив її в автомобіль та повіз до відділку поліції. Приїхавши у відділок він передав дитину слідчому та дав показання де і як він натрапив на дитину.
Дитина співпадала за описом з пропавшою нещодавно Дезмондом Кенеді. Слідчий намагався взяти у дитини певні свідчення як він опинився на дорозу але дитина була зморена. Капітан наказав рядовому поліцейському згріти та накормити дитину, після чого зателефонував до батька, але на дзвінок телефону чоловік не відповів...
Приїхавши до квартири сім`ї Дикунців, слідчий був невпевнений що батько вдома і попросив малого зачекати в машині. Піднявшись на 4 поверх він помітив що двері квартири були не закриті, і він увійшов в середину. В середині слідчий побачив як в кімнаті на люстрі обмотаний навколо шиї в`язочною мотузкою висить батько сім`ї Дикунців. Батько не витримав втрати своєї родини, в нього не було ніякої надії на те що син повернеться і під впливом безнадії та великої кількості алкоголю він покінчив із собою....
Слідчий спустився до автомобіля і подивився на Артема, який з сьогодняшього дня став сиротою. Слідчого звали Дмитро Печенюк. Дмитро не хотів віддавати в дитячий будинок малого адже йому і так погано в житті. Він вирішив усиновити Джеффа. Так як він був поліцейським то це не було сильно тяжко. Через певний проміжок часу, коли підготівали всі потрібні документи малий офіційно став Артемом Дикунцем. У Канекі була молода дружина яка не була проти того, вона виховувала прийомного сина як свого....
Через приблизно півроку праці з психологами Артема відправили в дитячий садок. У нього майже не залишилось в пам`яті нічого про попередню родину, але психіка уже була порушена. Будучи у дитячому садку спочатку був дуже замкненою в собі дитиною, вихователі знали про нього і різнобічно намагались його підтримати.
Період шкільного життя
Пішовши до школи Артем майже забув про все те що сталося з ним раніше. На те повпличали чи-то психологи чи-то діти які його оточували. Він став майже звичайною дитиною, але в нього почала проявлятись певна жорстокість до поганих дітей які іноді його підначувала та задирались до нього. Артем давав жорстокий відпір, через це його не сильно любили у школі.
В п`ятому класу Богдан відправив малого вивчати бойові мистецтва. Артему подобалось там адже на рингу він міг цілком законно виражати ту злобу до опоненту якак опилась у нього з дитинства. Богдан для Артема був справжній авторитет, він його сильно поважав і мріяв піти по його стопам та також стати поліцейським.
Початок дорослого життя
По закінченню дванадцяти класів Артем вступив до Національного Університету Внутрішніх Справ, де провчився 5 років. Артем вчився так собі, але вивозив за рахунок спортивної підготовки. Він був у зборній університету з рукопашного бою.
Випустившись з Університету, Дмитро уже на той час отримав Лейтенант та став заступником відділку поліції, він забрав Артема до себе у відділок молодим лейтенантом на посаду помічника слідчого. У Дела добре розвинута пам`ять, логіка та дедукція, скажімо основні ознаки справжнього слідчого. Час минав, Артем став слідчим, Дмитро пішов на пенсію, все було добре адже Артем мріяв зробити світ кращим, та без насилля. Окрім звичайно спортивного. Артем знайшов собі кохану дівчину, одружився на ній. Але сталося не все так добре як могло бути.....
Переломний момент
Одного літнього ранку, родина Дмитро мала поїхати на природу, розважитись та добре відпочити. Артема викликали на роботу для якогось там швидкого діла, тому він попросив Дмитра забрати дружину з дому, а сам поїхав у відділок. У відділку його попросили знайти якусь особову справу в архіві, яку декілька років тому закрив Дмитро Печенюк. Справа та була про масове заплановане вбивство однієї людини. Він почав цікавитись, навіщо потрібна стара закрита справа. Старший оперуповноважений йому говорить -"Да при перевезенні людей з колонії общого до колонії суворого режиму, автоЗАК перевернувся і затриманий втік забравши зброю у конвою він побіг в ліс, знайшли всіх окрім цього, ми піднімаємо всю інформацію щоб зрозуміти де він може ховатись". "А де це сталось?"- запитав Артем. "На колиці міста, там є великий ліс, по інформації вижившого конвоїра, він побіг в ліс в бік покинутої тканевиробничої фабрики, знаєш де це ?" - відповів напарник, додаючи - "Там була ще одна гучна справа десь 25-30 років тому, її вів якраз молодий твій батько ". Артем зацікавився адже він зажди любив слухати про зврешення свого батька. "А що за справа?" - запитливо поцікавився Артем. "Там розстріляли з автомату та згвалтували одну жінку, якак гуляла по лісу з дитиною, дитина змогла якось втікти, її через декілька днів знайшли біля дороги, хотіли віддати її батьку але той покінчив з собою. Її наскільки я знаю Канекі відправив до дитячого будинку, ех шкода малого, цікаво де він зараз".
Під час розмови в кабінет забіг черговий поліцейський і сказав що посткпив виклик що хтось з автомату розстріляв на дорозі автомобіль з трьома пасажирами, забрав автомобіль у поїхав в глубину лісу, скоріше за все це був наш втікший затриманий. Всі бігом забрались і поїхали на місце злочину.
Приїхавши туди Артем побачив лежащих на лісовій дорозі тата, маму та дружину, які їхали на сімейний відпочинок. Він не міг повірити, що в один день він залишився один. Він не почав плакати адже через роботи з психологом в дитинстві мацже ніколи не плакав. Йому мало присутнє відчуття жалю. Артем пообіцяв помститись за свою родину. Він сказав що кожен хто хоче смерті буде страждати !
Після цього моменту у Артема почались сильні психічні порушення, великий прояв жорстокості. Він постійно був на роботі адже вдома все нагадувало про вбиту родину. Через деклька днів йому в кабінет привели того самого чоловіка якай безжально розстреляв все чим жив Артем. Всі у відділку розуміли що краще нехай Лукас зірветься на ньому а ніж на своїх колегах. Артем почав дуже жорстоко допитувати затриманого, він прив`язав його до віксованого стульця. Взяв молоток та набір старих цвяхів які вже покарилися ржавчиною і почав вбивати в кожен суглоб в тілі вбивці. Артем відрізав його вуха та запихнув у горлянку поки той кричав. З кабінету лунали сильні крики та благання на допомогу, але ніхто так і не наважився зупинити Артем. Через декілька годин з кабінету вже нічого не доносилось. Першим наважився зайти старий друг Печенюка, він був для Артема як дядько. Від побачиного він завмер, Артем стояв на колінах, вимучений, а затриманий ввесь ізрізаний в крові, від чого помер та і не вдалось встановити так як проводити експертизу не було з чого да і не мало ніякого сенсу...
Через певний час Морфіус, старий друг Печенюка, вивіз Артема з міста та привіз у місто Одесса. Дезмонд жив однією помстою, він мріяв покарати всіх винних у всіх злочинах. Морфіус мав гарні звязки у місцевому управлінні Служби Безпеки України. Він влаштував туди Артема.
Проходив час, а Артем показував дуже добрі результати по закриттю справ, хоча у більшості випадків підозрювані покидали кімнату допиту летальним ісходом. Метод праці керівництву не подобався але їх цікавила тільки загальна розкриваємість відділку. Артем брав хабарі за те щоб відпускати людей, але гроші мало цікавили його...
Теперішній час
Через певний період часу я Артем отрима взвання Лейтенант , але його жорстока жага до покарання всіх винних не втихла і по цей день. Він почав забирати людей з КПЗ, під наміром повторного допиту, та назад уже ніхто не повертався...
Останнє редагування:
