Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Волинська Надія Владиславівна
Стать: Жінка
Мати - Волинська Катерина Михайлівна
Батько - Волинський Владислав Петрович
Зріст та вага: 165 см 55 кг
Дата народження: 10.02.2003
Вік: 22 років
Місце народження: Луцьк
Національність: українка
Місце проживання: Луцьк
Захоплення: Спорт
Сімейний стан: Не одружена
Статура: Середньостатистична
Колір очей: Карі
Зачіска: Пряме, довге волосся
Відмітні знаки: Родимка на правому зап'ясті
Стать: Жінка
Мати - Волинська Катерина Михайлівна
Батько - Волинський Владислав Петрович
Зріст та вага: 165 см 55 кг
Дата народження: 10.02.2003
Вік: 22 років
Місце народження: Луцьк
Національність: українка
Місце проживання: Луцьк
Захоплення: Спорт
Сімейний стан: Не одружена
Статура: Середньостатистична
Колір очей: Карі
Зачіска: Пряме, довге волосся
Відмітні знаки: Родимка на правому зап'ясті
Дитинство
В10 лютого 2003 року у місті Луцьку, в родині молодого інженера-будівельника Владислава Петровича Волинського та вчительки молодших класів Катерини Михайлівни Волинської (дівоче прізвище — Бойко) народилася дівчинка. Її назвали Надією — ім'ям, що об'єднувало в собі і поширену українську традицію, і тиху молитву батьків за мирне майбутнє для своєї первинки, і певний символізм, адже саме в лютому, коли природа ще спить, але вже відчувається подих весни, найсильніше прагнеш сонця та надії. Родина Волинських мешкала в невеликій, але затишній двокімнатній квартирі в районі, що мав поетичну назву «Гнідавка». Це був спальний район, затишений, з панельними п'ятиповерхівками, подвір'ями, де росли старі клени, і невеликими крамничками в перших поверхах. Батько, Владислав Петрович, був людиною спокійною, врівноваженою, з золотими руками. Він не лише будував будинки на роботі, але й усе в квартирі міг полагодити власноруч. Його хобі була робота з деревом у балконній майстерні, де пахло стружкою та лаком. Від нього Надія, ще змалку, успадкувала не стільки любов до столярства, скільки системний підхід до вирішення завдань: спочатку продумай, потім готуй інструменти, потім роби. А ще — терпіння. Він навчив її забивати цвях, не потрапивши по пальцях, і складати дитячі конструктори за кресленням. Мати, Катерина Михайлівна, була його повною протилежністю — енергійна, емоційна, співуча. Вона викладала в початкових класах однієї з лучанських шкіл і вміла знаходити спільну мову з будь-якою дитиною. Саме вона наповнила дитинство Надії музикою, віршами та казками. Вечорами Катерина читала доньці книжки, а у вихідні часто брала її з собою на прогулянки старим центром Луцька, розповідаючи історії Луцького замку, показуючи мальовничі дворики та костели. Від матері Надія отримала чутливість, любов до слова та вміння відчувати красу в дрібницях. Також Катерина була «руховиком» родини: організовувала поїздки на озеро Світязь, пікніки в лісі, відвідування театрів. Дитинство Надії було класичним для дитини дворові ігри («класики», «вишибали», «хованки»), перший велосипед з допоміжними колесами, мультфільми по телевізору, запах бабусиних пиріжків з вишнями. Бабуся з боку батька, Марія Іванівна, мешкала в тому ж районі, і часто брала онуку на «літній курорт» — на городну ділянку на околиці міста. Там Надія вчилася розрізняти трави, поливати огірки та збирати полуницю, відчуваючи пальцями теплу землю та запах стиглих ягід. Фізичний опис та перші прояви характеру: Надія росла рухливою, цікавою дитиною. При середньому зрості, вона була міцної, спортивної статури навіть у дитячі роки — не пухкою, а життєздатною. Її карі очі, які вона успадкувала від батька, були дуже виразними: вони могли блищати від захвату, коли вона ганяла на велосипеді, і ставати задумливими, коли вона уважно слухала мамині казки. Волосся, темно-русяве, пряме і дуже густе, мати зачісувала їй у хвостики або заплітала коси, що постійно розпускалися від активної біганини. Відмінною ознакою була невелика родимка правильнної форми на правому зап'ясті, схожа на краплю. Батько жартома казав, що це «знак якості», поставлений при народженні. Уже в дитячому садочку помітними стали дві її риси: природжена справедливість і неймовірна енергійність. Вона могла вступитися за меншу дитину, але так само швидко могла і поскакати через усе майданчику, немов невгамовний вітер. Цю енергію треба було кудись подіти, і у віці 5 років батьки, за порадою дитячого лікаря, записали Надію на спортивну гімнастику.
Здобуття освіти
У перший клас Надія пішла в школу №17, що знаходилася недалеко від дому. Була вона середньою ученицею, але не через відсутність здібностей, а через те, що її інтереси лежали поза межами стандартної програми. Математика та точні науки давалися їй із наполегливістю, а от уроки української мови та літератури, історії та фізкультури були її улюбленими. Вона добре писала твори, особливо описи природи, і мала хист до переказування — могла цікаво розповісти про параграф, який інші вважали нудним. Але справжнім островком її самореалізації був спорт. Заняття спортивною гімнастикою тривали до 10 років, поки тренер не порадив перейти у більш силовий вид, оцінивши її міцний кістковий фундамент та витривалість. Так Надія опинилася в секції дзюдо. Це було несподіване, але геніальне рішення. Дзюдо, як «м'який шлях», з його філософією використання сили супротивника проти нього самого, ідеально підійшло до її характеру. Це був не лише фізичний розвиток, а й виховання духу. Вона навчилася падати, щоб не отримати травму. Навчилася аналізувати суперника. Навчилася терпіти, коли втомлюються всі м'язи, і знаходити резерви для останнього ривка. Спорт дисциплінував її, навчив цілеспрямованості та самоконтролю. Після важких тренувань у залі, де пахло дерев'яним настилом та потом, вона відчувала неймовірну втому, але і чисту, незабруднену радість. У підлітковому віці, коли багатьох дівчат турбували комплекси, Надія почувалася впевнено саме завдяки спорту. Її тіло було не модельно-худорлявим, а сильним, функціональним: міцні плечі, чіткий рельєф м'язів на ногах, пряма спина. При зрості 165 см і вазі, що коливалася між 52-55 кг, вона була в ідеальній спортивній формі. Довге пряме волосся завжди було зібране в акуратний пучок або тугой кіс, щоб не заважати на тренуваннях. Її рух був економним, плавним, без зайої метушні. Ця впевненість у своєму тілі переносилася і в повсякденне життя: вона не боялася викликів, будь то відповідь біля дошки чи змагання. Сімейна ідилія тріснула, коли Надії було 14. Батьки, Владислав і Катерина, які, здавалося, ідеально доповнювали один одного, почали віддалятися. Загальні теми вичерпалися, тиші ввечері стало більше. Надія, занурена у власний світ тренувань та школи, спочатку не хотіла цього помічати, але атмосфера в будинку ставала все важчою. Розлучення було цивілізованим, але болючим. Батько зберіг турботу про доньку, вони бачилися, але він переїхав до іншого району. Цей досвід зробив Надію більш замкнутою в питаннях особистих стосунків. Вона почала цінувати простоту та ясність спортивних правил, де все чесно: ти або переміг, або програв, а потім пожав руку супернику. У старших класах, коли постало питання про майбутнє, вона серйозно думала про спортивну кар'єру. Але травма коліна, не серйозна, але що змусила пропустити важливі змагання, стала для неї знаком. Тренер, чоловік з великим досвідом, сказав: «Надю, з тебе вийде чудовий тренер або вчитель фізкультури. Ти не лише вмієш робити, але й вмієш пояснити». Ці слова запали їй у душу. Мати підтримала: «Спорт — це чудово, але освіта має бути ширшою»..
Доросле життя
Після закінчення школи Надія вступила до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (нині — Волинський національний університет імені Лесі Українки) на факультет фізичного виховання та спорту, спеціальність «Фізична культура і спорт». Це був усвідомлений і логічний вибір. Університетське навчання відкрило для неї спорт не лише як сукупність вправ, а й як науку: фізіологія, біомеханіка, психологія спорту, менеджмент спортивних заходів. Вона із задоволенням вивчала теорію, розуміючи тепер, чому працюють ті чи інші методики тренувань. Студентське життя було насиченим. Вона брала активну участь у внутрішніх та регіональних змаганнях з дзюдо, де часто займала призові місця. Її запросили стати тренером-помічником у дитячій секції, що стало її першим серйозним досвідом роботи з дітьми. Виявилося, що вона має до цього хист: могла суворо, але справедливо пояснити, запалити інтерес у ледачих підлітків і знайти підхід до навіть найсором'язливішої дитини. Її захоплення спортом переросло у професійну компетентність. Життя у гуртожитку, потім на орендованій разом із подругами квартирі навчило її самостійності. Вона вміла розпланувати бюджет, приготувати їжу, поєднуючи це з навчанням і тренуваннями. Паралельно з навчанням вона отримала тренерську ліцензію та сертифікат інструктора з фітнесу. Це дозволило їй підробляти в місцевому спортивному клубі, ведучи групові заняття з функціонального тренінгу для жінок. Її заняття були популярними: вона не просто ставила вправи, а мотивувала, показувала техніку, стежила за безпекою. У перші роки навчання в університеті вона також стикнулася з жорстокою реальністю дорослого життя. З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Луцьк, хоч і не був на лінії фронту, пережив жахливі обстріли, повітряні тривоги та наплив переселенців. Надія, якій тоді було 19, разом з матір'ю працювали волонтерами: розносили їжу та ліки по укриттях, допомагали організовувати притулок для вимушених переселенців зі сходу. Це був важкий час, який загартував її характер ще більше. Спортивна витривалість допомогла витримувати довгі черги та важку фізичну роботу. Вона бачила страх і мужність, відчай і неймовірну силу духу звичайних людей. Цей досвід зміцнив її рішучість залишитися в Україні, працювати на відновлення, а не шукати долю за кордоном.
Сьогодення та подальший розвиток
Сьогодні, у 22 роки, Надія Владиславівна Волинська — молода, але вже сформована особистість. Вона закінчила університет з дипломом бакалавра і продовжує навчання в магістратурі, поглиблюючи знання в області спортивної реабілітації. Вона мешкає з матір'ю в тій самій квартирі в Луцьку, яка залишається її головним притулком. Професійно вона реалізується повністю. Надія працює тренером з дзюдо в дитячій спортивній школі та інструктором у преміальному фітнес-клубі. Її клієнтська база постійно росте. Людям подобається її професійний, але не надмірно суворий підхід. Вона не кричить, а пояснює. Не змушує, а мотивує. Її улюблена фраза для новеньких: «Тіло — найрозумніший інструмент. Потрібно просто навчитися з ним розмовляти». Особисте життя: Надія не одружена. У неї були стосунки з однокурсником, але вони розійшлися мирно, зрозумівши, що їхні шляхи розходяться. Вона не поспішає з серйозними відносинами, вважаючи, що спочатку потрібно міцно стояти на власних ногах. Її ідеал — партнерство, де кожен цінує незалежність іншого, але разом вони сильніші. Можливо, саме тому її приваблюють люди зі спортивним або активним життєвим складом розуму, які розуміють значення дисципліни та прагнення до мети. Сім'я: Мати, Катерина Михайлівна, залишається її найближчою подругою та радником. Вони підтримують один одну. Батько, Владислав Петрович, теж у Луцьку. Відносини з ним спокійні, теплі, час від часу вони обідають разом, обговорюючи життєві новини. Вони знайшли новий формат спілкування — дорослий і рівний. Зовнішність та стиль: При зрості 165 см і вазі 55 кг Надія підтримує себе у відмінній формі. Її силует — це силует атлетки: підтягнуті, а не витончені форми. Вона не слідує сліпо моді, її стиль — це комфорт та функціональність у поєднанні з жіночністю. У повсякденному житті це спортивний одяг якісних брендів, легенси, футболки, ветровки. На заняття чи тренування вона одягається строго професійно. У вихідні може дозволити собі сукню-сорочку або джинси з блузкою, але завжди — зручний взуття на низькому каблуці або на плоскій підошві. Її довге пряме волосся зазвичай зібране, щоб не заважати, але вона вміє і розпустити його, додавши образу м'якості. Головна прикраса — це її карі очі, що світяться здоров'ям і енергією, та легка, природна посмішка. А та сама родимка на правому зап'ясті постійно на виду, немов нагадування про її коріння та єдність з тілом, якому вона довіряє. Мрії та плани: Надія прагне відкрити власний невеликий спортивний простір або студію, орієнтовану на комплексний підхід: від оздоровчих тренувань для мам із дітьми до спеціалізованих програм з реабілітації для ветеранів. Вона вірить у силу спорту як засобу фізичного та психологічного відновлення. Її захоплення давно перетворилося на місію: допомагати іншим відчути радість руху, силу свого тіла та впевненість, яку це дає. Надія Волинська — це покоління, вирощене в мирі, але загартоване війною. Її сила — не в агресивності, а у внутрішньому стрижні, викованому роками тренувань, у здатності піднятися після падіння (і в прямому, і в переносному сенсі) та в щирій надії, яку вона несе в собі, як своє ім'я, і яку дарує оточуючим через свою роботу. Її життєве кредо можна виразити словами з дзюдо: «Максимальна ефективність при мінімальних зусиллях». Але у житті вона перекладає це як: «Будь ефективним, будь милосердним до себе та інших, і завжди рухайся вперед».
