Схвалено Біографія Bad-COP // Олег Сагайдачний

[Франклін Фальконе]

Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Сагайдачний Олег Дмитрович
Стать: Чоловіча
Мати - Сагайдачна Валентина Миколаївна
Батько - Сагайдачний Дмитро Дмитрович
Зріст та вага: 185 см , 82кг
Дата народження: 10.10.2000
Вік: 24 років (буде 25)
Місце народження: м.Харків
Національність: Українець
Місце проживання: Харків
Захоплення: Спорт
Сімейний стан: Неодружений
Статура: Спортивне , рельєфне тіло
Колір очей: Карі
Зачіска: Налисо
Відмітні знаки: Три зірки та колоски (полковник)

Народження та дитинство​

Я, Олег Сагайдачний, народився 10 жовтня 2000 року в місті Харків, Україна. Моє дитинство було непростим — батько, Дмитро, працював кровельником, а мама, Валентина , трудилася на пошті. Грошей у сім’ї завжди не вистачало, тому ми жили дуже скромно й рахували кожну копійку. У чотири роки я знайшов собі найкращого друга, з яким ми проводили майже весь час разом, ганяли у футбол, лазили по дворах і будували свої мрії про щасливе майбутнє. Але в сім років я пішов до школи, а мій товариш із родиною переїхав в інше місто — і наш зв’язок обірвався.

Шкільні роки​

Навчання мені давалося добре: швидко навчився читати, писати й рахувати. Але в 2010 році моє життя різко змінилося — я тяжко захворів і потрапив до лікарні у важкому стані. Батьки, не маючи іншого виходу, взяли кредит, щоб оплатити лікування. На щастя, лікарям вдалося мене врятувати, і після довгого лікування та реабілітації я повернувся до школи.
Пізніше я знайшов нових друзів, а мої оцінки залишалися високими. Я тричі брав участь у міських математичних олімпіадах і кожного разу виборював призові місця. У шостому класі захопився спортом — записався на карате. Уже через рік наполегливих тренувань отримав свій перший пояс і почав готуватися до чемпіонату України. У сьомому класі здобув перемогу на чемпіонаті, отримав грошову винагороду й віддав її батькам, щоб допомогти погасити кредит. Але навіть цих грошей виявилося замало.

Юність: перші заробітки та зміни​

Розуміючи важке становище сім’ї, у дев’ятому класі я почав працювати на ринку — переносив важкі ящики та допомагав продавцям. За рік заробив 50 000 гривень і одразу передав їх батькам. Та після цього, вступивши до десятого класу, я раптово втратив мотивацію, почав прогулювати уроки, ледве завершив навчальний рік із двійками. Батьки були розлючені та змусили мене повернутися до нормального навчання.
В одинадцятому класі я взявся за голову, знову став відмінником, а в 2018 році закінчив школу із золотою медаллю. Після цього вступив до університету, де почав вивчати електроенергетику.

Доросле життя: робота, поліція та подвійне життя​

У 2020 році почав підробляти на різних роботах: вантажником, різноробочим, на складі. У 2021 році отримав диплом із відзнакою та почав шукати постійну роботу.
У 2022 році влаштувався працювати до поліції. Спершу сприймав це як справжню честь та можливість допомагати людям. Але з часом зрозумів, що зарплати надто малі, а більшість колег уже давно брали хабарі. Довго тримався осторонь, поки одного разу мені не запропонували 5000 гривень за те, щоб "закрити очі" на порушення. Я вагався, але зрештою погодився.
Після того випадку почали надходити нові пропозиції, і я поступово втягнувся у цю гру. Наприкінці 2022 року намагався відкрити власну справу, але мене серйозно обдурили. У відчаї почав активніше брати хабарі, та водночас не забував про людей, які справді потребували допомоги — частину цих грошей я роздавав бідним і знедоленим.
Поліція кілька разів зацікавилася мною, але я діяв обережно й жодного разу не залишив доказів.

Наш час​

У 2025 році, завдяки хитрості, зв’язкам і результатам служби, я піднявся по службових сходах і отримав звання полковника Національної поліції України. Офіційно живу скромно — невелика однокімнатна квартира та старенький "Запорожець". Але у тіні веду подвійне життя, де хабарі й неофіційні справи стали другим джерелом доходів.
Попри все, я розумію ризики. Система прогнила давно, і поки я обережний — мене не викриють. Вільний час проводжу у спортзалі, тримаючи себе в гарній формі, і продовжую прикривати свої сліди, не залишаючи жодних доказів.

 

[Олег Ломакін]

Схвалено​