Шлях легких грошей
Дитинство
Стас Тараб народився 1 січня 2011 року, у місті Київ. Сім'я була досить велика. Мати - Вікторія Тараб, працювала звичайним продавцем у крамниці, отримувала мізерну заробітню плату. Батько - Тарас Тараб, досить поважна та високопосадова людина в лавах Зброєних Силах України , але заробляв теж "копійки". Це було по тій простій причині, що він був дуже чуйним та доброчесною людиною, яка ніколи не йшла проти правил та своїх принципів. Цими рисами часто користувалися люди, які хотіли лише якоїсь користі для себе. Через таку скрутну ситуацію з грошима у у сім'ї були великі борги за комунальні платежі та великі кредити.
У Івана ще було два брати: Владислав, Андрій, але саме Іван завжди виділявся своєю кмітливістю та знахідчивістю. Він завжди шукав можливості та варіанти якогось підзаробітку, адже він дуже обожнював гроші. Все дитинство Івана цькували, бо він не був такий, як усі. Він часто залишався сам, осторонь від інших, та мріяв просто своє майбутнє доросле життя. Усім розказував про те, ким він хоче бути, чого він хоче досягнути, що не звично для малої дитини, але ніхто з його оточуючих не сприймав його серйозно.
Юність
Іван вчився у школі не дуже добре, десь були хороші оцінки, а десь погані, але у нього була дуже хорошо та невід'ємна риса характеру - він завжди умів домовлятися з людьми. Саме ця риса йому допомагала впродовж усього його життя, як дитячого віку, так і дорослого. Завжди були скарги на Івана зі сторони вчителів та однолітків за погану поведінку. Він спокійно міг обізвати когось, нахамити та часто зривав уроки.
Іван закінчив школу з поганими оцінками, у порівнянні з його однокласниками, але випустився він з неї лише через те, що був у хороших стосунках з директором школи і знав коли та що принести, аби його не вигнали зі школи. Під час останнього року навчання він почав готуватися до екзаменів, по результатах яких він повинен буде вступати до ВУЗу. Він добре розумів, що йому це дійсно потрібно та для яких цілей. Було важко, але він не опускав рук. Після всього цього довгого процесу підготовки він все таки здав екзамени, при чому на досить високий бал, що не очікували від нього ні вчителі, ні батьки.
Брати Івана теж не "відставали" та усі разом поступили до Харківського університету Повітряних Сил. Він дуже "горів" цією справою, цим ділом і хотів працювати як і його батькоу ПС ЗС України. Його батько був для нього прикладом та його кумиром, на якого він хотів бути схожим та на якого він рівнявся.
Йшли часи, діти росли та потрібні були кошти ще більші для того, щоб забезпечувати сім'ю. Батько Івана з часом почав дуже змінюватися та шукати якісь виходи з цієї скрутної ситуації та почав займатися корупцією, на перекір усім своїм принципам.
Трагедія у сім'ї
Одного разу Олега, батька Івана, відправили до Німеччини у командировку, як йому говорили, на 3-4 тижні, не більше. Вся сім'я не хотіла його відпускати, так як ніколи до цього на такий довгий час вони не розлучалися, але він все ж таки поїхав. Дорога була довга та тяжка. Після прибуття до свого місця дислокації Олегу розказали, що він прибув сюди для допомоги у командуванні та керування польотами в зоні БД. Чому так? Цього ніхто не міг зрозуміти. Перший тиждень було все добре, кожного дня Олег справлявся з цим зааданням. Сім'я кожного дня зізвонювалася з батьком. Одного разу, після чергового дня упрааління, батько Івана перестав виходити на зв'язок. Усі почали переживати за нього, де він та що з ним сталося і одразу звернулися за допомогою у пошуках до поліції. Через 3 тижні до них дійшли досить сумні новини, що Олег Фаратов пропав безвісти... Через довгий час його пошуків та розслідувань його знайшли мертвим не подалі аеродрому де здійснювалось керування БП в зоні БД з великою кількістю ножових поранень та з позначками хрестів по всьому тілу. Це був великий траур для усієї родини. Іван важко це пережив, але після цього він зрозумів, що настав час дорослішати та починати "доросле життя".
Доросле життя
Після закінчення академії Іван, знову ж із своїми братами, влаштовуються до лав ПВК Центр ПС ЗС України. Із початком служби Іван почав набивати багато "синців" та вчитися на своїх помилках. Чим старший він ставав, тим більше він розумів, що не всі ті люди, кого він знав, являлися такими, якими він думав. Майже всі зраджують та в любий момент можуть "вставити нож у спину", але це його тільки загартовувало та робило сильнішим як морально, так і духовно.
Теперішній час
Зараз Іван Фаратов проживає та працює у ПВК Центр ПС ЗСУ міста Київ на пару з його братами. Він дослужився до звання Полковника , за весь час отримав дуже багато "зв'язків". Іван, як і його батько раніше, займається корупцією, бере взятки з льотчиків які бажають отримати (житло, льотну діяльність, командировок до Африки). Це все він робить за для того, щоб мати все те, що він хотів та не вистачало у його дитинстві. Іван знаходиться у хороших стосунках з високопосадовими особами з НПУ та СБУ, часто з ними підтримує зв'язок. З роками Іван ставав все грубішим та грубішим, часто використовує мати у своєму лексиконі, у грубій формі спілкується з громадянами та співробітниками. На даний момент Іван дуже обожнює гроші - це для нього як сенс життя, але чим більше він їх має, тим більше йому їх хочеться.
Дитинство
Стас Тараб народився 1 січня 2011 року, у місті Київ. Сім'я була досить велика. Мати - Вікторія Тараб, працювала звичайним продавцем у крамниці, отримувала мізерну заробітню плату. Батько - Тарас Тараб, досить поважна та високопосадова людина в лавах Зброєних Силах України , але заробляв теж "копійки". Це було по тій простій причині, що він був дуже чуйним та доброчесною людиною, яка ніколи не йшла проти правил та своїх принципів. Цими рисами часто користувалися люди, які хотіли лише якоїсь користі для себе. Через таку скрутну ситуацію з грошима у у сім'ї були великі борги за комунальні платежі та великі кредити.
У Івана ще було два брати: Владислав, Андрій, але саме Іван завжди виділявся своєю кмітливістю та знахідчивістю. Він завжди шукав можливості та варіанти якогось підзаробітку, адже він дуже обожнював гроші. Все дитинство Івана цькували, бо він не був такий, як усі. Він часто залишався сам, осторонь від інших, та мріяв просто своє майбутнє доросле життя. Усім розказував про те, ким він хоче бути, чого він хоче досягнути, що не звично для малої дитини, але ніхто з його оточуючих не сприймав його серйозно.
Юність
Іван вчився у школі не дуже добре, десь були хороші оцінки, а десь погані, але у нього була дуже хорошо та невід'ємна риса характеру - він завжди умів домовлятися з людьми. Саме ця риса йому допомагала впродовж усього його життя, як дитячого віку, так і дорослого. Завжди були скарги на Івана зі сторони вчителів та однолітків за погану поведінку. Він спокійно міг обізвати когось, нахамити та часто зривав уроки.
Іван закінчив школу з поганими оцінками, у порівнянні з його однокласниками, але випустився він з неї лише через те, що був у хороших стосунках з директором школи і знав коли та що принести, аби його не вигнали зі школи. Під час останнього року навчання він почав готуватися до екзаменів, по результатах яких він повинен буде вступати до ВУЗу. Він добре розумів, що йому це дійсно потрібно та для яких цілей. Було важко, але він не опускав рук. Після всього цього довгого процесу підготовки він все таки здав екзамени, при чому на досить високий бал, що не очікували від нього ні вчителі, ні батьки.
Брати Івана теж не "відставали" та усі разом поступили до Харківського університету Повітряних Сил. Він дуже "горів" цією справою, цим ділом і хотів працювати як і його батькоу ПС ЗС України. Його батько був для нього прикладом та його кумиром, на якого він хотів бути схожим та на якого він рівнявся.
Йшли часи, діти росли та потрібні були кошти ще більші для того, щоб забезпечувати сім'ю. Батько Івана з часом почав дуже змінюватися та шукати якісь виходи з цієї скрутної ситуації та почав займатися корупцією, на перекір усім своїм принципам.
Після такого "переломного" моменту у сім'ї Фаратових якість життя стала набагато кращою. Якість життя у родині змінилося та з часом вони переїхали жити до Харкова, щоб бути ближче до своїх дітей. Їм дуже не хотілося покидати свою рідну домівку, бо вони прожили тут все життя, але бажання бути разом єдиною сім'єю було сильнішим. Навчання Івана в університеті проходило дуже успішно, зажди отримував хороші бали та закривав усі предмети "автоматом". Написання дипломної роботи йому теж не стало великою проблемою та він закінчив університет з червоним дипломом. Брати усі разом після закінчення університету вирішили переїхати до Київа та вступити у Академію Повітряних Сил, хоча батьки були проти того, щоб знов їх розділяли сотні кілометрів. Ситуація в академії буде вже трішки іншою, ніж в університеті, тому що було багато фізичного навантаження до якого не звик Іван, але він не здавався, проявляв свою силу волі та не здавався.
Трагедія у сім'ї
Одного разу Олега, батька Івана, відправили до Німеччини у командировку, як йому говорили, на 3-4 тижні, не більше. Вся сім'я не хотіла його відпускати, так як ніколи до цього на такий довгий час вони не розлучалися, але він все ж таки поїхав. Дорога була довга та тяжка. Після прибуття до свого місця дислокації Олегу розказали, що він прибув сюди для допомоги у командуванні та керування польотами в зоні БД. Чому так? Цього ніхто не міг зрозуміти. Перший тиждень було все добре, кожного дня Олег справлявся з цим зааданням. Сім'я кожного дня зізвонювалася з батьком. Одного разу, після чергового дня упрааління, батько Івана перестав виходити на зв'язок. Усі почали переживати за нього, де він та що з ним сталося і одразу звернулися за допомогою у пошуках до поліції. Через 3 тижні до них дійшли досить сумні новини, що Олег Фаратов пропав безвісти... Через довгий час його пошуків та розслідувань його знайшли мертвим не подалі аеродрому де здійснювалось керування БП в зоні БД з великою кількістю ножових поранень та з позначками хрестів по всьому тілу. Це був великий траур для усієї родини. Іван важко це пережив, але після цього він зрозумів, що настав час дорослішати та починати "доросле життя".
Доросле життя
Після закінчення академії Іван, знову ж із своїми братами, влаштовуються до лав ПВК Центр ПС ЗС України. Із початком служби Іван почав набивати багато "синців" та вчитися на своїх помилках. Чим старший він ставав, тим більше він розумів, що не всі ті люди, кого він знав, являлися такими, якими він думав. Майже всі зраджують та в любий момент можуть "вставити нож у спину", але це його тільки загартовувало та робило сильнішим як морально, так і духовно.
Теперішній час
Зараз Іван Фаратов проживає та працює у ПВК Центр ПС ЗСУ міста Київ на пару з його братами. Він дослужився до звання Полковника , за весь час отримав дуже багато "зв'язків". Іван, як і його батько раніше, займається корупцією, бере взятки з льотчиків які бажають отримати (житло, льотну діяльність, командировок до Африки). Це все він робить за для того, щоб мати все те, що він хотів та не вистачало у його дитинстві. Іван знаходиться у хороших стосунках з високопосадовими особами з НПУ та СБУ, часто з ними підтримує зв'язок. З роками Іван ставав все грубішим та грубішим, часто використовує мати у своєму лексиконі, у грубій формі спілкується з громадянами та співробітниками. На даний момент Іван дуже обожнює гроші - це для нього як сенс життя, але чим більше він їх має, тим більше йому їх хочеться.