Мене звати Віктор Говбел Володимерович Стать Чоловіча мою Маму звати Єлізавета Говбел мого Батька звати Володимер Говбел в мене зріст 1.5 а вага 50кг народився я 03.12.2000 Мене 22 роки я народився в грудні моя Національність на пів Українець на пів Угорец моє Місце проживання Харків моє Захоплення це грати в казіно Мій Сімейний стан неодружений Моя Статура невідомо Мій Колір очей Карі Моя Зачіска на пів лисий мої Відмітні знаки не Відомі
Початок шляху
Віктор завжди був напористий та стояв на своєму, щоб досягнути мети. У 7 класі він вже зовсім запустив навчання, більше став гуляти, їздити на скейті, але швидко це зрозумів та захотів змінитися. Після закінчення навчального року Віктор подав заявку до вступу в обласний ліцей. Через декілька тижнів отримав лист із запрошенням та співбесіду та тести із фізики, математики та української мови. Він боявся не справитися, повернутися у старий клас рахував найгіршим у світі ділом. Було важко, але він пройшов. У новій школі навчалися старші та більш адекватні ніж в минулій, що змінило і Віктора характер. Там у нього з'явився новий найкращий друг Томас, він ходив на бокс та був дуже енергійний. На початку навчального року Плехем закінчив займатися танцями та почав ходити на ММА. Важкі тренування та багато навчання давали йому задоволення, він відчував себе військовим. Цей колектив йому дуже подобався, але Віктор їх покинув, він переїхав жити та навчатися в інше місто, у військовому училищі. Батьки сумували за ним, особливо мама, бо вона хотіла йому іншої долі, але Віктор стояв на своєму та вже через 2 роки закінчив училище. Він уже хотів у армію, але йому ще не було 18 років і він вирішив провести цей час очікування із сім'єю. Єдиним його страхом тоді було втратити близьку людину. Час проведений із батьками його трохи засмутив, він уже відчував тугу. Віктор пішов у армію на службу у Володимирі. Через те, що він раніше навчався у військовому, йому підняли звання. Було все не так, як у фільмах чи розповідях, було там дуже нудно, що дало переосмислити Вікторове ставлення, він гнався не за званням, а хотів рятувати людей, боронити державу, а вийшло, що були одні тренування. Після служби він подався у ряди поліції, щоб допомагати людям.
Знімок екрана (2733).png
Продовженя Шляху
Пройшло декілька років, Віктор перевівся у СБУ, де вже було набагато цікавіше. Під час одної зі спеціальних операцій сильно постраждали заложники, хоч Віктор не був у цьому винний, це була не перша смерть, яку він бачив, але зараз він винив у ній себе. Хоч він і був навчений психологічно, але зараз було все по іншому.Віктор взяв відпустку, щоб оговтатись. Він повернувся до батьків, його розгубленість не зникала, батьки нічого не могли вдіяти самотужки, батько знайшов одного психолога, який психологічно допомагав ветеранам. Він і справді зміг допомогти Плехему, правда не моментально. Через 2 місяці Віктор повернувся до роботи, але його тимчасово відсторонили від небезпечних операцій, від цього Вітору ставало погано, бо він завжди прагнув допомагати й не міг просто так марнувати час. Він рятував людей, як і раніше, але набагато акуратніше, бо став усвідомлювати цінність свого та людських життів.
Знімок екрана (2732).png
Продовженя Шляху
Віктору було за 22 років, здається не багато, але він вже достатньо пережив. На той момент його батько вже був заступником директора та заможною людиною. Дідусь заробив багато грошей на посаді Генерала поліції, внукові розказував, що заробивши немалий капітал, почав давати людям мікрозайми під відсотки, на чому грошей стало ще більше. Владислав разом із батьком та дідом створили свій центр допомоги ветеранам, до благодійності підбилося ще декілька людей та великих спонсорів. Усі ми усвідомлювали важкість людей, що зверталися. Власлав на довго запам'ятав побачене на службі. Уже зараз він відчував легкість та невелику тривогу він почав дорожити близькими людьми.
кінец
Початок шляху
Віктор завжди був напористий та стояв на своєму, щоб досягнути мети. У 7 класі він вже зовсім запустив навчання, більше став гуляти, їздити на скейті, але швидко це зрозумів та захотів змінитися. Після закінчення навчального року Віктор подав заявку до вступу в обласний ліцей. Через декілька тижнів отримав лист із запрошенням та співбесіду та тести із фізики, математики та української мови. Він боявся не справитися, повернутися у старий клас рахував найгіршим у світі ділом. Було важко, але він пройшов. У новій школі навчалися старші та більш адекватні ніж в минулій, що змінило і Віктора характер. Там у нього з'явився новий найкращий друг Томас, він ходив на бокс та був дуже енергійний. На початку навчального року Плехем закінчив займатися танцями та почав ходити на ММА. Важкі тренування та багато навчання давали йому задоволення, він відчував себе військовим. Цей колектив йому дуже подобався, але Віктор їх покинув, він переїхав жити та навчатися в інше місто, у військовому училищі. Батьки сумували за ним, особливо мама, бо вона хотіла йому іншої долі, але Віктор стояв на своєму та вже через 2 роки закінчив училище. Він уже хотів у армію, але йому ще не було 18 років і він вирішив провести цей час очікування із сім'єю. Єдиним його страхом тоді було втратити близьку людину. Час проведений із батьками його трохи засмутив, він уже відчував тугу. Віктор пішов у армію на службу у Володимирі. Через те, що він раніше навчався у військовому, йому підняли звання. Було все не так, як у фільмах чи розповідях, було там дуже нудно, що дало переосмислити Вікторове ставлення, він гнався не за званням, а хотів рятувати людей, боронити державу, а вийшло, що були одні тренування. Після служби він подався у ряди поліції, щоб допомагати людям.
Знімок екрана (2733).png
Продовженя Шляху
Пройшло декілька років, Віктор перевівся у СБУ, де вже було набагато цікавіше. Під час одної зі спеціальних операцій сильно постраждали заложники, хоч Віктор не був у цьому винний, це була не перша смерть, яку він бачив, але зараз він винив у ній себе. Хоч він і був навчений психологічно, але зараз було все по іншому.Віктор взяв відпустку, щоб оговтатись. Він повернувся до батьків, його розгубленість не зникала, батьки нічого не могли вдіяти самотужки, батько знайшов одного психолога, який психологічно допомагав ветеранам. Він і справді зміг допомогти Плехему, правда не моментально. Через 2 місяці Віктор повернувся до роботи, але його тимчасово відсторонили від небезпечних операцій, від цього Вітору ставало погано, бо він завжди прагнув допомагати й не міг просто так марнувати час. Він рятував людей, як і раніше, але набагато акуратніше, бо став усвідомлювати цінність свого та людських життів.
Знімок екрана (2732).png
Продовженя Шляху
Віктору було за 22 років, здається не багато, але він вже достатньо пережив. На той момент його батько вже був заступником директора та заможною людиною. Дідусь заробив багато грошей на посаді Генерала поліції, внукові розказував, що заробивши немалий капітал, почав давати людям мікрозайми під відсотки, на чому грошей стало ще більше. Владислав разом із батьком та дідом створили свій центр допомоги ветеранам, до благодійності підбилося ще декілька людей та великих спонсорів. Усі ми усвідомлювали важкість людей, що зверталися. Власлав на довго запам'ятав побачене на службі. Уже зараз він відчував легкість та невелику тривогу він почав дорожити близькими людьми.
кінец
