Дитинство
Саша був бажаною дитиною, бо батьки хотіли хлопчика. Так і народився в Харкові. Мати на той час працювала вихователь дитячого садка, а батько – служив в ЗСУ. Грошей в дитинстві вистачало, але його іноді балували. Характером був дуже спокійним, але любив шукати собі пригод на одне місце. В садочку дуже любили вихователі та пророкували йому велике майбутнє.У своєму дитинстві ледь не втратив батька який майже не загинув. Ми їхали на автівці та в нас врізався автомобіль, де батько отримав тяжкі поранення. Після цього у мене з'явився страх їздити в авто.
Але вже згодом я переборов свій страх. Так і пройшло моє дитинство.
Юнацтво
В першому класі мав надлишкову вагу та комплекси, був дуже закритим у собі. Боявся ходити до школи, бо його ображала одна людина його всі боялися в класі. Але вже за декілька приходів додому зі сльозами він попросив маму відвести його на гурток з боксу. Вага поступово починала спадати, Давід не пропускав тренувань, бо його тренер пообіцяв, що в нього буде майбутнє і в 5 класі буде найсильнішим та найстрункішим серед однокласників. Так і сталось, гарне тіло, прекрасне лице і головне – вміння постояти за себе. Почався період дорослішання, він вже не соромився підходити та знайомитись, а навпаки став центром уваги в класі, дівчата просились аби сісти із ним за парту, а хлопці весь час запрошували до себе пограти у відео ігри. В старших класах Саша серйозно почав займатись боксом та почав показувати перші серйозні результати, став майстром з боксу, виграв безліч змагань, але йому було все мало. Якось бувши на чемпіонаті Європи серед юнаків, він не сказав своєму тренеру про травму руки та вийшов битись на ринг. Саша вистояв рівно два раунди, який став для нього останнім в бійцівській кар’єрі, він – порвав сухожилля, які поставили хрест по боксу. Давід звернувся до Бога "чому це усе саме зі мною". Потім вже як він повернувся додому, після лікарні він вирішив займатися футболом. І йому це вдалося він вступив до клубу Шахтар де був нападником, і ось одного разу після матчу у Дніпрі він зустрів дівчину мрії. Між ними пройшла іскра любові. Тому він з нею познайомився її звуть Вероніка, і запросив її прогулятись по набережній. Тоді був перший та абсолютно зніяковілий поцілунок, бо Саша боявся робити перший крок. І тут пройшовши неділю він вирішив запропонувати їй зустрічатись, Вероніка не відмовила. Вона була старшою на рік від нього, та вступила в університет раніше, тому Саша чекав завершення школи, щоб поступити до Харкова і почати жити разом. У 2017 році Давід поступає на юридичний університет імені Ярослава Мудрого.
Студентське життя
Я вступив в юридичний університет. Я свідомо вибрав юридичний університет і ще до вступу я вже знав багато пов'язаного з майбутньою професією. Я думав що зі мною ніхто не буде дружити, розмовляти тому я трохи соромився, але потім все сталося навпаки. Моє студентське життя не проходило без радості, я як студент ми розважалися як могли, відпочивала від навчання і т.д.. Мої батьки передали сестрі правління бізнесом, бо вони поїхали у відпустку. Але сталося так, що покупців в магазині було мало, тому що сестра забула оплачувати зарплату працівникам і замовити продукції, сестра робила усе щоб повернути, але в неї не вийшло. Я почав допомагати їй, пропонувати різні ідеї, знайшли нового постачальника та нових робітників, нам пощастило і ми все зробили як було навіть ще краще. Вже потім прибуток набагато зріс, тому ми зателефонували батькам відкрити мережу магазинів, нащо батьки були згодні. Тому відкрили мережу магазинів. Потім коли я закінчив юридичний я рішив піти в Збройні Сили України, незнаю чому но мене тягнуло піти до ЗСУ.
Наш час
Працюючи в ЗСУ я я достиг Старшого Солдата та вступив в підрозділ Сили Спеціальних Операцій. Я там дізнався як правильно поводити себе в окрузі в окупантах, працювати по ворогу в парі, навчився дуже мітко стріляти. Я там дуже себе класно показав, но мене вигнали з підрозділу за те що я дуже себе неадекватео поводив, так вважало начальство ССО, но для мене я був адекватний. Коли мене вигнали я вступив в підрозділ Десантно Штурмові Війська. Там я навчився правильно штурмувати та десантуватись, це завдяки моєму найліпшому другові.Я там підвищувався від інструктра ДШВ аж до Нач.ДШВ, хоть це було нелегко але я справився. Зараз я зі своїм підрозділом обороняю нашу країну як в повітрі так і на землі. За гарну роботу мені дали звання Підполковник ЗСУ.
Саша був бажаною дитиною, бо батьки хотіли хлопчика. Так і народився в Харкові. Мати на той час працювала вихователь дитячого садка, а батько – служив в ЗСУ. Грошей в дитинстві вистачало, але його іноді балували. Характером був дуже спокійним, але любив шукати собі пригод на одне місце. В садочку дуже любили вихователі та пророкували йому велике майбутнє.У своєму дитинстві ледь не втратив батька який майже не загинув. Ми їхали на автівці та в нас врізався автомобіль, де батько отримав тяжкі поранення. Після цього у мене з'явився страх їздити в авто.
Але вже згодом я переборов свій страх. Так і пройшло моє дитинство.
Юнацтво
В першому класі мав надлишкову вагу та комплекси, був дуже закритим у собі. Боявся ходити до школи, бо його ображала одна людина його всі боялися в класі. Але вже за декілька приходів додому зі сльозами він попросив маму відвести його на гурток з боксу. Вага поступово починала спадати, Давід не пропускав тренувань, бо його тренер пообіцяв, що в нього буде майбутнє і в 5 класі буде найсильнішим та найстрункішим серед однокласників. Так і сталось, гарне тіло, прекрасне лице і головне – вміння постояти за себе. Почався період дорослішання, він вже не соромився підходити та знайомитись, а навпаки став центром уваги в класі, дівчата просились аби сісти із ним за парту, а хлопці весь час запрошували до себе пограти у відео ігри. В старших класах Саша серйозно почав займатись боксом та почав показувати перші серйозні результати, став майстром з боксу, виграв безліч змагань, але йому було все мало. Якось бувши на чемпіонаті Європи серед юнаків, він не сказав своєму тренеру про травму руки та вийшов битись на ринг. Саша вистояв рівно два раунди, який став для нього останнім в бійцівській кар’єрі, він – порвав сухожилля, які поставили хрест по боксу. Давід звернувся до Бога "чому це усе саме зі мною". Потім вже як він повернувся додому, після лікарні він вирішив займатися футболом. І йому це вдалося він вступив до клубу Шахтар де був нападником, і ось одного разу після матчу у Дніпрі він зустрів дівчину мрії. Між ними пройшла іскра любові. Тому він з нею познайомився її звуть Вероніка, і запросив її прогулятись по набережній. Тоді був перший та абсолютно зніяковілий поцілунок, бо Саша боявся робити перший крок. І тут пройшовши неділю він вирішив запропонувати їй зустрічатись, Вероніка не відмовила. Вона була старшою на рік від нього, та вступила в університет раніше, тому Саша чекав завершення школи, щоб поступити до Харкова і почати жити разом. У 2017 році Давід поступає на юридичний університет імені Ярослава Мудрого.
Студентське життя
Я вступив в юридичний університет. Я свідомо вибрав юридичний університет і ще до вступу я вже знав багато пов'язаного з майбутньою професією. Я думав що зі мною ніхто не буде дружити, розмовляти тому я трохи соромився, але потім все сталося навпаки. Моє студентське життя не проходило без радості, я як студент ми розважалися як могли, відпочивала від навчання і т.д.. Мої батьки передали сестрі правління бізнесом, бо вони поїхали у відпустку. Але сталося так, що покупців в магазині було мало, тому що сестра забула оплачувати зарплату працівникам і замовити продукції, сестра робила усе щоб повернути, але в неї не вийшло. Я почав допомагати їй, пропонувати різні ідеї, знайшли нового постачальника та нових робітників, нам пощастило і ми все зробили як було навіть ще краще. Вже потім прибуток набагато зріс, тому ми зателефонували батькам відкрити мережу магазинів, нащо батьки були згодні. Тому відкрили мережу магазинів. Потім коли я закінчив юридичний я рішив піти в Збройні Сили України, незнаю чому но мене тягнуло піти до ЗСУ.
Наш час
Працюючи в ЗСУ я я достиг Старшого Солдата та вступив в підрозділ Сили Спеціальних Операцій. Я там дізнався як правильно поводити себе в окрузі в окупантах, працювати по ворогу в парі, навчився дуже мітко стріляти. Я там дуже себе класно показав, но мене вигнали з підрозділу за те що я дуже себе неадекватео поводив, так вважало начальство ССО, но для мене я був адекватний. Коли мене вигнали я вступив в підрозділ Десантно Штурмові Війська. Там я навчився правильно штурмувати та десантуватись, це завдяки моєму найліпшому другові.Я там підвищувався від інструктра ДШВ аж до Нач.ДШВ, хоть це було нелегко але я справився. Зараз я зі своїм підрозділом обороняю нашу країну як в повітрі так і на землі. За гарну роботу мені дали звання Підполковник ЗСУ.
Останнє редагування:
