Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Воробей Владислав Віталійович
Стать: чоловіча
Дата народження: 29.07.1997
Вік: 27 років
Місце народження: м. Київ, Україна
Національність: Українець
Місце проживання: м. Київ
Захоплення: Спорт
Сімейний стан: Не одружений
Статура: Спортивної статури
Дитинство:
Владислав народився в родині, де честь і порядок були не просто словами — це був спосіб життя. Його батько, понад 20 років служив у Національній поліції України. З дитинства Владислав бачив як батько вдягає форму щоранку, з гордістю та відданістю. Дитинство Владислава не було легким. У той час, коли його друзі гуляли дворами, його часто залишали вдома — тато працював позмінно, мама була приватним підприємцем. Але попри це, у сім’ї панувала дисципліна, підтримка й щира любов. Батько навчав його справедливості, витримці та поваги до закону. Вони часто проводили вечори за переглядом старих фільмів про детективів або за історіями про службу.
Шкільні роки:
З першого класу Владислав відрізнявся спокійним характером і трохи замкненим ставленням до однолітків. Він не був ані забіякою, ані «ботаніком» — тримався осторонь, ніби спостерігаючи за всім зі сторони. Його часто називали "тихим вовком". У школі Владислав не любив шуму, однак був дуже уважним. Особливо добре давав собі раду з історією та літературою — його захоплювали життя видатних особистостей, постаті героїв, моральні дилеми. Вчителі цінували його за спокійну поведінку та влучні відповіді, але часто казали: «Владислав — той, хто завжди думає більше, ніж говорить». На перервах Владислав любив пограти в футбол на стадіоні. Одного дня, Владислава запросили до футбольної школи, де він себе дуже гарно проявив. Потім отримавши травму, закінчив кар'єру в футболі.
Юність:
У 17 років, Владислав віриш вступити до Національної Академії Внутрішніх Справ в м. Київ. Провчившись там протягом 4 років, зрозумів, що працювати в Національній поліції України, не так просто як йому здавалося. На початку вступу батько сказав Владиславу, що буде тяжко, і не всі проходять даний путь, але Владислав не послухав його. Після закінчення Академії, Владислав намагався спробувати себе в політичній структурі, та влаштувався в Мерію Дніпра, куди і переїхав жити. Але пропрацював він там не довго, звільнившись з роботи, Владислав відправився шукати себе та свою долю за кордон.
Доросле життя:
Після того, як Владислав не знайшов себе та своєї долі закордоном, він повернувся назад до України. Почав шукати місце нової роботи, і знайшов вакантну вакансію у Верховній Раді України. Владислав пройшов співбесіду та його взяли до Верховної Ради України. Пропрацювавши у Верховній Раді України деякий час, Владислав прийняв рішення на яке він не міг довго наважитися. Владислав вступив до Збройних Сил України, де зайняв посаду Начальника Академії Сил Спеціальних Операцій Збройних Сил України. після його старань на даній посаді, його замітило керівництво держави, та запропонували перевестися до Національної поліції України. Починаючи з самих низів та знавши всі плюси та мінуси служби, Владиславу вдалося дійти до дуже високої посади в Національній поліції України, та зайняти посаду Заступника поліції України в м. Дніпро/Куратор департаменту внутрішної безпеки.
Теперішній час:
Після довготривалого працювання в Національній поліції України, Владислава замітило керівництво держави у Верховній Раді України та запропонували піти в політику, де він зайняв місце Прем'єр Міністра України. Наданий момент часу, Владислав займає посаду Прем'єр Міністра України. Він дуже допомагає Президенту України, веде дуже активне політичне життя. Приймає участь у всіх можливих заходах, які відбуваються у нашій країні. Намагається показати, що наша країна, найкраща країна в Європі.
Відмітні знаки:
Владислав дуже відповідальна, відважна та добра людина. Владислав накульгує на праву ногу, після травми.
Стать: чоловіча
Дата народження: 29.07.1997
Вік: 27 років
Місце народження: м. Київ, Україна
Національність: Українець
Місце проживання: м. Київ
Захоплення: Спорт
Сімейний стан: Не одружений
Статура: Спортивної статури
Дитинство:
Владислав народився в родині, де честь і порядок були не просто словами — це був спосіб життя. Його батько, понад 20 років служив у Національній поліції України. З дитинства Владислав бачив як батько вдягає форму щоранку, з гордістю та відданістю. Дитинство Владислава не було легким. У той час, коли його друзі гуляли дворами, його часто залишали вдома — тато працював позмінно, мама була приватним підприємцем. Але попри це, у сім’ї панувала дисципліна, підтримка й щира любов. Батько навчав його справедливості, витримці та поваги до закону. Вони часто проводили вечори за переглядом старих фільмів про детективів або за історіями про службу.
Шкільні роки:
З першого класу Владислав відрізнявся спокійним характером і трохи замкненим ставленням до однолітків. Він не був ані забіякою, ані «ботаніком» — тримався осторонь, ніби спостерігаючи за всім зі сторони. Його часто називали "тихим вовком". У школі Владислав не любив шуму, однак був дуже уважним. Особливо добре давав собі раду з історією та літературою — його захоплювали життя видатних особистостей, постаті героїв, моральні дилеми. Вчителі цінували його за спокійну поведінку та влучні відповіді, але часто казали: «Владислав — той, хто завжди думає більше, ніж говорить». На перервах Владислав любив пограти в футбол на стадіоні. Одного дня, Владислава запросили до футбольної школи, де він себе дуже гарно проявив. Потім отримавши травму, закінчив кар'єру в футболі.
Юність:
У 17 років, Владислав віриш вступити до Національної Академії Внутрішніх Справ в м. Київ. Провчившись там протягом 4 років, зрозумів, що працювати в Національній поліції України, не так просто як йому здавалося. На початку вступу батько сказав Владиславу, що буде тяжко, і не всі проходять даний путь, але Владислав не послухав його. Після закінчення Академії, Владислав намагався спробувати себе в політичній структурі, та влаштувався в Мерію Дніпра, куди і переїхав жити. Але пропрацював він там не довго, звільнившись з роботи, Владислав відправився шукати себе та свою долю за кордон.
Доросле життя:
Після того, як Владислав не знайшов себе та своєї долі закордоном, він повернувся назад до України. Почав шукати місце нової роботи, і знайшов вакантну вакансію у Верховній Раді України. Владислав пройшов співбесіду та його взяли до Верховної Ради України. Пропрацювавши у Верховній Раді України деякий час, Владислав прийняв рішення на яке він не міг довго наважитися. Владислав вступив до Збройних Сил України, де зайняв посаду Начальника Академії Сил Спеціальних Операцій Збройних Сил України. після його старань на даній посаді, його замітило керівництво держави, та запропонували перевестися до Національної поліції України. Починаючи з самих низів та знавши всі плюси та мінуси служби, Владиславу вдалося дійти до дуже високої посади в Національній поліції України, та зайняти посаду Заступника поліції України в м. Дніпро/Куратор департаменту внутрішної безпеки.
Теперішній час:
Після довготривалого працювання в Національній поліції України, Владислава замітило керівництво держави у Верховній Раді України та запропонували піти в політику, де він зайняв місце Прем'єр Міністра України. Наданий момент часу, Владислав займає посаду Прем'єр Міністра України. Він дуже допомагає Президенту України, веде дуже активне політичне життя. Приймає участь у всіх можливих заходах, які відбуваються у нашій країні. Намагається показати, що наша країна, найкраща країна в Європі.
Відмітні знаки:
Владислав дуже відповідальна, відважна та добра людина. Владислав накульгує на праву ногу, після травми.
