Повне ім'я: Данилов Микита
Вік: 18
Стать: Чоловіча.
Дата народження: 01.08.2004
Національність: Українець
Місце народження: Дніпро
Місце проживання: Місто Харків
Сімейне положення: Не одружений
Освіта: Вища освіта.
Знання мов: Російська, та Українська
Риси характеру: Добрий, товариський.
I. Дитинство:
Народився 1 Серпня 2004 року в красивому місті Днiпро. Мое місто подобалося своїми розмірами та красою. Моя сім'я була багата, батько мав мережу магазинів з сим-картами, а мати займалася продуктовим бізнесом на лавках Барабашова. З дитинства я міг постояти за себе і цим батьки пишалися. Я завжди любив відвідувати уроки боксу, де я зі своїми друзями любив проводити навчання в спарингах. Не дивлячись на те, що я любив спорт, я любив тварин і тому завжди годував бездомних тварин і відносив їх до притулку.
Я цілий день жив на вулиці.
В мене нього завжди вистачало фантазії як весело провести кожен день. Коли менi виповнилося сім, я пішов до престижної школи. З навчанням в мене не дуже добре виходило, але я намагався як міг. З друзями справи були відмінні, друзів у мене було навалом, тільки тому, що ми були з багатої родини.
II. Юність:
Одного разу, взимку 2010 року, увечері батьки міркували про переїзд до города Харькова. Через деякий час ми переїхали до Харькова. У перші дні в Харьковi нам не було куди йти, в нас було багато грошей, на які ми купили перший попавшийся будинок. Наступного дня ми поїхали купувати нову мебель. Там я знайшов собі друзiв Вiталiка Коваля та Микиту Хмуренко, тодi я ще не знав як їх звуть, но вони менi дуже подобалися. 1 серпня в мене був день нарождення менi виповнилось, Менi виповнилося 7 років, на мое день народження прийшли всi моi друзi с ким я познайомився в Харьковi та родичi з Днiпра.
III. Доросле життя:
У 2020 році я отримав перші свої права водія на мотоцикл, і відразу ж наступного дня я отримав свій перший штраф. У 16 років при отриманні прав водія я дуже став любити мото-транспорт і годинами ганяв з місцевими мото-гонщиками по місту. Коли всі побачили, як я ганяю, мене вирішили прийняти в команду. Через тиждень перегонів я потрапив у серйозну аварію, як тільки мене привезли до лікарні, лікарі сказали, що я не зможу ходити. Мої батьки шукали всі способи, щоб поставити мене на ноги, але шляхів на те, щоб я ходив не було.. Одного ранку коли моя мати молилася за мене в церкві, їй зателефонував невідомий чоловік і сказав що зможе нам допомогти, мати одразу почала розпитувати хто він, але він сказав, щоб вона тільки прийшла до лікарні. Коли мати прийшла до лікарні, вони побачила чоловіка у віці п'ятдесяти років, тоді почалася розмова про те, що мене потрібно перевести в іншу лікарню. Батьки були готові на все, щоб я знову міг ходити, і вони погодилися. При перекладі менi було призначено дві операції, які я успішно переніс! І ось через 2 місяці я почав поступово ходити.
Батьки менi сказали, щоб я забув все, що було з мотоциклами, але я відкидав їхні фрази.
2021 року у мене померли батьки, мене пiдставили и отняли бiзнес батька, і залишився iз продуктовим магазином матерi.
. Їхавши додому, я згадав свій випадок тієї ночі, коли я потрапив в аварію і згадав того чудового лікаря, який врятував мене. Я вирішив влаштуватися до лікарні, на кого саме менi було не важливо, адже досвіду у мене було не так і багато, тому що досвід я отримав лише в колледжi пiд час военного предмету, коли вчився оказувати першу медичну допомогу. Я улаштувався на санітара до Центральної лікарні Харькова. З того часу я і почав розуміти сенс життя. Попрацювавши пiв року у лікарні, понад 10 операцій та близько 20 вилікуваних пацієнтів, через деякий час менi чутка набридло цим займатися, тому я пiшов до Зброєних сил України.
IV. Наш час:
Трохи пізніше я здав на права, та пошукував собі автомобіль , щоб почати продовження свого життя на новому автомобiлi. На рахунку у мене було небагато, але вистачало на нормальну машину. Побачивши в інтернеті автомобiль А класу, що продається, я зацікавився ним і вирішив зателефонувати продавцю. Купівля відбулася вдало і напрочуд швидко. Оформивши всі папери, він розповiв менi що вiн перекуп и машину ремонтував як под себе, но е значнi косяки. Мене не все влаштовувало у цому автомобiлi, але й виходу в мене не було так я вже його купив. Тай біла смуга у житті. Хороша зарплата, пiдполковника ЗСУ. Все вдається добре.
P/S- Автор Микита Данилов
Слава Украине!
Вік: 18
Стать: Чоловіча.
Дата народження: 01.08.2004
Національність: Українець
Місце народження: Дніпро
Місце проживання: Місто Харків
Сімейне положення: Не одружений
Освіта: Вища освіта.
Знання мов: Російська, та Українська
Риси характеру: Добрий, товариський.
I. Дитинство:
Народився 1 Серпня 2004 року в красивому місті Днiпро. Мое місто подобалося своїми розмірами та красою. Моя сім'я була багата, батько мав мережу магазинів з сим-картами, а мати займалася продуктовим бізнесом на лавках Барабашова. З дитинства я міг постояти за себе і цим батьки пишалися. Я завжди любив відвідувати уроки боксу, де я зі своїми друзями любив проводити навчання в спарингах. Не дивлячись на те, що я любив спорт, я любив тварин і тому завжди годував бездомних тварин і відносив їх до притулку.
Я цілий день жив на вулиці.
В мене нього завжди вистачало фантазії як весело провести кожен день. Коли менi виповнилося сім, я пішов до престижної школи. З навчанням в мене не дуже добре виходило, але я намагався як міг. З друзями справи були відмінні, друзів у мене було навалом, тільки тому, що ми були з багатої родини.
II. Юність:
Одного разу, взимку 2010 року, увечері батьки міркували про переїзд до города Харькова. Через деякий час ми переїхали до Харькова. У перші дні в Харьковi нам не було куди йти, в нас було багато грошей, на які ми купили перший попавшийся будинок. Наступного дня ми поїхали купувати нову мебель. Там я знайшов собі друзiв Вiталiка Коваля та Микиту Хмуренко, тодi я ще не знав як їх звуть, но вони менi дуже подобалися. 1 серпня в мене був день нарождення менi виповнилось, Менi виповнилося 7 років, на мое день народження прийшли всi моi друзi с ким я познайомився в Харьковi та родичi з Днiпра.
III. Доросле життя:
У 2020 році я отримав перші свої права водія на мотоцикл, і відразу ж наступного дня я отримав свій перший штраф. У 16 років при отриманні прав водія я дуже став любити мото-транспорт і годинами ганяв з місцевими мото-гонщиками по місту. Коли всі побачили, як я ганяю, мене вирішили прийняти в команду. Через тиждень перегонів я потрапив у серйозну аварію, як тільки мене привезли до лікарні, лікарі сказали, що я не зможу ходити. Мої батьки шукали всі способи, щоб поставити мене на ноги, але шляхів на те, щоб я ходив не було.. Одного ранку коли моя мати молилася за мене в церкві, їй зателефонував невідомий чоловік і сказав що зможе нам допомогти, мати одразу почала розпитувати хто він, але він сказав, щоб вона тільки прийшла до лікарні. Коли мати прийшла до лікарні, вони побачила чоловіка у віці п'ятдесяти років, тоді почалася розмова про те, що мене потрібно перевести в іншу лікарню. Батьки були готові на все, щоб я знову міг ходити, і вони погодилися. При перекладі менi було призначено дві операції, які я успішно переніс! І ось через 2 місяці я почав поступово ходити.
Батьки менi сказали, щоб я забув все, що було з мотоциклами, але я відкидав їхні фрази.
2021 року у мене померли батьки, мене пiдставили и отняли бiзнес батька, і залишився iз продуктовим магазином матерi.
. Їхавши додому, я згадав свій випадок тієї ночі, коли я потрапив в аварію і згадав того чудового лікаря, який врятував мене. Я вирішив влаштуватися до лікарні, на кого саме менi було не важливо, адже досвіду у мене було не так і багато, тому що досвід я отримав лише в колледжi пiд час военного предмету, коли вчився оказувати першу медичну допомогу. Я улаштувався на санітара до Центральної лікарні Харькова. З того часу я і почав розуміти сенс життя. Попрацювавши пiв року у лікарні, понад 10 операцій та близько 20 вилікуваних пацієнтів, через деякий час менi чутка набридло цим займатися, тому я пiшов до Зброєних сил України.
IV. Наш час:
Трохи пізніше я здав на права, та пошукував собі автомобіль , щоб почати продовження свого життя на новому автомобiлi. На рахунку у мене було небагато, але вистачало на нормальну машину. Побачивши в інтернеті автомобiль А класу, що продається, я зацікавився ним і вирішив зателефонувати продавцю. Купівля відбулася вдало і напрочуд швидко. Оформивши всі папери, він розповiв менi що вiн перекуп и машину ремонтував як под себе, но е значнi косяки. Мене не все влаштовувало у цому автомобiлi, але й виходу в мене не було так я вже його купив. Тай біла смуга у житті. Хороша зарплата, пiдполковника ЗСУ. Все вдається добре.
P/S- Автор Микита Данилов
Слава Украине!
