ЗАКОН УКРАЇНИ
Про засади запобігання, протидії та відповідальності за корупцію
Преамбула
Цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила фінансового контролю, а також механізми міжнародної співпраці у цій сфері.
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1.1. Корупція – використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або прирівняною до неї особою, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди, або прийняття такої вигоди чи обіцянки/пропозиції її одержання, а також дії, вчинені в інтересах третіх осіб.
1.2. Неправомірна вигода – кошти, інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають чи одержують без законних на те підстав.
1.3. Реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими повноваженнями, що безпосередньо впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень.
1.4. Викривач – фізична особа, яка за наявності обґрунтованого переконання про те, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень.
Стаття 2. Суб'єкти, на яких поширюється дія цього Закону
2.1. Дія цього Закону поширюється на:
2.1.1. державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування;
2.1.2. військових посадових осіб, посадових осіб правоохоронних органів, прокурорів;
2.1.3. керівників та посадових осіб державних і комунальних підприємств, установ, організацій;
2.1.4. народних депутатів України та депутатів місцевих рад, суддів;
2.1.5. інших осіб, визначених у наступних розділах цього Закону.
РОЗДІЛ II. АНТИКОРУПЦІЙНІ ОРГАНИ ТА МЕХАНІЗМИ
Стаття 3. Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК)
3.1. НАЗК є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, відповідальним за формування та реалізацію державної антикорупційної політики.
3.2. Основні повноваження НАЗК включають:
3.2.1. розроблення Національної антикорупційної стратегії;
3.2.2. здійснення контролю та перевірки декларацій;
3.2.3. моніторинг способу життя суб'єктів декларування;
3.2.4. надання роз'яснень щодо застосування положень цього Закону;
3.2.5. затвердження правил професійної етики.
Стаття 4. Інші антикорупційні органи
4.1. Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) здійснює досудове розслідування корупційних злочинів, вчинених вищими посадовими особами.
4.2. Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) здійснює процесуальне керівництво та державне обвинувачення у справах, розслідуваних НАБУ.
РОЗДІЛ III. ПРЕВЕНТИВНІ АНТИКОРУПЦІЙНІ ЗАХОДИ
Стаття 5. Кодекси поведінки та антикорупційні програми
5.1. Суб'єкти, на яких поширюється дія цього Закону, зобов'язані дотримуватися правил етичної поведінки, визначених цим Законом та відповідними кодексами, затвердженими НАЗК.
5.2. Державні органи, органи місцевого самоврядування та інші визначені законом юридичні особи зобов'язані затверджувати та реалізовувати Антикорупційні програми.
Стаття 6. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів
6.1. Особи зобов'язані вживати заходів щодо недопущення виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів.
6.2. Про наявність реального чи потенційного конфлікту інтересів необхідно повідомити керівництво та НАЗК не пізніше наступного робочого дня.
6.3. Керівник органу або уповноважена ним особа протягом двох робочих днів приймає рішення про врегулювання конфлікту інтересів (усунення від виконання завдання, обмеження доступу до інформації, переведення, тощо).
Стаття 7. Захист викривачів
7.1. Держава гарантує захист трудових прав, безпеки та конфіденційності викривачів та їхніх близьких осіб.
7.2. Інформація про викривача може бути розголошена лише за його згодою або на підставі рішення суду.
7.3. Викривачі мають право на винагороду у визначених законом випадках.
РОЗДІЛ IV. ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ ТА ДЕКЛАРАЦІЇ
Стаття 8. Обов'язок фінансового контролю та декларування
8.1. Особи, зазначені у статті 2, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті НАЗК декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
8.2. Декларація містить відомості про:
8.2.1. об'єкти нерухомого та рухомого майна, вартість яких перевищує встановлений ліміт;
8.2.2. доходи, у тому числі подарунки, отримані суб'єктом декларування та членами його сім'ї;
8.2.3. фінансові зобов'язання, у тому числі позики та кредити;
8.2.4. грошові активи, банківські метали та рахунки;
8.2.5. видатки та правочини, вартість яких перевищує встановлений ліміт.
Стаття 9. Моніторинг способу життя
9.1. НАЗК здійснює моніторинг способу життя суб'єктів декларування з метою встановлення відповідності їхнього рівня життя наявним у них активам та доходам.
9.2. У разі виявлення необґрунтованих активів матеріали передаються до НАБУ для проведення досудового розслідування.
РОЗДІЛ V. ОСОБЛИВИЙ КОНТРОЛЬ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ СБУ
Стаття 10. Розширені повноваження Служби безпеки України щодо фінансового контролю керівників організацій
10.1. Мета та Підстави. Служба безпеки України (СБУ) з метою захисту національної безпеки, економічної стабільності та запобігання корупційним ризикам, що загрожують життєво важливим інтересам держави, має право запроваджувати додатковий обов'язковий фінансовий контроль.
10.2. Суб'єкти додаткового декларування. Додатковому фінансовому контролю та обов'язковому поданню декларацій, крім суб'єктів, визначених у Розділі IV, підлягають особи, уповноважені на виконання функцій керівника будь-якої організації, незалежно від форми власності (державна, комунальна чи приватна), якщо діяльність такої організації:
10.2.1. пов'язана із критичною інфраструктурою або оборонно-промисловим комплексом;
10.2.2. має стратегічне значення для економіки та безпеки України;
10.2.3. передбачає доступ до інформації, що становить державну таємницю, або інформації з обмеженим доступом у сфері оборони та безпеки.
10.3. Порядок запровадження. СБУ зобов'язана розробити та офіційно опублікувати постанову, що деталізує:
10.3.1. вичерпний перелік критеріїв та/або посад, що підпадають під дію частини 2 цієї статті;
10.3.2. процедуру, строки та форму подання декларацій для цих суб'єктів.
10.4. Відповідальність. Ухилення від виконання вимог щодо декларування, встановлених СБУ відповідно до цієї статті, тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
РОЗДІЛ VI. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Стаття 11. Відповідальність за корупційні правопорушення
11.1. Особи, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність у встановленому законом порядку.
11.2. Встановлення факту корупційного правопорушення є підставою для припинення повноважень або звільнення особи.
11.3. Незаконне збагачення – набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами. Незаконне збагачення тягне за собою кримінальну відповідальність.
РОЗДІЛ VII. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 12. Міжнародне співробітництво
12.1. Україна співпрацює з іноземними державами та міжнародними організаціями у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України.
Стаття 13. Набрання чинності
13.1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.).
Про засади запобігання, протидії та відповідальності за корупцію
Преамбула
Цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила фінансового контролю, а також механізми міжнародної співпраці у цій сфері.
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1.1. Корупція – використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або прирівняною до неї особою, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди, або прийняття такої вигоди чи обіцянки/пропозиції її одержання, а також дії, вчинені в інтересах третіх осіб.
1.2. Неправомірна вигода – кошти, інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають чи одержують без законних на те підстав.
1.3. Реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими повноваженнями, що безпосередньо впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень.
1.4. Викривач – фізична особа, яка за наявності обґрунтованого переконання про те, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень.
Стаття 2. Суб'єкти, на яких поширюється дія цього Закону
2.1. Дія цього Закону поширюється на:
2.1.1. державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування;
2.1.2. військових посадових осіб, посадових осіб правоохоронних органів, прокурорів;
2.1.3. керівників та посадових осіб державних і комунальних підприємств, установ, організацій;
2.1.4. народних депутатів України та депутатів місцевих рад, суддів;
2.1.5. інших осіб, визначених у наступних розділах цього Закону.
РОЗДІЛ II. АНТИКОРУПЦІЙНІ ОРГАНИ ТА МЕХАНІЗМИ
Стаття 3. Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК)
3.1. НАЗК є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, відповідальним за формування та реалізацію державної антикорупційної політики.
3.2. Основні повноваження НАЗК включають:
3.2.1. розроблення Національної антикорупційної стратегії;
3.2.2. здійснення контролю та перевірки декларацій;
3.2.3. моніторинг способу життя суб'єктів декларування;
3.2.4. надання роз'яснень щодо застосування положень цього Закону;
3.2.5. затвердження правил професійної етики.
Стаття 4. Інші антикорупційні органи
4.1. Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) здійснює досудове розслідування корупційних злочинів, вчинених вищими посадовими особами.
4.2. Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) здійснює процесуальне керівництво та державне обвинувачення у справах, розслідуваних НАБУ.
РОЗДІЛ III. ПРЕВЕНТИВНІ АНТИКОРУПЦІЙНІ ЗАХОДИ
Стаття 5. Кодекси поведінки та антикорупційні програми
5.1. Суб'єкти, на яких поширюється дія цього Закону, зобов'язані дотримуватися правил етичної поведінки, визначених цим Законом та відповідними кодексами, затвердженими НАЗК.
5.2. Державні органи, органи місцевого самоврядування та інші визначені законом юридичні особи зобов'язані затверджувати та реалізовувати Антикорупційні програми.
Стаття 6. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів
6.1. Особи зобов'язані вживати заходів щодо недопущення виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів.
6.2. Про наявність реального чи потенційного конфлікту інтересів необхідно повідомити керівництво та НАЗК не пізніше наступного робочого дня.
6.3. Керівник органу або уповноважена ним особа протягом двох робочих днів приймає рішення про врегулювання конфлікту інтересів (усунення від виконання завдання, обмеження доступу до інформації, переведення, тощо).
Стаття 7. Захист викривачів
7.1. Держава гарантує захист трудових прав, безпеки та конфіденційності викривачів та їхніх близьких осіб.
7.2. Інформація про викривача може бути розголошена лише за його згодою або на підставі рішення суду.
7.3. Викривачі мають право на винагороду у визначених законом випадках.
РОЗДІЛ IV. ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ ТА ДЕКЛАРАЦІЇ
Стаття 8. Обов'язок фінансового контролю та декларування
8.1. Особи, зазначені у статті 2, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті НАЗК декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
8.2. Декларація містить відомості про:
8.2.1. об'єкти нерухомого та рухомого майна, вартість яких перевищує встановлений ліміт;
8.2.2. доходи, у тому числі подарунки, отримані суб'єктом декларування та членами його сім'ї;
8.2.3. фінансові зобов'язання, у тому числі позики та кредити;
8.2.4. грошові активи, банківські метали та рахунки;
8.2.5. видатки та правочини, вартість яких перевищує встановлений ліміт.
Стаття 9. Моніторинг способу життя
9.1. НАЗК здійснює моніторинг способу життя суб'єктів декларування з метою встановлення відповідності їхнього рівня життя наявним у них активам та доходам.
9.2. У разі виявлення необґрунтованих активів матеріали передаються до НАБУ для проведення досудового розслідування.
РОЗДІЛ V. ОСОБЛИВИЙ КОНТРОЛЬ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ СБУ
Стаття 10. Розширені повноваження Служби безпеки України щодо фінансового контролю керівників організацій
10.1. Мета та Підстави. Служба безпеки України (СБУ) з метою захисту національної безпеки, економічної стабільності та запобігання корупційним ризикам, що загрожують життєво важливим інтересам держави, має право запроваджувати додатковий обов'язковий фінансовий контроль.
10.2. Суб'єкти додаткового декларування. Додатковому фінансовому контролю та обов'язковому поданню декларацій, крім суб'єктів, визначених у Розділі IV, підлягають особи, уповноважені на виконання функцій керівника будь-якої організації, незалежно від форми власності (державна, комунальна чи приватна), якщо діяльність такої організації:
10.2.1. пов'язана із критичною інфраструктурою або оборонно-промисловим комплексом;
10.2.2. має стратегічне значення для економіки та безпеки України;
10.2.3. передбачає доступ до інформації, що становить державну таємницю, або інформації з обмеженим доступом у сфері оборони та безпеки.
10.3. Порядок запровадження. СБУ зобов'язана розробити та офіційно опублікувати постанову, що деталізує:
10.3.1. вичерпний перелік критеріїв та/або посад, що підпадають під дію частини 2 цієї статті;
10.3.2. процедуру, строки та форму подання декларацій для цих суб'єктів.
10.4. Відповідальність. Ухилення від виконання вимог щодо декларування, встановлених СБУ відповідно до цієї статті, тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
РОЗДІЛ VI. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Стаття 11. Відповідальність за корупційні правопорушення
11.1. Особи, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність у встановленому законом порядку.
11.2. Встановлення факту корупційного правопорушення є підставою для припинення повноважень або звільнення особи.
11.3. Незаконне збагачення – набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами. Незаконне збагачення тягне за собою кримінальну відповідальність.
РОЗДІЛ VII. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 12. Міжнародне співробітництво
12.1. Україна співпрацює з іноземними державами та міжнародними організаціями у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України.
Стаття 13. Набрання чинності
13.1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.).