ЗАКОН УКРАЇНИ
про "Державну кримінально-виконавчу службу України"
Розділ 1. Загальні положення
Стаття 1. Мета та основні завдання ДКВС: Державна кримінально-виконавча служба України (далі — ДКВС) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, забезпечення правопорядку, безпеки в установах виконання покарань, а також захисту об’єктів критичної інфраструктури, зокрема військових частин (далі — ВЧ), у випадках, передбачених законодавством України.
Основними завданнями ДКВС є:
2.1. Забезпечення правопорядку та безпеки в установах виконання покарань, прилеглих охоронюваних зонах, а також на об’єктах, де ДКВС виконує функції охорони за рішенням уповноважених органів.
2.2. Виконання судових рішень щодо позбавлення волі, обмеження волі, арешту, штрафів та інших видів кримінальних покарань.
2.3. Охорона прав, свобод, законних інтересів, життя та здоров’я засуджених, персоналу, відвідувачів та інших осіб, які перебувають на території установ ДКВС.
2.4. Запобігання правопорушенням, включаючи втечі засуджених, незаконне проникнення на територію установ ДКВС, а також напади на об’єкти, що охороняються.
2.5. Участь у відбитті нападів на військові частини, об’єкти критичної інфраструктури або інші стратегічні об’єкти за рішенням Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України чи Міністерства оборони України.
2.6. Координація з іншими силовими структурами для забезпечення громадського порядку та національної безпеки в межах компетенції.
Стаття 2. Правова основа діяльності ДКВС: Діяльність ДКВС регулюється Конституцією України, цим Законом, Кримінальним кодексом України, Кримінально-виконавчим кодексом України, іншими законодавчими актами, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, а також міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України.
Накази Генерала ДКВС, укази Президента України та накази керівників регіональних управлінь (полковників), видані в межах їхньої компетенції, мають юридичну силу та є обов’язковими до виконання всіма співробітниками, підрозділами ДКВС, а також особами, які перебувають під наглядом ДКВС, у межах, визначених законодавством.
У разі суперечностей між цим Законом та міжнародними договорами України перевагу мають положення міжнародних договорів, якщо вони не суперечать Конституції України.
Розділ 2. Організаційна структура та керівництво
Стаття 3. Структура ДКВС
ДКВС складається з:
1.1. Центрального апарату, який координує діяльність служби на національному рівні.
1.2. Регіональних управлінь, створених на територіальному принципі для виконання завдань ДКВС у межах відповідних регіонів.
1.3. Місцевих установ виконання покарань, включаючи слідчі ізолятори, виправні колонії, арештні доми та інші заклади.
1.4. Спеціалізованих підрозділів для взаємодії з іншими силовими структурами, включаючи підрозділи для участі в охороні військових частин та об’єктів критичної інфраструктури.
1.5. Керівники регіональних управлінь (полковники) мають право видавати накази, обов’язкові до виконання підлеглими підрозділами та співробітниками в межах їхньої компетенції, включаючи організацію охорони, затримання, перевірки документів та участі в спільних операціях.
Стаття 4. Керівництво ДКВС:
ДКВС очолює Генерал, який призначається та звільняється з посади Президентом України за поданням Міністра юстиції України.
Генерал ДКВС:
2.1. Видає накази та розпорядження, які є обов’язковими для виконання всіма підрозділами та співробітниками ДКВС.
2.2. Координує діяльність служби, включаючи взаємодію з іншими силовими структурами.
2.3. Забезпечує виконання указів Президента України та рішень Кабінету Міністрів України в межах компетенції ДКВС.
2.4. Організовує участь ДКВС у відбитті нападів на військові частини чи об’єкти критичної інфраструктури за відповідними рішеннями.
Заступники Генерала призначаються ним за погодженням із Міністром юстиції України та відповідають за окремі напрями діяльності, включаючи виконання покарань, охорону об’єктів, взаємодію з іншими силовими структурами та внутрішній контроль.
Розділ 3. Повноваження та обов’язки
Стаття 5. Основні повноваження ДКВС
ДКВС забезпечує виконання судових рішень щодо кримінальних покарань, включаючи позбавлення волі, обмеження волі, арешт та інші види покарань, передбачені законодавством.
Здійснює нагляд за засудженими, забезпечує їхні права, свободи, охорону здоров’я, безпеку та соціальну адаптацію.
Має доступ до інформаційних систем і баз даних Міністерства внутрішніх справ України (МВС), Єдиного державного реєстру фізичних осіб, інших уповноважених баз даних для ідентифікації осіб, перевірки документів та встановлення обставин правопорушень.
Здійснює перевірку документів, що посвідчують особу, у випадках, передбачених цим Законом, для забезпечення безпеки та правопорядку.
Затримує осіб у випадках, передбачених законодавством, з метою запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки або захисту об’єктів.
Бере участь у спільних операціях із Національною поліцією України, Службою безпеки України, Збройними Силами України та іншими силовими структурами на блокпостах, а також у відбитті нападів на військові частини чи об’єкти критичної інфраструктури за рішенням уповноважених органів.
Стаття 6. Обов’язки співробітників ДКВС
Співробітники ДКВС зобов’язані:
1.1. Дотримуватися Конституції України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, а також прав і свобод засуджених, відвідувачів, персоналу та інших осіб.
1.2. Забезпечувати безпеку в установах ДКВС, на прилеглих охоронюваних зонах, а також під час виконання завдань на блокпостах чи об’єктах критичної інфраструктури.
1.3. Діяти виключно в межах законодавства під час затримання, перевірки документів, застосування сили чи участі в спільних операціях, включаючи відбиття нападів на військові частини.
1.4. Виконувати накази Генерала ДКВС, керівників регіональних управлінь (полковників) та інших уповноважених осіб у межах їхньої компетенції.
Співробітники ДКВС несуть відповідальність за порушення законодавства, необґрунтоване застосування сили, затримання чи перевірки документів відповідно до Статті 13 цього Закону.
Стаття 7. Перевірка документів
Співробітники ДКВС мають право перевіряти документи, що посвідчують особу, у таких випадках:
1.1. При вході або перебуванні на території установ ДКВС чи прилеглих охоронюваних зонах.
1.2. Під час затримання осіб відповідно до Статті 8 цього Закону.
1.3. У разі обґрунтованої підозри в скоєнні правопорушення на території ДКВС чи прилеглих зонах.
1.4. Під час виконання завдань на стаціонарних, патрульних або мобільних блокпостах у складі спільних операцій із іншими силовими структурами.
1.5. Під час участі в охороні військових частин чи об’єктів критичної інфраструктури.
1.6. В інших випадках, передбачених законодавством України, для забезпечення безпеки, правопорядку чи національної безпеки.
Документи, що підлягають перевірці:
2.1. Паспорт громадянина України (внутрішній або закордонний).
2.2. Посвідчення водія.
2.3. Військовий квиток або посвідчення особи військовослужбовця.
2.4. Посвідка на тимчасове або постійне проживання для іноземців чи осіб без громадянства.
2.5. Дипломатичний паспорт або інші документи, що підтверджують дипломатичний статус.
2.6. Службові посвідчення працівників державних органів, правоохоронних структур чи інших уповноважених осіб.
2.7. Інші офіційні документи, що посвідчують особу відповідно до законодавства України.
Процедура перевірки документів:
3.1. Співробітник ДКВС пред’являє своє службове посвідчення, чітко повідомляє підстави перевірки, а також інформує особу про її права, включаючи право на адвоката, право на оскарження дій та право на повідомлення родичів чи законних представників.
3.2. У разі відсутності документів особа може бути ідентифікована через електронні засоби (планшет, кишеньковий персональний комп’ютер) із використанням баз даних МВС, Єдиного державного реєстру фізичних осіб чи інших уповноважених інформаційних систем із дотриманням Закону України "Про захист персональних даних".
3.3. У разі неможливості встановлення особи через бази даних особа може бути затримана до з’ясування обставин відповідно до Статті 8 цього Закону.
3.4. Складається протокол перевірки документів у разі виявлення правопорушення, затримання особи або виконання завдань на блокпостах чи об’єктах критичної інфраструктури. Протокол містить дату, час, місце, підстави перевірки, дані особи, результати перевірки та дані співробітника ДКВС.
3.5. Перевірка документів неповнолітніх, вагітних жінок, осіб з інвалідністю чи похилого віку здійснюється з урахуванням їхнього стану та з негайним повідомленням законних представників, прокуратури чи органів опіки.
3.6. Необґрунтована перевірка документів забороняється. Особа має право оскаржити дії співробітника ДКВС до суду, прокуратури чи інших уповноважених органів.
Стаття 8. Затримання осіб
Співробітники ДКВС мають право затримувати осіб за такими підставами:
1.1. Незаконне проникнення на територію установ ДКВС, прилеглих охоронюваних зон або об’єктів, що охороняються ДКВС.
1.2. Напад на співробітників ДКВС, засуджених, відвідувачів чи інших осіб, що перебувають на території установ ДКВС або під час виконання службових обов’язків.
1.3. Прояви агресії, що створюють загрозу правопорядку, безпеці, життю чи здоров’ю осіб.
1.4. Спроба втечі засудженого з установи ДКВС або прилеглої охоронюваної зони.
1.5. Участь у нападі на військові частини, об’єкти критичної інфраструктури чи інші стратегічні об’єкти, якщо ДКВС залучена до їх охорони.
1.6. Інші правопорушення, пов’язані з порушенням режиму установ ДКВС, пошкодженням майна, загрозою національній безпеці чи громадському порядку в межах компетенції ДКВС.
Затримання здійснюється виключно з метою з’ясування обставин правопорушення, запобігання подальшим загрозам чи захисту осіб і майна. Тривалість затримання не може перевищувати 3 години з моменту фактичного обмеження свободи пересування, крім випадків передачі затриманого до Національної поліції України (НПУ) або Служби безпеки України (СБУ).
Процедура затримання:
2.1. Співробітник ДКВС пред’являє службове посвідчення, чітко повідомляє підстави затримання та інформує затриманого про його права відповідно до статті 42 Конституції України та Кримінального процесуального кодексу України, включаючи право на адвоката, право на мовчання та право на повідомлення родичів чи законних представників.
2.2. Складання протоколу здійснюється негайно, але не пізніше ніж через 1 годину з моменту затримання, із зазначенням дати, часу, місця, підстав, даних затриманого, даних співробітника та опису обставин.
2.3. Затриманий передається до НПУ або СБУ у разі виявлення кримінального правопорушення, що виходить за межі компетенції ДКВС, разом із протоколом та матеріалами.
2.4. Застосування сили під час затримання допускається лише у випадках, передбачених Розділом 4 цього Закону.
2.5. Затримання неповнолітніх, вагітних жінок, осіб з інвалідністю чи похилого віку здійснюється з урахуванням їхнього стану та з негайним повідомленням уповноважених органів (прокуратури, органів опіки).
2.6. Співробітник ДКВС несе відповідальність за необґрунтоване затримання відповідно до Статті 13 цього Закону.
Розділ 4. Застосування сили та зброї
Стаття 9. Загальні принципи застосування сили
Сила, включаючи вогнепальну зброю, застосовується співробітниками ДКВС виключно в разі крайньої необхідності, пропорційно до рівня загрози та з мінімально необхідною інтенсивністю для досягнення законних цілей.
Застосування сили фіксується у протоколі з зазначенням обставин, часу, місця, підстав, а також даних про осіб, до яких застосовано силу.
Забороняється застосування сили до неповнолітніх, вагітних жінок, осіб з інвалідністю чи похилого віку, крім випадків, коли їхні дії створюють безпосередню загрозу життю чи здоров’ю.
Стаття 10. Підстави застосування вогнепальної зброї
Вогнепальна зброя застосовується співробітниками ДКВС у таких випадках:
1.1. Захист від нападу на співробітників ДКВС, засуджених, відвідувачів чи інших осіб, якщо напад загрожує життю або здоров’ю.
1.2. Припинення спроби втечі засудженого з установи ДКВС, якщо інші засоби виявилися неефективними.
1.3. Відбиття нападу на військові частини, об’єкти критичної інфраструктури чи інші стратегічні об’єкти, якщо ДКВС залучена до їх охорони за рішенням уповноважених органів.
1.4. Припинення масових заворушень або групових порушень порядку в установах ДКВС.
1.5. Захист майна установ ДКВС від пошкодження, якщо це створює загрозу безпеці чи правопорядку.
Перед застосуванням вогнепальної зброї видається попередження (усне, сигнальне або за допомогою інших засобів), крім випадків, коли затримка створює безпосередню загрозу життю чи здоров’ю.
У разі втечі засудженого з установи ДКВС або нападу на співробітника ДКВС, що загрожує життю чи здоров’ю, допускається вогонь на ураження після попередження, якщо інші засоби припинення правопорушення неможливі.
Під час відбиття нападу на військову частину чи об’єкт критичної інфраструктури співробітники ДКВС діють відповідно до спільних наказів або протоколів, погоджених із Збройними Силами України чи іншими силовими структурами, із чітким розподілом повноважень.
Співробітник ДКВС несе відповідальність за необґрунтоване застосування вогнепальної зброї відповідно до Статті 13 цього Закону.
Розділ 5. Спільні операції та взаємодія
Стаття 11. Участь у спільних операціях
Співробітники ДКВС мають право брати участь у спільних операціях із забезпечення громадського порядку або захисту об’єктів на:
1.1. Стаціонарних блокпостах.
1.2. Патрульних постах.
1.3. Мобільних блокпостах.
1.4. Військових частинах або об’єктах критичної інфраструктури за рішенням уповноважених органів.
Підстави для участі:
2.1. Рішення Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України або Міністерства оборони України.
2.2. Запити від Збройних Сил України, Національної поліції чи СБУ в умовах надзвичайного чи воєнного стану.
2.3. Накази Генерала ДКВС, видані в межах його компетенції.
Під час спільних операцій співробітники ДКВС виконують функції охорони, перевірки документів, затримання осіб або застосування сили відповідно до цього Закону.
Координація спільних дій здійснюється через спільні накази, протоколи або оперативні плани, із чітким розподілом повноважень для уникнення дублювання чи конфліктів компетенції.
У разі конфліктів компетенції перевага надається органу, визначеному як провідний у конкретній операції.
Розділ 6. Контроль, нагляд та відповідальність
Стаття 12. Контроль та нагляд
Діяльність ДКВС підлягає державному нагляду з боку уповноважених органів, а також внутрішньому контролю через інспекції, перевірки та моніторинг.
Незалежні органи, включаючи громадські організації та міжнародні інституції, здійснюють моніторинг дотримання прав засуджених та інших осіб.
Результати перевірок використовуються для вдосконалення діяльності ДКВС, включаючи перевірку процедур затримання, перевірки документів та застосування сили.
Стаття 13. Відповідальність
Співробітники ДКВС, які порушують законодавство, права засуджених, відвідувачів чи інших осіб, або необґрунтовано застосовують силу, затримання чи перевірку документів, несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України.
Засуджені, які порушують режим установ ДКВС або вчиняють правопорушення, несуть відповідальність відповідно до законодавства, включаючи дисциплінарні заходи.
У разі порушення під час спільних операцій, зокрема відбиття нападів на військові частини, відповідальність визначається з урахуванням розподілу повноважень між силовими структурами.
Розділ 7. Прикінцеві положення
Стаття 14. Введення в дію
Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування.
Нормативно-правові акти, що суперечать цьому Закону, втрачають чинність з моменту набрання чинності цього Закону.
Стаття 15. Перехідні положення
До приведення інших законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Накази Генерала ДКВС, укази Президента України та накази керівників регіональних управлінь, видані до набрання чинності цього Закону, зберігають юридичну силу, якщо не суперечать цьому Закону.
Останнє редагування модератором: