Кримінальний процесуальний кодекс
Розділ I. Загальні положення
Стаття 1. Кримінальне процесуальне законодавство Західної України
Кримінальне процесуальне законодавство Західної України встановлює чіткий порядок здійснення кримінального провадження на всій території Західної України. Воно визначає, як проводяться досудові розслідування, судові розгляди та інші процесуальні дії, пов’язані з кримінальними правопорушеннями. Основними джерелами цього законодавства є:
Цей Кодекс застосовується до всіх кримінальних проваджень, які ведуться на території Західної України, незалежно від того, де саме було вчинено правопорушення. Наприклад, якщо злочин стався за межами Західної України, але підозрюваний перебуває на її території або справа підпадає під юрисдикцію Західної України (наприклад, через громадянство обвинуваченого чи характер злочину), розслідування та судовий розгляд проводяться за нормами цього Кодексу. Це забезпечує єдиний стандарт правосуддя для всіх справ, що належать до компетенції Західної України.
Стаття 2. Завдання кримінального провадження, кримінальне провадження в Західній Україні має кілька ключових завдань, спрямованих на забезпечення справедливості та захист суспільства:
2.1. Захист особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень. Це означає, що кримінальний процес має запобігати злочинам, виявляти винних і притягувати їх до відповідальності, щоб захистити громадян, їхнє майно та суспільний порядок. Наприклад, розслідування крадіжки чи шахрайства допомагає захистити потерпілих і запобігти подальшим злочинам.
2.3. Охорона прав і свобод учасників провадження. Кодекс гарантує, що всі учасники процесу – підозрювані, обвинувачені, потерпілі, свідки – мають право на захист своїх інтересів, справедливе ставлення та можливість відстоювати свої права. Наприклад, підозрюваний має право на адвоката, а потерпілий – на відшкодування шкоди.
2.4. Забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду. Провадження має бути ефективним, щоб винні були покарані в розумні строки, а невинуваті не зазнавали несправедливого переслідування. Наприклад, слідчий повинен зібрати всі докази (як на користь обвинувачення, так і захисту) і передати справу до суду без затримок.
2.5. Крім того, кримінальне провадження спрямоване на:
Стаття 3. Основні терміни, що використовуються в Кодексі
У Кодексі використовуються терміни, які мають чітке значення для уникнення плутанини під час кримінального провадження. Ось роз’яснення ключових понять:
Стаття 4. Сфера дії Кодексу
4.1. КПК Західної України застосовується до всіх кримінальних проваджень, які ведуться на її території, незалежно від того, де саме скоєно злочин. Наприклад, якщо пограбування сталося в іншій країні, але підозрюваний перебуває в Західній Україні, справа розслідується за нормами цього Кодексу. Це забезпечує єдині правила для всіх справ під юрисдикцією Західної України.
4.2. Якщо правопорушення вчинено за межами Західної України, але підозрюваний чи обвинувачений перебуває на її території, провадження також здійснюється за КПК. Наприклад, якщо іноземець вчинив злочин за кордоном, але був затриманий у Західній Україні, його справа розглядатиметься за місцевими правилами, якщо це відповідає юрисдикції (наприклад, злочин проти громадянина Західної України).
4.3. Ця норма гарантує універсальність Кодексу і його здатність охоплювати всі випадки, що стосуються юрисдикції Західної України.
Стаття 5. Застосування норм у часі
5.1. Процесуальні дії (наприклад, обшук, допит, судовий розгляд) проводяться за нормами, які діють на момент виконання цих дій. Наприклад, якщо під час розслідування у 2025 році змінилися правила проведення обшуку, слідчий має керуватися новими нормами, а не тими, що діяли під час вчинення злочину.
5.2. Допустимість доказів визначається за законами, які були чинними на момент їх отримання. Наприклад, якщо доказ (скажімо, відеозапис) було отримано у 2024 році за тодішніми правилами, але у 2025 році ці правила змінилися, суд оцінюватиме доказ за законами 2024 року. Це захищає від ретроспективного застосування нових норм, які могли б зробити раніше зібрані докази недопустимими.
Стаття 6. Особи, щодо яких здійснюється кримінальне провадження
6.1. Кримінальне провадження може здійснюватися щодо будь-якої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за винятком тих, хто має імунітет. Імунітет може надаватися:
6.2. Для осіб з імунітетом порядок провадження регулюється окремими законами. Наприклад, щоб притягнути до відповідальності депутата, може знадобитися згода парламенту.
6.3. Ця норма гарантує, що кримінальне провадження застосовується до всіх, але з урахуванням особливого статусу певних осіб, щоб не порушувати конституційні чи міжнародні норми.
Стаття 7. Загальні засади кримінального провадження
Кримінальне провадження ґрунтується на таких засадах:
Стаття 8. Здійснення правосуддя судом
8.1. Правосуддя у кримінальному провадженні в Західній Україні здійснюється виключно судами, які діють на основі Кримінального процесуального кодексу (КПК). Це означає, що жоден інший орган чи особа не може виконувати функції суду, такі як винесення вироків чи ухвалення рішень у кримінальних справах. Наприклад, поліція чи прокуратура не можуть вирішувати, винна особа чи ні – це виключна компетенція суду.
8.2. Відмова у здійсненні правосуддя є неприпустимою. Суд не може відмовитися розглядати справу, якщо вона належить до його компетенції. Наприклад, якщо особа подала скаргу на незаконне затримання, суд зобов’язаний її розглянути. Ця норма гарантує доступ до правосуддя для всіх громадян і забезпечує верховенство права.
Стаття 9. Склад суду
9.1. Кримінальне провадження в судах різних інстанцій (конституційної, апеляційної та верховної) зазвичай здійснюється одним професійним суддею, який має відповідну кваліфікацію та досвід. Це правило застосовується, якщо законом не передбачено інше. Наприклад, у більшості кримінальних справ у Верховному Суді рішення ухвалює один суддя.
9.2. Однак у справах, що стосуються представників законодавчої (наприклад, депутатів), виконавчої (наприклад, міністрів) чи судової влади (суддів), розгляд зазвичай проводить один суддя. Але якщо в суді є щонайменше два вільні судді, справа може розглядатися колегіально – двома суддями. Це дозволяє забезпечити більшу об’єктивність, оскільки двоє суддів можуть спільно оцінити докази та дійти до зваженого рішення. Наприклад, у справі про корупцію високопосадовця колегія з двох суддів може бути сформована для уникнення упередженості.
Стаття 10. Підсудність
10.1. Підсудність визначає, який саме суд має розглядати конкретну справу залежно від її характеру та інстанції. У Західній Україні діють такі судові інстанції:
10.2. Якщо виявляються нові обставини у справі (наприклад, нові докази невинуватості), перегляд здійснює той суд, який ухвалив попереднє рішення. Наприклад, якщо місцевий суд виніс вирок, а з’явилися нові докази, той самий суд переглядає справу.
Передача справи до іншого суду можлива в таких випадках:
Стаття 11. Прокурор
11.1 Прокурор у кримінальному провадженні діє незалежно, і будь-яке втручання в його діяльність (наприклад, тиск від сторонніх осіб чи організацій) заборонено. Це гарантує, що прокурор виконує свої обов’язки об’єктивно та відповідно до закону.
11.2. Основні повноваження прокурора:
11.2.1. Розпочинати, керувати та контролювати досудове розслідування.
Прокурор має право ініціювати кримінальне провадження, визначати його напрям і здійснювати нагляд за ходом розслідування. Наприклад, якщо надійшла заява про крадіжку, прокурор аналізує її та вирішує, чи достатньо підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), щоб розпочати справу. Він також керує розслідуванням, визначаючи пріоритетні дії (наприклад, які докази зібрати першими) та контролюючи їх виконання. Прокурор може давати обов’язкові письмові вказівки слідчим, наприклад, наказати провести обшук у підозрюваного чи допитати ключового свідка. Це право дозволяє прокурору формувати стратегію розслідування та забезпечувати його ефективність.
11.2.2. Доручати слідчим чи оперативним підрозділам проводити слідчі дії.
Прокурор має повноваження доручати слідчим або оперативним підрозділам (наприклад, Національної поліції чи СБУ) проводити конкретні слідчі дії, такі як обшук, допит, вилучення речових доказів, прослуховування чи стеження. Наприклад, у справі про наркоторгівлю прокурор може доручити оперативному підрозділу провести контрольовану закупівлю, а слідчому – організувати допит свідків. Прокурор визначає, які дії є необхідними, і забезпечує їх координацію, що дозволяє оптимізувати розслідування та уникнути дублювання зусиль.
11.2.3. Скасовувати незаконні рішення слідчих.
Прокурор має право скасовувати рішення слідчих, якщо вони суперечать закону або є необґрунтованими. Наприклад, якщо слідчий безпідставно закрив справу про шахрайство, не провівши всіх необхідних слідчих дій, прокурор може скасувати це рішення і зобов’язати продовжити розслідування. Це право забезпечує контроль за законністю дій слідчого та запобігає передчасному припиненню провадження, якщо є перспектива доведення вини.
11.2.4. Погоджувати клопотання та приймати рішення про обвинувачення, призупинення чи закриття провадження.
Прокурор погоджує клопотання слідчого, наприклад, про проведення обшуку, арешту майна чи застосування запобіжного заходу (тримання під вартою, домашній арешт). Він також приймає ключові рішення щодо провадження:
11.2.5 Обвинувачення: якщо зібрано достатньо доказів, прокурор затверджує обвинувальний акт і передає справу до суду. Наприклад, у справі про пограбування прокурор вирішує, чи достатньо доказів для обвинувачення.
11.2.6. Призупинення провадження: якщо, наприклад, підозрюваний переховується, прокурор може призупинити розслідування до його затримання.
11.2.7. Закриття провадження: якщо немає достатніх доказів чи злочин не підтвердився, прокурор закриває справу. Наприклад, якщо розслідування показало, що звинувачення у крадіжці безпідставне, прокурор припиняє провадження.
11.2.8. Ці повноваження дозволяють прокурору бути центральною фігурою у прийнятті процесуальних рішень.
11.2.9. Підтримувати державне обвинувачення в суді.
У судовому процесі прокурор представляє державне обвинувачення, доводячи вину обвинуваченого. Він презентує докази (наприклад, показання свідків, відеозаписи, висновки експертиз), викликає свідків, ставить запитання та аргументує позицію держави. Наприклад, у справі про хабарництво прокурор може представити листування, що підтверджує факт передачі грошей, і переконувати суд у винуватості обвинуваченого. Це право забезпечує, що інтереси суспільства та держави захищені в суді.
11.2.10. Подавати апеляційні чи касаційні скарги.
Якщо прокурор вважає, що рішення суду є незаконним чи необґрунтованим (наприклад, суд виправдав обвинуваченого попри наявність доказів), він має право подати апеляційну скаргу до апеляційного суду або касаційну скаргу до Верховного Суду. Наприклад, якщо суд призначив занадто м’яке покарання за тяжкий злочин, прокурор може оскаржити вирок, вимагаючи суворішого. Це право дозволяє виправляти судові помилки та забезпечувати справедливість.
11.2.11. Відсторонювати слідчого за порушення, незалежно від посади чи звання.
Прокурор має право відсторонювати слідчого від розслідування, якщо той порушує закон, наприклад, ігнорує докази невинуватості, чинить тиск на свідків або порушує процесуальні норми. Це відсторонення може бути здійснене як наказом прокурора, так і безпосередньо на місці, якщо порушення виявлено під час слідчої дії. Наприклад, якщо прокурор помітив, що слідчий під час обшуку не фіксує дії на відео, він може негайно відсторонити його від справи. Це право не залежить від посади чи звання слідчого – прокурор може відсторонити навіть високопоставленого слідчого, якщо є докази порушення. Це забезпечує суворий контроль за законністю розслідування.
11.2.12. Розширене управління розслідуванням.
Прокурор має повноваження не лише керувати, а й активно визначати стратегію розслідування. Він може:
11.2.13 Визначати пріоритетність слідчих дій. Наприклад, у складній справі про організовану злочинність прокурор може наказати спочатку провести прослуховування, а потім обшук.
11.2.14. Координувати роботу кількох слідчих груп чи оперативних підрозділів. Наприклад, у справі про контрабанду прокурор може залучити і поліцію, і СБУ, розподіляючи між ними завдання.
11.2.15. Змінювати склад слідчої групи, якщо вважає, що вона працює неефективно. Наприклад, якщо розслідування затягується через недостатню кваліфікацію слідчих, прокурор може замінити їх більш досвідченими.
11.2.16. Вимагати звіту про хід розслідування та перевіряти якість зібраних доказів.
11.2.17. Ці повноваження роблять прокурора ключовою особою, яка забезпечує цілісність і результативність розслідування.
11.2.18. Залучати додаткові ресурси та експертів.
Прокурор може залучати до розслідування спеціалістів, експертів чи додаткові оперативні підрозділи, якщо це необхідно для розкриття злочину. Наприклад, у справі про економічні злочини прокурор може запросити фінансового аналітика для перевірки банківських операцій. Це право дозволяє використовувати професійні ресурси для якісного розслідування.
11.2.19. Виносити догани чи ініціювати дисциплінарні провадження.
Прокурор має право виносити догани слідчим чи іншим посадовим особам за порушення під час розслідування або ініціювати дисциплінарні провадження. Наприклад, якщо слідчий систематично порушує строки подання документів, прокурор може винести йому догану або звернутися до керівництва з вимогою дисциплінарного покарання. Це право підсилює контроль прокурора за дисципліною в розслідуванні.
11.2.20. Наказувати термінові дії у критичних ситуаціях.
У випадках, що вимагають негайного реагування (наприклад, ризик знищення доказів), прокурор може наказати провести термінові слідчі дії, такі як обшук чи затримання, без попереднього погодження з іншими органами. Наприклад, якщо є інформація, що підозрюваний знищує документи, прокурор може наказати негайний обшук. Це право дозволяє швидко реагувати на загрози для розслідування.
11.2.21. Контролювати дотримання прав учасників процесу.
Прокурор зобов’язаний стежити, щоб права всіх учасників провадження (підозрюваних, потерпілих, свідків) не порушувалися. Наприклад, якщо слідчий відмовляє підозрюваному в праві на захисника, прокурор може втрутитися і забезпечити реалізацію цього права. Це право підкреслює роль прокурора як гаранта законності.
11.2.22. Заміна прокурора можлива, якщо він неефективно виконує обов’язки, хворіє або заявлено відвід (наприклад, через упередженість). Це забезпечує безперебійність процесу та об’єктивність.
Стаття 12. Призначення та заміна прокурора
12.1. Прокурор призначається керівником органу прокуратури Західної України, який визначає, хто саме вестиме конкретну справу. Наприклад, керівник може призначити досвідченого прокурора для складної справи про корупцію.
12.2. Заміна прокурора відбувається за рішенням керівника у випадках, передбачених законом, таких як хвороба, неефективність чи конфлікт інтересів. Наприклад, якщо прокурор пов’язаний із потерпілим, його замінять, щоб уникнути упередженості. Ця норма гарантує, що прокурор завжди діє професійно та неупереджено.
Стаття 13. Органи досудового розслідування
13.1. Досудове розслідування проводять такі органи:
13.1.2 Слідчі підрозділи Національної поліції Західної України (НПУ) – розслідують більшість кримінальних правопорушень, наприклад, крадіжки чи пограбування.
13.1.3. Слідчі підрозділи Служби безпеки Західної України (СБУ) – займаються справами, пов’язаними з національною безпекою, наприклад, шпигунством.
13.1.4. Слідчі підрозділи Державного бюро розслідувань (ДБР) – розслідують злочини, вчинені посадовцями, наприклад, корупцію суддів чи прокурорів.
13.1.5. Військова поліція Збройних Сил України (ЗСУ) – розслідує злочини, вчинені військовослужбовцями, наприклад, дезертирство чи невиконання наказу, незаконне перебування на території військової частини.
Стаття 14. Керівник органу досудового розслідування
14.1. Керівник органу досудового розслідування (наприклад, начальник поліції чи ДБР) 14.2. організовує роботу слідчих, призначає їх до конкретних справ і дає письмові вказівки щодо розслідування. Наприклад, він може доручити слідчому провести обшук у справі про наркоторгівлю.
14.3. Керівник також виконує доручення прокурора, наприклад, забезпечує залучення оперативних підрозділів до розслідування. Ця норма забезпечує чітку координацію та контроль за розслідуванням.
Стаття 15. Слідчий
15.1. Слідчий – це посадова особа, яка проводить досудове розслідування. Його обов’язки включають:
15.1.1 Збір доказів (наприклад, допит свідків, огляд місця злочину).
15.1.2 Повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
15.1.3 Складання обвинувального акта, якщо зібрано достатньо доказів для передачі справи до суду.
15.1.4. Слідчий виконує вказівки прокурора, наприклад, проводить додаткові слідчі дії, якщо прокурор вважає це необхідним. Ця норма забезпечує ефективне розслідування та співпрацю між слідчим і прокурором.
Стаття 16. Оперативні підрозділи
16.1. Оперативні підрозділи Національної поліції, СБУ чи ЗСУ виконують слідчі дії (наприклад, обшуки, стеження) лише за дорученням слідчого чи прокурора. Самостійно проводити процесуальні дії вони не можуть. Наприклад, оперативники можуть стежити за підозрюваним у наркоторгівлі, але тільки якщо отримали письмове доручення.
16.2. Ця норма запобігає зловживанням і забезпечує, що всі дії проводяться під контролем слідчого чи прокурора.
Стаття 17. Права та обов’язки підозрюваного та обвинуваченого
17.1. Права підозрюваного та обвинуваченого:
17.1.2. Знати, у чому їх підозрюють чи обвинувачують. Наприклад, слідчий повинен чітко пояснити, який злочин інкримінується.
17.1.3. Отримати роз’яснення своїх прав (наприклад, право на захисника чи мовчання).
17.1.4. Мати захисника та спілкуватися з ним без обмежень.
17.1.5. Вимагати перевірки законності затримання. Наприклад, підозрюваний може звернутися до слідчого судді, щоб перевірити, чи законно його затримали.
17.1.6. Оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора чи суду.
17.2. Обов’язки:
17.2.1. Являтися за викликом слідчого, прокурора чи суду.
17.2.2. Виконувати заходи забезпечення провадження, наприклад, не залишати місто, якщо застосовано запобіжний захід.
17.3. Права затриманого
17.3.1 Негайно дізнатися про підстави затримання.
Затримана особа має право одразу після затримання отримати чітке пояснення причин, через які її затримали. Правоохоронці (наприклад, поліція) зобов’язані повідомити, який саме злочин інкримінується, і на якій підставі проведено затримання (наприклад, наявність свідчень чи доказів). Наприклад, якщо особу затримали за підозрою в крадіжці, поліцейський повинен пояснити, що затримання відбулося через свідчення очевидців або відеозапис із камери спостереження. Це право забезпечує прозорість і дозволяє затриманому зрозуміти, чому обмежується його свобода.
17.3.2. Мати приватну зустріч із захисником до 10 хвилин перед допитом без присутності інших осіб.
Перед початком допиту затримана особа має право на приватну зустріч із захисником (адвокатом) тривалістю до 10 хвилин. Ця зустріч є конфіденційною, тобто жодні сторонні особи, включно з правоохоронцями, не можуть бути присутніми чи прослуховувати розмову. Наприклад, якщо особу затримали за підозрою в пограбуванні, вона може обговорити зі своїм адвокатом стратегію захисту чи вирішити, чи давати показання. Це право гарантує, що затриманий може отримати юридичну консультацію перед ключовими процесуальними діями, що захищає його від тиску чи маніпуляцій.
17.3.3. Здійснити один телефонний дзвінок до 7 хвилин для повідомлення рідних чи інших осіб про затримання.
Затримана особа має право на один телефонний дзвінок тривалістю до 7 хвилин, щоб повідомити рідних, близьких чи інших осіб (наприклад, роботодавця чи друга) про своє затримання. Наприклад, затриманий може зателефонувати дружині, щоб повідомити, що його затримала поліція, і попросити зв’язатися з адвокатом. Це право забезпечує зв’язок із зовнішнім світом, дозволяючи затриманому повідомити про свій статус і отримати підтримку.
17.3.4. Отримати медичну допомогу, якщо це необхідно.
Затримана особа має право на медичну допомогу, якщо її стан здоров’я цього вимагає. Наприклад, якщо під час затримання особа отримала травму або має хронічне захворювання (скажімо, діабет), вона може вимагати виклик лікаря чи надання ліків. Правоохоронці зобов’язані забезпечити доступ до медичної допомоги, що гарантує гуманне ставлення та захист здоров’я затриманого.
17.3.5. Користуватися перекладачем, якщо затриманий не володіє мовою провадження.
Якщо затримана особа не володіє мовою, якою ведеться кримінальне провадження (наприклад, українською), вона має право на перекладача. Перекладач забезпечує, щоб затриманий розумів усі пояснення, документи та питання, а також міг висловити свою позицію. Наприклад, іноземець, затриманий у Західній Україні, може вимагати перекладача з англійської чи іншої мови, щоб спілкуватися зі слідчим. Це право гарантує доступ до справедливого процесу для осіб, які не володіють мовою.
17.3.6. Право на адвоката, включаючи державного, якщо немає змоги оплатити приватного.
Затримана особа має право на адвоката для захисту своїх інтересів. Якщо вона не може оплатити послуги приватного адвоката, держава зобов’язана надати безоплатного державного захисника. Наприклад, якщо особу затримали за підозрою в шахрайстві і вона не має коштів на адвоката, держава забезпечує їй кваліфікованого захисника. Це право гарантує, що навіть особи з обмеженими фінансовими можливостями мають доступ до юридичної допомоги.
17.3.7. Виклик державного захисника через радіозв’язок уповноваженою особою.
Якщо затримана особа бажає скористатися послугами державного захисника, працівник, який здійснив затримання (наприклад, поліцейський), зобов’язаний викликати адвоката через радіозв’язок. Наприклад, після затримання за хуліганство поліцейський зв’язується з центром безоплатної правової допомоги через рацію, щоб забезпечити прибуття адвоката. Це право забезпечує швидке залучення захисника, особливо в ситуаціях, коли затриманий не має доступу до телефону чи інших засобів зв’язку.
17.3.8. Право зберігати мовчання.
Затримана особа має право не давати жодних показань чи відповідей на запитання слідчого, прокурора чи інших осіб. Це означає, що вона може відмовитися свідчити проти себе чи інших, і така відмова не може тлумачитися як визнання вини. Наприклад, якщо затриманого допитують у справі про крадіжку, він може сказати: «Я відмовляюся давати показання», і це не буде використано проти нього в суді. Це право захищає затриманого від самообвинувачення та тиску з боку правоохоронців.
17.3.9. Якщо затриманий хоче державного захисника, його викликають через радіозв’язок уповноваженою особою. Якщо потрібен приватний захисник, затриманому надають можливість зв’язатися з ним. Ці права захищають затриманого від зловживань і забезпечують доступ до захисту.
Стаття 18. Виправданий та засуджений
18.1. Виправданий – особа, щодо якої суд виніс виправдувальний вирок, тобто визнав її невинною. Наприклад, якщо доказів недостатньо, суд виправдовує обвинуваченого.
18.2. Засуджений – особа, щодо якої винесено обвинувальний вирок, тобто визнано винною у злочині.
18.3. Обидва мають права, передбачені статтею 17, у межах захисту своїх інтересів. Наприклад, виправданий може вимагати компенсацію за незаконне переслідування, а засуджений – оскаржити вирок.
Стаття 19. Законний представник
19.1. Для осіб, які є недієздатними (наприклад, неповнолітніх чи осіб із психічними розладами), залучається законний представник (батьки, опікуни). Він має ті самі права, що й підозрюваний чи обвинувачений, крім тих, які можуть реалізовуватися лише особисто (наприклад, давати показання). Це забезпечує захист прав осіб, які не можуть самостійно брати участь у процесі.
Стаття 20. Захисник
20.1. Захисником є адвокат, який має право на адвокатську діяльність і захищає інтереси підозрюваного, обвинуваченого чи інших осіб (наприклад, потерпілого). Захисником не може бути особа без відповідної кваліфікації. Наприклад, родич не може бути захисником, якщо він не є адвокатом. Ця норма гарантує професійний захист.
20.2. Повноваження захисника
20.2.1. Мати необмежені за кількістю та тривалістю приватні зустрічі з клієнтом.
Захисник має право зустрічатися зі своїм клієнтом (підозрюваним, обвинуваченим чи іншою особою) без будь-яких обмежень щодо кількості чи тривалості таких зустрічей. Ці зустрічі є конфіденційними, тобто ніхто (слідчий, прокурор чи інші особи) не може бути присутнім або прослуховувати розмови. Наприклад, якщо клієнта тримають під вартою, захисник може відвідувати його в ізоляторі щодня, щоб обговорити стратегію захисту, отримати пояснення чи надати консультації. Конфіденційність забезпечує відкрите спілкування, що дозволяє адвокату ефективно готуватися до захисту. Це право захищає клієнта від тиску з боку правоохоронних органів і гарантує, що адвокат може повноцінно виконувати свої обов’язки.
20.2.2. Бути присутнім при всіх слідчих діях за участю клієнта.
Захисник має право бути присутнім під час будь-яких слідчих дій, у яких бере участь його клієнт, таких як допит, обшук, відтворення обставин події чи очна ставка. Наприклад, якщо слідчий проводить допит підозрюваного, захисник може бути присутнім, щоб стежити за дотриманням прав клієнта, переконатися, що питання є законними, і запобігти тиску чи порушенням. Якщо під час обшуку квартири клієнта захисник присутній, він може контролювати, чи дотримується процедура (наприклад, чи є ухвала суду на обшук). Це право забезпечує прозорість слідчих дій і захищає клієнта від можливих зловживань.
20.2.3. Ознайомлюватися з усіма матеріалами справи та робити їх копії.
Захисник має повний доступ до всіх матеріалів кримінальної справи після пред’явлення обвинувачення, включаючи протоколи допитів, висновки експертиз, відеозаписи, документи тощо. Він може робити копії цих матеріалів (наприклад, фотографувати чи сканувати документи) для аналізу та підготовки захисту. Наприклад, якщо у справі є висновок експертизи, що звинувачує клієнта, захисник може ознайомитися з ним, замовити незалежну експертизу чи оскаржити його законність. Це право дозволяє адвокату ретельно вивчити доказову базу та виявити можливі слабкі місця в обвинуваченні.
20.2.4. Збирати та подавати докази, заявляти клопотання.
Захисник може самостійно збирати докази, які підтверджують невинуватість клієнта або пом’якшують його відповідальність. Наприклад, адвокат може знайти свідків, які підтвердять алібі клієнта, або отримати документи, що спростовують обвинувачення (скажімо, квитанції, які доводять, що клієнт був в іншому місті під час злочину). Захисник також має право заявляти клопотання, наприклад, про виключення недопустимих доказів (якщо докази отримані незаконно, наприклад, через обшук без ухвали суду) або про призначення додаткової експертизи. Це право дає адвокату можливість активно впливати на хід розслідування та судового розгляду.
20.2.5. Надавати рекомендації щодо стратегії захисту.
Захисник розробляє стратегію захисту, виходячи з обставин справи, і консультує клієнта щодо найкращих дій. Наприклад, адвокат може порадити клієнту скористатися правом на мовчання під час допиту, якщо є ризик, що його слова можуть бути використані проти нього. Або ж захисник може рекомендувати укласти угоду про визнання вини, якщо докази є незаперечними, але це може зменшити покарання. Це право дозволяє адвокату бути не лише виконавцем, а й стратегом, який спрямовує захист у найвигіднішому для клієнта напрямку.
20.2.6. Оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора чи суду.
Захисник має право подавати скарги на незаконні чи необґрунтовані рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора чи суду. Наприклад, якщо слідчий відмовляється долучити до справи важливий доказ, захисник може оскаржити це рішення до слідчого судді. Якщо суд неправомірно відмовляє у клопотанні про виклик свідка, адвокат може подати апеляцію. Це право забезпечує контроль за законністю дій усіх учасників процесу та захищає клієнта від порушень його прав.
20.2.7. Використовувати інші законні засоби захисту.
Захисник може застосовувати будь-які законні методи для захисту клієнта, які не суперечать законодавству. Наприклад, він може залучити незалежного експерта для повторного аналізу доказів (скажімо, ДНК чи балістичної експертизи), запросити свідків, які не були викликані слідчим, або подати запит на отримання інформації з інших установ (наприклад, відеозаписів із камер спостереження). Це право надає адвокату гнучкість у виборі інструментів захисту, дозволяючи адаптуватися до обставин конкретної справи.
20.2.8. Захисник отримує доступ до всіх доказів після пред’явлення обвинувачення, що дозволяє ефективно будувати захист.
Стаття 21. Загальні правила участі захисника
21.1. Захисник не може представляти інтереси, які суперечать інтересам іншого клієнта. Наприклад, адвокат не може захищати і обвинуваченого, і потерпілого в одній справі. Якщо захисник не прибуває на слідчу дію чи судове засідання, процес може тривати, якщо клієнт не заперечує. Це запобігає затягуванню провадження.
Стаття 22. Обов’язки захисника
22.1. Захисник зобов’язаний:
22.1.1. Забезпечувати захист прав клієнта, використовуючи всі законні засоби.
22.1.2. Не розголошувати відомості, отримані під час виконання обов’язків, наприклад, інформацію, яку клієнт розповів конфіденційно.
22.1.3. Ці обов’язки гарантують професійність і конфіденційність захисту.
Стаття 23. Залучення захисника
23.1. Захисник може бути залучений у будь-який момент кримінального провадження – на етапі досудового розслідування чи судового розгляду. Слідчий чи суд забезпечують можливість зв’язку з захисником, наприклад, надаючи телефон чи доступ до радіозв’язку. Це забезпечує право на захист у будь-який час.
Стаття 24. Залучення захисника за призначенням
24.1. Якщо підозрюваний чи обвинувачений не може оплатити приватного захисника, призначається державний захисник. Виклик державного захисника здійснюється через радіозв’язок уповноваженою особою. Наприклад, якщо особу затримали і вона не має адвоката, держава забезпечує безоплатну правову допомогу.
Стаття 25. Підтвердження повноважень захисника
25.1. Повноваження захисника підтверджуються:
25.1.1. Свідоцтвом про право на адвокатську діяльність.
25.1.2. Договором із клієнтом або документом про призначення (для державного захисника).
Стаття 26. Договір із захисником
26.1. Договір із захисником укладається підозрюваним, обвинуваченим або особами, які діють в їхніх інтересах (наприклад, родичами). Це формалізує співпрацю та визначає умови надання правової допомоги.
Стаття 27. Обов’язкова участь захисника
27.1. Участь захисника є обов’язковою у справах про особливо тяжкі злочини (наприклад, вбивство чи тероризм) та для осіб, які не можуть самостійно реалізувати свої права (неповнолітні, недієздатні). Це гарантує захист у складних справах і для вразливих категорій осіб.
Стаття 28. Залучення захисника для окремих дій
28.1. Захисник може залучатися для окремих процесуальних дій, наприклад, для участі в обшуку чи допиті, якщо клієнт не потребує постійного захисту. Це дозволяє економити ресурси, зберігаючи право на захист.
Стаття 29. Потерпілий
29.1. Потерпілий – це особа, якій злочином завдано шкоди (фізичної, майнової чи моральної). Потерпілий має право:
29.1.1. Знати свої права та обов’язки.
29.1.2. Заявляти клопотання, наприклад, про призначення експертизи.
29.1.3. Брати участь у слідчих діях, наприклад, огляді місця злочину.
29.1.4. Вимагати відшкодування шкоди, завданої злочином.
29.1.5. Оскаржувати рішення слідчого, прокурора чи суду.
29.1.6. Користуватися рідною мовою, наприклад, мати перекладача.
29.1.7. Потерпілий може мати представника, який має ті самі права, що й потерпілий. Наприклад, адвокат потерпілого може подавати клопотання від його імені.
Стаття 30. Докази
30.1. Докази – це фактичні дані, отримані законним шляхом, які допомагають встановити обставини кримінальної справи. Джерелами доказів є:
Стаття 31. Належність доказів
31.1. Належними вважаються докази, які мають значення для справи та підтверджують обставини, що підлягають доказуванню. Наприклад, у справі про крадіжку належним доказом буде відеозапис, на якому видно, як особа виносить річ із магазину. Докази, які не стосуються справи, не враховуються.
Стаття 32. Допустимість доказів
32.1. Докази є допустимими, якщо вони отримані відповідно до закону. Наприклад, відеозапис із камери спостереження є допустимим, якщо його отримано з дозволу власника. Недопустимі докази (наприклад, отримані під час незаконного обшуку) не можуть використовуватися в суді.
Стаття 33. Недопустимість доказів, отриманих з порушенням прав
33.1. Докази, отримані з порушенням прав людини (наприклад, шляхом катувань чи без права на захист), є недопустимими. Наприклад, якщо показання отримані під тиском, суд їх відхилить. Це захищає права учасників процесу та забезпечує справедливість.
Стаття 34. Недопустимість доказів про судимості
34.1. Інформація про попередні судимості особи є недопустимою, якщо вона не стосується справи. Наприклад, у справі про крадіжку суд не може враховувати судимість за хуліганство, якщо це не має значення для розслідування. Винятки передбачені законом, наприклад, для рецидивних злочинів.
Стаття 35. Визнання доказів недопустимими
35.1. Суд вирішує, чи є докази допустимими, під час ухвалення рішення. Сторони (прокурор, захисник, потерпілий) можуть подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, наприклад, якщо обшук проводився без ухвали суду.
Стаття 36. Форми фіксування
36.1. Процесуальні дії фіксуються:
Стаття 37. Протокол
37.1. Протокол – це документ, який фіксує хід і результати процесуальної дії. Він складається з:
37.2. Учасники мають право ознайомитися з протоколом перед підписанням, щоб переконатися в його правильності.
Стаття 38. Додатки до протоколів
38.1. До протоколів додаються копії документів, пояснення спеціалістів, схеми, фото чи відео. Наприклад, до протоколу обшуку додається схема приміщення. Це допомагає деталізувати інформацію.
Стаття 39. Підготовка протоколу
39.1. Протокол складається під час або одразу після процесуальної дії, щоб забезпечити точність і своєчасність фіксації.
Стаття 40. Інформаційно-телекомунікаційна система
40.1. Інформаційно-телекомунікаційна система використовується для створення, зберігання та захисту документів кримінального провадження. Усі документи отримують унікальний номер для реєстрації. Доступ до системи мають лише уповноважені особи, наприклад, слідчі чи прокурори. Це забезпечує безпеку та прозорість.
Стаття 41. Технічні засоби фіксування
41.1. Фіксація обшуків за допомогою технічних засобів (наприклад, відеокамери) є обов’язковою. Якщо фіксація не проведена, дія може бути визнана недійсною. Наприклад, обшук без відеозапису може бути оскаржений у суді.
41.1 Коли у співробітника МВС, СБУ, ЗСУ, ДКВС ведеться відеозйомка вони мають повідомити про це людину до якої звертаються\затримують\спілкуються.
Стаття 42. Журнал судового засідання
42.1. Журнал судового засідання містить інформацію про склад суду, дату, дії (наприклад, допит свідків) та ухвали. Це забезпечує офіційну фіксацію судового процесу.
Стаття 43. Реєстр матеріалів досудового розслідування
43.1. Реєстр включає всі документи та дії, пов’язані з розслідуванням (наприклад, протоколи, клопотання). Це дозволяє контролювати хід розслідування та забезпечує прозорість.
Стаття 44. Процесуальні рішення
44.1. Процесуальні рішення ухвалюються у вигляді:
Стаття 45. Повідомлення
45.1. Повідомлення інформує учасників про дату, час, місце дії чи рішення. Наприклад, суд надсилає повідомлення про дату засідання. Це забезпечує своєчасну участь сторін.
Стаття 46. Зміст повідомлення
46.1. Повідомлення містить:
Стаття 47. Поняття строків
47.1. Процесуальні строки – це часові рамки для виконання дій, установлені законом або уповноваженими особами. Наприклад, слідчий має 72 години на подання клопотання про арешт після затримання.
Стаття 48. Встановлення строків
48.1. Строки не можуть перевищувати граничні межі, передбачені Кодексом. Наприклад, досудове розслідування не може тривати довше визначеного законом терміну.
Стаття 49. Обчислення строків
49.1. Строки обчислюються в годинах, днях чи місяцях. Наприклад, строк у 3 дні починається з наступного дня після події.
Стаття 50. Додержання строків
50.1. Усі дії мають виконуватися в установлені строки, щоб уникнути затягування провадження. Наприклад, суд не може відкладати розгляд справи без вагомих причин.
Стаття 51. Поновлення строків
51.1. Пропущений строк може бути поновлений за клопотанням, якщо є поважні причини (наприклад, хвороба). Це забезпечує гнучкість у захисті прав.
Стаття 52. Види витрат
52.1. Процесуальні витрати включають:
Ці витрати покриваються сторонами або державою залежно від обставин.
Стаття 53. Зменшення витрат
53.1. Суд може зменшити або звільнити від сплати витрат за клопотанням, наприклад, якщо особа не має коштів. Це забезпечує доступ до правосуддя для малозабезпечених.
Стаття 54. Витрати на правову допомогу
54.1. Витрати на захисника несе підозрюваний чи обвинувачений, крім випадків, коли надається безоплатна правова допомога. Наприклад, держава оплачує адвоката, якщо особа не може собі це дозволити.
Стаття 55. Витрати, пов’язані з прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження
55.1. Витрати на прибуття включають:
55.2. Підозрюваний чи обвинувачений оплачує витрати самостійно, якщо не перебуває під вартою. Витрати захисника чи представника потерпілого несе їхній клієнт, крім випадків безоплатної допомоги. Граничний розмір компенсації визначає Кабінет Міністрів Західної України. Заява на компенсацію подається з підтверджувальними документами (квитки, чеки).
Стаття 56. Витрати, пов’язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів
56.1. Витрати на залучення свідків, спеціалістів, перекладачів чи експертів оплачує сторона, яка їх викликала. Якщо залучення ініціювала держава, витрати покриваються з бюджету.
56.2. Компенсація включає:
56.3. Заява на компенсацію подається з документами (квитки, чеки). Граничний розмір компенсації встановлює Кабінет Міністрів Західної України.
Стаття 57. Витрати, пов’язані зі зберіганням і пересиланням речей і документів
57.1. Витрати на зберігання речових доказів (наприклад, вилученого майна) і документів, а також їх пересилання оплачуються з Державного бюджету Західної України. Органи досудового розслідування чи суд забезпечують належне зберігання в спеціальних приміщеннях. Пересилання документів здійснюється через поштові служби з фіксацією в реєстрі. Граничний розмір витрат визначає Кабінет Міністрів.
Стаття 58. Розподіл процесуальних витрат
58.1. Суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі підтверджені витрати (наприклад, витрати на адвоката потерпілого). Якщо обвинувачений не має коштів, витрати покриває держава. Витрати на експертизу стягуються з обвинуваченого на користь держави. У разі виправдання обвинуваченого витрати компенсуються з бюджету. Апеляційний чи касаційний суд може змінити розподіл витрат при перегляді справи.
Стаття 59. Визначення розміру процесуальних витрат
59.1. Суд визначає розмір витрат на основі поданих документів (чеків, квитків, договорів). Спірні питання вирішуються в судовому порядку, щоб забезпечити справедливість.
Стаття 60. Рішення щодо процесуальних витрат
60.1. Питання витрат вирішується у вироку або окремій ухвалі.
60.2. Сторони, свідки, експерти можуть оскаржити рішення щодо витрат, якщо воно стосується їхніх інтересів.
Стаття 61. Відшкодування шкоди потерпілому
61.1. Підозрюваний, обвинувачений або інша особа за їхньою згодою може відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, громаді чи державі, на будь-якій стадії провадження.
61.2. Шкода стягується судом на основі цивільного позову.
61.3. Якщо шкода завдана внаслідок злочину, вона компенсується з Державного бюджету в порядку, передбаченому законом.
Стаття 62. Цивільний позов у кримінальному провадженні
62.1. Потерпілий може пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або особи, яка несе цивільну відповідальність.
62.2. Позов подається законним представником для недієздатних осіб.
62.3. Прокурор подає позов в інтересах держави або недієздатних громадян.
62.4. Позовна заява відповідає вимогам Цивільного процесуального кодексу Західної України.
62.5. Позов розглядається за правилами цього Кодексу, а за їх відсутності – за нормами цивільного судочинства.
62.6. Відмова в позові в іншому судочинстві унеможливлює його повторне подання в кримінальному провадженні.
62.7. Особа, яка не подала позов у кримінальному провадженні, може подати його в цивільному порядку.
Стаття 63. Вирішення цивільного позову
63.1. Суд задовольняє позов повністю, частково або відмовляє у ньому.
63.2. У разі непідтвердження злочину суд відмовляє в позові.
63.3. При виправданні обвинуваченого позов залишається без розгляду.
Стаття 64. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями
64.1. Шкода, завдана незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури чи суду, компенсується з Державного бюджету в порядку, визначеному законом.
64.2. Заява про компенсацію подається до суду протягом одного року з моменту встановлення незаконності дій.
Розділ II. Заходи забезпечення кримінального провадження
Стаття 65. Види заходів забезпечення
65.1. Заходи забезпечення застосовуються для ефективності провадження:
65.1.1 Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик, привід.
65.1.2. Накладення грошового стягнення.
65.1.3 Тимчасове обмеження спеціального права (наприклад, водійських прав).
65.1.4. Відсторонення від посади.
65.1.5. Тимчасове відсторонення судді від правосуддя.
65.1.6. Тимчасовий доступ до речей і документів.
65.1.7. Тимчасове вилучення майна.
65.1.8. Арешт майна.
65.1.9. Затримання особи.
65.1.10 Запобіжні заходи.
Стаття 66. Законне затримання
66.1. Затримання без ухвали слідчого судді можливе:
66.1.1. Під час вчинення чи замаху на злочин.
66.1.2. Безпосередньо після злочину або під час переслідування.
66.2. Громадянин, який затримав особу, зобов’язаний негайно доставити її до уповноваженої особи або повідомити про затримання.
66.3. Затримання фіксується в протоколі з зазначенням підстав, часу, місця та прав затриманого.
Стаття 67. Затримання уповноваженою службовою особою
67.1. Уповноважена особа (НПУ, СБУ, ЗСУ) може затримати особу без ухвали суду:
67.1.2. Під час вчинення злочину.
67.1.3. За наявності очевидних ознак злочину на тілі, одязі чи місці події.
67.1.4. При підозрі у втечі у справах тяжких корупційних злочинів.
67.2. Затримання за порушення умов застави можливе для злочинів із штрафом понад 3000 неоподатковуваних мінімумів.
67.3. При затриманні проводиться обшук за правилами цього Кодексу.
67.4. Уповноважена особа:
67.4.1. Повідомляє затриманому підстави та права.
67.4.2. Складає протокол із зазначенням:
67.4.3. Копія протоколу вручається затриманому та надсилається прокурору.
67.4.4. Затримання співробітників розвідки проводиться за присутності представників їхнього органу.
Стаття 67.5. Повноваження силових структур щодо затримання
67.5.1. Силові структури (НПУ, СБУ, ЗСУ) мають право затримувати осіб у зонах обмеженого доступу (військові об’єкти, прикордонні території) до з’ясування обставин спеціальними органами.
67.5.2. Затримання фіксується в протоколі, копія якого надсилається до органу досудового розслідування протягом 3 годин.
67.5.3. Спеціальний орган (слідчий, прокурор) прибуває протягом 12 годин для з’ясування підстав затримання.
67.5.4. Затримана особа має право на адвоката та телефонний дзвінок.
Стаття 68. Запобіжні заходи
68.1. Запобіжні заходи включають:
68.1.1. Особисте зобов’язання.
68.1.2. Особиста порука.
68.1.3. Застава.
68.1.4. Домашній арешт.
68.1.5. Тримання під вартою.
68.2. Запобіжний захід обирається слідчим суддею на основі клопотання прокурора.
Розділ III. Досудове розслідування
Стаття 69. Загальні положення досудового розслідування
69.1. Досудове розслідування – стадія для збору доказів і встановлення обставин злочину.
69.2. Проводиться органами НПУ, СБУ, ДБР, ЗСУ з дотриманням принципів законності та прав людини.
69.3. Усі дії фіксуються в інформаційно-телекомунікаційній системі.
Стаття 70. Слідчі (розшукові) дії
70.1. Слідчі дії включають:
70.2. Проводяться за ухвалою слідчого судді, крім невідкладних випадків.
70.3. Усі дії фіксуються в протоколі та на технічних носіях.
Стаття 71. Негласні слідчі (розшукові) дії
71.1. Негласні дії (прослуховування, відеоспостереження) проводяться за ухвалою суду.
71.2. Результати фіксуються в протоколі з додатками (аудіо, відео).
Стаття 72. Повідомлення про підозру
72.1. Повідомлення вручається підозрюваному після збору достатніх доказів.
72.2 Містить:
Стаття 73. Зупинення досудового розслідування
73.1. Розслідування зупиняється за відсутності підозрюваного, свідків чи через хворобу.
73.2. Рішення приймається слідчим або прокурором і реєструється в системі.
Стаття 74. Завершення досудового розслідування
74.1. Розслідування завершується:
74.2. Строк може бути продовжений за ухвалою суду.
Стаття 75. Оскарження рішень досудового розслідування
75.1. Рішення оскаржуються до слідчого судді або вищого органу.
75.2. Скарга розглядається протягом 5 діб.
Розділ IV. Судове провадження у першій інстанції
Стаття 76. Підготовче провадження
76.1. Суд розглядає питання допуску доказів, явки учасників, складу суду.
76.2. Рішення оформлюється ухвалою.
Стаття 77. Судовий розгляд
77.1. Суд досліджує докази, заслуховує сторони, ухвалює рішення.
77.2. Засідання є відкритими, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 78. Судові рішення
78.1. Рішення ухвалюються у формі вироку, ухвали чи постанови.
78.2. Містять вступну, мотивувальну та резолютивну частини.
Стаття 79. Особливі порядки провадження
79.1. Спрощене провадження застосовується для проступків.
79.2. Провадження за участю присяжних – для тяжких злочинів.
Розділ V. Судове провадження з перегляду судових рішень
Стаття 80. Апеляційне провадження
80.1. Апеляційний суд перевіряє законність рішень Верховного Суду.
80.2. Може залишити, змінити або скасувати рішення.
Стаття 81. Верховне провадження
81.1. Верховний суд перевіряє правильність застосування права.
81.2. Має право досліджувати нові докази.
Стаття 82. Провадження у Конституційному Суді
82.1. Конституційний Суд забезпечує єдність судової практики.
83.2. Рішення є остаточними.
Стаття 83. Нововиявлені обставини
83.1. Справа переглядається за новими доказами, що впливають на рішення.
Розділ VI. Кримінальне провадження з державною таємницею
Стаття 84. Провадження з державною таємницею
84.1. Здійснюється в закритих засіданнях із захистом інформації.
84.2. Учасники підписують зобов’язання про нерозголошення.
Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів
Стаття 85. Порядок відновлення
85.1. Втрачені матеріали відновлюються шляхом повторного збору документів.
86.1. Учасники сприяють відновленню.
Розділ VIII. Виконання судових рішень
Стаття 86. Обов’язковість виконання
86.1. Рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими.
86.2. Виконання здійснюється Державною виконавчою службою (ДКВС).
Стаття 87. Контроль за виконанням
87.1. Контроль здійснює суд і органи виконання.
87.2. Ухилення від виконання тягне відповідальність.
Розділ IX. Обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання
Стаття 88. Загальні положення щодо обставин, що впливають на покарання
88.1. Обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання, є факторами, які суд враховує при визначенні виду та міри покарання для обвинуваченого.
Стаття 89. Обставини, що обтяжують покарання
89.1. Обставинами, що обтяжують покарання, визнаються:
89.1.1. Вчинення кримінального правопорушення повторно або рецидив злочинів.
89.1.2. Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.
89.1.3. Вчинення злочину з особливою жорстокістю або із застосуванням насильства.
89.1.4. Вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані, малолітньої, неповнолітньої, вагітної жінки, особи похилого віку або особи з інвалідністю.
89.1.5. Вчинення злочину з використанням службового становища або авторитету.
89.1.6. Вчинення злочину в стані алкогольного, наркотичного або іншого сп’яніння, якщо це не є пом’якшувальною обставиною за рішенням суду.
89.1.7. Вчинення злочину з мотивів расової, національної, релігійної чи іншої нетерпимості.
89.1.7. Вчинення злочину в умовах воєнного стану, надзвичайного стану або стихійного лиха.
89.1.7. Заподіяння значної майнової шкоди або тяжких наслідків для потерпілого, громади чи держави.
89.1.8. Ухилення від явки до слідчого, прокурора чи суду, або перешкоджання розслідуванню.
89.1.9. Прокурор або потерпілий можуть подати клопотання про врахування обтяжуючих обставин, додавши докази (показання, документи, висновки експертів).
89.1.10. Суд досліджує клопотання під час судового розгляду, заслуховуючи сторони та перевіряючи докази.
89.1.11. Обтяжуючі обставини, не підтверджені доказами, не враховуються судом.
Стаття 90. Обставини, що пом’якшують покарання
90.1. Обставинами, що пом’якшують покарання, визнаються:
90.1.1. Щире каяття обвинуваченого, виражене у визнанні вини, сприянні розслідуванню або добровільному відшкодуванні шкоди.
90.1.2. Активне сприяння розкриттю злочину, включаючи надання правдивих показань або викриття інших учасників.
90.1.3. Вчинення злочину вперше або за збігом обставин.
90.1.4. Вчинення злочину під впливом погроз, примусу або через залежність від іншої особи.
90.1.5. Вчинення злочину через тяжкі особисті чи сімейні обставини (наприклад, необхідність утримання сім’ї).
90.1.6. Наявність малолітніх дітей, утриманців або осіб похилого віку, які перебувають на утриманні обвинуваченого.
90.1.7. Позитивна характеристика обвинуваченого з місця роботи, навчання чи проживання.
90.1.8. Добровільна явка до правоохоронних органів до початку розслідування.
90.1.9. Стан здоров’я обвинуваченого, що ускладнює відбування покарання (тяжкі хвороби, інвалідність).
90.1.10. Вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання, спричиненого протиправними діями потерпілого.
90.1.11. Обвинувачений або його захисник можуть подати клопотання про врахування пом’якшувальних обставин, додавши докази (характеристики, медичні довідки, показання свідків).
90.1.12. Суд досліджує клопотання, заслуховуючи сторони та оцінюючи докази.
90.1.12. Пом’якшувальні обставини, не підтверджені доказами, можуть бути враховані судом за наявності переконливих пояснень обвинуваченого.
Стаття 91. Порядок врахування обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання
91.1. Суд враховує обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання, у сукупності, оцінюючи їх вплив на тяжкість злочину та особу обвинуваченого.
91.2. Під час судового розгляду сторони мають право:
91.2.1. Подавати клопотання про врахування обставин.
91.2.2. Надавати докази на підтвердження обставин (документи, показання, висновки).
91.2.3. Оскаржувати врахування чи ігнорування обставин іншими сторонами.
91.3. Суддя заслуховує сторони в судовому засіданні, досліджує докази та фіксує хід розгляду в журналі судового засідання.
91.4. У мотивувальній частині вироку суд зазначає:
91.5. Рішення суду щодо обставин може бути оскаржене в апеляційному чи касаційному порядку.
Стаття 92. Роль прокурора у визначенні обставин, що впливають на покарання
92.1. Прокурор:
92.1.2. Подає клопотання про врахування обтяжуючих обставин, якщо вони виявлені під час розслідування чи судового розгляду.
92.1.3. Оцінює докази, подані обвинуваченим щодо пом’якшувальних обставин, та висловлює позицію щодо їх врахування.
92.1.4. Має право заперечувати проти врахування обставин, якщо вони не підтверджені доказами.
93.1. Прокурор фіксує свою позицію в обвинувальному акті або окремому клопотанні, яке реєструється в інформаційно-телекомунікаційній системі.
Стаття 93. Роль захисника у визначенні обставин, що впливають на покарання
93.1 Захисник:
Стаття 94. Документація обставин, що впливають на покарання
94.1. Усі клопотання, докази та рішення щодо обставин реєструються в інформаційно-телекомунікаційній системі кримінального провадження.
94.2. Кожен документ отримує унікальний номер, що забезпечує прозорість і можливість перевірки.
94.3. Протоколи судових засідань, де розглядаються обставини, містять:
94.4. Учасники провадження мають право ознайомитися з протоколами та отримати копії.
Стаття 95. Права потерпілого щодо врахування обставин
95.1. Потерпілий має право:
95.2. Клопотання потерпілого розглядаються судом нарівні з іншими сторонами.
95.3. Потерпілий може залучити представника для захисту своїх інтересів.
Стаття 96. Вплив обставин на виконання покарання
96.1. Обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання, можуть впливати на:
96.1. Вид покарання (позбавлення волі, штраф, громадські роботи тощо).
96.2. Строк або розмір покарання.
96.3. Умовне засудження або звільнення від відбування покарання.
96.4. Суд може застосувати альтернативні заходи покарання (наприклад, умовне засудження), якщо пом’якшувальні обставини переважають.
96.5. Рішення щодо впливу обставин фіксується у вироку та реєструється в системі.
Стаття 97. Оскарження рішень щодо врахування обставин
97.1. Сторони провадження (обвинувачений, захисник, прокурор, потерпілий) мають право оскаржити рішення суду щодо врахування або ігнорування обставин.
97.2. Скарга подається до апеляційного суду протягом 7 діб з моменту проголошення вироку.
97.3. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість врахування обставин, досліджуючи докази та протоколи.
97.4. Рішення апеляційного суду може бути оскаржене в касаційному порядку, якщо порушено норми права.
Стаття 98. Контроль за дотриманням процедур врахування обставин
98.1. Прокурор здійснює нагляд за законністю врахування обставин на стадії судового розгляду.
98.2. Суддя забезпечує дотримання прав сторін і фіксацію всіх процесуальних дій.
98.3. Порушення процедур врахування обставин є підставою для оскарження вироку.
Розділ X. Слідчі (розшукові) дії
Стаття 99. Загальні положення щодо слідчих (розшукових) дій
99.1. Слідчі (розшукові) дії проводяться для збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення обставин кримінального правопорушення.
99.2. Слідчі дії здійснюються органами досудового розслідування (НПУ, СБУ, ДБР, ЗСУ) за участю прокурора, а за потреби — слідчого судді.
99.3. Усі слідчі дії фіксуються в інформаційно-телекомунікаційній системі з унікальним номером запису, у протоколах та на технічних носіях (аудіо, відео).
99.4. Учасники провадження (підозрюваний, захисник, потерпілий) мають право бути присутніми під час слідчих дій, якщо це не суперечить закону.
Стаття 100. Види слідчих (розшукових) дій
100.1. Слідчі дії включають:
100.2. Проведення слідчих дій допускається лише за наявності законних підстав і в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 101. Порядок проведення допиту
101.1. Допит проводиться слідчим або прокурором у присутності захисника, якщо цього вимагає підозрюваний чи обвинувачений.
101.2. Перед допитом особі роз’яснюються її права, зокрема:
101.3. Допит фіксується на аудіо- чи відеозаписі та в протоколі, який підписується всіма учасниками.
101.4. Протокол містить:
Стаття 102. Порядок проведення обшуку
102.1. Обшук проводиться за ухвалою слідчого судді, крім невідкладних випадків, коли затримка загрожує знищенням доказів.
102.2. Під час обшуку:
102.3. Обшук особи проводиться особами тієї ж статі, з дотриманням поваги до гідності.
102.4. Протокол обшуку містить:
102.5. Вилучені предмети упаковуються, опечатуються та реєструються в системі.
Стаття 103. Огляд місця події
103.1. Огляд місця події проводиться для виявлення слідів злочину, речових доказів та інших обставин.
103.2. Участь захисника чи потерпілого дозволяється, якщо це не заважає розслідуванню.
103.3. Огляд фіксується на фото, відео та в протоколі.
103.4. Протокол містить схеми, фототаблиці та описи виявлених об’єктів.
Стаття 104. Вилучення речей і документів
104.1. Вилучення проводиться за ухвалою слідчого судді або в невідкладних випадках із подальшим затвердженням судом протягом 24 годин.
104.2. Вилучені предмети упаковуються, опечатуються та передаються на зберігання до спеціального сховища.
104.3. Реєстрація вилучених предметів здійснюється в інформаційно-телекомунікаційній системі.
Стаття 105. Проведення експертизи
105.1. Експертиза призначається слідчим або прокурором за ухвалою слідчого судді.
105.2. Експерт має право:
105.3. Висновок експерта додається до матеріалів справи та реєструється в системі.
105.4. Сторони можуть оскаржити висновок експерта, подавши клопотання про повторну експертизу.
Стаття 106. Відтворення обстановки та обставин події
106.1. Відтворення проводиться для перевірки показань або встановлення обставин злочину.
106.2. Участь підозрюваного є добровільною, за присутності захисника.
106.3. Процес фіксується на відео та в протоколі.
Стаття 107. Права учасників під час слідчих дій
107.1. Підозрюваний має право:
107.2. Потерпілий має право брати участь у діях, що стосуються його інтересів, за винятком випадків, передбачених законом.
107.3. Захисник має право:
Стаття 108. Фіксація слідчих дій
108.1. Усі слідчі дії фіксуються в протоколі, на аудіо- чи відеозаписі.
108.2. Протокол містить:
108.3. Учасники ознайомлюються з протоколом і підписують його. Копія вручається підозрюваному та захиснику.
108.4. Відеозаписи зберігаються в інформаційно-телекомунікаційній системі та доступні для сторін.
Розділ XI. Міжнародне співробітництво у кримінальному провадженні
Стаття 109. Загальні положення щодо міжнародного співробітництва
109.1. Міжнародне співробітництво у кримінальному провадженні здійснюється на основі міжнародних договорів Західної України, цього Кодексу та інших законів.
109.2. Співробітництво включає:
109.3. Запити про співробітництво направляються через Міністерство юстиції або Генеральну прокуратуру Західної України.
Стаття 110. Екстрадиція
110.1. Екстрадиція особи здійснюється за запитом іноземної держави, якщо:
110.2. Екстрадиція громадянина Західної України заборонена, крім випадків, передбачених міжнародними договорами.
110.3. Рішення про екстрадицію приймає суд за клопотанням прокурора.
110.4. Підозрюваний має право на захисника та оскарження рішення про екстрадицію.
Стаття 111. Передача кримінального провадження
111.1. Кримінальне провадження може бути передане іншій державі, якщо:
111.2. Передача оформлюється постановою прокурора.
111.3. Матеріали провадження передаються через інформаційно-телекомунікаційну систему з фіксацією.
Стаття 112. Надання правової допомоги
112.1. Західна Україна надає правову допомогу іноземним державам шляхом:
112.2. Запити виконуються органами досудового розслідування (НПУ, СБУ, ДБР) за погодженням із прокурором.
112.3. Виконання запиту фіксується в системі та підтверджується протоколами.
Стаття 113. Обмін інформацією та доказами
113.1. Обмін інформацією здійснюється через захищені канали зв’язку, затверджені Міністерством юстиції.
114.2. Докази, отримані від іноземної держави, перевіряються на допустимість за нормами цього Кодексу.
114.3. Усі дії з обміну реєструються в інформаційно-телекомунікаційній системі.
Стаття 114. Права осіб у міжнародному співробітництві
114.1. Підозрюваний чи обвинувачений має право:
114.2. Захисник має право ознайомлюватися з матеріалами запиту та подавати клопотання.
Розділ XII. Захист свідків, потерпілих та інших учасників провадження
Стаття 115. Загальні положення щодо захисту учасників
115.1. Мета та суб’єкти захисту
115.1.1. Захист свідків, потерпілих, експертів та інших учасників провадження забезпечується для запобігання погрозам, насильству чи іншим незаконним діям.
115.1.2. Захист здійснюється органами Національної поліції України (НПУ), Служби безпеки України (СБУ) або Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС) за рішенням слідчого, прокурора чи суду.
115.2. Заходи захисту
115.2.1. Заходи захисту включають:
115.2.1.1. Конфіденційність даних особи.
115.2.1.2. Фізичну охорону.
115.2.1.3. Зміну місця проживання чи документів.
115.2.1.4. Закритий судовий розгляд.
Стаття 116. Право на захист свідків і потерпілих
116.1. Права свідків і потерпілих
116.1.1. Свідок чи потерпілий має право:
116.1.1.1. Подати клопотання про застосування заходів захисту.
116.1.1.2. Отримати роз’яснення щодо заходів захисту.
116.1.1.3. Оскаржити відмову в захисті.
116.1.2. Клопотання розглядається слідчим суддею протягом 3 діб.
Стаття 117. Конфіденційність даних учасників
117.1. Засекречення даних
117.1.1. Дані про свідків чи потерпілих (ПІБ, адреса, контакти) можуть бути засекречені за ухвалою суду.
117.1.2. У матеріалах справи такі особи позначаються псевдонімами або номерами.
117.2. Відповідальність за розголошення
117.2.1. Розголошення даних карається відповідно до Кримінального кодексу Західної України.
Стаття 118. Фізична охорона учасників
118.1. Умови надання охорони
118.1.1. Фізична охорона надається НПУ або СБУ за наявності реальної загрози життю чи здоров’ю.
118.1.2. Охорона триває до усунення загрози або завершення провадження.
118.2. Фіксація рішення
118.2.1. Рішення про охорону фіксується в інформаційно-телекомунікаційній системі.
Стаття 119. Зміна місця проживання чи документів
119.1. Процедура зміни
119.1.1. За клопотанням особи суд може ухвалити рішення про зміну місця проживання чи документів (паспорт, посвідчення).
119.1.2. Виконання здійснюється ДКВС за участю СБУ.
119.2. Конфіденційність даних
119.2.1. Дані про нові документи є конфіденційними та зберігаються в захищеній системі.
Стаття 120. Закритий судовий розгляд для захисту
120.1. Умови закритого розгляду
120.1.1. Судовий розгляд може бути закритим для захисту свідків чи потерпілих.
120.1.2. Рішення про закритий розгляд ухвалюється судом за клопотанням сторони або за власною ініціативою.
120.2. Фіксація засідання
120.2.1. Засідання фіксується на технічних носіях із обмеженим доступом.
Стаття 121. Відповідальність за порушення захисту
121.1. Види відповідальності
121.1.1. Порушення заходів захисту (розголошення даних, ненадання охорони) тягне дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
121.2. Розгляд скарг
121.2.1. Скарги на порушення розглядає слідчий суддя протягом 5 діб.
Розділ XIII. Спеціальні кримінальні провадження
Стаття 122. Загальні положення щодо спеціальних проваджень
122.1. Сфера застосування
122.1.1. Спеціальні провадження застосовуються до справ, що мають особливий характер (наприклад, злочини проти національної безпеки, корупційні злочини).
122.1.2. Провадження здійснюються з урахуванням додаткових заходів безпеки та строків.
Стаття 123. Провадження щодо неповнолітніх
123.1. Особливості провадження
123.1.1. Провадження щодо неповнолітніх здійснюється з урахуванням їхнього віку, психологічного стану та інтересів.
123.1.2. Обов’язкова участь захисника та законного представника.
123.1.3. Допит неповнолітнього проводиться за участю педагога чи психолога.
123.1.4. Запобіжні заходи обмежуються, перевага надається виховним заходам.
Стаття 124. Провадження щодо осіб з імунітетом
124.1. Умови провадження
124.1.1. Провадження щодо осіб з імунітетом (депутати ВРУ, судді) здійснюється за згодою відповідного органу (ВРУ, Вища рада правосуддя).
124.1.2. Захисник призначається обов’язково, навіть за відсутності клопотання.
Стаття 125. Заочне провадження (in absentia)
125.1. Умови застосування
125.1.1. Заочне провадження застосовується, якщо підозрюваний переховується від слідства чи суду.
125.1.2. Умови:
125.1.2.1. Наявність достатніх доказів вини.
125.1.2.2. Повідомлення підозрюваного через публікацію в ЗМІ або Укрзалізниці (УЗ) для оголошень.
125.1.2.3. Призначення державного захисника.
125.1.3. Вирок заочного провадження може бути оскаржений після явки підозрюваного.
Стаття 126. Провадження щодо психічно хворих осіб
126.1. Заходи щодо неосудних осіб
126.1.1. Якщо підозрюваний визнаний неосудним, суд може застосувати примусові заходи медичного характеру.
126.1.2. Обов’язкова участь захисника та психіатрична експертиза.
126.1.3. Рішення фіксується в системі та виконується ДКВС.
Розділ XIV. Оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності
Стаття 127. Право на оскарження
127.1. Суб’єкти та об’єкти оскарження
127.1.1. Учасники кримінального провадження (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, захисник, прокурор) мають право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду.
127.1.2. Оскарження не зупиняє виконання рішення, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
127.1.3. Скарги фіксуються в інформаційно-телекомунікаційній системі з присвоєнням унікального номера.
Стаття 128. Види оскаржуваних рішень і дій
128.1. Об’єкти оскарження
128.1.1. Оскаржуються:
128.1.1.1. Постанови слідчого чи прокурора про закриття провадження, відмову в повідомленні про підозру.
128.1.1.2. Ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу, обшук, арешт майна.
128.1.1.3. Вироки та ухвали суду першої інстанції.
128.1.1.4. Дії чи бездіяльність, що порушують права учасників (наприклад, відмова в наданні захисника).
128.1.2. Скарга подається в письмовій формі з обґрунтуванням і доказами.
Стаття 129. Порядок подання скарги
129.1. Строки та органи подання
129.1.1. Скарга подається:
129.1.1.1. На дії слідчого чи прокурора — до слідчого судді протягом 5 діб.
129.1.1.2. На ухвали слідчого судді — до апеляційного суду протягом 7 діб.
129.1.1.3. На вирок чи ухвалу суду першої інстанції — до апеляційного суду протягом 7 діб.
129.1.2. Скарга реєструється в інформаційно-телекомунікаційній системі, копія надається іншій стороні.
129.1.3. Захисник має право подати скаргу від імені підозрюваного чи обвинуваченого після 10-хвилинної приватної консультації.
Стаття 130. Розгляд скарги
130.1. Процедура розгляду
130.1.1. Слідчий суддя чи апеляційний суд розглядає скаргу протягом 5 діб з моменту надходження.
130.1.2. Розгляд проводиться за участю сторін, які мають право:
130.1.2.1. Надавати пояснення та докази.
130.1.2.2. Заявляти клопотання.
130.1.2.3. Ознайомлюватися з матеріалами скарги.
130.1.3. Рішення за скаргою фіксується в ухвалі, яка реєструється в системі та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Стаття 131. Наслідки задоволення скарги
131.1. Рішення суду
131.1.1. У разі задоволення скарги суд може:
131.1.1.1. Скасувати незаконне рішення чи дію.
131.1.1.2. Зобов’язати вчинити певні дії (наприклад, провести слідчу дію).
131.1.1.3. Передати справу на новий розгляд.
131.1.2. Виконання рішення суду є обов’язковим і контролюється прокурором.
Стаття 132. Право на касаційне оскарження
132.1. Порядок касаційного оскарження
132.1.1. Вироки та ухвали апеляційного суду можуть бути оскаржені до Вищого спеціалізованого суду Західної України в касаційному порядку протягом 15 діб.
132.1.2. Касаційна скарга розглядається протягом 30 діб і перевіряє лише правильність застосування норм права.
132.1.3. Рішення касаційного суду є остаточним, крім випадків нововиявлених обставин.
Розділ XV. Виконання судових рішень
Стаття 133. Загальні положення щодо виконання судових рішень
133.1. Обов’язковість виконання
133.1.1. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими для виконання всіма органами, установами та особами на території Західної України.
133.1.2. Виконання здійснюється Державною виконавчою службою Західної України (ДКВС), а в окремих випадках — органами НПУ, СБУ чи ЗСУ.
133.1.3. Усі дії з виконання фіксуються в інформаційно-телекомунікаційній системі.
Стаття 134. Виконання вироків
134.1. Виконання покарань
134.1.1. Виконання вироків щодо позбавлення волі, штрафів, конфіскації майна чи інших покарань здійснюється ДКВС.
134.1.2. Обвинувачений має право на захисника під час виконання вироку для оскарження дій ДКВС.
134.1.3. Виконання вироку щодо неповнолітніх враховує їхні вікові особливості та виховні заходи.
Стаття 135. Порядок виконання штрафу
135.1. Строки та процедура
135.1.1. Штраф сплачується протягом 30 діб з моменту набрання вироком законної сили.
135.1.2. У разі несплати штрафу ДКВС може звернути стягнення на майно обвинуваченого.
135.1.3. Обвинувачений може подати клопотання про розстрочку чи зменшення штрафу за наявності тяжких обставин (хвороба, утриманці).
Стаття 136. Виконання покарання у вигляді позбавлення волі
136.1. Порядок виконання
136.1.1. Позбавлення волі виконується в установах виконання покарань, підконтрольних ДКВС.
136.1.2. Обвинувачений має право:
136.1.2.1. На 10-хвилинну приватну зустріч із захисником перед відправленням до установи.
136.1.2.2. На один 7-хвилинний телефонний дзвінок для повідомлення рідних.
136.1.2.3. На медичну допомогу та перекладача.
136.1.3. Умови відбування покарання контролюються прокурором і громадськими організаціями.
Стаття 137. Умовно-дострокове звільнення
137.1. Процедура подання клопотання
137.1.1. Обвинувачений може подати клопотання про умовно-дострокове звільнення після відбуття половини строку покарання.
137.1.2. Суд розглядає клопотання за участю захисника, прокурора та представника ДКВС.
137.1.3. Рішення фіксується в системі та може бути оскаржене.
Стаття 138. Амністія та помилування
138.1. Умови застосування
138.1.1. Амністія застосовується на підставі закону, ухваленого Верховною Радою Західної України.
138.1.2. Помилування здійснюється Президентом Західної України за поданням суду чи ДКВС.
138.1.3. Клопотання про помилування подається обвинуваченим або захисником і розглядається протягом 60 діб.
Стаття 139. Контроль за виконанням судових рішень
139.1. Нагляд за виконанням
139.1.1. Прокурор здійснює нагляд за виконанням судових рішень, перевіряючи законність дій ДКВС.
139.1.2. Скарги на порушення під час виконання подаються до суду протягом 10 діб.
139.1.3. Усі дії ДКВС фіксуються в інформаційно-телекомунікаційній системі.
Розділ XVI. Взаємодія із засобами масової інформації
Стаття 140. Принципи взаємодії із ЗМІ
140.1. Основні принципи
140.1.1. Взаємодія із засобами масової інформації (ЗМІ) забезпечує гласність і відкритість провадження, але не порушує права учасників чи таємницю слідства.
140.1.2. Інформація надається через уповноважених осіб (прес-секретарі НПУ, СБУ, судів, прокуратури).
140.1.3. Усі повідомлення для ЗМІ реєструються в інформаційно-телекомунікаційній системі.
Стаття 141. Право на доступ до інформації
141.1. Обмеження доступу
141.1.1. ЗМІ мають право отримувати інформацію про хід провадження, якщо це не порушує:
141.1.1.1. Таємницю досудового розслідування.
141.1.1.2. Конфіденційність даних учасників (свідків, потерпілих).
141.1.1.3. Інтереси правосуддя.
141.1.2. Судові засідання є відкритими для ЗМІ, крім закритих проваджень.
Стаття 142. Порядок надання інформації ЗМІ
142.1. Форми надання інформації
142.1.1. Інформація надається у формі офіційних прес-релізів, брифінгів або відповідей на запити.
142.1.2. Прокурор, слідчий чи суддя може обмежити розголошення інформації на підставі ухвали.
142.1.3. Розголошення конфіденційних даних тягне відповідальність за Кримінальним кодексом Західної України.
Стаття 143. Захист прав учасників від розголошення в ЗМІ
143.1. Заборона розголошення
143.1.1. Свідки, потерпілі чи підозрювані можуть подати клопотання про заборону розголошення їхніх даних у ЗМІ.
143.1.2. Суд розглядає клопотання протягом 3 діб і може заборонити публікацію даних.
143.1.3. Порушення заборони тягне адміністративну чи кримінальну відповідальність.
Стаття 144. Фіксація взаємодії із ЗМІ
144.1. Реєстрація взаємодії
144.1.1. Усі запити ЗМІ та відповіді фіксуються в інформаційно-телекомунікаційній системі.
144.1.2. Уповноважена особа веде реєстр взаємодії із ЗМІ, який доступний для перевірки прокурором.
Розділ XVII. Кримінальне провадження в умовах воєнного чи надзвичайного стану
Стаття 145. Загальні положення провадження в особливих умовах
145.1. Особливості провадження
145.1.1. У умовах воєнного чи надзвичайного стану кримінальне провадження здійснюється з урахуванням обмежень, установлених законодавством Західної України.
145.1.2. Силові структури (НПУ, СБУ, ЗСУ) мають розширені повноваження для забезпечення безпеки, зокрема в зонах обмеженого доступу.
145.1.3. Усі дії фіксуються в інформаційно-телекомунікаційній системі, якщо це можливо за технічними умовами.
Стаття 146. Затримання в умовах воєнного стану
146.1. Порядок затримання
146.1.1. Затримання особи в зонах бойових дій чи обмеженого доступу може здійснюватися ЗСУ, СБУ чи НПУ до з’ясування обставин спеціальним органом протягом 24 годин.
146.1.2. Затриманий має право:
146.1.2.1. На 10-хвилинну приватну зустріч із захисником, якщо це можливо.
146.1.2.2. На один 7-хвилинний телефонний дзвінок, якщо дозволяють умови.
146.1.2.3. На медичну допомогу та перекладача.
146.1.3. Протокол затримання складається негайно та передається до органу досудового розслідування.
Стаття 147. Проведення слідчих дій в особливих умовах
147.1. Особливості слідчих дій
147.1.1. Слідчі дії (обшук, допит, огляд) проводяться з урахуванням безпеки учасників.
147.1.2. У разі неможливості фіксації на технічних носіях дії описуються в протоколі з поясненням обставин.
147.1.3. Слідчий суддя може розглядати клопотання в дистанційному режимі через захищені канали зв’язку.
Стаття 148. Судовий розгляд в умовах воєнного стану
148.1. Формат розгляду
148.1.1. Судові засідання можуть проводитися в дистанційному форматі або в укриттях за наявності загрози.
148.1.2. Закриті засідання застосовуються для захисту державної безпеки чи учасників.
148.1.3. Вироки та ухвали фіксуються в системі після відновлення технічних можливостей.
Стаття 149. Повноваження силових структур в особливих умовах
Ця стаття визначає повноваження силових структур.
149.1. Розширені повноваження
149.1.1. ЗСУ, СБУ, НПУ мають право:
149.1.1.1. Здійснювати затримання осіб у зонах бойових дій чи надзвичайних ситуацій.
149.1.1.2. Проводити обшуки та вилучення за наявності загрози знищення доказів.
149.1.1.3. Передавати затриманих до спеціальних органів протягом 24 годин.
149.1.2. Усі дії силових структур фіксуються в протоколах і передаються до прокуратури.
Стаття 150. Захист прав учасників в особливих умовах
150.1. Гарантії прав
150.1.1. Права підозрюваних, потерпілих і свідків зберігаються в повному обсязі, якщо це не суперечить безпеці.
150.1.2. У разі неможливості забезпечити захисника чи дзвінок через бойові дії, ці права реалізуються після усунення перешкод.
150.1.3. Скарги на порушення прав розглядаються слідчим суддею в пріоритетному порядку.
Розділ XVIII. Прикінцеві та перехідні положення
Стаття 151. Набрання чинності Кодексу
151.1. Строки набрання чинності
151.1.1. Цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування в офіційному виданні Західної України.
151.1.2. Норми, що стосуються інформаційно-телекомунікаційної системи, застосовуються після її введення в експлуатацію, але не пізніше ніж через 6 місяців після набрання чинності Кодексу.
Стаття 152. Перехідні положення
152.1. Завершення розпочатих проваджень
152.1.1. Кримінальні провадження, розпочаті до набрання чинності цього Кодексу, завершуються за нормами попереднього законодавства, якщо це не порушує права учасників.
152.1.2. Усі процесуальні документи, створені до введення інформаційно-телекомунікаційної системи, підлягають оцифруванню протягом одного року.
Стаття 153. Внесення змін до інших законодавчих актів
Ця стаття визначає необхідність узгодження з іншими законодавчими актами.
153.1. Узгодження законодавства
153.1.1. Зміни до Кримінального кодексу Західної України, Закону про адвокатуру, Закону про прокуратуру вносяться для узгодження з цим Кодексом.
153.1.2. Кабінет Міністрів Західної України затверджує підзаконні акти для реалізації Кодексу протягом 3 місяців.
Стаття 154. Забезпечення прав учасників під час перехідного періоду
154.1. Гарантії прав
154.1.1. Усі учасники провадження, розпочатого до набрання чинності Кодексу, мають право на захисника, перекладача та інші гарантії, передбачені цим Кодексом.
154.1.2. Прокуратура забезпечує контроль за дотриманням прав під час перехідного періоду.
Стаття 155. Міжнародне визнання Кодексу
155.1. Відповідність міжнародним стандартам
155.1.1. Положення цього Кодексу відповідають міжнародним стандартам прав людини, зокрема Європейській конвенції з прав людини.
155.1.2. Міжнародні договори Західної України мають пріоритет у разі суперечностей із цим Кодексом.
Останнє редагування модератором: