Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Кондратюк Вадим Олегович "Куратор"
Стать: Чоловіча
Мати — Кондратюк Наталія
Батько — Кондратюк Олег
Дата народження: 27.08.2004
Вік: 20
Місце народження: Київ
Місце проживання: Київ
Захоплення: Рибальство
Відмітні знаки: татуювання на шиї
Вадим Кондратюк народився 27 серпня 2004 року в Києві — в часи формування незалежної української держави та активного розвитку кримінальної діяльності. Його сім’я не мала відношення до політики чи бізнесу. Батько, Олег Кондратюк, працював інкасатором у банку, загинув під час виконання службового завдання, проявивши героїзм. Мати, Наталія Кондратюк, була пілотом у столичному аеропорту. Атмосфера в родині була сувора, але водночас справедлива. З дитинства Вадим мав пристрасть до риболовлі — щовихідних вони з батьками вирушали на природу, найчастіше до Пущі-Водиці.
Змалку Вадим відрізнявся від однолітків — був стриманий, принциповий, мав власне бачення справедливості. Він цікавився історією України, щороку відвідував парад до Дня Незалежності в Києві. У школі навчався добре, брав активну участь у громадському житті. Вчителі відзначали його відповідальність і наполегливість. В районі де він ріс шаленими темпами розвивався бандитизм, що часта змушувало задуматися над законами.
Після школи Вадим вступив до військової академії в Дніпрі. Протягом чотирьох років навчання не мав жодних дисциплінарних порушень, активно брав участь у підготовці курсантів, удосконалив систему фізичних тренувань. На випускному екзамені він успішно виконав складне завдання, за що отримав похвалу від керівництва академії. Його вважали одним із найперспективніших випускників курсу.
У 2023 році Вадим отримав повістку та Збройних сил України. Завдяки своїм здібностям та іноді хитростям він швидко просунувся по службі та здобув звання полковника. Незабаром його помітили представники СБУ та запросили до виконання спеціальних завдань із внутрішнього контролю в армійських підрозділах. Завдяки його чіткому аналізу та об'єктивності вдалося виявити низку критичних проблем у структурі командування. Частину керівництва було звільнено, інша частина спробувала підкупити Вадима, щоб він не говорив зайвого. В саме цей період Вадим взяв свій перший хабар.
Тривалий час Вадим боявся що його аферу буде розкрито, боявся що його будуть вважати зрадником друзі із району. Найбільшим страхом було те, що він все життя намагався бути чесним.
У 2025 році, за наказом СБУ, Вадима перевели до Верховної Ради України, де він працював у службі охорони. Там його оперативно замінили іншим офіцером, а самого Кондратюка направили на складне завдання під прикриттям. Поки він працював у ВРУ, Вадим бачив доволі багато різних корупційних схем та все детально записував, щоб не забути. Весною 2025 року Вадим був впроваджений у маловідомий клан, що діяв на території Києва. Завдяки харизмі та розуму він швидко здобув довіру учасників і згодом очолив групу.
Клан був пов’язаний із Київським картелем, що займався незаконною діяльністю — торгівлею зброєю, впливом на політичні структури та відмиванням коштів. Завдання Вадима полягало в тому, щоб непомітно зібрати якнайбільше інформації про ієрархію та механізми дії угруповання, а саме головне розкрити підкупну владу. Йому доводилося діяти обережно, адже будь-яка помилка могла коштувати йому життя.
Після зміни влади в країні у другій половині 2025 року Вадим втратив прямий контакт зі своїм куратором у СБУ. Попри це, він вирішив не припиняти місію — продовжував діяти під прикриттям.. Його дані допомогли запобігти кільком великим терактам та викрити корумпованих посадовців. Декілька із затриманих добре знали про нього і заплатили дуже великі гроші, щоб їх відпустили.
Поступово Вадим погружався у кримінальну структуру та все частіше починав цікавився легким та безпечним заробітком. Після чого вирішив припинити дану місію, та піти до поліції на службу, скажем бути своїм серед чужих. Він під виглядом поліцейського провертав “недуже чисті справи”, які приносили доволі не погані гроші як для держ.службовця.
Вадим старався працювати чесно, але коли арештували депутата, все змінилося. Ця персона показала що можна виконувати певні послуги за певну суму. Це було небезпечно, адже це все зазвичай відбувалося у поліцейському відділку. Через деякий час його почали називати “Куратор”
Куратор використовував стилістику, яку лицарі корупції називають "етичною монетизацією закону":
• «Операція: Бетонний кеш» – Через фірму знайомого оформляє об’єкти як держоб'єкти, аби «легалізувати» схемні гроші.
• «Нічний рейд» – Під прикриттям перевірок постійно заходить в приватні заклади — на виході вже з коробками «для аналізу».
• «Глибокий кеш» – Виводить гроші через підземні приміщення в центрі Києва — стіни дивились, але мовчали.
• «Золотий рапорт» – Закид на чесного копа - формалка документи в архів - “до зустрічі у відпустці”.
Кабінет начальника — як музей хабарів:
Ноутбук зі вставками з бурштину (від бурштинових “інвесторів”).
Статуя золотого дзьобарика (від контрабанди птиці з Азії).
Ікона “Богородиці з ланцюгом” — подарунок від “депутата Верховної ради” з Трускавця.
Улюбленими цитатами Куратора є:
“Я не беру хабаря. Я просто допомагаю за фінанси.”
“Закон — це бетон, я — арматура. Я тримаю, щоб не порушувалось.”
“Чесний коп — як хардкор: є, але ви не готові.”
“Хочеш, щоби в тебе була проблема? Скажи Куратору, що в мене її немає.”
Наразі Вадим, відомий у вузьких колах як “Куратор”, все ще працює у Поліції. Зазвичай випускає порушників із ІТТ та іноді бере взятки за порушення.На перший погляд — упевнений у собі, зібраний, з тією ж харизмою, що допомогла йому колись втертися в довіру криміналітету. Але всередині його щодня роз’їдає страх. Це не звичайна тривога, а постійне, параноїдальне очікування зради. Йому здається, що кожен новий співробітник може виявитися агентом, кожен анонімний дзвінок — пасткою, а кожен погляд на вулиці — можливість арешту.
Останнім часом він став ще більш обережним. Не довіряє навіть найближчим — телефони запаролені тричі, з кабінету прибрав усі камери спостереження (“аби не було чим шантажувати”), а в сейфі — не документи, а три паспорти з різними іменами. Його параноя посилилася після того, як він побачив знайомого прокурора, який за два тижні до арешту ще сидів з ним у ресторані та жартував про "бетонний кеш".
Він боїться, що всі ці роки гри на межі добра і зла не пробачать йому ані ті, кого він продав, ані ті, кого прикривав. Страх не бути ні своїм, ні чужим -найболючіший. Усі схеми можуть обвалитися через одну помилку, один язик, одну флешку.
І хоч страх є, але він часто повторює:
Стать: Чоловіча
Мати — Кондратюк Наталія
Батько — Кондратюк Олег
Дата народження: 27.08.2004
Вік: 20
Місце народження: Київ
Місце проживання: Київ
Захоплення: Рибальство
Відмітні знаки: татуювання на шиї
Вадим Кондратюк народився 27 серпня 2004 року в Києві — в часи формування незалежної української держави та активного розвитку кримінальної діяльності. Його сім’я не мала відношення до політики чи бізнесу. Батько, Олег Кондратюк, працював інкасатором у банку, загинув під час виконання службового завдання, проявивши героїзм. Мати, Наталія Кондратюк, була пілотом у столичному аеропорту. Атмосфера в родині була сувора, але водночас справедлива. З дитинства Вадим мав пристрасть до риболовлі — щовихідних вони з батьками вирушали на природу, найчастіше до Пущі-Водиці.
Дитинство
Змалку Вадим відрізнявся від однолітків — був стриманий, принциповий, мав власне бачення справедливості. Він цікавився історією України, щороку відвідував парад до Дня Незалежності в Києві. У школі навчався добре, брав активну участь у громадському житті. Вчителі відзначали його відповідальність і наполегливість. В районі де він ріс шаленими темпами розвивався бандитизм, що часта змушувало задуматися над законами.
Після школи Вадим вступив до військової академії в Дніпрі. Протягом чотирьох років навчання не мав жодних дисциплінарних порушень, активно брав участь у підготовці курсантів, удосконалив систему фізичних тренувань. На випускному екзамені він успішно виконав складне завдання, за що отримав похвалу від керівництва академії. Його вважали одним із найперспективніших випускників курсу.
Доросле життя
У 2023 році Вадим отримав повістку та Збройних сил України. Завдяки своїм здібностям та іноді хитростям він швидко просунувся по службі та здобув звання полковника. Незабаром його помітили представники СБУ та запросили до виконання спеціальних завдань із внутрішнього контролю в армійських підрозділах. Завдяки його чіткому аналізу та об'єктивності вдалося виявити низку критичних проблем у структурі командування. Частину керівництва було звільнено, інша частина спробувала підкупити Вадима, щоб він не говорив зайвого. В саме цей період Вадим взяв свій перший хабар.
Тривалий час Вадим боявся що його аферу буде розкрито, боявся що його будуть вважати зрадником друзі із району. Найбільшим страхом було те, що він все життя намагався бути чесним.
Дорога до “Благодійності”
У 2025 році, за наказом СБУ, Вадима перевели до Верховної Ради України, де він працював у службі охорони. Там його оперативно замінили іншим офіцером, а самого Кондратюка направили на складне завдання під прикриттям. Поки він працював у ВРУ, Вадим бачив доволі багато різних корупційних схем та все детально записував, щоб не забути. Весною 2025 року Вадим був впроваджений у маловідомий клан, що діяв на території Києва. Завдяки харизмі та розуму він швидко здобув довіру учасників і згодом очолив групу.
Клан був пов’язаний із Київським картелем, що займався незаконною діяльністю — торгівлею зброєю, впливом на політичні структури та відмиванням коштів. Завдання Вадима полягало в тому, щоб непомітно зібрати якнайбільше інформації про ієрархію та механізми дії угруповання, а саме головне розкрити підкупну владу. Йому доводилося діяти обережно, адже будь-яка помилка могла коштувати йому життя.
Після зміни влади в країні у другій половині 2025 року Вадим втратив прямий контакт зі своїм куратором у СБУ. Попри це, він вирішив не припиняти місію — продовжував діяти під прикриттям.. Його дані допомогли запобігти кільком великим терактам та викрити корумпованих посадовців. Декілька із затриманих добре знали про нього і заплатили дуже великі гроші, щоб їх відпустили.
Поступово Вадим погружався у кримінальну структуру та все частіше починав цікавився легким та безпечним заробітком. Після чого вирішив припинити дану місію, та піти до поліції на службу, скажем бути своїм серед чужих. Він під виглядом поліцейського провертав “недуже чисті справи”, які приносили доволі не погані гроші як для держ.службовця.
Вадим старався працювати чесно, але коли арештували депутата, все змінилося. Ця персона показала що можна виконувати певні послуги за певну суму. Це було небезпечно, адже це все зазвичай відбувалося у поліцейському відділку. Через деякий час його почали називати “Куратор”
Куратор використовував стилістику, яку лицарі корупції називають "етичною монетизацією закону":
• «Операція: Бетонний кеш» – Через фірму знайомого оформляє об’єкти як держоб'єкти, аби «легалізувати» схемні гроші.
• «Нічний рейд» – Під прикриттям перевірок постійно заходить в приватні заклади — на виході вже з коробками «для аналізу».
• «Глибокий кеш» – Виводить гроші через підземні приміщення в центрі Києва — стіни дивились, але мовчали.
• «Золотий рапорт» – Закид на чесного копа - формалка документи в архів - “до зустрічі у відпустці”.
Кабінет начальника — як музей хабарів:
Ноутбук зі вставками з бурштину (від бурштинових “інвесторів”).
Статуя золотого дзьобарика (від контрабанди птиці з Азії).
Ікона “Богородиці з ланцюгом” — подарунок від “депутата Верховної ради” з Трускавця.
Улюбленими цитатами Куратора є:
“Я не беру хабаря. Я просто допомагаю за фінанси.”
“Закон — це бетон, я — арматура. Я тримаю, щоб не порушувалось.”
“Чесний коп — як хардкор: є, але ви не готові.”
“Хочеш, щоби в тебе була проблема? Скажи Куратору, що в мене її немає.”
Теперішній час
Наразі Вадим, відомий у вузьких колах як “Куратор”, все ще працює у Поліції. Зазвичай випускає порушників із ІТТ та іноді бере взятки за порушення.На перший погляд — упевнений у собі, зібраний, з тією ж харизмою, що допомогла йому колись втертися в довіру криміналітету. Але всередині його щодня роз’їдає страх. Це не звичайна тривога, а постійне, параноїдальне очікування зради. Йому здається, що кожен новий співробітник може виявитися агентом, кожен анонімний дзвінок — пасткою, а кожен погляд на вулиці — можливість арешту.
Останнім часом він став ще більш обережним. Не довіряє навіть найближчим — телефони запаролені тричі, з кабінету прибрав усі камери спостереження (“аби не було чим шантажувати”), а в сейфі — не документи, а три паспорти з різними іменами. Його параноя посилилася після того, як він побачив знайомого прокурора, який за два тижні до арешту ще сидів з ним у ресторані та жартував про "бетонний кеш".
Він боїться, що всі ці роки гри на межі добра і зла не пробачать йому ані ті, кого він продав, ані ті, кого прикривав. Страх не бути ні своїм, ні чужим -найболючіший. Усі схеми можуть обвалитися через одну помилку, один язик, одну флешку.
І хоч страх є, але він часто повторює:
“Хто нічого не боїться — той нічого не знає”,
він сам знає занадто багато.
