мене звати вадим топорацький народився 20.05.2011 у місті київ район поділ виріс між старими будинками базарами і залізничними коліями мама працювала на залізниці з ранку до ночі батька не було з самого дитинства зник ще коли мені було три роки мама тягнула все сама я з малку бачив її втомлену але вперту і для мене вона завжди була прикладом спочатку школа я не дуже вчився але технічні предмети давались легко бо мені завжди хотілось щось крутити ремонтувати збирати руками після дев’ятого класу вступив у транспортний коледж де вже серйозно почав вчитись на техніка по обслуговуванню рухомого складу з першого курсу показав себе нормальним пацаном не сачкував ходив на практики працював руками мені було реально цікаво не просто сидіти в кабінеті а бачити як усе працює як гальма підключаються як колісні пари перевіряються перші поїздки були разом з майстрами я мовчав слухав і робив те що скажуть далі вже почали довіряти давали окремі задачі працював як на пасажирських складах так і на вантажних складав звіти оглядав вагони міняв деталі чистив системи іноді ночував прямо в депо бо не було сенсу їхати додому пам’ятаю як взимку був сильний мороз поїзд зламався прямо на перегоні і ми з напарником пішки через поле тягнули інструмент щоби відремонтувати вузол прямо на місці тоді зрозумів що це робота не для слабких але я не здався зараз вже офіційно працюю техніком маю стаж і знаю своє діло від а до я люди приходять і йдуть а я залишаюсь бо люблю це люблю коли після моєї роботи поїзд їде і все працює як годинник я не герой я просто звичайний хлопець який вибрав шлях без понтів без показухи але чесно і з руками які щось варті іноді думаю про майбутнє хочу з часом відкрити свою маленьку майстерку або піти далі на вищу категорію може навіть колись вчитись на машиніста але поки працюю на техніці вдосконалююсь і набираюсь досвіду бо розумію що тут помилок не прощають кожна перевірка кожна заміна це відповідальність я не лізу в ліві теми мене не цікавить кримінал чи якісь мутки я бачив як воно закінчується а мені треба стабільність і впевненість у завтрашньому дні і коли я стою біля складу і бачу як вагон готовий до рейсу мені не треба аплодисментів я просто знаю що зробив свою справу як треба
