Вадим народився в такому гарному місті як Дніпро, народився він 1994 року. Його батько був військовим, а мати працювала в бухгалтерському відділі на заводі, після народження Вадима, батько хлопця купив сину самі необхідні речі для догляду за ним, коли батько був в армії, мати завжди доглядала за Вадимом. Коли Вадиму виповнилося 2 роки, батьки думали в який дитячий садок віддати дитину, але усі дитячі садки були зайняті, або далеко, тому було прийнято рішення - не віддавати дитину до садочку. З кожним місяцем Вадим ріс, він був спокійний, коли батьки Вадима були зайняті роботою, то за ним доглядала його бабуся. Потрохи Вадим зростав, та прийшов час віддавати дитину до школи, Вадиму швидко знайшли непогану школу, неподалік від будинку...
І ось.. настав цей момент, Вадим пішов до першого класу, у початковій школі він добре навчався, брав участь у різних шкільних конкурсах, він завжди був спокійним, але одночасно веселий. Коли вчителі робили йому зауваження, він знав що йому за це нічого не буде, бо його батьки дуже добре до нього ставилися. Вадим завжди був сильним духом, і навіть коли його ображали однокласники, або діти зі старших класів, він тримався, та ніколи не показував свою злобу людям. Вже у 4 класі, він подружився з хлопчиком якого звали Евгеній, у них були спільні інтереси, та теми для спілкування. Та вони завжди любили розмовляти про армію. Коли Вадим був у 8 класі, він навчався на середньому рівні, та в нього було ще більше друзів, та однокласники більше його не ображали, йому легко давався матеріал на уроках, та він завжди був готовий його переказати. І ось настав 9 клас, тоді хлопцю було вже 15 років, Вадим готувався до НМТ (ЗНО), та він дуже нервувася, але його батьки тішили його, та заспокоювали. І ось настав день здачі екзаменів, та з підготовкою він легко їх здав та нарешті закінчив школу!
Після школи Вадим пішов, на облік, пройшов мед.огляд, та інші перевірки. Та був добровольцем, й пішов служити в ЗСУ. Його батьки не були проти, особливо батько. Під час перебування в ЗСУ, він набрався багато досвіду, він дослужився до звання старший солдат, далі він почав дуже активно працювати, та нести свою службу. Там в Вадима була кличка "Бетон", оскільки Вадим завжди був готовий до будь-яких ситуацій, завдань. І ось Вадим був підвищенний у званні та був призначений на посаду начальника навчального корпусу. Та одного разу Вадим разом з іншими службовцями, перевозили боеприпаси, і тут раптом.. На них почався напад, рух колони був повністю заблокований, почалась сильна стрілянина.. Вадим почав ввести контр-вогонь, та швидко зпланував план захисту, та передав його по рації. І раптом, один з бандитів влучив по нозі Вадима, але він не придав цьому особливого значення, та продовжив введення бою, на щастя ЗСУ змогло відбити атаку, але вже після цього, його побратими замітили у нього поранення ноги, та відразу повезли до лікарні. Там Вадиму витягли кулю, та зробили перевязку. Ще 2 тижні Вадим не міг нормально ходити.. І ось Вадим одужав, та вирішив закінчити карьеру військового, він провів останній стрій, та пішов з армії....
Після армії Вадим зустрів чарівну жінку яку звали Настя, у майбутньому він одружився на ній, та у них з'явився син.
Він дуже любив сина, та свою жінку. Та приділяв їм дуже багато уваги!
Він дуже любив сина, та свою жінку. Та приділяв їм дуже багато уваги!
Зараз Вадим має бізнес, та свою родину. Та заробляє досить непогані гроші, він думав над тим щоб піти у НПУ, або в інші структури МВС, але поки що не готовий до цього. Наразі він є щасливою людиною...
