Дитинство
Вероніка Платонова народилася 16 квітня 2003 року, в Сумській області. Сім'я Вероніки не була бідна. Батько працював в Національній поліції України, він був добрим, але дуже любив дисципліну. Мати працювала в Збройних Силах України, вона також була дуже доброю жінкою....Вероніка була спокійною дівчинкою, завжди слухалась батьків та допомогала їм. Вона була єдиною у сім'ї, але дуже хотіла собі братика.
В 4 роки Вероніка пішла у садочок, їй спочатку було страшненько ходити туди, бо вона ще нікого там не знала...але пізніше вона почала дружити з багатьма дітьми. Найкращими її друзями були: дівчинка Ніка та один хлопчик, якого звали Іван.
Юність
В 6 рочків Вероніка пішла у школу разом зі своїми друзями. Вона гарно вчилася, зі школою ніколи не було проблем...Її мрія була стати військовослужбовцем , як її мати. Вероніка дуже любила спорт, а саме футбол...З п'яти рочків вона ним займалась, пізніше вона почала ходити на настільний теніс, але там їй не було цікаво, і вона знов почала займатись футболом...але через чисельні травми вона вирішила закінчити з кар'єрою футболу...Після закінчення школи вона пійшла у військовий ліцей (спеціальність була десант та керування гвинтокрилом)
Молодість
Після закінчення військового ліцею Вероніка продовжила свою військову діяльність та пішла на контракт до лав Збройних Сил України і так, як її спеціальність була десант, вона пішла у підрозділ Десантно Штурмові Війська. У лавах Збройних Силах України Вероніка познайомилась з одним військовослужбовцем, якого звали Іван, вони дуже добре спілкувались і незабаром Іван зробив пропозицію Вероніці, вона одразу сказала "Так"....весілля відбулось 1 листопада, на нього прийшло дуже багато людей..Тільки вступишви у підрозділ Вероніка зрозуміла, що її ціль була стати начальником цього підрозділу...Спочатку вона була просто бійцем, довго йшла до своєї мети, після того як вона стала майором ЗСУ і зайняла посаду Заступник Начальника ДШВ вона думала, що ціль вже близько...Але незабаром у ЗСУ настали тяжкі часи і Вероніка дуже багато працювала і незабаром вона дуже втомилася та віришила піти з ЗСУ недосявши своєї цілі...Вероніка вирішила піти до Служби Безпеки України, а саме місто Дніпро...Вона не знала нічого про цю фракцію, що, де, та, як..Але їй дуже пощастило, що в неї було там багато знайомих, які допомогли їй адаптуватись у новій сфері...Наразі вона продовжує працювати в СБУ, але знову з'явилося бажання повернутись до лав ЗСУ...
